Постанова Вінницький апеляційний суд № № 125/1535/20

Справа № № 125/1535/20 Провадження № 22-ц/801/167/2022 Категорія: 62 Головуючий у суді 1-ї інстанції Питель О. В. Доповідач:Голота Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2022 рокуСправа № № 125/1535/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Голоти Л.О. (суддя доповідач), суддів Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., за участі секретаря Кобенди Ю. О., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування рішення державного реєстратора, визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Барського районного суду Вінницької області від 25 жовтня 2021 року, ухвалене у складі судді Питель О. В. в приміщенні суду в м. Бар, повний текст постанови складено 04 листопада 2021 року, - в с т а н о в и в : 29 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування рішення державного реєстратора, визнання права власності. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати ОСОБА_4 . На день смерті її батьків залишилося спадкове майно житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 , та дві земельні ділянки, які знаходяться на території Антонівської сільської ради Барського району Вінницької області. За життя батьки позивача заповіту не склали. Після смерті батька позивача, спадщину шляхом спільного проживання прийняла, але не оформила, його дружина, мати позивача ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім позивача, спадкоємцем за законом також є її сестра ОСОБА_2 . Під час розмови з сестрою, остання повідомила, що спадщину будуть оформлювати тоді, коли дійдуть згоди про її поділ. Про те, що потрібно написати нотаріусу заяву про прийняття спадщини позивач не знала, оскільки юридично не грамотна, а відповідач, скориставшись її неграмотністю у юридичних питаннях, оформила усю батьківську спадщину на себе. При цьому, у заяві про прийняття спадщини, яку відповідач подала до нотаріуса, незаконно вказала, що являється єдиною спадкоємицею. 19 липня 2018 року в.о. державного нотаріуса Барської державної нотаріальної контори Антал Л.С. незаконно видав два свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я відповідача після смерті її матері ОСОБА_4 . Позивач, як донька спадкодавця, є спадкоємцем майна першої черги. Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 31 липня 2021 року позивачу було продовжено строк для прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 . Заяву про прийняття спадщини позивач подала державному нотаріусу, заява прийнята та зареєстрована, тобто, на даний час, позивач вважає, що прийняла спадщину. А нотаріус, який видав свідоцтва про право на спадщину відповідачу, грубо порушив вимоги порядку оформлення спадщини, не повідомивши позивача про її право прийняти спадщину, тому позивач вважає, що свідоцтва про право на спадщину лише одному спадкоємцю відповідачу видані незаконно. Виходячи з наведеного, позивач просила : 1)визнати недійсними в Ѕ частині свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 липня 2018 року серії та номери 2-423 і 2-418, що видані в.о. державного нотаріуса Барської державної нотаріальної контори Антал Л.С. на ім`я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; 2)скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права приватної власності від 19 листопада 2018 року на ім`я ОСОБА_2 на житловий будинок та земельну ділянку. 3)визнати за позивачем право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 3,2669 га з кадастровим номером 0520280100:01:003:0020 та Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 . Заочним рішенням Барського районного суду Вінницької області від 25 жовтня 2021 року в позові відмовлено повністю. Судові витрати залишено за позивачем. Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених в рішенні, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права при ухваленні заочного рішення, оскільки у справі відсутні відомості про те, що відповідач повідомлялась належним чином про дату, час і місце розгляду справи, чим порушено положення частини четвертої статті 223, 240 ЦПК України. Суд першої інстанції помилково послався в рішення також на постанову Верховного Суду України від 15 жовтня 2019 року у справі № 916/780/18, яка не може бути застосована до правовідносин, які виникли у цій справі. На час видачі свідоцтва про право на спадщину за законом відповідачу позивач мала право на спадщину і могла її прийняти, шляхом подання відповідної заяви нотаріусу. Суд першої інстанції не надав правової оцінки тій обставині, що на час розгляду справи у нотаріуса була заява позивача про прийняття спадщини та відкрита спадкова справа. Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що його спадкові права на час видачі відповідачу свідоцтв про право на спадщину за законом не були порушенні. У судовому засіданні позивач підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити. Відповідач у судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлялась в порядку визначеному статтею 128 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта , переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції, обговоривши підстави апеляційної скарги, Вінницький апеляційний суд дійшов до наступних висновків. За змістом частини першої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заочне рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України. У справі встановлено наступні обставини. Батьками позивача ОСОБА_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується даними копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 28 січня 1972 року /а.с. 11/, та даними копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 від 08 вересня 1990 року /а. с. 12/. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 /а. с. 13/. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказане підтверджується даними копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 /а. с. 14/. Відповідно до даних копії інформаційної довідки КП «Барське районне бюро технічної інвентаризації» № 376 від 09 вересня 2020 року, станом на 31 грудня 2012 року право власності на житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 . Згідно з даними інвентаризації, що проведена 29 листопада 2017 року, будинковолодіння відповідає таким характеристикам: житловий будинок (літера "А"), загальною площею 66,7 кв.м., веранда літера "а", ганок літера "а1", хлів літера "Б", хлів прибудова літера "Б1", літня кухня літера "В", підвал літера "В1", паркан літера "1", ворота літера "2", хвіртка літера "3", вартість майна становить 211829 грн. Самочинно побудовані об`єкти відсутні /а. с. 15/. 08 травня 2012 року ОСОБА_2 подала заяву до державного нотаріуса про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , заява зареєстрована під номером 466, спадкова справа 257/2012 /а. с. 16/. 19 липня 2018 року в. о. державного нотаріуса Барської державної нотаріальної контори видав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 ОСОБА_2 , свідоцтво зареєстровано в реєстрі за № 2-418, спадкова справа № 257/2012. Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається з житлового будинку з прибудовами, надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Наведене підтверджується даними копії вказаного свідоцтва /а. с. 17/. Відомості про набуття права власності ОСОБА_2 на підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину були внесені до Реєстру речових прав, що підтверджується даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 193594922 /а. с. 20/. 19 липня 2018 року в.о. державного нотаріуса Барської державної нотаріальної контори видав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 ОСОБА_2 , свідоцтво зареєстровано в реєстрі за № 2-423, спадкова справа № 257/2012. Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається з земельної ділянки, кадастровий номер 0520280100:01:003:0020, площею 3,2669 га, яка знаходиться на території Антонівської сільської ради Барського району Вінницької області. Наведене підтверджується даними копії вказаного свідоцтва /а. с. 18/. Відомості про набуття права власності ОСОБА_2 на підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину були внесені до Реєстру речових прав, що підтверджується даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 193592844 /а. с. 19/. 31 липня 2020 року Барським районним судом Вінницької області ухвалено заочне рішення у справі № 125/2722/19 (провадження № 2/125/937/2019), яким продовжено строк для прийняття спадщини ОСОБА_1 на три місяці з дня набрання законної сили рішенням суду. /а. с. 21/. Згідно з даними заяви про прийняття спадщини від 10 вересня 2020 року та квитанції про надіслання рекомендованого листа від 10 вересня 2020 року, ОСОБА_1 , у зв`язку з продовженням строку для прийняття спадщини рішенням Барського районного суду Вінницької області від 31 липня 2020 року, надіслала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_4 /а. с. 22, 23-24/. На виконання вимог ухвали Барського районного суду Вінницької області від 02 лютого 2021 року про залишення позовної заяви без руху, позивачем подано копію заяви про прийняття спадщини зі справ нотаріальної контори, згідно з даними якої заява ОСОБА_1 подана у зв`язку з наданням додаткового строку для прийняття спадщини рішенням Барського районного суду Вінницької області від 31 липня 2020 року справа № 2/125/937/2019, яке набрало законної сили 01 вересня 2020 року, та надійшла до нотаріальної контори 22 вересня 2020 року, зареєстрована за № 278, спадкова справа № 257/2012 /а. с. 45/. Постановою Вінницького апеляційного суду від 17 листопада 2020 року у справі № 125/2722/19 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, заочне рішення Барського районного суду Вінницької області від 31.07.2020 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2021 року у справі № 125/2722/19 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 17 листопада 2020 року. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач та відповідач є спадкоємцями першої черги після смерті їх матері ОСОБА_4 . ОСОБА_1 на час відкриття спадщини не проживала разом із спадкодавцем, та відповідно до вимог статті 1269 ЦК України у шестимісячний строк (тобто до 09 травня 2012 року) повинна була подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини. У зв`язку з пропуском строку для подання вказаної заяви, ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини, рішення суду першої інстанції про задоволення позову було скасоване постановою Вінницького апеляційного суду від 17 листопада 2020 року, у позові ОСОБА_1 про надання додаткового строку для прийняття спадщини було відмовлено, рішення набрало законної сили. За заявою ОСОБА_2 від 08 травня 2012 року нотаріусом було заведено спадкову справу 257/2012, та у подальшому видано свідоцтва про право на спадщину. Суд також зазначив, що оспорені свідоцтва про право на спадщину видані особі, яка має право на спадкування ( ОСОБА_2 ), незважаючи на повідомлення відповідачем нотаріусу неправдивих відомостей про відсутність спадкоємців, станом на час розгляду цієї справи у суді, оспорені свідоцтва не порушують прав позивача, яка спадщину після смерті матері не прийняла, тому відсутні законодавчо визначені підстави для визнання свідоцтв про право на спадщину в Ѕ частині недійсними. Інші позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора, визнання за відповідачем та позивачем права власності на Ѕ частину спадкового майна за кожною з них є похідними вимогами. Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсними у частині свідоцтв про право на спадщину, що видані на ім`я відповідача ОСОБА_2 , тому в задоволенні інших вимог відмовлено. Висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог зроблено за повного з`ясування обставин справи, правильного застосування норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне. Щодо вимог про визнання частково недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Аналіз статті 1301 ЦК України дозволяє стверджувати, що до інших випадків, які встановлені законом, відноситься, зокрема, визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб. Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (стаття 1301 ЦК України). У справах про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), якому (яким) видано свідоцтво, а не нотаріус, який видав оспорюване свідоцтво про право на спадщину. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок, що: «у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо». Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні вимоги про визнання частково недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом, оскільки позивачем не доведено порушення її прав відповідачем. ОСОБА_1 на час відкриття спадщини не проживала разом із спадкодавцем, та відповідно до вимог статті 1269 ЦК України у шестимісячний строк повинна була подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини. У зв`язку з пропуском строку для подання вказаної заяви, ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини, рішення суду першої інстанції про задоволення позову було скасоване постановою Вінницького апеляційного суду від 17 листопада 2020 року, у позові ОСОБА_1 про надання додаткового строку для прийняття спадщини було відмовлено. У постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) вказано, що «якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення». За заявою ОСОБА_2 від 08 травня 2012 року нотаріусом було заведено спадкову справу 257/2012, та у подальшому видано свідоцтва про право на спадщину. Доводи апеляційної скарги про те, що на час видачі свідоцтв про право на спадщину за законом відповідачу, позивач мала право на спадщину і могла її прийняти, шляхом подання відповідної заяви нотаріусу, суд апеляційної інстанції не вважає такими, що дають правові підстави для скасування заочного рішення суду першої інстанції. Статтею 1270 ЦК України передбачені строки для подання заяви про прийняття спадщини або відмови від прийняття спадщини, яке залежить від волі спадкоємця за законом. Саме по собі неповідомлення нотаріусом спадкоємця за законом першої черги про відкриття спадкової справи після смерті спадкодавця не є безумовною підставою для висновку про поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини. В ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2021 року у справі № 125/2722/19 зазначено, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, встановивши, що з дня закінчення строку прийняття спадщини (09 травня 2012 року) і до дня звернення позивача із цим позовом (21 грудня 2020 року) минуло більше восьми років, а наведені позивачем обставини пропуску цього строку не є поважними, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не надав правової оцінки тій обставині, що на час розгляду справи у нотаріуса було заява позивача про прийняття спадщини та відкрита спадкова справа, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи і застосовано норми матеріального права. За таких обставин, оскільки відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання частково недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом, а вимоги про скасування рішення державного реєстратора, визнання права власності є похідними, відтак обгрунтованим є також висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні цих вимог. Твердження в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права при ухваленні заочного рішення, оскільки у справі відсутні відомості про те, що відповідач повідомлялась належним чином про дату, час і місце розгляду справи, чим порушено положення частини четвертої статті 223, 240 ЦПК України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Колегія суддів вважає, що по суті справа вирішена правильно, а не повідомлення відповідача про день та час розгляду справи прав позивачки не порушило. Зі справи видно, що її розгляд призначався на 17.03.2021 року на 09:00 год, на 05.04.2021 року на 08:30 год (повістку отримано представником відповідача /а. с. 55/, 24.05.2021 року на 10:00 год., на 24.06.2021 року на 09:00 год, на 25.10.2021 року на 10:00 год. При цьому, відповідач була обізнана про розгляд справи. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Заочне рішення суду відповідачем не оскаржується. Колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково послався в рішенні на постанову Верховного Суду України від 15 жовтня 2019 року у справі № 916/780/18, яка не може бути застосована до правовідносин, які виникли у цій справі, однак зазначена обставина не може бути підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції, оскільки по суті справа вирішена правильно. Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильні висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Щодо розподілу судових витрат. Беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 141, підпункту в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, а також те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відтак витрати, понесені позивачем по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, слід залишити за позивачем. Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Барського районного суду Вінницької області від 25 жовтня 2021 року у даній справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Л. О. Голота Судді: Т. О. Денишенко В. П. Рибчинський Повний текст постанови складено 10 лютого 2022 року.