Ухвала КАС ВС № 200/9042/20-а

УХВАЛА 17 січня 2022 року м. Київ справа № 200/9042/20-а адміністративне провадження № К/9901/48389/21 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року у справі №200/9042/20-а за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Донецької обласної прокуратури, Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, УСТАНОВИВ: 30 грудня 2021 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року у справі №200/9042/20-а. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Підставою перегляду оскаржуваних судових рішень заявник, зокрема, зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформованого у постановах Верховного Суду, ухвалених у справах №№П/800/409/17, 800/328/17, 800/248/17, 800/264/17, 800/354/17, 826/26007/15, 9901/66/19, 9901/88/19, 9901/212/19 та інших справах. Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного. Так за приписами пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відкриття касаційного провадження з цієї підстави можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі. Водночас у касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора лише послався на висновки Верховного Суду у вказаних справах, проте не зазначив норми, щодо якої такий висновок сформовано, а лише хаотично та безсистемно навів окремі цитати із судових рішень щодо дискреційних повноважень комісії, з посиланням на оцінку щодо доброчесності і суспільної довіри та щодо обов`язку таких комісій ураховувати інформацію, що зазначена в декларації певного суб`єкта. Суд зазначає, що такі критерії є оціночними і застосовуються судами індивідуально у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин у справі. Крім того, наведені заявником приклади судових спорів вирішено судами за інших, ніж установлено у цій справі обставин. Надалі Офіс Генерального прокурора указав про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформованого у постанові Верховного Суду у справі №120/3458/20-а. Перевіряючи такі аргументи заявника, Суд зазначає, що приписи пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо заявник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Водночас доводи Офісу Генерального прокурора щодо необхідності відступлення від указаних висновків Суду мають формальний характер, так як мотиви заявника зводяться до часткового опису процедури атестації без логічного взаємозв`язку з обставинами цієї справи та загальних фраз щодо неправильного застосування норм Закону України «Про запобігання корупції» і власного тлумачення повноважень НАЗК, що не має жодного відношення до вирішення цього спору, в якому оскаржуване рішення було скасоване саме через невідповідність його критеріям, визначеним статтею 2 КАС України та недоведеністю фактів недоброчесності прокурора. Отже, аргументи касаційної скарги не містять однієї з умов, встановлених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження в частині відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у наведених справах. Заявник також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Суд указує, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Разом з тим, у касаційній скарзі заявник послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пунктів 12, 13, 13 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ . Проте положення пунктів розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ є загальними і касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм саме у цій справі, оскільки вирішуючи спір та задовольняючи позов, суди виходили із критеріїв вмотивованості та обґрунтованості оскаржуваного рішення кадрової комісії, зміст якого оцінювався судами, виходячи із приписів статті 2 КАС України. Суд указує, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а відповідач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, цитування норм законодавства, з посиланням на винятковість справи, необхідності формування єдиної правозастосовчої практики. Заявник безсистемно по тексту скарги наводить приклади справ, розглянутих Верховним Судом без логічного взаємозв`язку з обставинами цієї справи та указує про неповне з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що свідчить про переоцінку доказів у справі і виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, Офіс Генерального прокурора не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Тому, лише загальні посилання на незастосування висновку Верховного Суду, на його відсутність або необхідність відступлення від такого висновку, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права та дотримання всіх умов касаційного оскарження не є підставою для відкриття касаційного провадження. За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року у справі №200/9042/20-а повернути особі, яка її подала. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає. СуддяВ.М. Соколов