Постанова 4813 № 522/8629/20

Номер провадження: 22-ц/813/4600/22 Номер справи місцевого суду: 522/8629/20 Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.01.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів Сегеди С.М., Цюри Т.В., з участю секретаря Хухрова С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 вересня 2021року, постановленого під головуванням судді Шенцевої О.П., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради», третя особа: генеральний директор комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради» Єсипенко Світлана Володимирівна про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за несвоєчасну видачу трудової книжки та відшкодування моральної шкоди, - в с т а н о в и в: У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради» (далі КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради»), третя особа: генеральний директор КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради» Єсипенко С.В. про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за несвоєчасну видачу трудової книжки та відшкодування моральної шкоди, в якій з урахуванням уточнених позовних вимог просив: - визнати незаконним та скасувати наказ № 62-к від 31.03.2020 року в частині звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штату; - визнати незаконним та скасувати наказ № 76-к від 21.04.2020 року «Про внесення змін до наказу № 62-к від 31.03.2020 року»; - зобов`язати КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради» поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря-терапевта загально медичного персоналу; - стягнути з КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.04.2020 року по 31.08.2021 року з урахуванням індексу інфляції у розмірі 222 080,21 грн.; - стягнути з КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасну видачу трудової книжки з урахуванням індексу станом на 31.08.2021 у розмірі 2711,54 грн.; - стягнути з КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 25 000 грн. В обґрунтування свого позову зазначив, що він працював на посаді лікаря-терапевта у КУ «Одеська обласна туберкульозна лікарня» з 01.06.2010 року, з 01.03.2018 року КУ «Одеська обласна туберкульозна лікарня» було реорганізовано у КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради. Наказом № 62-к від 31.03.2020 року його було звільнено із займаної посади за п.1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штату. Оскільки на момент ухвалення цього наказу позивач був тимчасово непрацездатним, наказом № 76-к від 21.04.2020 року до наказу № 62-к від 31.03.2020 року було внесені зміни - дату звільнення було перенесено на 18.04.2020 року. Вказані накази позивач вважає незаконними та необґрунтованими, оскільки порушують вимоги ст.ст.42, 43, 49-2, 49-4 КЗпП та ч. 3 ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволений частково. Визнаний незаконним та скасований наказ № 62-к від 31.03.2020 року в частині звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штату. Визнаний незаконним та скасований наказ № 76-к від 21.04.2020 року «Про внесення змін до наказу № 62-к від 31.03.2020 року». Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-терапевта загально медичного персоналу КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради. Стягнуто з КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.04.2020 року по 31.08.2021 року з урахуванням індексу інфляції у розмірі 222 080,21 грн. В іншій частині позову відмовлено. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді лікаря-терапевта загально медичного персоналу КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць підлягало негайному виконанню. Не погоджуючись з рішенням суду, КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на неповне дослідження обставин та доказів, невідповідність висновків суду матеріалам справи. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення суду в частині задоволених позовних вимог є необґрунтованим, оскільки судом не обґрунтовані підстави не взяття до уваги доказів відповідача, а саме показання свідків та протокол засідання профспілки №4 від 30.01.2020 року, яким надана згода на звільнення позивача. Також суд не звернув уваги на список працівників загально медичного персоналу, які підлягають скороченню, в якому посада лікаря-терапевта не зазначена, та не взяв до уваги наказ №1-к\а «Про переведення», яким позивача переведено на посаду лікаря-терапевта амбулаторно-поліклінічного відділення, яка наявна в списку посад, що підлягають скороченню. У своєму відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 просить рішення суду залишити без змін, оскільки доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого рішення суду в частині задоволених позовних вимог, неповного дослідження обставин та доказів по справі не відповідають обставинам справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 , представника КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради», ОСОБА_1., перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 працював на посаді лікаря-терапевта у КУ «Одеська обласна туберкульозна лікарня» з 01.06.2010 року. 01.03.2018 року КУ «Одеська обласна туберкульозна лікарня» було реорганізовано у КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради. Наказом № 18-ОД від 28.01.2020 року було затверджено список посад, які підлягають скороченню з 01.04.2020 року. Наказом № 62-к від 31.03.2020 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади за п.1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штату. Наказом № 76-к від 21.04.2020 року були внесені зміни до наказу № 62-к від 31.03.2020 року, в частині дати звільнення, а саме дату звільнення було перенесено на 18.04.2020 року. Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із того, що позивача з займаної посади було звільнено незаконно. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. При цьому слід враховувати переважне право на залишення на роботі працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається з урахуванням інших умов, як це передбачено ст. 42 КЗпП. Відповідно до ст. 43 КЗпП розірвання трудового договору за зазначеною підставою може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності. Судом вірно встановлено про те, що вимоги трудового договору було порушено відповідачем, так як позивач не був повідомлений належним чином про розгляд подання про його звільнення профспілковою організацією. З наданого до суду відповідачем копії акту від 29.01.2020 року про повідомлення позивача про збори профспілкової організації в телефонному режимі судом обґрунтовано не були взяті до уваги, так як відповідач не надав суду переконливих пояснень щодо того, чому саме так було повідомлено позивача про профспілкові збори, адже позивач знаходився на своєму робочому місці на протязі робочого часу, відповідач не надав пояснень з приводу того, чому повідомлення про профспілкові збори не було надано безпосередньо позивачеві, таким чином, суд не визнав зазначений акт доказом належного повідомлення повивача. Також з протоколів проведення профспілкових зборів судом встановлено, що на таких зборах обговорювалось питання про переваги певних працівників на залишення на роботі, чи було враховано ті переваги, на які посилався позивач. Судом враховано, що відповідно до додатку до наказу № 18-ОД від 28.01.2020 року серед працівників загально медичного персоналу, які підлягають скороченню, посада лікаря-терапевта не зазначена. Дотримання вимог трудового законодавства під час звільнення позивача з посади було перевірено Одеською обласною організацією профспілки працівників охорони здоров`я України, яка у своєму висновку від 12.05.2020 року констатувала порушення норм трудового законодавства і рекомендувала головному лікарю КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної» ради поновити порушені трудові права ОСОБА_1 , скасувавши накази про його звільнення. На підставі вищевикладеного, суд на законних підставах визнав незаконним та скасував наказ № 62-к від 31.03.2020 року в частині звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ст. 40 КЗпП України, визнав незаконним та скасував наказ № 76-к від 21.04.2020 року «Про змін до наказу № 62-к від 31.03.2020 року», а також поновив ОСОБА_1 на посаді лікаря-терапевта загально медичного персоналу КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради. Також суд на законних підставах визнавши звільнення позивача незаконним, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині виплати відповідачем на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21.04.2020 року по 31.08.2021 року з урахуванням індексу інфляції у розмірі 222 080,21 грн. відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП. У відповідності до ч. 2 ст. 235 КЗпП, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Згідно з п.п.2, 4 ч.1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. У зв`язку з чим, судом допущене негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді лікаря-терапевта загально медичного персоналу КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради та стягнення заробітної плати за один місяць. Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради» про те, що судом не обґрунтовані підстави не взяття до уваги доказів відповідача, а саме показання свідків та протокол засідання профспілки №4 від 30.01.2020 року, яким надана згода на звільнення позивача, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне. За змістом частин першої-третьої, п`ятої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема пунктом 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності. Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 522/20826/18 (провадження № 61-23183св19) зроблено висновок, що «розгляд подання власника або уповноваженого ним органу про звільнення працівника за відсутності на засіданні органу профспілки цього працівника (за виключенням, якщо від нього надійшла письмова заява про розгляд подання без його участі або він повторно без поважних причин не з`явився на засідання) свідчить про порушення встановленого статтею 43 КЗпП України порядку його розгляду, а тому згода профспілкового комітету на розірвання трудового договору з працівником, надана на такому засіданні, не може бути визнана такою, що має юридичне значення». З матеріалів справи вбачається, що подання про надання згоди на звільнення розглядалося у відсутності ОСОБА_1 , однак розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. З матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 звертався з заявою про розгляд питання про надання згоди на звільнення за його відсутності. Доводи про те, що суд не звернув уваги на список працівників загально медичного персоналу, які підлягають скороченню, в якому посада лікаря-терапевта не зазначена, та не взяв до уваги наказ №1-к\а «Про переведення», яким позивача переведено на посаду лікаря-терапевта амбулаторно-поліклінічного відділення, яка наявна в списку посад, що підлягають скороченню також є безпідставними за наступних обставин. 01.03.2018 року на підставі наказу №1-К, ОСОБА_1 переведений на посаду лікаря-терапевта до КНП «ООЦСЗХ» ООР», що підтверджується записом у трудової книжці (а.с. 16). КНП «ООЦСЗХ» ООР» має амбулаторне-поліклінічне відділення, розташоване на АДРЕСА_1 , та легеневе-туберкульозні відділення, розташовані по АДРЕСА_2 . З матеріалів справи вбачається, що дійсно 2 січня 2019 року відповідно до наказу №1-к/а лікаря-терапевта загально-медичного персоналу ОСОБА_1 було переведено на посаду лікаря-терапевта амбулаторно-поліклінічного відділення, про що ОСОБА_1 був повідомлений, що підтверджується його підписом (а.с. 119). Однак з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 продовжив займати посаду лікаря-терапевта загально медичного персоналу, що підтверджується копією акту від 30.01.2020 року, відповідно до якого, комісія прибула за місцем роботи ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 29). З довідок про оплату заробітної плати з грудня 2019 року по січень 2020 року, вбачається, що ОСОБА_1 працював на посаді лікаря-терапевта загальнолікарняного відділення (а.с. 34), з посадової інструкції лікаря-терапевта, яка підписана ОСОБА_1 20.05.2019 року, також вбачається, що він продовжує займати посаду лікаря-терапевта. З місцезнаходженням робочого місця в ординаторській, та палатах для хворих відділення (а.с. 95). Будь-яких записів про переведення на іншу посаду, окрім тієї, яка зазначена 01.03.2018 року, трудова книжка не містить. За таких підстав, колегія суддів зазначає, що судом було правильно встановлено, що відповідно до додатку до наказу № 18-ОД від 28.01.2020 року серед працівників загально медичного персоналу, які підлягають скороченню, посада лікаря-терапевта не зазначена, тому ОСОБА_1 був поновлений на посаді лікаря-терапевта загально медичного персоналу. Інші доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги, та позовних вимог. Також колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги такими, що зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради» - залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 вересня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 07 лютого 2022 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ С.М. Сегеда ______________________________________Т.В. Цюра