Ухвала КАС ВС № 620/2968/20

УХВАЛА 18 січня 2022 року м. Київ справа № 620/2968/20 провадження № К/9901/39478/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Стрелець Т.Г., перевіривши касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати пункт 10 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15 листопада 2019 року №156, яким відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку з настанням інвалідності, внаслідок травми пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби; - зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 , у зв`язку з настанням інвалідності III групи, внаслідок травми пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 10 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15 листопада 2019 року №

156. Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , з доданими до неї документами, щодо призначення одноразової грошової допомоги, у зв`язку з настанням інвалідності ІІІ групи, внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, та прийняти рішення з урахуванням правої оцінки, наданої судом. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Міністерство оборони України звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. Скаржником заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження. Однак обґрунтування поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження в касаційній скарзі відсутнє. Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року визнано неповажними підстави пропуску строку на касаційне оскарження рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року, викладені в касаційній скарзі Міністерства оборони України. Касаційну скаргу залишено без руху та встановлено десятиденний строк з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання нової заяви про поновлення строку на касаційне оскарження рішення з обґрунтуванням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання доказів на їх підтвердження. На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 15 листопада 2021 року скаржником подано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження скаржник зазначає, що Міністерством оборони України було подано касаційну скаргу на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року, яка ухвалою від 30 вересня 2021 року була повернута. В ухвалі від 30 вересня 2021 року зазначено, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Усунувши усі недоліки що перешкоджали повному та всебічному розгляду справи, з метою перегляду рішення Верховним Судом щодо грубого порушення норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій відповідачем була повторно подана касаційна скарга. Колегія суддів критично оцінює наведені скаржником підстави поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що підстави пропуску особою строку на оскарження судового рішення можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежали від волі особи та унеможливили звернення із скаргою у встановлений процесуальним законом строк. Оцінка Судом обставин, з яких учасник справи пропустив строк, на предмет того, чи були вони непереборною перешкодою для його звернення до суду у встановлений законом строк, повинна ґрунтуватися на нормах процесуального права, зокрема, на нормах статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими усі учасники судового процесу є рівними перед законом та судом. Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 6 частини п`ятої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Отже, учасники справи, мають право оскаржити судові рішення у встановлений Кодексом строк та у передбаченому процесуальним законом порядку КАС України передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Установлення процесуальних строків процесуальним законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних обов`язків. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що: "вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження" (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року); "одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків. Таким чином, оскільки концепція "поважних причин" не є чіткою, Суд повинен вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку. Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги. Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин. Разом з тим, Суд зазначає, що невиконання заявником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. Слід зазначити, що право на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін. У контексті наведеного, зважаючи на приписи вказаних правових норм законодавства, невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчать про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. Суд вважає за необхідне також зазначити, що право особи повторно звернутися з касаційною скаргою після її повернення, що визначено норами КАС України, не є абсолютним, таке звернення повинно бути в порядку, встановленому законом. Сама по собі та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до касаційного суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків встановлених для цього, а у суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин. З огляду на вищевикладене, наведені скаржником підстави поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження не можуть бути визнані Судом поважними, а тому в задоволенні заяви про поновлення строку на касаційне оскарження слід відмовити. Частиною третьою статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними. Зважаючи на викладене вище, оскільки колегією суддів визнано неповажними наведені скаржником підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року слід відмовити. Керуючись статтями 248, 328, 332, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд У Х В А Л И В:

1. Визнати неповажними підстави пропуску строку на касаційне оскарження та відмовити Міністерству оборони України у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року.

2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

3. Надіслати Міністерству оборони України копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.В. Коваленко Суддя Я.О. Берназюк Суддя Т.Г. Стрелець