Постанова Харківський апеляційний суд № 639/7093/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 25 січня 2022 року м. Харків справа №639/7093/20 провадження №22-ц/818/1039/22 провадження №22-ц/818/1040/22 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., за участю секретаря - Сізонової О.О. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика», третя особа Директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» Гаєвський Віталій Вікторович розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика», третя особа: Директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» Гаєвський Віталій Вікторович про визнання незаконних наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 червня 2021 року та на додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 червня 2021 року, постановлені під головуванням судді Труханович В.В. в залі суду в місті Харкові, - в с т а н о в и в: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика», третя особа: Директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» Гаєвський Віталій Вікторович про визнання незаконних наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 2 524 грн. Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 червня 2021 року стягнуто з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати як рішення суду від 08 червня 2021 року, так і додаткове рішення суду від 18 червня 2021 року; та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, здійснити розподіл судових витрат. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; ОСОБА_1 зазначає, що його незаконно було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, а у подальшому і незаконно звільнено, оскільки роботодавцем не було встановлено для нього щоденного графіку роботи (режиму робочого часу), з урахуванням того, що він працював на 0,25 ставки. Позивач вважає незаконними дії відповідача щодо надання йому відпустки без збереження заробітної плати з 01.04.2020 року без його згоди, а також просить визнати незаконним наказ ТОВ «НВП «Залізничавтоматика» від 26.06.2020 року № 39-ВК «Про виробничу необхідність» та скасувати його». Позивач вказує, що суд першої інстанції хоча і дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині визнання незаконними наказів від 01 липня 2020 року та від 06 липня 2020 року, проте в основу свого висновку заклав не всі підстави для його встановлення. При цьому ОСОБА_1 зауважує, що строк на звернення до суду ним не пропущений враховуючи карантинні обмеження. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» - адвокат Пекареніна Орися Миколаївна надала відзив на апеляційну скаргу, просила відмовити позивачу у задоволенні апеляційної скарги, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 червня 2021 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 червня 2021 року залишити без змін; провести розподіл судових витрат, понесених відповідачем у суді апеляційної інстанції. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивача незаконно було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та незаконно звільнено за прогул; разом з тим позивач пропустив строк на звернення до суду із вказаним позовом, при цьому не надав доказів того, що не мав реальної можливості звернутися з даним позовом у межах строку, визначеного законом. Проте такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що з 07 липня 2016 року ОСОБА_1 працює в Українському державному університеті залізничного транспорту на посаді доцента кафедри автоматики та комп`ютерного телекерування рухом поїздів кваліфікацією кандидата технічних наук на підставі Контракту № 93 від 07.07.2016 року (а.с. 24-28 т.1). З 04 червня 2018 року ОСОБА_1 працював за сумісництвом на посаді начальника відділу проектування у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» (а.с. 98 т.1). У Наказі №20-ВК про прийняття на роботу від 01 червня 2018 року, зокрема, вказано, що ОСОБА_1 прийнятий за сумісництвом, тривалість робочого тижня становить 10 годин, умови праці з 08.30 години до 10.30 години. З наказом №20-ВК про прийняття на роботу від 01 червня 2018 року ОСОБА_1 ознайомлений, про що свідчить його підпис у Наказі. Крім того позивач ознайомлений і з вимогами Колективного договору, правилами внутрішнього трудового розпорядку, вимогами про комерційну таємницю і конфіденційну інформацію, згоден і зобов`язувався виконувати. Колективний договір між адміністрацією та трудовим колективом ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика», який затверджений на зборах трудового колективу протоколом №18/09/15 від 18 вересня 2015 року, зареєстрований управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Дзержинського району Харківської міської ради (реєстраційний номер №3758 від 29 серпня 2015 року) встановлює режим роботи, тривалість робочого часу та відпустки підприємства, встановлені для працівників (а.с. 100-108, 109-112 т.1). Сторони не заперечують, що з 01.04.2020 року роботу підприємства було переведено на дистанційний режим та усі оплати проводилися, відповідно до проведеної роботи. 26 червня 2020 року директором ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» було видано наказ №39-ВК про виробничу необхідність. У вказаному наказі зазначено, що на підставі Постанови КМУ №392 від 20 травня 2020 року із змінами та доповненнями, у зв`язку з послабленням карантинних заходів та виниклою виробничою необхідністю, а саме: укладенням Додаткової угоди №3 від 17.06.2020 року до Договору №2051 від 15.07.2019 року з ПРАТ «Полтавське ГЗК», наказано начальнику відділу проектування ОСОБА_1 приступити до своїх посадових обов`язків з 01.07.2020 року з 08-30 до 10-30 годин щоденно (крім вихідних) (а.с. 113 т.1). 01 липня 2020 року Директором ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» було видано Наказ №18-2020 про створення комісії для з`ясування причин відсутності працівника на робочому місці. ( а.с. 35, 117 т.1). На виконання Наказу №18-2020 від 01 липня 2020 року було складено Акт №1 про відсутність на робочому місці начальника відділу проектування ОСОБА_1 (а.с. 36, 118 т.1). Наказом ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» №40-ВК від 01.07.2020 року «Про дисциплінарне стягнення» ОСОБА_1 оголошено догану, визнано день відсутності позивача на роботі 01.07.2020 року прогулами без поважних причин (а.с.119 т.1). 02 липня 2020 року від безпосереднього керівника ОСОБА_1 - директора технічного - ОСОБА_2 на ім`я директора ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» Гаєвського В.В. поступила Доповідна записка, в якій ОСОБА_2 повідомив, що ОСОБА_1 з 08.00 до 16.55 год. не з`явився на робочому місці та не відпрацював 2 години робочого часу 02 липня 2020 року та просив надати дозвіл на створення комісії для з`ясування причин відсутності працівника (а.с. 121 т.1). 02 липня 2020 року Директором ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» було видано Наказ №19-2020 про створення комісії для з`ясування причин відсутності працівника на робочому місці (а.с. 37, 122 т.1). На виконання Наказу №19-2020 від 02 липня 2020 року було складено Акт №2 про відсутність на робочому місці начальника відділу програмування ОСОБА_1 . Згідно Акту, будь-які відомості щодо наявності поважних причин відсутності працівника на робочому місці відсутні ( а.с. 38, 123 т.1). 03 липня 2020 року на ім`я директора ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» Гаєвського В.В. повторно була складена Доповідна записка, в якій ОСОБА_2 повідомив, що ОСОБА_1 з 08.00 до 15.55 годин не з`явився на робочому місці та не відпрацював 2 години робочого часу 03 липня 2020 року та попросив комісію, створену з дозволу Директора для з`ясувати причин відсутності працівника (а.с. 124 т.1). 03 липня 2020 року було складено Акт №3 про відсутність на робочому місці начальника відділу проектування ОСОБА_1 . Згідно Акту, будь- які відомості щодо наявності поважних причин відсутності працівника на робочому місці відсутні ( а.с. 39, 125 т.1). 06 липня 2020 року також на ім`я директора ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» Гаєвського В.В. поступила Доповідна записка, в якій ОСОБА_3 повідомив, що ОСОБА_1 з 08.30 до 10.30 годин не з`явився на робочому місці та не відпрацював 2 години робочого часу 06 липня 2020 року та попросив комісію, створену з дозволу Директора для з`ясувати причин відсутності працівника. 06 липня 2020 року було складено Акт №4 про відсутність на робочому місці начальника відділу проектування ОСОБА_1 . Згідно Акту, будь- які відомості щодо наявності поважних причин відсутності працівника на робочому місці відсутні. Наказом ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» №41-ВК від 06 липня 2020 року «Про дисциплінарне стягнення» визнано для ОСОБА_1 , начальника відділу проектування, дні відсутності на роботі 01 липня 2020 року, 02 липня 2020 року, 03 липня 2020 року та 06 липня 2020 року, прогулами без поважних причин; позначено в табелі обліку використання робочого часу зазначені дні відсутності ОСОБА_1 як прогули. Застосовано до ОСОБА_1 за грубе порушення трудової дисципліни дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (а.с.129 т.1). Наказом №42-ВК від 06 липня 2020 року, про припинення трудового договору (контракту), ОСОБА_1 було звільнено за прогул без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України. Підставою для звільнення став Наказ про накладення дисциплінарного стягнення №41-ВК від 06 липня 2020 року (а.с.131 т.1). Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що із запровадженням в Україні карантину щодо запобігання поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 наказом по ТОВ «НВП «Залізничавтоматика» від 17.03.2020 року № 14-2020 працівники підприємства були переведені на віддалений (дистанційний) режим роботи. Наприкінці березня-місяця 2020 року практично всім працівникам підприємства було наполегливо «запропоновано» взяти відпустку без збереження заробітної плати до кінця карантину із уявлень економії виробничих фондів та зменшення податкового навантаження на підприємство, але продовжити при цьому виконувати свої обов`язки (здебільшого віддалено). Позивач зазначає, що він відмовився від того щоб брати відпуску за власний рахунок. Така принципова позиція щодо відмови писати заяву на відпустку без збереження заробітної плати та виплати заборгованостей по премії створила конфліктну ситуацію. У суботу 04.07.2020 року в поштовому відділенні № 75 м. Харкова він отримав рекомендовані листи №№ 6107208520130, 6107208516524, 6107208519566 із документами від ТОВ «НВП «Залізничавтоматика», а саме: -наказ «Про виробничу необхідність» від 26.06.2020 року № 39-ВК, яким позивача було зобов`язано з`явитися на робочому місці 01.07.2020 року з 08-30 до 10-30; -наказ «Про створення комісії для з`ясування причин відсутності на робочому місці» від 01.07.2020 року № 18-2020, яким створено комісію для з`ясування відсутності на робочому місці»; -акт №1 про відсутність на робочому місці відповідно 01.07.2020 року; -наказ «Про створення комісії для з`ясування причин відсутності на робочому місці» від 02.07.2020 року № 19-2020, яким створено комісію для з`ясування відсутності на робочому місці»; -акт №2 про відсутність на робочому місці відповідно 02.07.2020 року; -акт №3 про відсутність на робочому місці відповідно 03.07.2020 року. Таким чином про відкликання його із дистанційного режиму роботи він дізнався лише 04 червня 2020 року, відповідно з`явитися на роботу він міг не раніше найближчого робочого дня - понеділка 06.07.2020 року. Вважає, що всі зазначені вище акти про відсутність на робочому місці з 01-03.07.2020 року нібито «без поважних причин» є юридично нікчемними. При цьому ОСОБА_1 вказує, що з 07.07.2020 року відповідно до графіка в нього розпочиналася щорічна відпустка за основним місцем роботи, що покладало на нього зобов`язання в останній день перед відпусткою закрити всі справи по своїм зобов`язанням за основним місцем роботи, а також отримати необхідні для відпустки документи. У зв`язку з цим у неділю 05.07.2020 року він електронною поштою повідомив директора ТОВ «НВП «Залізничавтоматика» Гаєвського В.В., що через об`єктивні причини (зайнятість за основним місцем роботи) він прибуде на підприємство, але одразу після того, як завершить справи за основним місцем роботи - після опівдня. Проте після прибуття на підприємство 06.07.2020 року йому не було надано місце роботи, а наприкінці дня взагалі було запропоновано написати заяву на звільнення за власним бажанням або розписатися «заднім числом» про ознайомлення про виклик на роботу. Позивач вважає, що його звільнення було проведено з порушенням норм діючого законодавства. У зв`язку з цим, з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с.200 т.1), ОСОБА_1 просив суд:

1. Визнати незаконним наказ TOB «НВП «Залізничавтоматика» про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності від 06.07.2020 року № 41-ВК та скасувати оголошену йому цим наказом догану.

2. Визнати незаконним наказ ТОВ «НВП «Залізничавтоматика» 06.07.2020 року № 42-ВК «Про припинення трудового договору (контракту)» та скасувати його.

3. Поновити його на роботі на посаді начальника відділу проектування за сумісництвом на 0,25 ставки на ТОВ «НВП «Залізничавтоматика». 4.Стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.04.2020 року до дня поновлення на роботі, який на день пред`явлення позову становить орієнтовно 7 875, 40 грн.

5. Стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 20 275,62 грн.

6. Стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

7. Визнати незаконними дії відповідача щодо надання йому відпустки без збереження заробітної плати з 01.04.2020 року без його згоди та скасувати наказ, яким щодо позивача застосовано відпустку без збереження заробітної плати.

8. Визнати незаконним наказ ТОВ «НВП «Залізничавтоматика» від 26.06.2020 року № 39-ВК «Про виробничу необхідність» та скасувати його».

9. Визнати незаконним наказ ТОВ «НВП «Залізничавтоматика» про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності від 01.07.2020 року № 40-ВК та скасувати оголошену йому цим наказом догану».

10. Визнати, що режим робочого часу ОСОБА_1 на ТОВ «НВП «Залізничавтоматика» на посаді начальника відділу проектування відповідає гнучкому режиму робочого часу, який передбачає змінний час, протягом якого працівник на власний розсуд визначає періоди роботи в межах встановленої норми тривалості робочого часу. За змістом ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Строки звернення працівників до суду за вирішенням трудового спору, як складова механізму реалізації права на судовий захист, є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин. Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Строки, встановлені статтею 233 КЗпП України, можуть бути поновлені лише за наявності поважних причин. При цьому поважність причин означає, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали такі причини, які можна вважати поважними. Матеріали справи свідчать про те, що Наказом №42-ВК від 06 липня 2020 року, про припинення трудового договору (контракту), ОСОБА_1 було звільнено за прогул без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України (а.с.131 т.1). Копію вказаного наказу позивачем отримано 09 липня 2020 року. Разом з тим позовна заява подана ОСОБА_1 у листопаді 2020 року. Обгрунтовуючи строки звернення до суду із вказаним позовом, позивач посилався на те, що Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби, встановлено карантин, дія якого розпочалася з 12.03.2020 року, яка станом на день подання позовної заяви ще триває. Таким чином позивач вважає, що строки звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору ним не пропущено. 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року (далі - Закон № 540-IX від 30 березня 2020 року). Відповідно до глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Оскільки на час звернення ОСОБА_1 з відповідним позовом у листопаді 2020 року дія карантину, що впроваджений постановою КМУ №211 від 11.03.2020 року, не припинена, строки, визначені ст. 233 КЗпП України, є продовженими і позивачем не пропущені. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строків звернення до суду. Колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції; позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. За змістом пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу, в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, без поважних причин. Згідно ст. 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватись трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Відповідно до ст.140 КЗпП України трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохочення за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов`язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу. На підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, власник має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин. З урахуванням цього визначення в п. 4 ст. 40 КЗпП України того, що до поняття прогулу належить і відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, не містить будь-яких дефектів юридичного характеру. Для звільнення працівника за п. 4 ст. 40 КЗпП України важливо, щоб були докази, які з вірогідністю підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня (зміни). Звільнення на цій підставі допускається тільки в тому випадку, якщо працівник здійснив прогул або був відсутній на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважної причини. Оцінка причин, як поважних, здійснюється судом при розгляді спору про звільнення. Очевидно, поважними причинами варто визнати такі причини, що виключають вину працівника. Наявність поважних причин визнається у разі доведеної непрацездатності працівника, хоча б вона і не була підтверджена лікарняним листком, відмови працівника від переміщення, якщо робота протипоказана працівникові за станом здоров`я. Поважними можуть бути визнані і причини сімейно-побутового характеру, якщо вихід працівника на роботу за наявності таких причин міг би заподіяти працівникові або іншим особам шкоду, що значно перевищує ту шкоду, що заподіяна власникові невиходом на роботу. Відповідно до ч.1 ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один із таких заходів стягнення: 1)догана; 2) звільнення. Згідно ст. 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. Отже, для правильного вирішення спору про звільнення суду необхідно надати оцінку причинам поважності відсутності на роботі працівника. Матеріали справи свідчать про те, що 26 червня 2020 року директором ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» було видано наказ №39-ВК про виробничу необхідність. У вказаному наказі зазначено, що на підставі Постанови КМУ №392 від 20 травня 2020 року із змінами та доповненнями, у зв`язку з послабленням карантинних заходів та виниклою виробничою необхідністю, а саме: укладенням Додаткової угоди №3 від 17.06.2020 року до Договору №2051 від 15.07.2019 року з ПРАТ «Полтавське ГЗК», наказано начальнику відділу проектування ОСОБА_1 приступити до своїх посадових обов`язків з 01.07.2020 року з 08-30 до 10-30 годин щоденно (крім вихідних) (а.с. 113 т.1). 01 липня 2020 року Директором ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» було видано Наказ №18-2020 про створення комісії для з`ясування причин відсутності працівника на робочому місці. ( а.с. 35, 117 т.1). На виконання Наказу №18-2020 від 01 липня 2020 року було складено Акт №1 про відсутність на робочому місці начальника відділу проектування ОСОБА_1 (а.с. 36, 118 т.1). Наказом ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» №40-ВК від 01.07.2020 року «Про дисциплінарне стягнення» ОСОБА_1 оголошено догану, визнано день відсутності позивача на роботі 01.07.2020 року прогулами без поважних причин (а.с.119 т.1). 02 липня 2020 року від безпосереднього керівника ОСОБА_1 - директора технічного - ОСОБА_2 на ім`я директора ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» Гаєвського В.В. поступила Доповідна записка, в якій ОСОБА_2 повідомив, що ОСОБА_1 з 08.00 до 16.55 год. не з`явився на робочому місці та не відпрацював 2 години робочого часу 02 липня 2020 року та просив надати дозвіл на створення комісії для з`ясування причин відсутності працівника (а.с. 121 т.1). 02 липня 2020 року Директором ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» було видано Наказ №19-2020 про створення комісії для з`ясування причин відсутності працівника на робочому місці (а.с. 37, 122 т.1). На виконання Наказу №19-2020 від 02 липня 2020 року було складено Акт №2 про відсутність на робочому місці начальника відділу програмування ОСОБА_1 . Згідно Акту, будь-які відомості щодо наявності поважних причин відсутності працівника на робочому місці відсутні ( а.с. 38, 123 т.1). 03 липня 2020 року на ім`я директора ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» Гаєвського В.В. повторно була складена Доповідна записка, в якій ОСОБА_2 повідомив, що ОСОБА_1 з 08.00 до 15.55 годин не з`явився на робочому місці та не відпрацював 2 години робочого часу 03 липня 2020 року та попросив комісію, створену з дозволу Директора для з`ясувати причин відсутності працівника (а.с. 124 т.1). 03 липня 2020 року було складено Акт №3 про відсутність на робочому місці начальника відділу проектування ОСОБА_1 . Згідно Акту, будь- які відомості щодо наявності поважних причин відсутності працівника на робочому місці відсутні ( а.с. 39, 125 т.1). Разом з тим з довідки Укрпошти від 04.07.2020 року убачається, що рекомендовані листи № 6107208520130, № 6107208516524, № 6107208519817, № 6107208519566 ОСОБА_1 отримав лише 04.07.2020 року особисто у відділенні зв`язку 61039 (а.с. 40 т.1), серед яких: -наказ «Про виробничу необхідність» від 26.06.2020 року № 39-ВК, яким позивача було зобов`язано з`явитися на робочому місці 01.07.2020 року з 08-30 до 10-30; -наказ «Про створення комісії для з`ясування причин відсутності на робочому місці» від 01.07.2020 року № 18-2020, яким створено комісію для з`ясування відсутності на робочому місці»; -акт №1 про відсутність на робочому місці відповідно 01.07.2020 року; -наказ «Про створення комісії для з`ясування причин відсутності на робочому місці» від 02.07.2020 року № 19-2020, яким створено комісію для з`ясування відсутності на робочому місці»; -акт №2 про відсутність на робочому місці відповідно 02.07.2020 року; -акт №3 про відсутність на робочому місці відповідно 03.07.2020 року. Таким чином оскільки ОСОБА_1 отримав наказ №39-ВК від 26 червня 2020 року про відкликання його з дистанційного режиму роботи та з вимогою приступити до роботи у визначений час лише 04.07.2020 року (субота), то робочі дні 01.07.2020 року, 02.07.2020 року, 03.07.2020 року, у які він був відсутній на роботі, не можуть вважатися днями прогулу. Колегія суддів вважає, що наказ №40-ВК від 01 липня 2020 року про дисциплінарне стягнення на ОСОБА_1 , яким: визнано для ОСОБА_1 , начальника відділу проектування, день відсутності 01 липня 2020 року, прогулом без поважних причин; оголошено догану ОСОБА_1 - начальнику відділу проектування; позначено в табелі обліку використання робочого часу зазначені дні відсутності ОСОБА_1 як прогул є незаконним, та таким, який винесено з порушенням діючого законодавства, та підлягає скасуванню. Крім того з матеріалів справи убачається, що у неділю, 05.07.2020 року, ОСОБА_1 повідомив директора ТОВ «НВП «Залізничавтоматика» Гаєвського В.В. електронною поштою про те, що через об`єктивні причини (зайнятість за основним місцем роботи) він прибуде на підприємство після того, як завершить справи за основним місцем роботи - після опівдня (т. 1, а.с. 41). Відповідно 06 липня 2020 року (понеділок) позивач у визначені часи графіку роботи - на роботу не з`явився. 06 липня 2020 року на ім`я директора ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» Гаєвського В.В. поступила Доповідна записка, в якій ОСОБА_3 повідомив, що ОСОБА_1 з 08.30 до 10.30 годин не з`явився на робочому місці та не відпрацював 2 години робочого часу 06 липня 2020 року та попросив комісію, створену з дозволу Директора для з`ясувати причин відсутності працівника. 06 липня 2020 року було складено Акт №4 про відсутність на робочому місці начальника відділу проектування ОСОБА_1 . Згідно Акту, будь- які відомості щодо наявності поважних причин відсутності працівника на робочому місці відсутні. Наказом ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» №41-ВК від 06 липня 2020 року «Про дисциплінарне стягнення» визнано для ОСОБА_1 , начальника відділу проектування, дні відсутності на роботі 01 липня 2020 року, 02 липня 2020 року, 03 липня 2020 року та 06 липня 2020 року, прогулами без поважних причин; позначено в табелі обліку використання робочого часу зазначені дні відсутності ОСОБА_1 як прогули. Застосовано до ОСОБА_1 за грубе порушення трудової дисципліни дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (а.с.129 т.1). Наказом №42-ВК від 06 липня 2020 року, про припинення трудового договору (контракту), ОСОБА_1 було звільнено за прогул без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України. Підставою для звільнення став Наказ про накладення дисциплінарного стягнення №41-ВК від 06 липня 2020 року (а.с.131 т.1). Сторони не заперечують, що 06.07.2020 року позивач з`явився на роботу, однак о 15-00 годині (за дві години до закінчення робочого часу). Відповідно до встановленого графіку роботи ОСОБА_1 , тривалість його робочого дня складає 2 години на день. Враховуючи тяжкість вчиненого проступку, відсутність будь-яких інших дисциплінарних стягнень у позивача, колегія суддів вважає, що наказ ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» № 41-ВК та № 42-ВК, на підставі яких позивача було звільнено з роботи, є такими, що винесені з порушенням вимог діючого законодавства. Відповідно, порушене право позивача повинно бути поновлено, шляхом визнання незаконним та скасування вищевказаних наказів. Частиною 1 ст.235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який його звільнив. За таких обставин, вимога позивача про поновлення його на роботі також підлягає задоволенню. ОСОБА_1 слід поновити на роботі на посаді начальника відділу проектування за сумісництвом на 0,25 ставки у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» з 06.07.2020 року. Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на час відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100). Обгрунтовуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу саме з 01.04.2020 року до дня поновлення на роботі, ОСОБА_1 вказував, що дії відповідача щодо надання йому відпустки без збереження заробітної плати з 01.04.2020 року без його згоди, - є незаконними. Позивач вважає, що час його вимушеного прогулу на роботі слід обчислювати саме з 01.04.2020 року. Як встановлено вище, середній заробіток працівника визначається з дня звільнення такого працівника з роботи. З матеріалів справи убачається, що позивача незаконно звільнено з роботи 06 липня 2020 року. За травень 2020 року його сукупний дохід на посаді начальника відділу проектування у ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» складав 1190 грн., та за червень 2020 року 1 190 грн. (а.с.11 т.2). Середньоденна заробітна плата позивача складає 59,50 грн. (1190+1190=2380 грн.:40 днів). За період з 06 липня 2020 року по 25 січня 2022 року середньомісячне число робочих днів становить 390 днів. Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06 липня 2020 року по 25 січня 2022 року становить 23 205 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача як середній заробіток за час вимушеного прогулу, який включає в себе обов`язкові податки та збори (59,50 грн. х390 днів). Згідно із абзацом другим пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори (постанова Верховного Суду від 18 липня 2018 року в справі № 359/10023/16-ц (провадження № 61-14794св18)). Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Згідно з п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. В пункті 5 вказаної Постанови зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Колегія суддів вважає, що внаслідок незаконного звільнення позивача з роботи, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 грн., при цьому враховані принципи виваженості, розумності та справедливості. Разом з тим вимоги позивача про визнання незаконними дії відповідача щодо надання йому відпустки без збереження заробітної плати з 01.04.2020 року без його згоди та скасувати наказ, яким щодо позивача застосовано відпустку без збереження заробітної плати; вимоги про визнання незаконним наказу ТОВ «НВП «Залізничавтоматика» від 26.06.2020 року № 39-ВК «Про виробничу необхідність» та скасувати його»; вимоги про визнання того, що режим робочого часу ОСОБА_1 на ТОВ «НВП «Залізничавтоматика» на посаді начальника відділу проектування відповідає гнучкому режиму робочого часу, який передбачає змінний час, протягом якого працівник на власний розсуд визначає періоди роботи в межах встановленої норми тривалості робочого часу, - задоволенню не підлягають виходячи з наступного. Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року). Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, щоз 01.04.2020 року позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати. Сторони не заперечують, що з 01.04.2020 року роботу підприємства було переведено на дистанційний режим та усі оплати проводилися, відповідно до проведеної роботи. Проте Журнал реєстрації наказів з кадрових питань ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» не містить наказу про відпустку ОСОБА_1 без збереження заробітної плати (а.с.30 т.2). За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання незаконними дії відповідача щодо надання йому відпустки без збереження заробітної плати та скасування наказу про застосування до нього такої відпустки, колегія суддів вважає безпідставними. Наказ ТОВ «НВП «Залізничавтоматика» від 26.06.2020 року № 39-ВК «Про виробничу необхідність», винесений директором ТОВ «НВП «Залізничавтоматика» у відповідності до вимог закону, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 17 березня 2020 року № 530-IX» передбачено право роботодавця змінювати умови праці, в тому числі на працю вдома, а отже вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволенню не підлягають. Крім того у Наказі №20-ВК від 01 червня 2018 року про прийняття позивача на роботу, зокрема, вказано, що ОСОБА_1 прийнятий за сумісництвом, тривалість робочого тижня становить 10 годин, умови праці з 08.30 години до 10.30 години. З наказом №20-ВК про прийняття на роботу від 01 червня 2018 року ОСОБА_1 ознайомлений, про що свідчить його підпис у Наказі. Також позивач ознайомлений і з вимогами Колективного договору, правилами внутрішнього трудового розпорядку, вимогами про комерційну таємницю і конфіденційну інформацію, згоден і зобов`язувався виконувати. Колективний договір між адміністрацією та трудовим колективом ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика», який затверджений на зборах трудового колективу протоколом №18/09/15 від 18 вересня 2015 року, зареєстрований управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Дзержинського району Харківської міської ради (реєстраційний номер №3758 від 29 серпня 2015 року) встановлює режим роботи, тривалість робочого часу та відпустки підприємства, встановлені для працівників (а.с. 100-108, 109-112 т.1). Вимоги позивача про визнання того, що режим його робочого часу на посаді начальника відділу проектування у ТОВ «НВП «Залізничавтоматика» відповідає гнучкому режиму робочого часу, який передбачає змінний час, протягом якого працівник на власний розсуд визначає періоди роботи в межах встановленої норми тривалості робочого часу, - є безпідставними. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 червня 2021 року підлягає скасуванню. Позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З матеріалів справи убачається, що при подачі позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1680 грн., при подачі апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 6 306 грн. З урахуванням частково задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, а також враховуючи п.1 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», колегія суддів вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача як судовий збір у розмірі 1 680 грн., сплачений позивачем при подачі позову, так і судовий збір, сплачений позивачем при подачі апеляційної скарги, у розмірі 6 306 грн. Додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 червня 2021 року також підлягає зміні. Так, ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. (а.с.109-112 т.2), суд першої інстанції виходив з того, що у задоволенні позову відмовлено, тому такі витрати підлягають стягненню з позивача у повному обсязі. Натомість позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню. Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Відповідно до п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову, витрати пов`язанні з розглядом справи покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Частина 3 ст. 141 ЦПК України встановлює, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час. Судом встановлено, що між відповідачем та Адвокатським об`єднанням «Пекаренін Михайлов» було укладено Договір про надання правової допомоги №9-Ю/20 від 12 листопада 2020 року. Відповідно до Додаткової угоди №3/1 від 12 листопада 2020 року до Договору про надання правової допомоги №9-Ю/20 від 12 листопада 2020 року сторони погодили, внести зміни до пункту 6.5 Договору і викласти пункт в новій редакції: «6.5 Обов`язок Клієнта сплатити гонорар виникає з моменту підписання сторонами Акту наданих послуг до Договору про надання правової допомоги №9-Ю/20 від 12 листопада 2020 року та повинен бути виконаним до 31 жовтня 2021 року». 28 грудня 2020 року між ТОВ «НВП «Залізничавтоматика» та Адвокатським об`єднанням «Пекаренін Михайлов» було укладено Акт приймання-передачі наданих послуг №1 до Договору про надання правової допомоги №9-Ю/20 від 12 листопада 2020 року. Відповідно до п.1 Акту АО « Пекаренін Михайлов» надали послуги ТОВ «НВП «Залізничавтоматика» на суму 2 000 грн. 09 лютого 2021 року між ТОВ «НВП «Залізничавтоматика» та Адвокатським об`єднанням «Пекаренін Михайлов» було укладено Акт приймання-передачі наданих послуг №2 до Договору про надання правової допомоги №9-Ю/20 від 12 листопада 2020 року. Відповідно до п.1 Акту АО «Пекаренін Михайлов» надали послуги ТОВ «НВП «Залізничавтоматика» на суму 6 000 грн. 11 червня 2021 року між ТОВ «НВП «Залізничавтоматика» та Адвокатським об`єднанням «Пекаренін Михайлов» було укладено Акт приймання-передачі наданих послуг №3 до Договору про надання правової допомоги №9-Ю/20 від 12 листопада 2020 року. Відповідно до п.1 Акту АО «Пекаренін Михайлов» надали послуги ТОВ «НВП «Залізничавтоматика» на суму 12 000 грн. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16. Колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. При визначенні суми відшкодування колегія суддів враховує критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» від 01.07.2020 року № 40-ВК про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» від 06.07.2020 року № 41-ВК про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» від 06.07.2020 року № 42-ВК «Про припинення трудового договору (контракту)». Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу проектування за сумісництвом на 0,25 ставки у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» з 06.07.2020 року. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.07.2020 року по 25.01.2022 року у розмірі 23 205 грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. В іншій частині позову відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 680 грн., сплачений позивачем при подачі позову. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений позивачем при подачі апеляційної скарги, у розмірі 6 306 грн. Додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 червня 2021 року змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова Повне судове рішення виготовлено 03.02.2022 року.