Постанова 4824 № 755/16507/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 755/16507/19 Головуючий у 1-й інст. - Савлук Т.В. Апеляційне провадження № 22-ц/824/10136/2021 Доповідач - Рубан С.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 вересня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Заришняк Г.М., Кулікова С.В. при секретарі Загородній С.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, про розірвання договору довічного утримання, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила розірвати договір довічного утримання від 23 липня 2013 року, укладений між нею та ОСОБА_1 , посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Анцифєровою А.М. та зареєстрований в Реєстрі за № 2-1357. В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що 23 липня 2013 року між сторонами укладено Договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Анцифєровою А.М., реєстровий № 2-1357. Згідно умов договору позивач передала у власність відповідача належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . За умовами Договору, відповідач прийняв на себе зобов`язання довічно утримувати її, а саме: забезпечувати грошовими ресурсами для задоволення потреб та створення умов її нормальної життєдіяльності. Сторони домовилися, що утримання, в тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну, має грошовий еквівалент і оцінюється ними за спільною згодою в розмірі 750 грн на місяць. Крім вказаної суми, відповідач зобов`язався щомісячно сплачувати комунальні послуги за квартиру, послуги ЖЕК по утриманню будинку, плату за користування природним газом, теплопостачання, водопостачання, електроенергію, абонентську плату за телефон, послуги соціального пакету кабельного телебачення та оплати домофону. Зазначила, що відповідач систематично, навмисно та свідомо ухиляється від виконання договірних зобов`язань в частині виплати щомісячного грошового утримання, починаючи з жовтня 2018 року. Дізнавшись про її звернення до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання, відповідач грошове утримання не виплачує, не виконує будь-які інші зобов`язання по договору. Вона є особою похилого віку, самотньою людиною, дитиною війни, потребує стороннього догляду та заслуговує на забезпечення достатнього і нормального в загальнолюдському розумінні рівня життєдіяльності, з цією метою нею і було укладено договір довічного утримання. Оскільки відповідач взагалі припинив виконання зобов`язань по договору, внаслідок чого вона позбавлена будь-якої допомоги та догляду, перебуває у скрутному матеріальному становищі, в силу свого віку та стану здоров`я не має змоги забезпечувати собі повноцінне харчування, медичне забезпечення та сплачувати щомісячно за житлово-комунальні послуги, тому вимушена була звернутись до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання, так як не отримала за договором того, що очікувала, втратила довіру до відповідача, який особисто висловлював бажання розірвати договір довічного утримання. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 лютого 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, про розірвання договору довічного утримання - задоволено. Розірвано договір довічного утримання від 23 липня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Анцифєровою А.М., реєстровий № 2-1357. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без урахування доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи. Посилається на те, що ним на спростування доводів позивача було подано до суду першої інстанції копії листів до ОСОБА_2 від 14 серпня 2019 року, від 15 серпня 2019 року, від 30 серпня 2019 року, від 12 вересня 2019 року, від 22 жовтня 2019 року з доказами їх направлення, копії конвертів які повернулися через закінчення термінів зберігання, копії квитанції про грошовий переказ від 09 вересня 2019 року, від 04 жовтня 2019 року, від 08 листопада 2019 року та від 15 листопада 2019 року. Проте вказує, що такі докази залишились поза увагою суду. На думку скаржника вищевказані докази, підтверджують ініціативу ОСОБА_2 в односторонньому порядку відмовитися від договору довічного утримання, що з моменту укладання договору довічного утримання, відповідач належним чином виконував взяті на себе зобов`язання. Після звернення позивача з попереднім позовом до суду про розірвання договору довічного утримання, він дійсно припинив виконання по договору, однак, після ухвалення судом касаційної інстанції рішення про відмову у задоволенні позову про розірвання договору довічного утримання, він мав намір продовжувати виконання зобов`язань по договору, але позивач відмовляється приймати грошові перекази, повідомила йому не існуючий банківський рахунок, що унеможливлює здійснювати переказ коштів, у спосіб, визначений умовами договору, чим перешкоджає відповідачу виконувати зобов`язання за договором. Вказана апеляційна скарга вже була предметом розгляду в апеляційному суді. Рішенням Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 лютого 2020 року - залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених в апеляційній скарзі. Інші учасники процесу в судове засідання не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вважав, що після укладення договору довічного утримання до жовтня 2018 року відповідач частково виконував взяті на себе зобов`язання за вказаним правочином, проте у подальшому припинив виконання своїх зобов`язань повністю, що є підставою для розірвання зазначеного договору відповідно до статей 755, 756 Цивільного кодексу України та пункту 15 цього правочину. При цьому, саме відповідач зобов`язаний був довести належне виконання умов договору довічного утримання, проте таких дій не вчинив, зокрема, не подав жодного доказу надання матеріальної допомоги у розмірі, визначеному у пункті 7 договору довічного утримання, а також іншого виду матеріального забезпечення, з урахуванням потреб відчужувача. Крім того, відповідач визнав той факт, що з позивачем не спілкується ні засобами телефонного зв`язку, ні особисто, вважає достатнім для належного виконання договірних зобов`язань перерахування щомісячного грошового утримання поштовими переказами та/або на картковий рахунок позивача. У матеріалах справи відсутні докази щодо спростування відповідачем доводів позивача. Відповідач не виконував усі умови договору довічного утримання. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 23 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір довічного утримання, який посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Анцифєровою А. М. та зареєстрований у реєстрі за № 2-1358 (а.с. 14-15, том 1). На виконання умов цього договору ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1 належну їй на праві особистої власності квартиру АДРЕСА_1 . Згідно з пунктом 7 договору довічного утримання ОСОБА_1 зобов`язався довічно утримувати ОСОБА_2 , забезпечувати її грошовими ресурсами для задоволення потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності, на які ОСОБА_2 самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами, необхідними послугами та всім необхідним для повноцінного життя. Сторони домовилися, що утримання, у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну, має грошовий еквівалент й оцінюється сторонами за спільною згодою у 750 грн на місяць, які будуть щомісячно надаватися ОСОБА_2 шляхом банківського або поштового переказу, або готівкою під розписку. Крім сплати вказаної суми відповідач зобов`язався щомісячно оплачувати комунальні послуги за квартиру у терміни, визначені договором. Кошти за комунальні послуги надаються ОСОБА_2 . У разі зміни тарифів, відчужувач зобов`язалася повідомити набувача про вказані обставини протягом 5 днів з дня отримання квитанцій. Сторони також погодили, що у випадку виникнення у майбутньому потреби забезпечення позивача іншими видами матеріального забезпечення чи догляду, остання самостійно, на свій розсуд, несе всі витрати на ці види забезпечення у межах грошового утримання, передбаченого цим договором, відповідно до обумовлених сум. ОСОБА_1 зобов`язався здійснити поховання ОСОБА_2 після смерті. За умовами пунктів 8-12 договору довічного утримання грошове утримання виплачується щомісячно до 10 числа поточного місяця поштовим переказом або готівкою під розписку, або на банківський рахунок. Сума грошового утримання підлягає індексації та нараховується щорічно у лютому місяці чергового року за попередній з урахуванням річного індексу інфляції споживчих цін за інформацією Державної служби статистики України. Одноразове грошове утримання визначено сторонами за спільною згодою у розмірі 45 000 грн, які відчужувач отримав повністю від набувача перед підписанням договору (пункт 9 договору довічного утримання). Відчужувач засвідчив, що визначене сторонами щомісячне грошове утримання є достатнім для підтримання повноцінного та якісного життєвого рівня відчужувача та не потребуватиме подальшого перегляду сторонами умов договору (пункт 10 договору довічного утримання). У пункті 12 договору довічного утримання набувач гарантував, що відчужувач залишає за собою довічне право на проживання в указаній квартирі. Відчужувач не має права вселяти та реєструвати у квартиру інших осіб. Відповідно до пункту 14 договору довічного утримання, істотними умовами договору вважатимуться вчасна проплата щомісячних платежів і довічне право на проживання відчужувача в указаній квартирі. Згідно з пунктом 15 договору довічного утримання, цей договір може бути розірваний за згодою сторін у випадку невиконання його істотних умов і відмови від добровільного розірвання однієї зі сторін - у судовому порядку. При розірванні договору у судовому порядку відчужувач зобов`язаний повернути набувачу усі витрати, які останній поніс при виконанні договору протягом його дії згідно з пунктами 7-9 цього договору. За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. За правилами статті 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини. Згідно з вимогами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц (провадження № 61-6725св18). Порушення є істотним, якщо тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13 та у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19 (провадження № 61-11407св20). Крім того, розірвання у судовому порядку договору довічного утримання у випадку невиконання його істотних умов, визначених у пункті 14 цього договору, та відмови від добровільного розірвання однією із сторін і правові наслідки його розірвання передбачені також пунктом 15 договору. Згідно з пунктом 15 договору довічного утримання цей договір може бути розірваний за згодою сторін у випадку невиконання його істотних умов і відмови від добровільного розірвання однієї зі сторін - у судовому порядку. При розірванні договору у судовому порядку відчужувач зобов`язаний повернути набувачу усі втрати, які останній поніс при виконання договору протягом його дії згідно з пунктами 7-9 цього договору. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 10 липня 2018 року у справі № 755/5449/17 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про розірвання договору довічного утримання - залишено без задоволення (а.с. 16-18, том 1). Постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_2 (а.с. 19-21, том 1) Розірвано договір довічного утримання від 23 листопада 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Анцифєровою А. М. та зареєстрований у реєстрі за № 2-1357. Постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року скасовано, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 липня 2018 року залишено в силі (а.с. 22-26, том 1). Під час розгляду справи № 755/5449/17 суди встановили, що істотні умови договору довічного утримання, визначені умовами цього договору, на довічне право на проживання відчужувача у квартирі АДРЕСА_1 , вчасна сплата щомісячного грошового утримання, що складається з щомісячного платежу у розмірі 750 грн, а також щомісячна оплата відповідачем комунальних послуг, до яких належать послуги по утриманню будинку, плата за користування природним газом, теплопостачання, водопостачання (у обсязі: гаряча вода - до 4 куб. м, холодна вода - до 4 куб. м) та електроенергія у обсязі до 150 кВт год, абонентська плата за телефон (крім міжнародних, міжміських розмов та розмов з абонентами мобільного зв`язку), послуги соціального пакету кабельного телебачення та плата домофону. Таким чином, істотними умовами договору довічного утримання сторони визначили: довічне право проживання відчужувача у квартирі, вчасну сплату щомісячного грошового утримання у чітко визначеному розмірі платежу - 750 грн, оплату комунальних послуг у визначених ними межах. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказувала, що відповідач з жовтня 2018 року систематично, навмисно та свідомо ухиляється від виконання договірних зобов`язань в частині виплати щомісячного грошового утримання, а у подальшому взагалі припинив виконання зобов`язань за договором. Зазначала, що вона зверталася до відповідача з листом (вимогою) про сплату заборгованості, проте ця вимога залишена без задоволення. На підтвердження вказаних обставин позивач надала лист (вимогу) до відповідача про сплату заборгованості, виписку з особового рахунку, відкритого на її ім`я в банківській установі (а.с. 27-42, том 1). В свою чергу, заперечуючи проти заявлених у справі вимог, відповідач вказував, що причиною тимчасового невиконання зобов`язань за договором довічного утримання було прийняття Київським апеляційним судом постанови від 06 листопада 2018 року у справі № 755/5449/17 про розірвання договору довічного утримання. Зазначав, що після скасування вказаного судового рішення постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року вчиняв всі можливі дії для належного виконання своїх обов`язків, зокрема звертався до позивача з листами, в яких просив надати номер рахунку та інші реквізити з метою сплати у повному розмірі грошового утримання та комунальних послуг. Оскільки вказані листи залишені без належного реагування, то відповідач перераховував кошти, передбачені умовами укладеного між сторонами договору, шляхом поштових переказів. На підтвердження вказаних обставин відповідач надав листи (з описом вкладення, з доказами направлення позивачу), в яких просив надати актуальний поточний рахунок банківської установи або номер картки для перерахунку грошових коштів на виконання умов договору. В указаних листах ОСОБА_1 також просив надати усі квитанції за комунальні послуги (а.с. 69- 82, том 1). Також, відповідач подав до суду квитанції про переказ коштів ОСОБА_2 через Акціонерне товариство «Укрпошта», а також листи (з описом вкладення, з доказами направлення позивачу), в яких повідомляв останню про переказ коштів за договором довічного утримання шляхом поштових переказів. ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2 , що надалі буде переказувати кошти через відділення АТ «Укрпошта», а також просив надати всі квитанції щодо оплати комунальних послуг. Крім того, відповідач просив позивача надати актуальні реквізити банківської картки для перерахунку коштів, у разі відсутності в останньої можливості отримати грошові перекази у відділенні АТ «Укрпошта» (а.с. 69-82 том 1). ОСОБА_2 направляючи 15 серпня 2019 року листа ОСОБА_1 з проханням перерахувати їй грошові кошти та всю заборгованість за два останні роки, з урахуванням індексації на картковий рахунок № НОМЕР_1 (а.с.41, том 1). При цьому, в матеріалах справи міститься фотокопія картки, проте з неї неможливо встановити її номер, оскільки фотокопія неякісна (а.с. 40, том 1). З виписок по особовому рахунку ОСОБА_2 у АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що позивач має карткові рахунки: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , отже, вказаний позивачем картковий рахунок № НОМЕР_1 у листі від 15 серпня 2019 року не співпадає з наявними в матеріалах справи виписками по особовому рахунку позивача. При цьому, на думку апеляційного суду, заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 за договором довічного утримання від 23 липня 2013 року, виникла внаслідок прийняття Київським апеляційним судом 06 листопада 2018 року постанови у справі № 755/5449/17, яка набрала законної сили з дня її прийняття та яка скасована постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року, тому ОСОБА_1 09 вересня 2019 року, 04 жовтня 2019 року 18 жовтня 2019 року, 24 жовтня 2019 року, 08 листопада 2019 року, 15 листопада 2019 року, не здійснював поштові перекази, як те передбачено п. 7,8 оспорюваного договору. Позивачем не надано доказів на спростування вказаних вище обставин. Отже, указане свідчить про те, що відповідач після скасування вказаного судового рішення неодноразово звертався до позивача з метою сплати заборгованості та подальшого належного виконання своїх зобов`язань за спірним правочином, а також сплачував кошти останній поштовими переказами. Ухвалюючи рішення по суті позовних вимог суд першої інстанції на указане уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про задоволення вимог ОСОБА_2 . Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, тому рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року - скасувати. Постановити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 06 жовтня 2021року. Головуючий Судді