Постанова 4824 № 759/10079/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №759/10079/19 Головуючий у 1 інстанції: Петренко Н.О. провадження №22-ц/824/1630/2022 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 02 лютого 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Сушко Л.П., Суханової Є.М., при секретарі: Панчошній К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання, - в с т а н о в и в : У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що 05.08.2014 року він та його дружина ОСОБА_3 будучи співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 уклали договір довічного утримання з ОСОБА_1 . За умовами договору відповідачка повинна була забезпечити їм пожиттєве утримання та надавати по 950 грн. кожному, але не менше прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, надавати кошти для оплати комунальних послуг. Вказував, що ОСОБА_1 зробила косметичний ремонт у квартирі, а позивач писав розписки про те, що отримував у неї кошти, які вона не давала. Дружину хоронив за власний рахунок і з часу її смерті перестав підписувати розписки. Вказує, що відповідачка його не утримує і допомоги не надає. Тому просив суд розірвати договір довічного отримання від 05 серпня 2014 року, укладений між ним ( ОСОБА_2 ) та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Зубковою О.Є. та зареєстрований в реєстрі за №1155 із забороною відчуження, зареєстрованою у реєстрі за №1156. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 28 вересня 2021 року позов задоволено. Розірвано договір довічного утримання від 05.08.2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Зубковою О.Є., зареєстрований у реєстрі за № 1155. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Скаргу обґрунтовувала тим, що доводи щодо невиконання відповідачкою умов договору довічного утримання спростовуються матеріалами справи, а посилання позивача на причини невиконання договору з боку відповідачки є бездоказовими припущеннями. Вказує, що виходячи з правової природи та аналізу умов Договору, положень статті 755 ЦК України та фактичних обставин і обґрунтувань позову суд не мав підстав для задоволення позову, оскільки під час розгляду справи не було встановлено факту порушення істотних умов Договору. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що немає належних та допустимих доказів стверджувати, що позивачу надавалась матеріальна допомога відповідно до умов договору та чинного законодавства, а відповідно мало місце належне виконання умов договору. Сама назва договору довічне утримання свідчить про волю на укладення договору, що має на меті довічне утримання, догляд має найбільше значення. Договором не визначено усі види догляду (піклування) якими набувач повинен забезпечувати відчужувача. Зазначає, що припинення договору довічного утримання внаслідок смерті одного відчужувача не означає, що коли померла дружина, то потрібно припинити догляд за чоловіком. Позивач не помер і договір довічного утримання продовжує свою дію так, як це передбачено п.24 договору - договір припиняє свою дію внаслідок смерті обох відчужувачів. Наголошує, що відповідачкою не надано жодного документа на оплату нею комунальних послуг. Крім того, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, оскільки договір не виконувався, а позивач сам платив за послуги і дбав про своє забезпечення. Так, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Вважає, що судом першої інстанції були досліджені усі докази та надана вірно правова оцінка тому і рішення прийнято з дотриманням процесуального та матеріального права. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції оцінивши докази на їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, дійшов висновку, що позов ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі. Проте, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Судом встановлено, що 05.08.2014 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Зубковою О.Є. та зареєстрований в реєстрі за №1155(а.с.4-6). Згідно з п.1 договору ОСОБА_4 , ОСОБА_2 передали у власність ОСОБА_1 по Ѕ частині кожний, набувач (відповідач) приймає у власність цілу квартиру АДРЕСА_1 , взамін чого ОСОБА_1 зобов`язалася довічно доглядати та надавати матеріальне забезпечення відчужувачам. Судом встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7). Відповідно до п.11 договору набувач зобов`язалась довічно утримувати кожного з відчужувачів, тобто забезпечувати їх грошовими ресурсами для задоволення потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності, на які відчужувані самостійно будуть забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами, необхідними послугами та всім необхідним для повноцінного життя. Сторони домовились, що утримання, у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою включаючи і медичну, має грошовий еквівалент і оцінюється сторонами за спільною згодою у розмірі 950 грн. на місяць на кожного відчужувача, але не нижче прожиткового мінімуму, встановленого для непрацездатної особи ЗУ «Про державний бюджет», які будуть щомісячно надаватися кожному відчужувачу шляхом поштового переказу, або готівкою під розписку. За пунктом 12 договору набувач зобов`язаний щомісячно сплачувати комунальні послуги за квартиру у терміни, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг, незалежно від того, з ким вони укладені. Згідно з п.15 договору цей договір може бути розірваний у судовому порядку у випадку невиконання його істотних умов і відмови від добровільного розірвання однієї зі сторін при розірванні договору у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за цим договором, відчужувачі або той з них, хто залишився живим набувають право власності на квартиру, яка була передана за цим договором, і мають право вимагати її повернення. Статтею 744 ЦК України, якою визначено поняття договору довічного утримання (догляду), зазначено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Відповідно до ч.1 статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Якщо обов`язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності, згідно з частиною 2 статті 749 ЦК. Згідно зі ст.751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом. Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини, згідно частини 1 статті 755 ЦК України. Положення ч.1 ст.755 ЦК України не містить визначення неналежного виконання набувачем обов`язків за договором довічного утримання, а тому вирішуючи зазначене питання, суд має ураховувати конкретні обставини справи, а також умови договору довічного утримання та положення ст.651 ЦК України, якою визначені загальні підстави для зміни або розірвання договору. Частиною 2 ст. 651 ЦК України визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотними є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. За ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Як роз`яснив Верховний Суд у своїй постанові від 19 червня 2019 року по справі №759/501/17, тлумачення п.1 ч.1 ст.755 ЦК свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов`язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій. Судом першої інстанції при вирішенні даної справи невірно встановлено фактичні обставини, які мають суттєве значення для ухвалення законного та обґрунтованого рішення. Так, судом першої інстанції невірно встановлено: характер правовідносин, які виникли між сторонами внаслідок укладення Договору довічного утримання від 05.08.2014 року; обсяг обов`язків, які виникали у відповідача на підставі Договору довічного утримання; порядок виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань та доказів, які підтверджують виконання зобов`язань відповідача перед позивачем за Договором довічного утримання. Неналежне встановлення зазначених фактичних обставин, призвело до ухвалення протиправного та необґрунтованого рішення, при цьому в рішенні суду першої інстанції не викладено жодного висновку, на підставі яких суд ухвалив рішення про задоволення позовних вимог. Оскаржуване рішення суду першої інстанції не може бути законним та обґрунтованим, оскільки в ньому взагалі не наведено підстав задоволення позову, не викладено висновків суду, не зазначено на яких доказах воно ґрунтується, та чому подані стороною відповідача докази не взяті до уваги. Так, відповідно до матеріалів справи, 05 серпня 2014 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 як відчужувачами та ОСОБА_1 як набувачем, укладено договір довічного утримання (надалі за текстом - Договір). Відповідно до умов даного договору, відчужувачі передали у власність Відповідача кожний по 1/2 частці квартири за адресою АДРЕСА_1 , а відповідачка взяла на себе зобов`язання довічно утримувати відчужувачів на умовах, визначених в Договорі. Квартира, що передавалась за договором, належала відчужувачам на праві спільної часткової власності по Ѕ частці кожному. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, наявним в матеріалах справи, а тому Договір в частині взаємних зобов`язань позивача та ОСОБА_4 припинено 28 лютого 2017 року на підставі частини 2 статті 755 ЦК України у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 . Позивачем заявлено вимогу про розірвання Договору з підстав неналежного його виконання відповідачкою. Відповідно до пункту 18 Договору, істотними умовами цього Договору вважатимуться вчасна оплата щомісячних платежів і довічне право на проживання відчужувачів у вказаній квартирі. Тобто, спірний Договір містить лише дві обов`язкові умови для належного виконання своїх зобов`язань Відповідачем, а саме: оплата щомісячних платежів і довічне право на проживання відчужувачів у вказаній квартирі. Відповідач належним чином виконує всі істотні умови Договору. Так, відповідач жодним чином не перешкоджає позивачу проживати в зазначеній квартирі і даний факт не оспорюється сторонами та неодноразово був підтверджений позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції. Пунктом 11 Договору встановлено, що відповідачка зобов`язується довічно утримувати позивача шляхом забезпечення позивача грошовими ресурсами у визначеній сумі. Відповідачка належним чином виконує зобов`язання з оплати щомісячного грошового утримання позивача, у визначеному Договором розмірі та у визначені строки. У період від серпня 2014 року (момент укладення Договору) до травня 2019 року (момент звернення позивача до суду) відповідачка здійснювала виплату грошового утримання готівкою, на підтвердження чого позивач надавав розписки (копії в матеріалах справи). Факт підписання розписок про отримання грошових коштів визнається позивачем і його твердження про написання розписок в один день нічим не підтверджені. Також позивач є дієздатною особою, яка повністю усвідомлює значення своїх дій, а тому згода на підписання розписок про отримання грошових коштів у певному розмірі та у зазначену в розписці дату підтверджує факт того, що позивач отримав визначену розпискою суму грошових коштів у встановлену розпискою дату. Заперечення вказаного факту позивачем без надання належних доказів є нічим іншим як обраним способом захисту в суді. Отже, вказані розписки підтверджують факт отримання грошових коштів позивачем у зазначеному розмірі та у зазначені дати, а отже вони підтверджують належне виконання взятих на себе за договором зобов`язань відповідачкою. Цей факт не спростований позивачем. Від червня місяця 2019 року, після звернення із позовом до суду, позивач відмовився отримувати від відповідачки готівкові кошти, тому відповідачка виконувала свої зобов`язання по виплаті щомісячного утримання шляхом здійснення поштового переказу грошових коштів на користь позивача. Такий спосіб виконання зобов`язань відповідачки передбачено умовами Договору (пункти 13 та 16 Договору). Згідно з пунктом 16 Договору при надходженні на поштове відділення за місцем проживання відчужувачів грошового переказу коштів або при наданні розписки про отримання коштів зобов`язання набувача вважаються виконаними в повному обсязі. Крім того, факт невиконання умов Договору мав існувати на момент звернення позивача до суду, тобто станом на травень 2019 року. Тому факт виконання або невиконання умов Договору в період після пред`явлення позову не має жодного відношення до предмету даного спору. Проте, відповідачка продовжує належним чином виконувати умови Договору та сплачує на користь позивача грошове утримання шляхом здійснення поштового переказу грошових коштів на користь позивача, що підтверджується копіями квитанцій про переказ та повідомленнями АТ «Укрпошта» про надходження грошових коштів на адресу позивача. Відповідачка разом з відзивом та запереченнями на відповідь на відзив надавав суду докази виконання зобов`язань з грошового утримання позивача станом на дату подання вказаних процесуальних документів до суду. Також, відповідачка належним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати комунальних послуг, що підтверджується квитанціями, наданими відповідачкою до матеріалів справи, в період від 2016 року до травня 2019 року (момент звернення позивача до суду). Після звернення позивача до суду він відмовляється контактувати з відповідачкою та не передає їй квитанції для оплати комунальних послуг. Саме тому відповідачка від червня 2019 року здійснює на корись позивача щомісячні виплати у значно більшому розмірі, ніж це передбачено умовами Договору, з врахуванням компенсації за комунальні платежі. Такий порядок надання коштів на оплату комунальних послуг узгоджується з пунктом 12 Договору. Станом на дату звернення позивача до суду була відсутня заборгованість зі сплати комунальних послуг та відсутня будь-яка вимога або претензія до відповідачки щодо неналежного виконання зобов`язань по сплаті комунальних послуг. Крім визначених в договорі зобов`язань щодо грошового утримання позивача відповідачка за власний кошт здійснювала поточний ремонт квартири, покупку побутової техніки (пральна машина, телевізор, електром`ясорубка), купувала харчові продукти для позивача, тобто несла додаткові витрати для створення комфортних умов проживання позивача. За час дії Договору позивач жодного разу не пред`являв відповідачці претензій щодо невиконання або неналежного виконання умов Договору в будь-якій його частині. Позиція позивача не підтверджується жодними доказами, та зводиться лише до його небажання надалі виконувати Договір, що не може бути підставою для розірвання Договору у зв`язку з його невиконанням. Таким чином, відповідачка належним чином виконувала зобов'язання щодо утримання позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Відповідно до частини 1 статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувана утриманням та (або) доглядом довічно. Отже, законодавець, передбачивши можливість визначення в договорі обов`язків як з утримання, так і догляду, розмежував вказані поняття. Так, утримання характерне для зобов`язань майнового характеру, в той час як догляд, з-поміж іншого, може полягати в конкретних діях, турботі та опікуванні набувача над відчужувачем у силу його похилого віку та потребі в сторонній допомозі. Вказана позиція викладена у Постанові Верховного Суду у справі №645/3284/19 від 18 серпня 2021 року. За ч.1 ст.749 ЦК України, у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Згідно з пунктом 11 Договору відповідачка зобов`язана довічно утримувати позивача, тобто забезпечити його грошовими ресурсамидля задоволення потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності, на які позивач самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами, необхідними послугами та всім необхідним для повноцінного життя. Сторони визначили розмір грошового утримання у 950 гривень на місяць. Пунктом 11 Договору також встановлено, що у випадку виникнення в майбутньому потреби у забезпеченні позивача іншими видами матеріального забезпечення чи догляду позивач самостійно на власний розсуд несе витрати на ці види забезпечення в межах грошового утримання, передбаченого Договору, згідно обумовлених сум. Тобто, сторони передбачили ту обставину, що обсяг зобов`язань відповідачки не збільшується, в залежності від зміни обставин. Отже, укладений між сторонами Договір є саме договором довічного утримання, без покладення на відповідачку обов`язку здійснювати догляд позивача. Відповідно до наведеної позиції Верховного Суду поняття утримання та догляду, не є тотожними, та кожне з них має свої характерні особливості. Договором сторони визначили обов`язок відповідачки утримувати позивача, та навели чітке роз`яснення, що розуміється під визначенням «утримання», встановили розмір утримання, строки та порядок надання утримання відповідачкою позивачу. Пунктом 18 Договору сторони визначили всі істотні умови Договору, а саме - оплата щомісячних платежів і довічне право на проживання відчужувачів у вказаній квартирі. Згідно з преамбулою Договору сторони уклали даний Договір діючи добровільно та перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки укладеного Договору, без будь-якого примусу та погроз. За частиною 1 статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків. Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч.1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до пункту 27 Договору цей договір може бути розірвано у судовому порядку у випадку невиконання його істотних умов. Отже, заявляючи позов про розірвання Договору з підстав його невиконання позивач мав довести обставини невиконання або неналежного виконання істотних умов Договору. Виконання відповідачкою істотної умови Договору щодо довічного утримання позивача шляхом забезпечення грошовими коштами доведено відповідачкою належними та допустимими доказами і не спростовано позивачем. Верховний Суд у постанові від 19 червня 2019 року по справі №759/501/17, на яку посилається суд першої інстанції, виклав позицію, що договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов`язків за договором. Враховуючи характер правовідносин між сторонами, визначене коло обов`язків відповідачки за Договором, факт ненадання позивачем жодних доказів, які б підтверджували невиконання відповідачкою своїх зобов`язань, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем (відчужувачем) не доведено факт порушення відповідачкою своїх обов`язків. Також судом першої інстанції не надано належної оцінки факту перешкоджання позивачем відповідачці у виконанні умов Договору після звернення до суду, зокрема - відмови від отримання коштів, ненадання рахунків для сплати комунальних послуг тощо, хоча правових підстав для розірвання Договору довічного утримання, обумовлених укладеним сторонами договором, не було. Відповідачка ж, як станом на час звернення позивача до суду, так і після належним чином виконувала умови Договору, а позивач у свою чергу не надав суду належних та допустимих доказів істотного порушенням відповідачкою умов договору довічного утримання. Крім того, позивачем не було наведено, які саме обов`язки за Договором відповідачкою не виконуються чи виконуються неналежно. З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи щодо невиконання відповідачкою умов договору довічного утримання спростовуються матеріалами справи, а посилання позивача на причини невиконання договору з боку відповідачки є бездоказовими припущеннями. Враховуючи викладене, виходячи з правової природи та аналізу умов Договору, положень статті 755 ЦК України та фактичних обставин і обґрунтувань позову, суд не мав підстав для задоволення позову, оскільки під час розгляду справи не було встановлено факту порушення істотних умов Договору. Також відповідачка виконала свій обов`язок щодо поховання померлої відчужувачки ОСОБА_4 , що підтверджується Договором про замовлення ритуальних послуг №1 від 28.02.2017 року та оплатою прайс-листа на комплексне замовлення №Уп369812 від 02.03.2017 року. Отже, рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки суд невірно встановив фактичні обставини справи, не обґрунтував належним чином своїх висновків, не надав оцінки поданим стороною відповідачки доказам, внаслідок чого таке рішення підлягає скасуванню. Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зокрема, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 вересня 2021 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання відмовити. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 вересня 2021 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 09 лютого 2022 року. Головуючий: Судді: