Ухвала КАС ВС № 826/85/15

ф УХВАЛА 08 лютого 2022 року м. Київ справа № 826/85/15 адміністративне провадження № К/990/2378/22 Суддя-доповідач Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г., перевіривши касаційну скаргу адвоката Тарасюка Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді та стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просив: скасувати наказ відповідача від 01 грудня 2014 року №2723ц; поновити позивача на посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 01 грудня 2014 року до моменту фактичного поновлення на публічній службі; зобов`язати відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 01 грудня 2014 року №2723ц. Поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованої злочинністю і корупцією Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України з 02 грудня 2014 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 229 498,22 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року змінено рішення суду першої інстанції, викладено абзац третій, четвертий резолютивної частини рішення у наступній редакції: "Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованої злочинністю і корупцією Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України в Генеральній прокуратурі України починаючи з 02 грудня 2014 року. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 100 682, 47 грн. (двох мільйонів ста тисяч шістсот вісімдесяти двох гривень 47 копійок)". З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом встановлено, що підставами касаційного оскарження скаржником зазначено пункти 1, 2 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до яких підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; - якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; - якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Скаржник зазначає, що при винесенні судами оскаржуваних судових рішень не враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 квітня 2020 року у справі №810/3246/16, від 29 вересня 2020 року у справі № 826/1659/17, від 19 серпня 2020 року у справі №826/1444/15 щодо стягнення середнього заробітку з урахуванням коефіцієнту підвищення. Стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що розрахунок його розрахунок потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили (тобто в ГПУ, а не в Офісі Генерального прокурора), тобто середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже його туди з об`єктивних причин не переводили. Водночас, прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів Офісу Генерального прокурора (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру (без попереднього проходження атестації як умови для переведення) суперечило б меті і вимогам Закону № 113-ІХ. Окрім того, з набранням чинності Постанови № 1155 не всім прокурорам України воднораз збільшили посадові оклади тим прокурорам, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону №113-ІХ). Протягом одного періоду прокурори отримували заробітні плати відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до Постанови № 505 і Постанови № 1155). Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі №826/17798/14 (адміністративне провадження №К/9901/13106/21). Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі з цих справ зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновку суду апеляційної інстанції у цій справі та наведених скаржником судових рішеннях суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди. Щодо визначення подібності цих правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16, пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №910/5394/15-г). Щодо посилань скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій Верховного Суду викладених у постановах Верховного Суду від 20 квітня 2020 року у справі №810/3246/16, від 29 вересня 2020 року у справі № 826/1659/17, від 19 серпня 2020 року у справі №826/1444/15 необхідним є наголосити, що у порівнювальних справах різним є суб`єктний склад учасників спірних правовідносин, а також нормативне регулювання правовідносин. Отже, посилаючись на перелічені справи скаржником не обґрунтовано подібності правовідносин, а саме не враховано норми законодавства, які були чинними на час звільнення позивача, а тому посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України є помилковими. Щодо посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження, то суд вважає за необхідне зазначити таке. Скаржник уважає посилання суду апеляційної інстанції на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі №826/17798/14 помилковими, зокрема, не погоджується із тим, що виплата заробітної плати згідно з Постановою №1155 і статті 81 Закону № 1697-VII пов`язувалася якраз із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в "новоутворені"/"оновлені" прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ). Верховний Суд зазначає, що причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Таким чином, касатор не навів належних обґрунтувань можливості відступлення від висновків Верховного Суду, що були застосовані судом апеляційної інстанції у цій справі, а фактично висловив незгоду з вказаною правовою позицією. Отже підстава для відкриття касаційного провадження, передбачена пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України відсутня. Крім того, скаржник у касаційній скарзі зазначає підставу касаційного оскарження пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вказуючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо поновлення позивача на посаді у Офісі Генерального прокурора. Верховний Суд уважає за необхідне зазначити, що сформована усталена практика, згідно якої позивачі поновлюються на попередній роботі (постанова Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі №826/6253/15). Інші доводи касаційної скарги в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції зводяться до незгоди скаржника із судовим рішенням у цій справі, цитування нормативно правових актів, зазначення що судом апеляційної інстанції рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права. Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права. Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України). Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, позивач не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пункту 1, 2, 3, частини четвертої статті 328 КАС України. Згідно із пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Керуючись ст. ст. 169, 328,330,332 КАС України, У Х В А Л И В : Касаційну скаргу адвоката Тарасюка Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді та стягнення коштів повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк