Ухвала КАС ВС № 620/3541/19

УХВАЛА 10 лютого 2022 року м. Київ справа № 620/3541/19 адміністративне провадження № К/990/3038/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року у справі №620/3541/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, третя особа - Громадська організація «Союз юристів України» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, третя особа - Громадська організація «Союз юристів України», в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від №1296ц 29.10.2019 р. про його звільнення з посади прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України; - зобов`язати Офіс Генерального прокурора поновити (призначити) його на рівнозначну посаду прокурора відділу або адміністративну посаду в Офісі Генерального прокурора України; - стягнути з Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України) на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 31.10.2019 р. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивачем подано касаційну скаргу. Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України, в редакції яка діє з 08 лютого 2020 року, підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом встановлено, що підставою касаційного оскарження зазначено пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а також частина друга статті 353 КАС України. Так, у касаційній скарзі скаржник вказує про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 травня 2019 року у справі №815/1554/17 в частині відсутності правової визначеності в оскаржуваному наказі, від 24 квітня 2019 року у справі № 200/13842/19-а в частині невжиття заходів щодо повернення заяви позивачу для належного оформлення, відсутності сприяння відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, позивачу у правильному заповненні заяви з метою ухвалення ним обґрунтованого рішення, недопущення до атестації, протиправності застосування звільнення через неналежну форму поданої заяви. Також у контексті підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржником зазначено про неправильне застосування пунктів 10, 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ. Водночас, скаржником вказано на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пунктів 6, 10, 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, підпункту 2 пункту 1 розділу І Закону №113-ІХ, яким статтю 40 КЗпП доповнено частиною п`ятою, підпункту 41 пункту 21 розділу І Закону №113-ІХ, яким статтю 51 Закону України «Про прокуратуру» доповнено частиною п`ятою, абзацу 6 пункту 19 розділу ІІ Закону №113-ІХ, пункту 7 розділу ІІ Закону №113-ІХ, пункту 8 розділу Закону №113-ІХ. Щодо посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 24 травня 2019 року у справі №815/1554/17, згідно з яким наявність у пункті 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником "або", покладає на роботодавця обов`язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом, Верховний Суд зазначив, що вказівка відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення на зазначену вище норму Закону без відповідної конкретизації підстави для звільнення породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення, Суд звертає увагу на те, що вказана постанова була прийнята в часі раніше, до запровадження Законом №113-ІХ атестації прокурорів Генеральної прокуратури України як однієї з умов для їх переведення в Офіс Генерального прокурора, отже у наведеній скаржником справі Верховним Судом не досліджувалося питання застосування до правовідносин, пов`язаних з проведенням атестації прокурорів, положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" у їх взаємозв`язку з положеннями Закону №113-ІХ, тобто висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не є релевантними по відношенню до спірних правовідносин. Таким чином, Верховним Судом відхиляються посилання позивача на вищенаведену постанову Верховного Суду. Помилковими є посилання позивача на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а, яка полягає у тому, що подання заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір пройти атестацію не за формою, встановленою Порядком проходження прокурорами атестації, не є підставою для звільнення. У розгляді вказаної справи судами було встановлено, що позивач хоча і подав заяву за формою, що не встановлена Порядком, проте зазначив у ній усі необхідні відомості, передбачені положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій, у поданій 15 жовтня 2019 року заяві позивач просив призначити його на посаду у порядку переведення із дотриманням вимог чинного законодавства не зазначаючи обов`язкових відомостей, передбачених пунктом 10 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Саме факт невідповідності такої заяви вимогам, встановленим законом, тягне за собою звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» в силу пункту 10 та підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Крім того, Суд звертає увагу, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України щодо одних і тих самих норм права (пунктів 10, 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ) є взаємовиключними підставами. Отже, зазначення скаржником одних і тих самих норм права з посиланням на пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України не може вважатись належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження. Крім того, варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно. Проте, касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо неправильного застосування чи незастосування судом апеляційної інстанції норм права та необхідності висновку Верховного Суду саме у цій справі щодо зазначених скаржником норм права. Заявник лише формально зазначає про відсутність висновку без належної аргументації як саме цей висновок впливає на спірні правовідносини за обставин, установлених судами у цій справі, що мають індивідуальні ознаки, характерні виключно для неї. Відтак, касаційна скарга не містить належного обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Щодо посилань скаржника на недослідження зібраних у справі доказів, то пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу. Крім того, у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Таким чином, касаційна скарга не містить належного обґрунтування підстав касаційного оскарження. Верховний Суд не має самостійно визначати підставу для касаційного оскарження судових рішень, а таку підставу має вказувати заявник касаційної скарги з одночасним наведенням підстави касаційного оскарження з огляду на обставини справи та висновки судів попередніх інстанцій. Згідно з вимогами частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження, а за змістом частини першої статті 341 КАС України, за винятком частини третьої цієї статті КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Таким чином межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, зазначеними скаржником, та викладеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження. Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, у х в а л и в : Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року у справі №620/3541/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, третя особа - Громадська організація «Союз юристів України» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути скаржнику. Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. Суддя О. А. Губська