Ухвала КАС ВС № 826/20323/16

ф УХВАЛА 09 лютого 2022 року Київ справа №826/20323/16 адміністративне провадження № К/9901/6556/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А.Г., суддів - Єресько Л. О., Соколова В.М., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 жовтня 2019 року (суддя Качур І.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2020 року (судді: Кузьмишина О.М., Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.) за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання протиправним та скасування наказу №694-к від 21 листопада 2016 року, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - відповідач), в якому просив суд : - визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків у сфері фінансових послуг Галабудської Т.М. від 21 листопада 2016 року № 694-к «Про переведення ОСОБА_1 »; - поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту методології, стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків у сфері фінансових послуг, та виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 22 листопада 2016 року по день поновлення на роботі; - постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту методології, стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків у сфері фінансових послуг та виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 звернути до негайного виконання. В обґрунтування позову позивач зазначає про те, що з цим наказом не погоджується, оскільки відповідачем протиправно переведено ОСОБА_1 на посаду начальника відділу стандартів реєстрації, ліцензування та дозвільних процедур департаменту консолідованого нагляду та методології на ринках фінансових послуг на період соціальної відпустки по догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_2 , з чим позивач не погодився та відмовився від переведення на цю посаду, оскільки це порушує його законне право на працю. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 серпня 2016 року ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення із займаної посади відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889- VІІІ (далі - Закон 889-VІІІ) по закінченню двомісячного терміну у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці. Одночасно ОСОБА_1 запропоновано посаду начальника відділу стандартів реєстрації, ліцензування та дозвільних процедур департаменту консолідованого нагляду та методології на ринках фінансових послуг на період соціальної відпустки по догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_2 . Від запропонованої посади позивач письмово відмовився тому, що запропонована посада за розміром оплати праці не відповідає попередній посаді, що унеможливлює її прийняття, зважаючи також і на те, що це строкове призначення (переведення). 19 серпня 2016 року ОСОБА_1 вдруге попереджено про наступне звільнення із займаної посади відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ по закінченню двомісячного терміну у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці. Одночасно запропоновано посаду начальника відділу стандартів реєстрації, ліцензування та дозвільних процедур департаменту консолідованого нагляду та методології на ринках фінансових послуг на період соціальної відпустки по догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_2 . Від запропонованої посади позивач письмово відмовився вдруге тому, що запропонована посада не є рівнозначною та не є вакантною. 21 вересня 2016 року позивача втретє попереджено про наступне звільнення із займаної посади відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ по закінченню двомісячного терміну у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці. Одночасно запропоновано посаду начальника відділу стандартів реєстрації, ліцензування та дозвільних процедур департаменту консолідованого нагляду та методології на ринках фінансових послуг на період соціальної відпустки основного працівника ОСОБА_2 або до її фактичного виходу на роботу. Від запропонованої посади позивач втретє письмово відмовився, тому що ця посада не є вакантною та рівнозначною. 21 листопада 2016 року о 17 годині позивача запрошено до кабінету в.о. начальника управління персоналом Нацкомфінпослуг та у присутності керівника апарату Нацкомфінпослуг Галабудської Т.М. та інших працівників ознайомлено із наказом від 21 листопада 2016 року № 694-к «Про переведення ОСОБА_1 ». Наказом керівника апарату Нацкомфінпослуг від 27 листопада 2017 року №538-к «Про скасування наказу від 21 листопада 2016 року № 694-к» скасовано оскаржуваний наказ. На виконання наказу Нацкомфінпослуг від 27 листопада 2017 року №538-к здійснено відповідний перерахунок заробітної плати позивачу за період з 21 листопада 2016 року по 27 листопада 2017 року за час фактичного перебування на роботі у сумі 7 153,71 грн. З нарахованої суми утримані всі податки і збори. 30 листопада 2017 року позивачу перераховано на його картковий рахунок в банку АТ «Райфайзен Банк Аваль» кошти в сумі 5 073,74 грн Позивач не погоджуючись з оскаржуваним наказом, уважаючи його таким що порушує його законні права та інтереси, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 жовтня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії керівника апарату Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків у сфері фінансових послуг Галабудської Т.М. щодо винесення наказу від 21 листопада 2016 року № 694-к «Про переведення ОСОБА_1 ». У задоволені інших позовних вимог відмовлено. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що керівником апарату Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків у сфері фінансових послуг Галабудською Т.М. вчинено протиправні дії щодо прийняття наказу від 21 листопада 2016 року № 694-к «Про переведення ОСОБА_1 », оскільки позивачеві мали б запропонувати переведення на рівноцінну посаду, а в разі відсутності такої вакантної посади, надати інформацію про всі наявні інші вакантні посади, які позивач може займати відповідно до своєї кваліфікації. В той же час, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог про скасування оскаржуваного наказу та поновлення позивача на попередній посаді із виплатою середнього заробітку, оскільки наказом керівника апарату Нацкомфінпослуг від 27 листопада 2017 року № 538-к «Про скасування наказу від 21 листопада 2016 року № 694-к» оскаржуваний наказ було скасовано. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2020 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2019 року в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними дій керівника апарату Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків у сфері фінансових послуг, Галабудської Т.М. щодо винесення наказу від 21 листопада 2016 року №694-к «Про переведення ОСОБА_1 » та прийнято в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що у цій справі відсутній предмет спору тому, що наказом керівника апарату Нацкомфінпослуг від 27 листопада 2017 року №538-к «Про скасування наказу від 21 листопада 2016 року №694-к» скасовано оскаржуваний наказ. У поданій касаційній скарзі позивач з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Підставою касаційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 жовтня 2019 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2020 року зазначено пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Обґрунтовуючи пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження, скаржник зазначає, що постанови Верховного Суду від 24 квітня 2019 року справа №501/82/18, від 20 червня 2018 року справа №826/808/16, від 21 вересня 2017 року справа №334/290/15-ц та від 16 грудня 2015 року справа №6-1178цс15, в яких викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах не був врахований судом апеляційної інстанції. Від відповідача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому він просить залишити без задоволення касаційну скаргу позивача, а рішення судів попередніх інстанцій без змін. В аспекті надання оцінки доводам касаційної скарги щодо неоднакового правозастосування, колегія суддів дійшла таких висновків. Умовою для перегляду Верховним Судом судових рішень в адміністративних справах з вказаної нормативної підстави є їх невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Щодо визначення подібності цих правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16, пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №910/5394/15-г). У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду указала на те, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Велика Палата Верхового Суду звертає увагу на те, що слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №501/82/18 позивачкою оскаржувався наказ, яким без її особистої згоди переведено на посаду головного спеціаліста. Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про незаконність переведення позивачки на іншу посаду та скасування наказу в частині такого переведення, тому що переведення позивачки супроводжувалось змінами істотних умов праці, без її згоди на такі зміни та ненаданням відповідної згоди на переведення на запропоновану їй посаду. У постановах від 20 червня 2018 року у справі №826/808/16, від 21 вересня 2017 року у справі №334/290/15-ц Верховний Суд дійшов висновку про те, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. У постанові від 16 грудня 2015 року у справі №6-1178цс15 Верховний Суд указав на те, що відповідач не дотримався вимог закону при переведенні позивача без його згоди на іншу посаду, з огляду на те, що власник не має права вийти за межі трудового договору і його право на переміщення працівників обмежується умовами трудового договору: в межах цих умов переміщення можливе, поза ним - протизаконне. Таким чином, при переміщенні діє принцип незмінності істотних умов договору, тобто залишаються незмінними всі суттєві умови трудового договору (спеціальність, кваліфікація, найменування посади). Верховний Суд зазначає, що у постановах на які посилається позивач у касаційній скарзі суди встановили неправомірність звільнення позивачів та стягнення на їх користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, у зв`язку із тим, що відповідачами не було запропоновано рівнозначні посади позивачам. Однак, у жодній із цих постанов не було встановлено та не досліджувались обставини за яких відповідачем було скасовано раніше виданий спірний наказ. З урахуванням вище викладеного та ураховуючи обставини, які склались у цій справі, Верховний Суд, не приймає до уваги посилання позивача на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №501/82/18, від 20 червня 2018 року у справі №826/808/16, від 21 вересня 2017 року у справі №334/290/15-ц та від 16 грудня 2015 року у справі №6-1178цс15. За правилами пункту 5 частини першої статті 339 КАС суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу (частина друга статті 339 КАС України). З огляду на те, що висновки Верховного Суду щодо застосування норми права, викладені у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №501/82/18, від 20 червня 2018 року у справі №826/808/16, від 21 вересня 2017 року у справі №334/290/15-ц та від 16 грудня 2015 року у справі №6-1178цс15, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до спірних правовідносин, касаційне провадження у цій справі, яке Верховний Суд відкрив на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС, підлягає закриттю. Керуючись статтями 339, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, УХВАЛИВ:

1. Закрити касаційне провадження №К/9901/6556/20 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2020 року за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання протиправним та скасування наказу №694-к від 21 листопада 2016 року.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не оскаржується. Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк судді Л.О. Єресько В. М. Соколов