Ухвала КАС ВС № 640/23433/19

УХВАЛА 09 лютого 2022 року м. Київ справа № 640/23433/19 адміністративне провадження № К/990/3524/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 березня 2021 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року у справі №640/23433/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, стягнення моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 пред`явив позов до Офісу Генерального прокурора, у якому просив суд: 1) визнати протиправним і скасувати наказ Генеральної прокуратури України №1293ц від 29 жовтня 2019 року про звільнення його з посади прокурора третього відділу організації процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України; 2) поновити його вказаній на посаді; 3) стягнути з Генеральної прокуратури України на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу; 4) стягнути з Генеральної прокуратури України на його користь вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку; 5) стягнути з Генеральної прокуратури України на його користь 100000,00 грн моральної шкоди. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 березня 2021 року позов задоволено частково: 1) визнано протиправним і скасовано наказ Генеральної прокуратури України №1293ц від 29 жовтня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора третього відділу організації процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України; 2) поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора (Генеральній прокуратурі Україні) на посаду, яка є рівнозначною тій, яку він обіймав до звільнення з 31 жовтня 2019 року; 3) стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 жовтня 2019 року до 2 березня 2021 року в сумі: 569 660,80 грн; 4) у іншій частині позовних вимог відмовлено; 5) допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді рівнозначній посаді, яку він обіймав до звільнення з 31 жовтня 2019 року та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі: 35710,08 грн. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року змінено рішення місцевого суду й викладено абзац третій резолютивної частини у такій редакції: - «Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора третього відділу організації процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 31 жовтня 2019 року». - у іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 березня 2021 року залишено без змін. Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Офіс Генерального прокурора повторно (вдруге) звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), надіславши її 21 січня 2022 року за допомогою засобів поштового зв`язку. У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених позовних вимог й ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Одночасно з цим, скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Вперше подану касаційну скаргу Верховний Суд ухвалою від 10 січня 2022 року повернув на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень. Під час перевірки вдруге поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у ній так і не викладені підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Так, зі змісту скарги вбачається, що в обґрунтування підстав касаційного оскарження відповідач посилається на пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Водночас, покликаючись на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не навів будь-якого її обґрунтування. Скаржник не зазначив ні правових висновків Верховного Суду, ні норм права, яких ці висновки стосуються; не вказує, у якій постанові чи справі вони викладені. Це, у свою чергу, не є належним обґрунтуванням підстав звернення до суду касаційної інстанції, у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Надалі скаржник, покликаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про наявність підстав для відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у пункті 55 постанови від 26 листопада 2020 року у справі №200/13482/19-а стосовно того, що «Закон України «Про прокуратуру», Закон №113-ІХ і Порядок №221 не передбачають ототожнення невідповідності поданої позивачем заяви формі, встановленій додатком 2 до Порядку, неподанню такої заяви взагалі». Необхідність відступу від цього висновку скаржник мотивує його взаємною суперечливістю з пунктом 51 постанови. Проте таке обґрунтування касаційного оскарження не є належним і достатнім для відкриття провадження у справі. Так, обґрунтовуючи підстави для такого відступлення, скаржник фактично вказує свою незгоду із прийнятим раніше висновком Верховного Суду у подібних правовідносинах і належним чином не обґрунтовує чому такий висновок не може бути застосований до правовідносин, які склались саме у цій справі з огляду на конкретні її обставини, що є недостатнім для застосування підстав касаційного оскарження передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18). Тобто, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі. З огляду на викладене, Суд вважає невмотивованими посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на одну з підстав касаційного оскарження. Надалі скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування: пункту 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ; пунктів 9, 10 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року №221 (далі - «Порядок №221»), у разі, коли у заяві про намір пройти атестацію одночасно зазначені два протилежні за змістом прояви волевиявлення; пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ, яким передбачено проведення атестації у порядку, визначеному Генеральним прокурором, тобто відповідно до Порядку №221. У цьому контексті Суд зауважує, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Проте скаржник лише формально зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ; пунктів 9, 10 розділу І Порядку №221, позаяк не наводить належної аргументації як саме цей висновок впливає на спірні правовідносини за обставин, установлених судами у цій справі, оскільки вирішуючи спір, суди виходили із критеріїв правомірності оскаржуваного наказу відповідача, зміст якого оцінювався на основі приписів статті 2 КАС України. Так, як вбачається з оскаржуваних рішень, частково задовольняючи позов, суди виходили з того, що відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для атестації позивача й переведення його на посаду прокурора Офісу Генерального прокурора через невідповідність поданої ним заяви формі, що встановлена Порядком №221. Однак положення законодавства не передбачають ототожнення невідповідності подання заяви невстановленої форми неподанню такої заяви взагалі. Одночасно з цим, позивач подав заяву у встановлений строк і висловив намір пройти атестацію. Своєю чергою, аналіз змісту цієї заяви свідчить про те, що позивач не відмовився від проходження атестації і не заперечував проти переведення. Натомість відповідач не лише не прийняв цю заяву, а й не повернув її для належного оформлення. Ураховуючи це, суди дійшли висновку про необґрунтованість оскаржуваного наказу про звільнення. Разом з цим, положення пункту 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ є загальним і касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій і необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм саме у цій справі. Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, цитування норм законодавства, з посиланням на винятковість справи, необхідності формування єдиної правозастосовчої практики, неповне з`ясування обставин справи судом, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. На основі цього Суд констатує, що скаржник не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Лише загальні посилання на незастосування висновку Верховного Суду, на його відсутність або необхідність відступлення від такого висновку, без вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права й дотримання всіх умов касаційного оскарження, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. З огляду на це, касаційну скаргу належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження судових рішень. Оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує. На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 березня 2021 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року у справі №640/23433/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, стягнення моральної шкоди повернути особі, яка її подала. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду