Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/4128/20

Дата документу 26.01.2022 Справа № 335/4128/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №335/4128/20 Головуючий у 1 інстанції Крамаренко І.А. Провадження № 22-ц/807/383/22 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2022 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Кухаря С.В. Бєлки В.Ю. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2021 року у справі за позовом Запорізького державного медичного університету до ОСОБА_1 про відшкодування збитків (втрат державного бюджету з підготовки фахівця за державним замовленням),- В С Т А Н О В И Л А: У травні 2020 року Запорізький державний медичний університет звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків (втрат державного бюджету з підготовки фахівця за державним замовленням). В обґрунтування позову зазначено, що 01.09.2009 ОСОБА_1 було зараховано студентом першого курсу Запорізького державного медичного університету. З відповідачем було укладено Типову угоду від 01 вересня 2009 року про підготовку фахівця з вищою освітою (далі - Угода). Відповідно до укладеної угоди, відповідач проходив навчання за державним замовленням і прийняв на себе зобов`язання після закінчення вищого навчального закладу прибути на місце направлення і відпрацювати не менше 3 років за місцем направлення, у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати вартість навчання. У 2015 році відповідач отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Лікувальна справа» та здобув кваліфікацію лікаря (диплом НОМЕР_1 ). Одночасно з отриманням диплому відповідач отримав направлення на роботу, куди зобов`язаний був з`явитися після проходження інтернатури (наказ №267-0 від 14.07.2015 «Про зарахування до інтернатури ОСОБА_1 , дата закінчення 30.06.2018), а саме відповідно до Списку працевлаштування персонально кожного випускника (рік закінчення 2015) - КЗ «Великобілозерська ЦРЛ». Однак, закінчивши навчання в інтернатурі у 2018 році до міста роботи за направленням у якості лікаря не приступив. Необхідний термін роботи відповідач не відпрацював, що відповідно до п.21 «Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», затвердженого Наказом МОЗ України від 25.12.2017 №367, зареєстрованого у МЮУ 15.04.1998 №246/2686, свідчить про відмову приступити до роботи за направленням та відпрацювати три роки молодим спеціалістом в державній медичній установі. На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 витрати державного бюджету з його підготовки за державним замовленням у сумі 120 812,37 грн, яка складається з фактичних витрат на навчання 64941,00 грн. та стипендії у розмірі 55 871,37 грн., а також витрати зі сплати судового збору. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Запорізького державного медичного університету фактичні витрати на навчання у сумі 120 812,37 грн., яка складається з фактичних витрат на навчання у сумі 64 941,00 грн. та стипендії у сумі 55 871,37 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Запорізького державного медичного університету судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102,00 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Доводи в апеляційній скарзі обґрунтовані тим, що вимоги позивача не підтверджуються належними доказами, а матеріали судової справи не містять направлення на роботу із доказами вручення ОСОБА_1 та картки працевлаштування випускника. Також заперечується висновок суду про недоведеність розміру вартості навчання. Позивач у поясненні на апеляційну скаргу викладені заперечив проти доводів апеляційної скарги та просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із наявності передбачених законом та угодою правових підстав для повернення за рахунок відповідача витрачених коштів на навчання до державного бюджету, за рахунок якого відповідач здобув освіту у вищому навчальному закладі. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що01 вересня 2009 року відповідача ОСОБА_1 зараховано студентом першого курсу Запорізького державного медичного університету. Між навчальним закладом та відповідачем було укладено Типову угоду № 2009 077 від 01 вересня 2009 року про підготовку фахівця з вищою освітою. Згідно з укладеною Угодою відповідач проходила навчання за державним замовленням і прийняла на себе зобов`язання після закінчення вищого навчального закладу відпрацювати не менше 3 років за місцем направлення, у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати вартість навчання. У 2015 році відповідач отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Лікувальна справа» та здобула кваліфікацію «лікар», що підтверджується дипломом спеціаліста НОМЕР_1 від 30 червня 2015 року. Одночасно з отриманням диплому відповідач отримала направлення на роботу в Комунальний заклад «Великобілозерська ЦРЛ», відповідно до Списку працевлаштування персонально кожного випускника та направлення МОЗ №77. Відповідно до наказу Департаменту охорони здоров`я Запорізької обласної державної адміністрації №267-О від 14.07.2015, випускницю 2015 року Запорізького державного медичного університету ОСОБА_1 зараховано на посаду лікаря-інтерна зі спеціальності «Хірургія» до КУ «Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня №9» з 03.08.2015 по 31.07.2018 рр. Після закінчення інтернатури перевести ОСОБА_1 на посаду лікаря-хірурга Великобілозерської центральної районної лікарні. Однак, після навчання в інтернатурі до Центральної лікарні Великобілозерської сільської ради Великобілозерського району Запорізької області ОСОБА_1 не зверталася та три роки, згідно державного розподілу МОЗ України не відпрацювала (лист вих. №121 від 03.04.2019). Довідкою про доходи та суми утримань за весь період навчання ОСОБА_1 Запорізького державного медичного університету №135 від 03 квітня 2020 року підтверджується, що за період з вересня 2009 року по червень 2015 року ОСОБА_1 нараховано (дохід в т.ч. стипендія та індексація) 55 871,37 грн. Відповідно до розрахунку фактичних витрат на навчання ОСОБА_1 за період з 01.09.2009 по 30.06.2015 від 23.03.2020 за №12/1249 вартість навчання складає 64 941,00 грн. Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції вірно визначився з їх характером та нормами права, що їх регулюють. Згідно із ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту. Пунктом 4 частини першої статті 611 ЦК України визначено правові наслідки порушення зобов`язання, встановлені договором або законом відшкодування збитків та моральної шкоди. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст. 614 ЦК України). Згідно із частинами першою, другою статті 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Відповідно до положень статті 22 ЦК України, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. Частиною 2 статті 52 Закону України «Про освіту» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про вищу освіту», випускник вищого навчального закладу, який навчався за державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаштовується на підставі направлення на роботу відповідно до угоди, укладеної між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником. Пунктом 2 Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» визначено, що особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов`язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання. Згідно з пунктами 4, 6, 8, 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992, керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду за формою згідно з додатком № 1; згідно з угодою випускник зобов`язаний глибоко оволодіти всіма видами професійної діяльності, передбаченими відповідною кваліфікаційною характеристикою, та відпрацювати у замовника не менше трьох років, а вищий навчальний заклад забезпечити відповідні якість та рівень підготовки фахівця з вищою освітою; випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років; у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати. Відповідно до пункту 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367, випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направлені на роботу. Незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням. У разі, якщо він не прибув за направленням або відмовився приступити до роботи за призначенням, чи його звільнено з ініціативи власника або уповноваженого органу за порушення трудової дисципліни або звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати. Згідно з Указом Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» від 23 січня 1996 року № 77 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 16 травня 1996 року № 342/96, особи які навчаються за рахунок державних коштів, укладають угоду, за якою вони зобов`язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства на менше, ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання. Враховуючи наведене, у випадку відмови такої особи від виконання взятих на себе зобов`язань, настають правові наслідки, встановлені законом та угодою, у вигляді повернення витрачених коштів на навчання до державного бюджету, за рахунок якого ця особа здобула освіту у вищому навчальному закладі. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності у діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, вина. Проаналізувавши встановлені обставини справи суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність передбачених законом та угодою правових підстав для повернення за рахунок відповідача витрачених коштів на навчання до державного бюджету, за рахунок якого відповідач здобув освіту у вищому навчальному закладі. Також судом першої інстанції застосовано вірну практику Верховного суду щодо наявності обов`язку у особи, яка не відпрацювала встановлений трирічний строк, компенсувати, крім вартості навчання, також всі витрати, отже і виплати стипендії, які виплачуються за рахунок коштів загального фонду державного бюджету або коштів відповідних бюджетів у встановленому законодавством порядку. Твердження в апеляційній скарзі щодо недоведеності розміру вартості навчання є безпідставними, оскільки відповідачем жодним чином не спростовано розрахунок, наданий позивачем, а також не надано власного розрахунку, який би підтверджувався належними та допустимими доказами. Доводи апелянта про неповне з`ясування обставин у справі та відсутність належних доказів не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення та фактично зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції, на підставі чого відхиляються судовою колегією. Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими та такими, які узгоджуються із матеріалами справи. При встановленні зазначених фактів судом не було допущено порушення норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З огляду на наведене вбачається, що судом у відповідності до вимог ст.ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлено характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову. На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376,381,382,384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 07 лютого 2022 року. Головуючий Судді: