Постанова Дніпровський апеляційний суд № 180/1778/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1799/22 Справа № 180/1778/21 Суддя у 1-й інстанції - Хомченко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Свистунової О.В. суддів Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А. за участю секретаря Гулієва М.І.о., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я, В С Т А Н О В И Л А: У липні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Марганецького міського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я. Позов мотивований тим, що позивач ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з Відкритим акціонерним товариством «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», правонаступником прав та обов`язків якого на теперішній час є відповідач -Акціонерне товариство «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат». 19.01.1998 року позивач перебував на робочому місці, під час виконання покладених на позивача трудових обов`язків, стався нещасний випадок, за наслідками якого, позивач отримав травми, що призвели до безстрокової втрати професійної працездатності в ступені 25 %. Вказав, що зазначене ушкодження здоров`я та втрата професійної працездатності призвели до спричинення позивачу немайнової шкоди, яка полягає у необхідності проходження тривалого лікування, обмеженні функцій організму, перенесенні больових відчуттів, втрати позивачем можливості повною мірою реалізовувати свої звички та бажання, повноцінно працювати. Зазначив, що вказану шкоду позивачу завдано з вини відповідача. Вказав, що викладені обставини свідчать про наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я, за рахунок відповідача. Оцінюючи розмір завданої моральної шкоди позивач виходив з огляду на ступінь втрати працездатності, враховуючи глибину, характер та тривалість душевних страждань, переживань, істотних недоотриманих благ внаслідок втрати працездатності в сумі 100 000 грн., яку просив стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) гривень, з утриманням податків та зборів, згідно чинного законодавства України. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди, стягнутої з відповідача, зменшивши з 60 000 грн. до 25 000 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не доведені обставини, що мають значення для справи. Також, скаржник зазначає, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що станом на 22.09.1998 року позивач перебував в трудових відносинах з Відкритим акціонерним товариством «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», правонаступником прав та обов`язків якого на теперішній час є відповідач, що підтверджується актом № 28/4 від 29.09.1998 року про нещасний випадок. 22.09.1998 року позивач перебував на робочому місці та виконував покладені на нього трудові обов`язки. Під час проведення позивачем робіт, стався нещасний випадок, під час якого позивачем отримано тілесні ушкодження у вигляді перелому кресця. У зв`язку з вказаним трудовим каліцтвом позивач 15.07.1999 року вперше пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією, за результатами якого позивачу встановлено 20% втрати професійної працездатності, повторним оглядом медико-соціальною експертною комісією від 17.09.2009 року позивачу встановлено бестроково втрату професійної працездатності в ступені - 25% та визначено необхідність у медикаментозному лікуванні. Частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно- правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року № 1- зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012). Втрата професійної працездатності позивача, що стало підставою для звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, вперше встановлена висновком 01.08.2000 року, тобто мала місце до набрання чинності Цивільного кодексу України 01 січня 2004 року, суд приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися положення законодавства, яке було чинним на момент встановлення позивачу втрати професійної працездатності первинно. Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно ст. 153 КЗпП України та ст. 17 Закону України «Про охорону праці» передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про охорону праці» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків,вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Статтею 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Надаючи оцінку доводам сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Наведені вище докази свідчать, що ушкодження здоров`я, заподіяне позивачу під час виконання нею трудових обов`язків, спричиняє йому моральні й фізичні страждання, які полягають у перенесенні фізичного болю, в суттєвому порушенні функцій організму, обмеженні можливості вести звичний спосіб життя, повною мірою реалізовувати свої наміри в професійній сфері, постійному перенесенні страждань у повсякденному житті, призводять до необхідності залучення додаткових зусиль для організації життя. Зазначені негативні явища мають місце в житті позивача у зв`язку із трудовим каліцтвом, яке призвело до безстрокової втрати позивачем професійної працездатності в ступені 25%, тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачу заподіяна моральна шкода. Доводи апеляційної скарги про те, що станом на момент встановлення позивачу стійкої втрати професійної працездатності законодавство не передбачало право працівника на відшкодування моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров`я під час виконання трудових обов`язків., колегія суддів не бере до уваги, зважаючи на наступне. ЗУ «Про охорону праці» набрав чинності 24.11.1992 року, а позивачу вперше встановлено стійку втрату професійної працездатності з 15.07.1999 року. Положеннями статті 12 даного закону передбачалось права працівника на відшкодування моральної шкоди за рахунок роботодавця, у разі спричинення такої шкоди небезпечними умовами праці. Отже, судом встановлені правові підстави для покладення обов`язку з відшкодування моральної шкоди роботодавцем своєму працівнику, що втратив працездатність внаслідок виробничої травми. Таким чином, встановивши, що виробнича травма позивача, яка завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», яким було допущено порушення трудового процесу, що підтверджено висновком МСЕК щодо втрати позивачем працездатності, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок виробничої травми Така правова позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 20 лютого 2019 року по справі № 211/2524/16-ц. У своєму Рішенні від 27.01.2004 №2 Конституційний Суд України визначив, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії. Дана правова позиція знайшла своє відображення в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року по справі № 6-3149цс15. Також, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, що виплати повинні здійснюватися Фондом соціального страхування України, зважаючи на наступне. Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року. Відповідно до ч.8 ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ст.5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13.05.1997 року № 1-зп, від 09.02.1999 року № 1-рп/99, від 05.04.2001 року № 3-рп/2001, від 13.03.2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Таким чином, у світлі рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 року №20-рп/2008 у справі № 1-32/2008, Закон України від 23.02.2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20.03.2007 року, не встановлював ретроспективно обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема й цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи. З урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року до 01 січня 2006 року. Визначальною в цьому випадку для особи є дата встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Вищевикладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18) та від 20.11.2019 року у справі № 210/3177/17 (провадження № 14-288цс19). Отже, на час встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв`язку з нещасним випадком, що стався на виробництві, а саме на 15.07.1999 року, обов`язок відшкодування моральної шкоди покладався саме на роботодавця. Колегія суддів погоджується з розміром моральної шкоди, присудженої судом першої інстанції, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до положення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу фізичних, душевних страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат, їх тривалості та з урахуванням всіх обставин справи. Колегія звертає увагу, що судом було враховане те, що характер та об`єм душевних та фізичних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності безстроково, що свідчить про неможливість відновлення попереднього фізичного стану та безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача, тому виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо необхідності задоволення позову частково та стягнення на користь позивача 60 000 грн. у відшкодування моральної шкоди. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Відповідно до Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" внесено зміни до п.п.164.2.14 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року). До загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, з урахування змін, внесених Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві", включається у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом (п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України). Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Отже, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що стягнута з відповідача на користь позивача сума моральної шкоди повинна бути стягнута без утриманням податків та зборів, згідно чинного законодавства України, оскільки станом на 01 січня 2021 року розмір мінімальної заробітної плати становить 6000,00 грн., а сума стягнутої моральної шкоди в розмірі 60 000,00 грн. не перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати (6000*4=24000,00 грн.). Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення. Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко