Постанова Вінницький апеляційний суд № 148/2243/21

Справа № 148/2243/21 Провадження № 22-ц/801/346/2022 Категорія: 114 Головуючий у суді 1-ї інстанції Саламаха О. В. Доповідач:Медвецький С. К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2022 рокуСправа № 148/2243/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач), суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В., за участю секретаря судового засідання - Олійник Г. Є., учасники справи: заявник ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Кравець Віти Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 14 грудня 2021 року, ухвалене у складі судді Саламахи О. В. у залі суду, встановив: Короткий зміст вимог У грудні 2021 року адвокат Кравець В. А. в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису. Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 проживає однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 . Зазначає, що під час спільного проживання ОСОБА_2 зловживав спиртними напоями та неодноразово вчиняв відносно неї домашнє насильство, висловлювався нецензурною лайкою, завдавав їй тілесних ушкоджень, внаслідок чого вона зверталась до правоохоронних органів. Протягом 2019-2021 років ОСОБА_2 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства. Незважаючи на адміністративні стягнення, ОСОБА_2 не змінив своєї поведінки, створив неможливі умови для проживання ОСОБА_1 , у зв`язку з чим вона змушена була залишити постійне місце проживання і виїхати з будинку та проживати у м. Києві з метою захисту себе, оскільки не безпідставно вважає, що існує реальна загроза продовження домашнього насильства зі сторони ОСОБА_2 до неї. У ОСОБА_2 є батьківський будинок, а відтак, житлом він забезпечений. З огляду на те, що ОСОБА_1 постійно страждає від насильства з боку ОСОБА_2 , представник заявниці просила суд видати обмежувальний припис, яким визначити тимчасові обмеження прав ОСОБА_2 , а саме: - заборони перебувати за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 6 місяців. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 14 грудня 2021 року в задоволенні заяви відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що при вирішенні заяви, судом не встановлено регулярного та постійного вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 по відношенню до своєї співмешканки ОСОБА_3 , а також загрози її життю та здоров`ю. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У січні 2022 року адвокат Кравець В. А. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про видачу обмежувального припису. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 05 січня 2022 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 січня 2022 року апеляційну скаргу залишено без руху. 10 січня 2022 року адвокат Кравець В. А. подала заяву про усунення недоліків. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 11 січня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 27 січня 2022 року справу призначено до апеляційного розгляду на 10 лютого 2022 року о 09:30 год. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_2 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства відносно заявниці, що мало фізичний та психологічний характер. Продовжує проживати у місці проживання заявниці, хоча має інше зареєстроване місце проживання, чим створює неможливі для ОСОБА_1 умови для проживання. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу по АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 зареєстрований по АДРЕСА_2 . З повідомлення Тульчинського районного ВП слідує, що ОСОБА_2 вісім раз притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім`ї. Те, що ОСОБА_2 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства відносно заявниці, що мало фізичний та психологічний характер також підтверджується оглянутими судом першої інстанції справами про адміністративні правопорушення: №148/404/19, №148/151/20, №148/1946/20, №148/258/20, № 148/118/21, №148/813/21, №148/443/21 за період з 2019 по 2021 роки. Постановою Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 жовтня 2021 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн. Позиція суду апеляційної інстанції Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов наступних висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає. У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Відповідно до пункту 3 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування. Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. У пункті 9 частини першої статті 1 цього Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків (родичів) у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Схожі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, провадження № 61-4830св19; від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, провадження № 61-23053св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, провадження № 61-16103св20. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81 ЦПК України). Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 вказувала, що під час спільного проживання із ОСОБА_2 він висловлювався нецензурною лайкою, завдавав їй тілесних ушкоджень, внаслідок чого вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів. Також ОСОБА_2 постійно влаштовував сварки, вчиняв відносно неї психологічне насильство. Все це супроводжувалося пошкодженням речей домашнього вжитку На підтвердження вказаних доводів ОСОБА_1 надала докази притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, що вбачається з постанови від 25 жовтня 2021 року у справі № 1482/1547/21 (частина друга статті 173-2КУпАП), а також судом першої інстанції були дослідженні справи про адміністративні правопорушення за вчинення домашнього насильства за 2019-2021 роки. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З урахуванням вищевикладених норм матеріального та процесуального права, наданих ОСОБА_1 доказів, колегія суддів вважає, що заявником доведено наявність обставин, які відповідно до положень Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», дають підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису. Розглядаючи заяву, судом першої інстанції помилково не враховано наявність ризиків можливого застосування в подальшому ОСОБА_2 фізичного або психологічного насильства відносно заявниці. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, невірно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не в повній мірі з`ясував обставини справи та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 . Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового судового рішення про задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Частиною 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, з ОСОБА_2 необхідно стягнути на користь держави судові витрати понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції в сумі 454,00 грн та переглядом справи в суді апеляційної інстанції в сумі 681,00 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив: Апеляційну скаргу адвоката Кравець Віти Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 14 грудня 2021 року скасувати й ухвалити нове рішення. Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Встановити обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 шляхом встановлення наступних заходів тимчасового обмеження прав: - заборони перебувати за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 6 місяців. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 454,00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 681,00 грн судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий С. К. Медвецький судді: В. В. Оніщук С. Г. Копаничук