Постанова Київський апеляційний суд № 363/934/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 363/934/21 Головуючий у 1 інстанції: Лукач О.П. провадження №22-ц/824/1626/2022 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 02 лютого 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Сушко Л.П., Суханової Є.М., при секретарі: Панчошній К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Галдецького Ярослава Анатолійовича - представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», треті особи: Приватний нотаріус Івано-Франківського міського округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, Приватний виконавець Крегул Іван Іванович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та повернення стягнутих коштів, - в с т а н о в и в : У березні 2021 року представник позивача - адвокат Бондаренко А.О. подав до суду зазначений позов, в якій просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №5499 від 03 листопада 2020 року, вчинений Приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, укладеним з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», право вимоги за яким перейшло ТОВ «Кредитні ініціативи», на підставі Договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором, зобов`язати ТОВ «Кредитні ініціативи» повернути кошти в розмірі 24 361 грн. 76 коп. стягнуті з ОСОБА_1 за виконавчим написом №5499 від 03 листопада 2020 року, вчиненим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В., стягнути з ТОВ «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 908 грн. В обґрунтування заявлених вимог представник позивача зазначав, що 27 липня 2007 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та позивач уклали кредитний договір №КС-126/07. У зв`язку з тим, що позивач неналежним чином виконував свої зобов`язання за кредитним договором, ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося з відповідною заявою до Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Личука Т.В. про вчинення виконавчого напису, яким має бути стягнено заборгованість за вказаним договором. За заявою ТОВ «Кредитні ініціативи» приватним нотаріусом був вчинений виконавчий напис №5499 від 03 листопада 2020 року, яким стягнено заборгованість за кредитним договором. За заявою ТОВ «Кредитні ініціативи» на виконання цього виконавчого напису Приватним виконавцем Крегулом І.І. відкрито виконавче провадження ВП №63830221 та в рамках цього виконавчого провадження звернуто стягнення на доходи ОСОБА_1 . При цьому, позивача не було повідомлено про відкриття стосовно нього виконавчого провадження, а накладений арешт на кошти на єдиному картковому рахунку позивача, на який він отримає заробітну плату, ставить його на межу виживання. Вважав, що приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис без належного підтвердження безспірності вимог кредитора, оскільки боржника не було повідомлено нотаріусом про намір вчинити напис, напис вчинено на підставі документів, що не відповідають вимогам чинного законодавства України, а також з порушенням умовам кредитного договору, згідно якого вирішення спорів має вирішуватися у судовому порядку. За заявою представника позивача, у порядку забезпечення позову, ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 10 березня 2021 року зупинено стягнення на підставі виконавчого напису №5499 від 03 листопада 2020 року, вчиненого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського округу Личуком Т.В про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 350 618 грн. 07 коп. на користь ТОВ «Кредитні ініціативи», до якого перейшло право вимоги на підставі договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором №КС/126/07 від 27 липня 2007 року, до набрання рішенням суду у цивільній справі №363/934/21 законної сили. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 02 серпня 2021 року позовні вимоги задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №5499 від 03 листопада 2020 року, вчинений Приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, укладений з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», право вимоги за яким перейшло до ТОВ «Кредитні ініціативи» на підставі Договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором. Зобов`язано ТОВ «Кредитні ініціативи» повернути ОСОБА_1 кошти в розмірі 24 361 грн. 76 коп. стягнуті за виконавчим написом №5499 від 03 листопада 2020 року, вчиненим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В. Стягнуто з ТОВ «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 грн., а також витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн. В апеляційній скарзі Галдецького Я.А. - представника ТОВ «Кредитні ініціативи»з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким в позові відмовити в повному обсязі. Скаргу обґрунтовував тим, що позивач у встановленому законом порядку не довів належними і допустимими доказами порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчих дій, а суд першої інстанції неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, не надав належної оцінки усім доводам позивача, через що помилково прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 а тому вважає, що рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02.08.2021 року є незаконним та необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню. Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що підстава набуття коштів на виконання виконавчого напису нотаріуса від 03 листопада 2020 року ТОВ «Кредитні інціативи» відпала, а сам факт існування зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором, не є підставою для примусового стягнення з нього коштів без рішення суду або виконавчого напису нотаріуса, а тому кошти, стягнуті державним виконавцем в порядку примусового виконання за виконавчим написом, який визнаний таким, що не підлягає виконанню, підлягають поверненню. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Судом встановлено, що 27 квітня 2007 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», правонаступником якого є ТОВ «Кредитні ініціативи», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №КС-126/07. Відповідно до вказаного кредитного договору позивач отримав кредит у сумі 195 500 гривень на придбання автотранспортного засобу автобус пасажирський «Богдан 09202». За користування кредитом встановлена ставка у розмірі 17% річних. Кінцевий термін повернення кредиту та процентів за ним - не пізніше 27 липня 2020 року. Погашення кредиту за ним здійснюється щомісячно відповідно до графіку, який є невід`ємною частиною до договору. За заявою ТОВ «Кредитні ініціативи» 03 листопада 2020 року Приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В. був вчинений виконавчий напис №5499. Відповідно до вказаного виконавчого напису приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т.В. на підставі статті 262 ЦК, статей 34, 87-91 Закону України «Про нотаріат», глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22 лютого 2012 року №296/5, та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, пропонує стягнути на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість, що виникла за кредитним договором №КС-126/07 від 27 липня 2007 року, який укладений між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (правонаступник ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») та ОСОБА_1 . Правонаступником усіх прав та обов`язків ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» за кредитним договором є ТОВ «Кредитні ініціативи» на підставі договору про передачу права за договором забезпечення від 17 грудня 2012 року. Стягнення заборгованості проводиться за період від 1 вересня 2017 року до 1 вересня 2020 року. Сума заборгованості складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту - 122691 грн. 88 коп.; простроченої заборгованості за процентами та комісією - 224347 грн. 80 коп.; строкової заборгованості за сумою кредиту - 0,00 гривень; строкової заборгованості за процентами та комісією - 2078 грн. 39 коп.; штрафних санкцій - 0,00 гривень; суми плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису - 1500 грн. Загальна сума заборгованості становить 350618 грн. 07 коп.. На підставі виконавчого напису №5499 від 3 листопада 2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личком Т.В., 4 грудня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Крегулом І.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №63830221. Крім постанови про відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем 4 грудня 2020 року винесено постанови: про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; про стягнення з боржника основної винагороди; про арешт майна боржника; про арешт коштів боржника. Як убачається з виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 , 9 лютого 2021 року відбулося списання коштів у розмірі 24 361 грн. 76 коп. за виконавчим написом нотаріуса від 3 листопада 2020 року. За ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі статтею 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Зокрема, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Відповідно до ч.1 статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок). Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Положеннями статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Згідно з підпунктом 3.2 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року за №1172. Так, пунктом 2 розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року за №1172, в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року за №662, було встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, подаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення, відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Тобто, саме вказані зміни до Переліку дозволяли кредиторам звертатися до нотаріуса для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, оформленими не тільки в нотаріальному порядку, але і в простій письмовій формі. Разом з тим, Київський апеляційний адміністративний суд своєю постановою від 22 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 у справі №826/20084/14, визнав незаконною та нечинною в частині з моменту її прийняття постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року за №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині пункту 2 змін, що вносилися до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. З огляду на викладене, до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» №1172 в редакції від 29 листопада 2001 року, в якій у пункті 1 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання. При цьому, пункт 2 взагалі не передбачено в діючому Переліку. Відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2012 року за №296/5 нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Підпунктом 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ цього Порядку при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Як встановлено судом, оспорюваний виконавчий напис стосується стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором КС-126/07 від 27 липня 2007 року. У матеріалах справи міститься надана позивачем копія договору КС-126/07 від 27 липня 2007 року, з якої вбачається, що договір не є нотаріально посвідченим. Спірний виконавчий напис був вчинений приватним нотаріусом 3 листопада 2020 року, тобто на момент, коли вже були скасовані внесені постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 зміни та діяла редакція Переліку, яка передбачає вчинення виконавчого напису на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору. Таким чином, під час видачі оскаржуваного виконавчого напису приватний нотаріус Івано-Франківського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т.В. керувався законодавством, визнаним нечинним, яке в дійсності не передбачало можливості вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, який не був нотаріально посвідчений, а, отже, діяв в порушення норм частини другої статті 87 Закону України «Про нотаріат». Також судом вірно зазначено, що питання визначення судами безспірності суми заборгованості під час розгляду справ про оскарження законності вчинення нотаріусом виконавчого напису, досліджене судом вищої інстанції (постанова від 05.07.2017 року у справі №754/9711/14-ц; від 23.01.2018 року у справі №310/9293/15; від 18.07.2018 року у справі №486/388/16-ц; від 06.06.2019 року №750/1627/18). Так, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Таким чином, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Як зазначив Верховний Суд України в своїй постанові від 5 липня 2017 року у справі №754/9711/14-ц безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Проте, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Отже, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. За пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» при вирішення справ, пов`язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами. Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення. На підставі вищенаведеного та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Саме тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі і встановити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. При цьому законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №320/8269/15-ц (провадження №14-83цс18 від 16 травня 2018 року). Отже, на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису заборгованість повинна бути безспірною. Приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т.В. при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався щодо існування безспірної заборгованості за кредитним договором №КС-126/07 від 27 липня 2007 року, чим порушив норми статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, оскільки, у суму заборгованості входить тіло кредиту, проценти та комісія. Також, перед вчиненням виконавчого напису стягувач зобов`язаний був на адресу боржника надіслати письмове повідомлення про порушення зобов`язання. В свою чергу, боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов`язань та мати змогу усунути допущені порушення чи оскаржити вимогу у судовому порядку. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною. Представник позивача стверджує, що позивачем зазначених вимог стягувача та повідомлення нотаріуса не отримано, у зв`язку з чим позивач був позбавлений можливості оспорити вимогу банку або ж виконати її, що не може свідчити про безспірність суми, пред`явленої до стягнення. Слід зазначити, що наявність одного лише факту направлення такої вимоги боржнику недостатньо для висновку про її безспірність. Отже, нотаріус, в порушення вимог Закону України «Про нотаріат», не повідомив боржника про те, що до нього звернулися із заявою про вчинення виконавчого напису, що створило ситуацію, коли боржник не міг жодним чином заперечувати проти нарахованих сум і відповідно нотаріусом не була перевірена безспірність вимог кредитора. Приватним нотаріусом не було надіслано суду будь-яких пояснень з приводу вчиненого виконавчого напису, не надано заперечень (спростувань) заявлених позовних вимог, а також не надано копію документів, на підставі яких нотаріус вчиняв виконавчий напис. Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 178 ЦПК України, жодних заперечень на спростування наведених позивачем обставин щодо безспірності вимог суду не надав. За статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ч.1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При вчиненні виконавчого напису нотаріусом допущено порушення порядку його вчинення, не було перевірено безспірність наявної суми заборгованості, а також не повідомлено боржника щодо вчинення такого напису та надання можливості останньому висловити свої заперечення щодо заборгованості. За таких обставин суд дійшов вірного висновку, що оспорюваний виконавчий напис було вчинено нотаріусом з порушенням чинного законодавства, а тому він підлягав визнанню таким, що не підлягає виконанню, а позовні вимоги були законними, обґрунтованими і такими, що підлягали до задоволення в повному обсязі. Щодо позовних вимог про повернення позивачу стягнутих на виконання виконавчого напису нотаріуса від 03 листопада 2020 року коштів у розмірі 24361 грн. 76 коп., то за змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збереження нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Згідно з п.3 ч.3 ст.1212 ЦК України положення цієї Глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Підставою стягнення коштів з позивача був виконавчий напис нотаріуса, який вчинений з порушенням чинного законодавства та визнаний судом таким, що не підлягає виконанню (зазначено вище по тексту), тобто підстава набуття коштів на виконання виконавчого напису нотаріуса від 3 листопада 2020 року ТОВ «Кредитні інціативи» відпала. Суд вірно вважав, що сам факт існування зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором не є підставою примусового стягнення з нього коштів без рішення суду або виконавчого напису нотаріуса, а тому кошти, стягнуті державним виконавцем в порядку примусового виконання за виконавчим написом, який визнаний таким, що не підлягає виконанню, підлягали поверненню. Відповідно до положень статті 265 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання про судові витрати, склад та розмір яких входить до предмету доказування в справі. Згідно вимог статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать і витрати на професійну правничу допомогу. Згідно із частинами першої - четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Відповідно до пункту 1 частини другої, частини восьмої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Як вбачається з матеріалів справи, позивач 1 березня 2021 року уклав договір про надання правової допомоги з Бондаренком А.О. , що підтверджується ордером серії АА №0007051. Згідно з додаткового договору №1 до угоди про надання правової допомоги від 1 березня 2021 року вартість послуг за надання правової допомоги складає 15000 гривень. Згідно розрахунку суми витрат за надану правову допомогу сторонами узгоджено детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. Крім того, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягали стягненню понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 908 грн. Відповідно до вимог ч.1 статті 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Частиною 7 статті 158 ЦПК України встановлено, що у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Отже, оскільки клопотань від учасників справи про скасування заходів забезпечення позову не надходило, враховуючи норми статті 158 ЦПК України суд вірно вважав, що заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 11 березня 2021 року, продовжують діяти протягом 90 (дев`яноста) днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Галдецького Ярослава Анатолійовича - представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» залишити без задоволення. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 серпня 2021 рокузалишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 08 лютого 2022 року. Головуючий: Судді: