Постанова Донецький апеляційний суд № 263/14933/20

22-ц/804/505/22 263/14933/20 Головуючий у І інстанції Кузнецов Д.В. Єдиний унікальний номер 263/14933/20 Номер провадження 22-ц/804/505/22 Доповідач Барков В.М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2022 року м. Маріуполь Донецький апеляційний суд в складі: головуючого судді Баркова В. М., суддів Зайцевої С. А., Мальцевої Є. Є., секретар Вороніна М. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 липня 2021 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного реєстратора Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради Корнілова Нікіти Олександровича про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, зобов`язання провести реєстрацію права власності, треті особи: Маріупольська міська рада, Донецька регіональна філія державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», Відділ у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, ВСТАНОВИВ: У січні 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача посилаючись на те, що рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 грудня 2019 року за нею визнано право власності в порядку спадкування на 2/3 часток земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0479 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, (кадастровий № 1412300000:03:017:0144), які належали ОСОБА_2 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також право власності на 1/6 частку земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0479 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, які належали ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 , а загалом визнано за ОСОБА_1 право власності на 5/6 часток вказаної земельної ділянки. Після набрання рішенням законної сили позивачка звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно юридичного відділу Маріупольської міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку на підставі вищевказаного рішення суду. Проте державним реєстратором винесено рішення № 50908245 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, на підставі статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у зв`язку із наявністю суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими в реєстрі речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, подачею на реєстрацію рішення суду про визнання за позивачем 5/6 частки земельної ділянки при наявності вже в реєстрі запису із ДЗК про право власності за позивачкою на 1/3 частку земельної ділянки, внаслідок чого утворюється частка більше ніж 1/1, що є неможливим для реєстрації. На підставі вказаного позивач просила визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора та зобов`язати відповідача провести реєстрацію права власності на земельну ділянку відповідно до рішення Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 19 грудня 2019 року. Ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 липня 2021 року провадження у справі закрито. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали суду, просила її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд неправомірно розглянув справу за її відсутності, вона не була повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи, жодних документів від суду не отримувала. Зазначає, що спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У відзиві на апеляційну скаргу Державний реєстратор прав на нерухоме майно Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради Корнілов Н.О. зазначає, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, просить відмовити у її задоволенні, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Посилається на відсутність приватноправового спору між сторонами у зв`язку з чим справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Вважає, що його дії як реєстратора речових прав на нерухоме майно були виконані відповідно до чинного законодавства. Позивачка ОСОБА_1 та представники Маріупольської міської ради, Донецької регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» та відділу в місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені судовими повістками, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі. Заслухавши суддю-доповідача пояснення відповідача державного реєстратора Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради Корнілова Н. О., який просив залишити ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 грудня 2019 року визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на 2/3 часток земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0479 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, (кадастровий № 1412300000:03:017:0144), які належали ОСОБА_2 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також право власності на 1/6 частку земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0479 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, які належали ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 , а загалом визнано за ОСОБА_1 право власності на 5/6 часток вказаної земельної ділянки (а.с. 32). Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Корлінова Н. О. № 50908245 від 31 січня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у державній реєстрації права приватної власності на земельну ділянку за кадастровим № 1412300000:03017:0144, на підставі статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у зв`язку із наявністю суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими в реєстрі речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, подачею на реєстрацію рішення суду про визнання за позивачем 5/6 частки земельної ділянки при наявності вже в реєстрі запису із ДЗК про право власності за позивачкою на 1/3 частку земельної ділянки, внаслідок чого утворюється частка більше ніж 1/1, що є неможливим для реєстрації (а.с. 33). Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача та його бездіяльністю щодо внесення відповідного запису до Державного реєстру ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Частиною 1 статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. За правилами пункту 2 частини 1 статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Разом з тим визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до державного реєстратора не погоджуючись з відмовою державного реєстратора у державній реєстрації права власності на належне їй нерухоме майно. Даний спір не обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права позивача, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, яке вже відновлено судовим рішенням у іншій справі, а тому він не має приватноправового характеру. Предметом розгляду в цій справі є дотримання порядку проведення суб`єктом владних повноважень державної реєстрації відповідних прав, що свідчить про публічно-правовий характер спірних правовідносин. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Отже суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, дійшов правильного висновку, що даний спір не має приватноправового характеру і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки виник з приводу дотримання державним реєстратором як суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій порядку проведення суб`єктом владних повноважень державної реєстрації відповідних прав, а тому є публічно-правовим. Вказаний висновок суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду в постановах від 05 лютого 2020 у справі № 243/4405/17 та від 28 листопада 2018 року у справі №490/5986/17-ц та ухвалі Верховного Суду України від 19 квітня 2021 року у справі № 648/401920. Що стосується доводу апеляційної скарги щодо порушення процесуальних прав позивача при розгляді даної справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що не отримувала від суду першої інстанції ніякої кореспонденції, у тому числі і судову повістку про виклик у судове засідання 09 липня 2021 року, коли було постановлено ухвалу. За правилами ст. 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Відповідно до ч. 2 ст. 130 ЦПК України розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Матеріали справи не містять відомостей про вручення ОСОБА_1 судової повістки на 09 липня 2021 року. Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням ст. 129 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Частиною 1 ст. 6 Конвенції, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом. Складовою частиною визначеного ст. 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента. У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи. Суд першої інстанції на зазначені вимоги закону та практики його застосування уваги не звернув, розглянув справу за відсутності учасника справи, щодо якого відсутні відомості про належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи 09 липня 2021 року, розгляд справи не відклав, чим порушив його конституційне право на участь у судовому розгляді та вимоги ст. 6 Конвенції щодо права особи на справедливий судовий розгляд. Зазначені порушення, з огляду на вимоги п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення. Таким чином, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про закриття провадження у справі відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 липня 2021 року - скасувати. Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради Корнілова Нікіти Олександровича про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, зобов`язання провести реєстрацію права власності, треті особи: Маріупольська міська рада, Донецька регіональна філія державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», Відділ у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, - закрити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 03 лютого 2022 року. Судді В. М. Барков С. А. Зайцева Є. Є. Мальцева