Постанова Дніпровський апеляційний суд № 205/5447/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1561/22 Справа № 205/5447/19 Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Макаров М.О., за участю секретаря - Заворотного К.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2020 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, - ВСТАНОВИЛА: У червні 2019 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки /а.с.2-6 Том І/. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 30 січня 2006 року між АКБ «Раффайзенбанк Україна», правонаступником якого у подальшому стало ЗАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір CNL-302/08/2006, відповідно умов якого банк надав трьома траншами позичальникові кредит в сумі 152 000 грн. 21 червня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №ML-302/192/2007, відповідно умов якого банк надав позичанику кредит у розмірі 152 250 грн. З метою забезпечення виконання зазначених зобов`язань між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки №PCL-302/192/2007, згідно умов якого останні передали в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцям на праві часткової приватної власності. 12 листопада 2010 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за яким право вимоги по вищезазначеним кредитним та іпотечним зобовязанням відступлено на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна". У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 умови кредитних договорів виконувались неналежним чином, станом на 24 червня 2019 року утворилась заборгованість за кредитними договорами перед позивачем в загальному розмірі 367027,62 грн., що встановлено рішення Ленінського районного суду м. Днірпопетровська від 20 листопада 2012 року, яке набрало законної сили 21 листопада 2013 року, тому позивач просить суд звернути стягнення, в рахунок погашення заборгованість за кредитними договорами на предмет іпотеки шляхом його продажу з прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною за процедурою, передбаченою Законом України "Про виконавче провадження", на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеної на підставі оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, та передбачти в управління іпотекодержателю ТОВ "ОТП Факторинг Україна" предмет іпотеки шляхом надання права Товариству примусового входу до предмету іпотеки, обладнання предмету іпотеки охоронними пристроями, зміни замків та укладання договорів про надання охоронних послуг щодо предмета іпотеки зі спеціалізованими підприємствами, установами, організаціями. Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 21 жовтня 2020 року в задоволенні заявлених позовних вимог відмовлено у повному обсязі, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 3842 грн. віднесено на рахунок позивача /а.с.19-23 Том ІІ/. Не погоджуючись з вказаним рішенням, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що положення ст. 35 Закону України "Про іпотеку" не вимагають дотримання процедури позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, пред`являючи при цьому позов про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації з прилюдних торгів, а тому ст. 35 Закону України "Про іпотеку" судом першої інстанції неправильно застосована, про що, на думку апелянта, висловилась Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29 травня 2019 року у справі №310/11024/15-ц /а.с.32-34 Том ІІ/. Інші учасники справи не скористались своїм правом щодо надання відзиву на зазначену апеляційну скаргу. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 30.01.2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк України» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № CNL-302/08/200, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 152000 грн. 00 коп., які були видані трьома траншами: перший транш 52000 грн. 00 коп., другий транш 50000 грн. 00 коп., третій транш 50000 грн. 00 коп., дата остаточного повернення кредиту 30.01.2016 року (а.с.7-11). Судом також встановлено, що 21.06.2007 року між Закритим акціонерним банком «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № МL-302/192/2007, відповідно до умов якого позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 152250 грн. 00 коп., дата остаточного повернення кредиту 21.06.2017 року (а.с.12-15). Також встановлено судом, що 21.06.2007 року з метою забезпечення повного і своєчасного виконання боргових зобов`язань за кредитними договорами між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та відповідачами було укладено Договір іпотеки №PCL-302/192/2007,за яким останні передали банку в іпотеку квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцям на праві спільної часткової власності. Матеріалами справи підтверджено, що правонаступником Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк» є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк». Судом також встановлено, що 12.11.2010 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» укладено Договір купівлі-продажу кредитного портфеля (б/н) та договір відступлення права вимоги (б/н), у тому числі за вищевказаними кредитними договорами та іпотечним договором (а.с. 21-27). Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.11.2012 року (справа № 422/9088/2012 (2/422/5241/2012) позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовільнені. Вирішено стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» суму боргу за Кредитним договором № CNL-302/08/200 від 30.01.2006 року у розмірі 189938 грн. 37 коп. та за Кредитним договором № МL-302/192/2007 від 21.06.2007 року у розмірі 177089 грн. 25 коп.(а.с. 33-35). Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем доведено на підставі наданих доказів своє право, як нового кредитора в зобов`язанні, на звернення стягнення на предмет іпотеку у зв`язку з неналежним виконанням своїх обов`язків за кредитними договорами основного боржника. Порушивши умови укладеного між сторонами договору кредиту, позичальник своїх зобов`язань належним чином не виконав, що призвело до утворення заборгованості, яка станом на день ухвалення судового рішення від 20 листопада 2012 року складає загалом 367027,62 грн., з яких: заборгованість за Кредитним договором № CNL-302/08/200 від 30.01.2006 року складає 189938 грн. 37 коп. та за Кредитним договором № МL-302/192/2007 від 21.06.2007 року складає 177089 грн. 25 коп. /а.с. 33-35 Том І/. Суд вірно зазначив, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством, та застосував норми матеріального права ст.593 ЦК України, ст.ст. 7, 33 Закону України «Про іпотеку» та ст.ст.590,591 ЦК України. Судом першої інстанції вірно застосовано також і стаття 35 Закону України«Про іпотеку», яка передбачає, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Аналогічне за своїм змістом положення містить у собі пункт 6.4.2 Договору іпотеки № PCL -302/192/2007 від 21.06.2007 року, згідно умов якого при виникненні Іпотечного Випадку Іпотекодержатель надсилає Іпотекодвцю Іпотечне Повідомлення (цінним листом або листом з повідомленням про вручення за адресою, вказаною в цьому Договорі) з вказівкою про загальну суму Боргових Зобов`язань та граничний строк погашення Боргових Зобов`язань. У випадку непогашення Іпотекодавцем Боргових Зобов`язань у строк, передбачений у Іпотечному Повідомленні, право власності на Предмет Іпотеки переходить від Іпотекодавця до Іпотекодержателя в день, наступний за останнім днем строку погашення Боргових Зобов`язань,вказаному в Іпотечному Повідомленні. В застереженні Договору іпотеки № PCL -302/192/2007 від 21.06.2007 року вказано, що сторони встановлюють, що положення пункту 6.4. з підпунктами цього Договору, разом з іншими положеннями цього Договору, являють собою повний укладений договір між Сторонами про задоволення вимог Іпотекодержателя в якому Сторони визначили можливі способи звернення стягнення на Предмет Іпотеки. Однак матеріали справи не містять будь-яких належних, достатніх та допустимих доказів того, що позивач ТОВ "ОПТ Факторинг Україна" на адресу іпотекодавця здійснювало направлення письмової вимоги про усунення порушення як того передбачає названа ст. 35 Закону України«Про іпотеку» та узгоджений сторонами п. 6.4.2 Договору іпотеки № PCL -302/192/2007 від 21.06.2007 року. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним. Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (стаття 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та позасудові (статті 17-19 ЦК України). Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки. Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону). З огляду на викладене Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (ст.39 Закону) є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (ст. 41-47 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (ст.38 Закону). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону). У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону). У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону). Положення вказаної частини не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону). Вимога, встановлена частиною першою статті 35 Закону, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя статті 35 Закону ). Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону). Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 36 Закону) не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону). Це означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса. Згідно з частиною другою статті 35 Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили. Судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 39 Закону суд у резолютивній частині відповідного рішення обов`язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного Закону. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Як установлено судами, іпотечний договір № PCL-302/192/2007 від 21.06.2007 року містить застереження щодо права продажу банком з укладенням від свого імені, у тому числі нотаріального укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, об`єкта іпотеки. З огляду на зазначені висновки щодо застосування статті 35 Закону, враховуючи обов`язковість договору для сторін (стаття 629 ЦК України), сторони, визначаючи його умови, реалізували принцип свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3, стаття 627 ЦК України). Відповідні правові висновоки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18) та від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19). Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, оскільки сторони у договорі іпотеки визначили відповідний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя як позасудовий. Наявність істотних перешкод для іпотекодержателя в реалізації позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження позивач у судах першої й апеляційної інстанцій не обґрунтовував. Отже, позивач просив захистити його право, яке ніхто не оспорює. Таким чином, встановлення районним судом дійсних правовідносин призвело до правильного застосування норм матеріального права, а доводи апелянта щодо невірного застосування ст. 35 Закону України "Про іпотеку", з посиланням при цьому на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29 травня 2019 року у справі №310/11024/15-ц, трактується ним однобоко та упереджено на свою користь, що не відповідає дійсним висновкам Верховного Суду у вищевказаній постанові. Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" - залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.О.Макаров