Ухвала КАС ВС № 120/112/20-а

УХВАЛА 20 січня 2022 року Київ справа №120/112/20-а адміністративне провадження № К/9901/23072/20; К/9901/23619/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А.Г., суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М., секретаря судового засідання Трубецької М. В., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача -1 Стрільчук Л.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора та Шостої кадрової комісії про визнання протиправним та скасування індивідуального акту, поновлення на роботі, стягнення коштів, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач - 1), Генерального прокурора (далі - відповідач - 2) , Шостої кадрової комісії (далі - відповідач - 3), у якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Шостої кадрової комісії від 13 грудня 2019 року № 24 року «Про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_2 »; - визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року № 2134-ц про звільнення позивача з посади начальника відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України та органів прокуратури відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 24 грудні 2019 року на підставі рішення кадрової комісії № 6; - поновити позивача в Офісі Генерального прокурора на посаді начальника відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України, або на рівнозначній посаді в органах прокуратури, Офісі Генерального прокурора за погодженням з позивачем з 25 грудня 2019 року. - стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 грудня 2019 року по день постановлення судом рішення у цій справі. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Суд першої інстанції визнав протиправним та скасував рішення Шостої кадрової комісії від 13 грудня 2019 № 24 року «Про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 ». Визнав протиправним та скасував наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року № 2134- ц про звільнення позивача з посади начальника відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України та органів прокуратури. Поновив позивача в Офісі Генерального прокурора на посаді рівнозначній посаді начальника відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 25 грудня 2019 року. Стягнув з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 669 684,10 грн. без урахування обов`язкових відрахувань. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року змінено рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку, який належить стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача за час вимушеного прогулу за період з 25 грудня 2019 року по 13 квітня 2020 року, вказавши суму до стягнення 134 773, 84 грн без урахування податків, зборів та обов`язкових відрахувань. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 28 грудня 2021 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року - скасовано в частині поновлення позивача в Офісі Генерального прокурора на посаді начальника відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України, або на рівнозначній посаді в органах прокуратури, Офісі Генерального прокурора за погодженням з позивачем з 25 грудня 2019 року. У скасованій частині прийнято нову постанову, якою поновлено ОСОБА_1 в Генеральній прокуратурі України на посаді начальника відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року - скасовано в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У скасованій частині прийняти нову постанову, якою стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 131 227,16 (сто тридцять одна тисяча двісті двадцять сім грн. 16 коп.). В решті рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року залишені без змін. 28 грудня 2021 року до Верховного Суду надійшла заява позивача про ухвалення додаткового рішення, у якій заявник просить ухвалити додаткове рішення яким здійснити перерахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу з моменту його звільнення і по дату винесення Верховним Судом нового рішення у справі. Тобто, на переконання позивача, Верховний Суд всупереч статті 235 КЗпП не вирішив питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з моменту звільнення з 25 грудня 2019 року і до ухвалення нової постанови, а саме до 28 грудня 2021 року, оскільки рішення в цій частині скасовані повністю та Верховним Судом постановлено нове рішення. У судовому засідання позивач уточнив, що заяву про ухвалення додаткового рішення подано на підставі пункту 1 частини 1 статті 252 КАС України. Також зазначив, що неухвалення додаткового рішення ставить його у стан правової невизначеності через подальше звернення до суду із позовом про затримку виконання рішення суду. Представник Офісу Генерального прокурора проти задоволення заяви щодо ухвалення додатково рішення у цій частині заперечувала та зазначила, що Верховним Судом під час касаційного перегляду судових рішень за касаційною скаргою позивача, предметом касаційного розгляду було саме стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу і постановою Верховного Суду від 28 грудня 2021 року касаційна скарга позивача у цій частині залишена без задоволення. Відповідно до частини третьої статті 252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Норми права та висновки за результатами розгляду заяви Перевіряючи обґрунтованість доводів заявника наведених у заяві про ухвалення додаткового рішення, колегія суддів виходить з наступного. За правилами частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Слід зазначити, що процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, спричинені недотриманням обов`язку, зокрема, про необхідність надання судом відповідей на всі заявлені позивачем (третьою особою) вимоги. За змістом частини першої статті 252 КАС України підставою для винесення додаткового рішення може бути неухвалення судом рішення щодо однієї з позовних вимог, якщо щодо решти вимог, заявлених у позові, рішення ухвалено. Додаткове рішення необхідне також у тих випадках, коли відповідь суду не відповідає обсягу поставленого питання або ж спосіб судового захисту викладений неповно. Таким чином, додатковим судовим рішенням вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази. Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення. При цьому додаткове судове рішення не може змінювати суті основного рішення або містити висновки про права й обов`язки осіб, які не брали участі у справі. Суд касаційної інстанції, відповідно до частини другої статті 341 КАС України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Предметом касаційного перегляду у цій справі були судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, як в частині задоволення позову так і в частині відмови у його задоволенні. Вирішуючи спір в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції стягнув з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 669 684,10 грн. без урахування обов`язкових відрахувань. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року змінено рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку, який належить стягнути з відповідача. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції припустився помилки у визначені розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосувавши при його обрахунку постанову Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 "Про умови оплати праці прокурорів", яка набрала чинності 16 січня 2020 року і якою затверджено посадові оклади прокурорів Офісу Генерального прокурора, а не пункт 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Отже, суд апеляційної інстанції вважав, що в межах цього спору поширення постанови КМУ № 1155 на спірні правовідносини є передчасним, позаяк коригування посадового окладу на коефіцієнт підвищення відбувалося вже після звільнення позивача з посади, яку він обіймав у Генеральній прокуратурі України. Здійснивши касаційний перегляд у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції при обрахунку стягнення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу допустив помилку в частині кількості робочих днів за період з 25 грудня 2019 року по 13 квітня 2020 року, адже згідно із листами Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року «Щодо розрахунку норми тривалості робочого часу на 2019 рік», від 03 серпня 2019 року «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік», розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 10 січня 2019 «Про перенесення робочих днів у 2019 році», від 23 жовтня 2019 «Про перенесення робочих днів у 2020 році», наказами Генеральної прокуратури України від 31 січня 2019 № 79 ц, від 05 листопада 2019 року № 1390 ц загальна кількість робочих днів у період з 25 грудня по 13 квітня 2020 року становила 74 дня. Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 131 227, 16 грн. (74 * 1773,34 грн). При цьому слід відзначити, що Судом який вирішує спір по суті в межах заявлених позивачем вимог є суд першої та другої інстанцій. Касаційний суд своєю чергою є судом права а не факту, тобто він лише здійснює касаційний перегляд ухвалених судом першої та апеляційної інстанцій рішень на предмет правильності застосування ними норм матеріального права та наявності порушень судами норм процесуального права. Судами першої та апеляційної інстанцій не досліджувалися обставини та не перевірялися доказами щодо виплати середнього заробітку за період з 14 квітня 2020 року. Тобто твердження позивача у заяві про ухвалення додаткового рішення щодо порушення Верховним Судом приписів статті 235 КЗпП та стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку з час вимушеного прогулу з моменту звільнення, а саме з 25 грудня 2019 року і по дату винесення постанови Верховним Судом, тобто до 28 грудня є помилковими, оскільки касаційним судом відбувся касаційний перегляд ухвалених судом першої та апеляційної інстанцій рішень по дату поновлення позивача на посаді 13 квітня 2020 року. Доводи позивача про те, що неухвалення додаткового рішення ставить його у стан правової невизначеності через подальше його звернення до суду із позовом про затримку виконання рішення суду також є помилковими, так як окреслене заявником питання може бути предметом окремого судового спору. Доводи позивача, що Верховним Судом не ухвалено рішення відносно позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з приводу якої досліджувалися докази з посиланням на пункт 1 частини 1 статті 252 КАС України є необґрунтованими, адже суди попередніх інстанцій не досліджували докази з цього приводу за вказаний позивачем у заяві період. Таким чином, підстави для ухвалення додаткового судового рішення - відсутні. Керуючись статтями 248, 252 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: У задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі № 120/112/20-а відмовити. Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Повний текст ухвали виготовлено 24 січня 2022 року. Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк Судді Л.О. Єресько В.М. Соколов