Ухвала КЦС ВС № 128/3007/21

Ухвала Іменем України 01 лютого 2022 року місто Київ справа № 128/3007/21 провадження № 61-833ск22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 03 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Панасюка О. С., Берегового О. Ю., Шемети Т. М., ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ ОСОБА_1 у жовтні 2021 року звернувся до суду з позовом про зобов`язання ОСОБА_2 повернути кошти у розмірі 168 000, 00 грн. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою від 01 листопада 2021 року Вінницький районний суд Вінницької області визнав зловживанням процесуальними правами умисні дії позивача ОСОБА_1 , спрямовані на подання декількох позовів до одного й того самого відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями. Суд позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дію повернув позивачу. Оскільки позивач, будучи обізнаним, що ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 26 серпня 2021 року, яка набрала законної сили, передав цивільну справу № 128/1899/21 року за його позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дію, за підсудністю до Крижопільського районного суду Вінницької області, повторно звернувся з аналогічним позовом з тим самим предметом та з тих самих підстав до того самого відповідача, суд першої інстанції визнав зловживанням процесуальними правами умисні дії позивача ОСОБА_1 , спрямовані на подання декількох позовів до одного й того самого відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями. ОСОБА_1 у грудні 2021 року звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 01 листопада 2021 року. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 грудня 2021 року визнано, що звернення ОСОБА_1 з апеляційною скаргою на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 01 листопада 2021 року є діями, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 01 листопада 2021 року повернуто заявнику. Застосовано до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу у виді штрафу у розмірі 2 270, 00 грн у дохід України. Суд апеляційної інстанції, дослідивши зміст апеляційної скарги, встановив, що зміст цієї скарги свідчить про явну неповагу до судді суду першої інстанції, яка ухвалила оскаржуване рішення, що свідчить про зневажливе ставлення до судової системи загалом. Суд апеляційної інстанції визнав, що такі висловлювання, як: «Безглузду ухвалу Вінницького районного суду від 01.11.2021 року про повернення заяви за моїм позовом…», «…за свідомо вчинену бездіяльність та безвідповідальність Вінницького районного суду слово, прошу, замінюю на слово вимагаю, негайно та невідкладно поновити мені термін на апеляційне оскарження», виходять за межі нормальної, коректної критики, що, за висновками Європейського суду з прав людини, є зловживанням правом на подання заяви. Також до апеляційної скарги долучена «Пам`ятка про обов`язки та відповідальність суддів (ВИВЧИ ТА ЗАПАМ`ЯТАЙ)» та аркуш паперу з тестом під назвою «Кримінальна статистика та справжнє обличчя українського судочинства». Оскільки в апеляційній скарзі використана лексика, яка має цинічний, зневажливо-знущальний характер, що є проявом очевидної неповаги, суд апеляційної інстанції визнав, що таке звернення не спрямоване на ефективний захист прав ОСОБА_1 , суперечить завданням цивільного судочинства, а тому є зловживанням процесуальними правами. Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції, з метою запобігання у подальшому зловживанням ОСОБА_1 процесуальними правами, застосував до заявника заходи процесуального примусу у виді штрафу у розмірі одного прожиткового мінімуму доходів громадян. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 11 січня 2022 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вінницького апеляційного суду від 03 грудня 2021 року, справу направити до суду апеляційної інстанції. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд апеляційної інстанції мав застосувати частину п`яту статті 357 ЦПК Україні та повернути апеляційну скаргу з підстав відсутності підпису особи, від імені якої вона подана, натомість апеляційна скарга помилково повернута з підстав зловживання заявником процесуальними правами. Долучені до апеляційної скарги кримінальна статистика підтверджували відсоток корупції в національних судах, а пам`ятка про обов`язки та відповідальність суддів мала роз`яснювальний характер про права та обов`язки сторін у справі. На переконання заявника, оскаржувана ухвала про повернення його апеляційної скарги не була підписана за відсутністю одного або двох суддів, тобто оскаржуване рішення ухвалено одноособово, що суперечить практиці Верховного Суду. ІІІ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд дослідив касаційну скаргу з доданими документами, під час вирішення процесуального питання про відкриття касаційного провадження зробив такі висновки. Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Зі змісту оскаржуваного судового рішення Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності та неправильності. Такий висновок Суд зробив з огляду на таке. У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України). Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України). Згідно з правилами процесуального закону подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції має відбуватися з дотриманням певних умов. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Форма та зміст апеляційної скарги визначено статтею 356 ЦПК України. Зокрема, пунктами 5, 6 наведеної статті встановлено, що в апеляційній скарзі має бути зазначено, в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо); нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Стаття 356 ЦПК України встановлює правила викладу апеляційної скарги, у якій мають бути зазначені обов`язкові відомості та загальна інформація, яка стосується обставин справи, у межах якої подана така скарга. Тож заявник повинен був викласти доводи апеляційної скарги у такій формі, яка б відповідала діловому стилю, за змістом - із використанням такого лексикону, що притаманний складанню процесуальних звернень, зокрема апеляційної скарги. В іншому випадку у разі, коли особа, звертаючись до суду із процесуальним зверненням, здійснює виклад доводів та обставин, що стосуються справи, застосовує лексику, яка не є притаманною діловому мовленню, зокрема використовує образливі висловлювання, глузування, суб`єктивні негативні висловлювання стосовно учасників справи та/або суду тощо, суд може визнати такі дії заявника зловживанням процесуальними правами. Такі дії не відповідають ефективному способу процесуального захисту прав учасника справи. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства (частини перша, друга статті 44 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 01 листопада 2021 року, встановив, що зміст апеляційної скарги містить таки висловлювання: «…прийняти від мене апеляційну скаргу на безглузду ухвалу Вінницького районного суду…»; «…я не звернувся за допомогою до адвокатів судді Саєнко та не заплатив за позовну заяву…»; «…за свідому вчинену бездіяльність та безвідповідальність Вінницького районного суду слово, прошу, замінюю на слово вимагаю, негайно та невідкладно поновити мені термін на апеляційне оскарження»; «Безглузду ухвалу Вінницького районного суду від 01.11.2021 про повернення заяви за моїм позовом…». Суд апеляційної інстанції врахував, що до апеляційної скарги долучено аркуш паперу з текстом під назвою «Пам`ятка про обов`язки та відповідальність суддів (ВИВЧИ ТА ЗАПАМ`ЯТАЙ)» та аркуш з тестом під назвою «Кримінальна статистика та справжнє обличчя українського судочинства». Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що наведене свідчить про зневажливий характер висловлювань, викладених в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , відповідно апеляційний суд правильно визнав такі дії заявника зловживанням процесуальними правами. З метою виконання завдання цивільного судочинства сторона у справі має користуватися процесуальними правами, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя. Якщо особа вчиняє певну процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення інших цілей (зокрема, прагнучи образити, принизити учасників судового процесу, суд, виявити до них і до їхніх дій власні негативні емоції), такий учасник процесу виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, зловживає ним. Правова система має бути спроможною ефективно захистити себе від таких дій. Саме задля забезпечення реалізації такого захисту спрямовані заходи, які суд застосовує у разі зловживання учасником судового процесу процесуальними правами. Відповідні заходи передбачені у частинах третій і четвертій статті 44, частині дев`ятій статті 141, частині першій статті 143, пункті 5 частини першої статті 144, статті 148 ЦПК України. Дії учасників судового процесу та їхніх представників мають не лише за формою, але й за змістом відповідати завданню цивільного судочинства. Зміст права на справедливий суд є несумісним зі свідомим виявом учасником судового процесу чи його представником неповаги до честі, гідності, репутації іншого учасника, суду тощо. У процесуальних відносинах, намагаючись донести певну думку до суду, учасники судового процесу, їхні представники, інші особи мають ретельно обирати слова, а також з обережністю виявляти емоції стосовно інших учасників, їхніх представників, суду, осіб, які не беруть участь у судовому процесі. Суд не повинен толерувати використання образливих, глумливих і лайливих слів чи символів, використаних для надання характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, суду (суддям). Такі слова і символи не можна використовувати ані у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ані у виступах учасників судового процесу та їхніх представників. Наявність зазначених слів або символів є достатньою для того, щоб суд відразу застосував наслідки, передбачені процесуальним законом, а саме: повернення, залишення без розгляду заяв, скарг, клопотань). Такі висновки зроблено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 9901/235/20 (постанова від 08 липня 2021 року). Відповідно до частин третьої, четвертої статті 44 ЦПК України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом. Заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства (частина перша статті 143 ЦПК України). Згідно із пунктом 2 частини першої статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0, 3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадку зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству. Тож суд апеляційної інстанції, обґрунтовано встановивши, що ОСОБА_1 під час подання апеляційної скарги виявив очевидну неповагу до честі, гідності суду, що не спрямовано на ефективний захист прав, свобод та інтересів заявника та суперечить завданню цивільного судочинства, встановив факт зловживання процесуальними правами, що є наслідком повернення такої скарги заявнику, а тому підставно застосував до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу у виді штрафу. Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції мав застосувати частину п`яту статті 357 ЦПК Україні та повернути апеляційну скаргу з підстав відсутності підпису особи, від імені якої вона подана, натомість апеляційна скарга помилково повернута з підстав зловживання заявником процесуальними правами, є безпідставними, оскільки повернення скарги з таких підстав (зловживання процесуальними правами) визначено частиною третьою статті 44 ЦПК Україні, яку застосував суд апеляційної інстанції. Доводи касаційної скарги, що оскаржувана ухвала про повернення його апеляційної скарги не була підписана за відсутністю одного або двох суддів, тобто рішення ухвалено одноособово, що суперечить практиці Верховного Суду, спростовується оприлюдненим 06 грудня 2021 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень текстом ухвали Вінницького апеляційного суду від 03 грудня 2021 року, відповідно до якого зазначене рішення ухвалено колегіально у складі трьох суддів: Панасюка О. С., Берегового О. Ю., Шемети Т. М. Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року). При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03). Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»). З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 03 грудня 2021 року є необґрунтованою. Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України, у разі якщо суд дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження. Керуючись пунктом 3 частини першої статті 389, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 03 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дію, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Погрібний І. Ю. Гулейков О. В. Ступак