Постанова 4824 № 754/10788/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 754/10788/19 Головуючий у суді першої інстанції: Панченко О.М. Номер провадження: 22-ц/824/4282/2021 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 грудня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Коцюрби О.П., суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А., при секретарі: Качалабі О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , треті особи: Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, виселення та вселення, - В С Т А Н О В И В: В Деснянський районний суд міста Києва з вказаним позовом звернувся ОСОБА_2 (далі - позивач) в якому просив визнати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 (далі - відповідачі) такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 та виселити їх з вказаного жилого приміщення. Позов обгрунтований тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 , яка належить йому на відповідно до свідоцтв від 30 травня 2019 року, посвідчених приватним нотаріусом КМНО Ткаченко В.Л., зареєстрованих в реєстрі за №№ 646,643,644,645. Квартира придбана ним на електронних торгах ДП «СЕТАМ», що підтверджується протоколом № 396917 від 05 квітня 2019 року на підставі актів про реалізацію предмета іпотеки, затверджених приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Яцишиним А.М. від 23 квітня 2019 року. Зазначав, що після набуття права власності звернувся до обслуговуючих будинок організацій та уклав споживчі договори на своє ім`я для оплати комунальних послуг, крім того, на нього було переведено особовий рахунок. Колишні власники квартири - відповідачі у справі, добровільно не бажають залишити квартиру, тому вважає, що відповідачі своїми діями порушують його право власності на вказане майно. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , треті особи: Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, виселення та вселення задоволено частково. Виселено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 . Вселено ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 . В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на неповноту і неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, просив рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року в частині задоволення позовних вимог про виселення та вселення скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив про те, що суд першої інстанції не врахував, що на час розгляду справи ним в судовому порядку оскаржуються виконавчі написи №№ 11053, 2367, вчинені приватними нотаріусами Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та ОСОБА_6 . Вирішення вказаного спору на його користь матиме наслідки скасування в подальшому права власності позивача на квартиру. Також звертає увагу апеляційного суду на практику Європейського суду з прав людини в тій частині, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне її виселення з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Вказав, що суд першої інстанції не надав оцінки співмірності втручання у право відповідачів з врахуванням конкретних обставин, а саме: не врахував, що відповідачі іншого житла не мають і у разі задоволення позову можуть стати безхатьками. Крім того, вказує на те, що суд не врахував усталену судову практику, яка передбачає неможливість виселення колишніх власників житла без надання іншого житла за позовом неволодіючого власника. Судом не враховано, що спірна квартира набута у власність відповідачами не за рахунок позики, в якості забезпечення якої, квартира була передана в іпотеку, що придбаваючи квартиру з торгів, позивач мав можливість дізнатися, що у квартирі зареєстровані та проживають відповідачі. У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги вважає необгрунтованими, а рішення суду законним. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. За правилами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вказаним вимогам закону, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року в частині виселення відповідачі з спірного житлового приміщення не відповідає. Як вбачається з матеріалів цивільної справи і встановлено судом, ОСОБА_2 , згідно протоколу проведення електронних торгів № 396917 від 05 квітня 2019 року, став переможцем торгів, які були проведені ДП «СЕТАМ» та придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 23). Згідно актів про реалізацію предмета іпотеки, складених 19 квітня 2019 року, 22 квітня 2019 року, 23 квітня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Яцишиним А.М. при примусовому виконанні виконавчих написів, складених ПНКМНО Чуловським В.А. , було звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка в рівних частках по ј частині за кожним належала на праві власності відповідачам у справі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 (том 1 а.с. 25-28). Відповідно до свідоцтв від 13 травня 2019 року (зареєстрованих в реєстрі за №№ 646, 643, 644, 645), приватний нотаріус Ткаченко В.Л., ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 41 Закону України «Про іпотеку» та на підставі акту про реалізацію предмета іпотеки, затвердженого приватним виконавцем Виконавчого округу м. Києва Яцишиним А.М. 23 квітня 2019 року, посвідчила, що відповідачам у справі кожному, належить на праві власності майно, що складається з ј частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яке придбане ОСОБА_2 , що раніше належало ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 13 січня 1998 року відділом приватизації державного житлового фонду Ватутінської райради м. Києва. (том 1 а.с. 15-22). В подальшому, 30 травня 2019 року проведена державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (том 1 а.с.16,18,20,22). Після набуття права власності, ОСОБА_2 звернувся до обслуговуючих будинок організацій та уклав споживчі договори на своє ім`я для оплати комунальних послуг (том 1 а.с. 30-34, 37). В поясненнях, наданих позивачем в суді, він не може користуватися квартирою так як відповідачі у справі чинять йому перешкоди в користуванні власністю, відмовляються добровільно звільнити житлове приміщення. Ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позивач ОСОБА_2 на даний час, як власник квартири АДРЕСА_1 не має можливості користуватися та в повній мірі володіти своїм житлом, а відповідачі вчиняють перешкоди у розпорядженні позивачем його власністю, то вони підлягають виселенню а позивач вселенню у цю квартиру з підстав, передбачених ст.ст. 317, 319, 321, 391 ЦК України. Проте, колегія суддів не може погодитись із вказаними висновками, так як суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. У справі, що розглядається, новий власник, який придбав житло на електронних торгах, не може користуватися своєю власністю, оскільки попередні власники - відповідачі, які втратили право власності на житло, відмовляються виселятися з нього. Судом також встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була набута у спільну часткову власність відповідачами не за кредитом договором, укладеним з ПАТ «Укрсоцбанк», а в якості забезпечення виконання якого, передана ними в іпотеку, а тому, вирішуючи вказаний спір про виселення і вселення за позовом неволодіючого власника до колишніх власників квартири, суд повинен був керуватися ч. 4 ст. 263 ЦПК України, враховувати висновки Верховного Суду України, від яких, Верховний Суд не відступав, у цій категорії справ. Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 сформулював правовий висновок, згідно з яким, за змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» № 898-IV (далі - Закон № 898-IV) та ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Частина 2 ст. 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Отже, визначальним при вирішенні питання про те, чи є підстави для виселення осіб, які проживають у жилому приміщенні, яке було передано в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитом, є встановлення - за які кошти придбано іпотечне майно. Якщо іпотечне майно, придбано за особисті кошти позичальника, а не за рахунок кредиту, то виселення таких громадян можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення ст. 40 Закону № 898-IV, так і норма ст. 109 ЖК Української РСР. Аналогічний висновок висловлено і в постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) вказала, що вважає правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК Української РСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, законним та обґрунтованим, цей висновок враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника. Отже, колишні власники та особи, які проживають у житлі, яке придбано за їх кошти та передано в іпотеку, навіть після звернення іпотекодержателем стягнення на таке майно, у силу положень ст. 109 ЖК Української РСР мають право на користування таким житлом до моменту виселення із наданням їм іншого постійного житла. Вбачається, що спірне житлове приміщення - квартира АДРЕСА_1 придбана позивачем (новим власником) з електронних торгів 05 квітня 2019 року, при підготовці до яких мали бути зазначені обтяження у вигляді наявності осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, тобто, виявлені ризики, пов`язані з придбанням спірної нерухомості. Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Яцишин А.М. та організатор електронних торгів ДП «Сетам», здійснюючи реалізацію предмета іпотеки, повинні були зазначити про обтяження квартири у вигляді зареєстрованого місця проживання у ній відповідачів. Кредитор, при наданні згоди на реалізацію предмета іпотеки мав виконати вимоги частини 2 статті 109 ЖК УРСР, оскільки на той час вона вже діяла у зміненій редакції, що містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення. Тобто, новий власник при добросовісній реалізації вказаними суб`єктами правовідносин своїх прав та обов`язків мав при придбанні нерухомого майна знати про наявність прав відповідачів на користування квартирою. При цьому, новий власник має право на звернення з вимогами про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов`язання про повне інформування покупця квартири про її обтяження. Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18). Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Як вбачається із матеріалів справи, позивачем позовних вимог про виселення відповідачів з наданням їм іншого житлового приміщення у даній справі не заявлено. Приймаючи до уваги, що квартира АДРЕСА_1 була набута у спільну часткову власність відповідачами не за кредитні кошти, а в якості забезпечення виконання кредитного договору передана в іпотеку і виселення таких громадян можливе лише з одночасним наданням їм іншого постійного житла, відомості про яке відсутні і таких вимог позивачем не заявлено, новий власник при добросовісній реалізації вказаними суб`єктами правовідносин своїх прав та обов`язків мав при придбанні нерухомого майна знати про наявність прав відповідачів на користування квартирою, тому, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення суду в частині виселення відповідачів з житлового приміщення підлягає скасуванню в зв`язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права із прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в їх задоволенні. В іншій частині задоволених позовних вимог про вселення позивача у квартиру, рішення суду відповідає вимогам закону і підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено. Керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року в частині виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог. В решті, рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: О.П. Коцюрба Судді: І.М. Білич Т.А.Слюсар