Постанова Запорізький апеляційний суд № 314/4543/20

Дата документу 02.02.2022 Справа № 314/4543/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №314/4543/20 Головуючий у 1 інстанції: Свідунович Н.М. Провадження № 22-ц/807/440/22 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2022 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В. при секретарі: Семенчук О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними та повернення земельних ділянок,- В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними та повернення земельних ділянок. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона є власницею земельної ділянки площею 2,5174 га, яка розташована на території Михайло-Лукашівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2321584500:02:003:0196, а також земельної ділянки площею 2,5153 га, яка розташована на території Михайло-Лукашівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2321584500:02:003:0197, яку вона успадкувала після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_3 . Під час нотаріального оформлення спадщини ОСОБА_1 дізналась, що обидві земельні ділянки перебувають у довгостроковій оренді ОСОБА_2 . Після ознайомлення з наданими Вільнянським відділом Держгеокадастру договорами оренди, ОСОБА_1 встановлено, що вони є недійсними, оскільки ані вона, ані її покійний чоловік ніколи таких договорів не укладали. Крім того, в договорах оренди обох земельних ділянок не вказана їх грошова оцінка. В договорі, укладеному від імені ОСОБА_3 також не вказано розмір орендної плати, в договорі, укладеному від імені позивача розмір орендної плати зазначено як 1/5% від оцінки земельної ділянки. Отже, в договорах відсутній розмір орендної плати, внаслідок чого, ОСОБА_1 та її чоловік за життя ніколи не отримували орендної плати. Посилаючись також на те, що в договорах відсутня інформація про орендаря, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними договір оренди земельної ділянки площею 2,5147 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільського сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2321584500:02:003:0196, укладений 27 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також договір оренди земельної ділянки площею 2,5153 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільського сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2321584500:02:003:0197, укладений 27 червня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , та зобов`язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 вказані земельні ділянки. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні позову. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договори оренди землі, укладені 27 червня 2008 року з ОСОБА_2 , оригінали яких разом з усіма додатками, які є невід`ємними частинами цих договорів, надані Відділом у Вільнянському району ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області, відповідають вимогам ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладення спірних договорів оренди). Зокрема, містять відомості про об`єкт оренди з відображенням місця розташування та розмір земельних ділянок; строк дії договору оренди (49 років); орендну плату із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яке несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Невід`ємними частинами цих договорів є: акти прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки), підписані сторонами; акти визначення меж земельної ділянки в натурі від 27.06.2018, підписані сторонами; схеми земельних ділянок; кадастрові плани земельних ділянок, що відповідає вимогам ч. 4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладення спірних договорів оренди). Посилання ОСОБА_1 на те, що договорів оренди з ОСОБА_2 , ні нею, ні її чоловіком, не укладалося, суд першої інстанції визнав безпідставними, оскільки жодних доказів на підтвердження своїх доводів позивачем не надано. Зокрема, з договорів оренди землі від 27 червня 2008 року вбачається, що вони підписані обома сторонами, підписаними є також і акти прийому-передачі об`єкта оренди та акти визначення меж земельної ділянки в натурі від 27 червня 2008 року, які є невід`ємними частинами цих договорів оренди. Будь-яких доказів того, що наявні в договорах на їх додатках підписи не належать орендодавцям ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суду не надано, питання щодо призначення та проведення у справі судово-технічної чи почеркознавчої експертизи під час розгляду справи позивачем не ставилося. Також суд першої інстанції, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, зазначив, що враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні їй земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок. Це, зокрема, підтверджено у постанові. Не погоджуючись із зазначеним рішенням посилаючись на його незаконність, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2021 року, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції з однієї сторони визнає обидва договори, між орендодавцями ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та орендарем ОСОБА_2 - дійсними, а з другої зазначає про те, що власники земельних ділянок, вони ж орендодавці, вправі захищати своє порушене право на користування земельними ділянками в мотивах негаторного позову. Вказані висновки суперечать одне одному, оскільки згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування своїм майном. Саме такий негаторний позов і подала ОСОБА_1 . Проте, враховуючи, що спірні договори зареєстровані в державному реєстрі, позивачем заявлено вимоги про скасування їх державної реєстрації в зв`язку із недійсністю. Повернення земельних ділянок власнику без скасування державної реєстрації до­говорів оренди не усуне перешкод у здійсненні власником свого права користування ділянками. ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції протиправно визнав договори дійсними. При цьому, в обґрунтування такого висновку, суд послався на перелік додатків, зазначених у договорі. Проте, в наявності не все перелічене судом в рішенні існує. Так, до договору оренди ділянки, власником якої є ОСОБА_1 в наявності є тільки додатки: акт визначення меж земельної ділянки із зазначенням кадастрового її номеру, схема земельної ділянки, але не відомо якої саме, та кадастровий план цієї ділянки. Ніякого акту прийому-передачі, про який зазначає суд в своєму рішенні, не має. До договору оренди ділянки ОСОБА_3 долучено тільки кадастровий план земельної ділянки. Всього іншого, із того що перелічує суд в своєму рішенні-не має. І навіть ті додатки, які маються в наявності до договорів, не підтверджують факт укладання договорів між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Скаржниця також зазначає, що представник відповідача в судових засіданнях не змогла довести те, що вона представляє саме того орендатора ОСОБА_2 , який начебто укладав та підписував вказані договори. В договорах оренди земельних ділянок адреса орендатора зов­сім відсутні як і інші його реквізити. При цьому, згідно довідки департаменту реєстраційних послуг від 25 лютого 2021 року ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Натомість, згідно відзиву на позовну заяву, яку надала до суду представник відповідача, ОСОБА_2 , якого вона представляє, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Суд відмовив в долучені до матеріалів справи довідки «Загальні відомості про земельну ділянку», яка позивачем отримана в реєстраційній службі Вільнянської міськради, а отже скаржниця долучає її копію до апеляційної скарги. Згідно цієї довідки орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 2321584500:02:003:0197 являється ОСОБА_2 , паспорт громадянина України: НОМЕР_1 , виданий 30.12.1899, адреса: 804, Запорізька область, Вільнянський район, Михайло-Лукашівська сільська рада. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 заперечує проти приєднання вищевказаної довідки, оскільки судом першої інстанції вирішення питання щодо неможливості прийняти вказану довідку до матеріалів справи, оскільки не вбачається можливим встановити ким (посадовою особою, яким органом) та коли виготовлена вказана довідка. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності додатків до договорів оренди землі, відповідач вважає такими, що не відповідають матеріалам справи, оскільки саме за клопотання позивача судом було витребувано від ГУ Держгеокадастру оригінали спірних договорів з усіма додатками. Посилання скаржниці на наявність різних адрес ОСОБА_2 , спростовуються тим у відзиві та у клопотання представником ОСОБА_4 зазначено саме адресу проживання відповідача, яка відрізняється від адреси його реєстрації. З огляду на наведене, ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 просить залишити рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2021 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити її з вищевказаних підстав. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечувала, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Вищезазначених вимог, суд першої інстанції дотримався. Так, встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 2,5174 га, яка розташована на території Михайло-Лукашівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, цільове призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2321584500:02:003:0196, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 132153, виданим 21.08.2007, а також Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 272917088 від 02.09.2021 (а.с.7,145,146). ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік позивачки - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 15.05.2018 Вільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 315 (а.с.23). За життя у власності ОСОБА_3 перебувала земельна ділянка площею 2,5153 га, яка розташована на території Михайло-Лукашівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2321584500:02:003:0197, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 132152, виданим 21.08.2007 (а.с.18). На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 17.03.2020 державним нотаріусом Вільнянської державної нотаріальної контори Запорізької області Євграфовою О.М., зареєстрованого в реєстрі за № 407, спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_1 , спадщина, на яку видане свідоцтво, складається з права на земельну ділянку площею 2,5153 га, яка розташована на території Михайло-Лукашівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2321584500:02:003:0197 (а.с.15). З копій довіреностей від 26.06.2008, посвідчених секретарем Михайло-Лукашівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, зареєстрованих в реєстрі за № 222, 223, що містяться в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на виконання усних договорів доручення доручають ОСОБА_2 одержати договори оренди землі у Запорізькому ДЗК (а.с.62 зворот, 63). З копії договору оренди землі від 27.06.2018 вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір, за яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Михайло-Лукашівської сільської ради, загальною площею 2,5147 га (у тому числі 2,5147 га ріллі). Договір укладено на 49 років, зареєстрований у ЗРФ центру ДЗК 18.12.2008 за № 040826000157 (а.с.84-89). 31.08.2018 за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1637177023215 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (номер запису про інше речове право 27786772) здійснено державну реєстрацію права оренди за договором від 27.06.2008, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.144-146) Невід`ємними частинами цього договору є (а.с.90-93,100,101): - акт прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки), підписаний сторонами, за яким власник земельної ділянки - орендодавець ОСОБА_1 передала, а орендар ОСОБА_2 прийняв земельну ділянку площею 2,5147 га, кадастровий номер 2321584500:02:003:0196, розташовану на території Михайло-Лукашівської сільської ради; - акт визначення меж земельної ділянки в натурі від 27.06.2018, підписаний сторонами; - схема земельної ділянки, яка надається в оренду (землевласник ОСОБА_1 ); - кадастровий план земельної ділянки. З копії договору оренди землі від 27.06.2018 вбачається, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір, за яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Михайло-Лукашівської сільської ради, загальною площею 2,5153 га (у тому числі 2,5153 га ріллі). Договір укладено на 49 років, зареєстрований у ЗРФ центру ДЗК 18.12.2008 за № 040826000150 (а.с.104-109). 31.08.2018 за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1636451623215 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (номер запису про інше речове право 27771107) здійснено державну реєстрацію права оренди за договором від 27.06.2008, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.144-146) Невід`ємними частинами цього договору є (а.с.110-113,118,119): - акт прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки), підписаний сторонами, за яким власник земельної ділянки - орендодавець ОСОБА_3 передав, а орендар ОСОБА_2 прийняв земельну ділянку площею 2,5153 га, кадастровий номер 2321584500:02:003:0197, розташовану на території Михайло-Лукашівської сільської ради; - акт визначення меж земельної ділянки в натурі від 27.06.2018, підписаний сторонами; - схема земельної ділянки, яка надається в оренду (землевласник ОСОБА_3 ); - кадастровий план земельної ділянки. З копії розрахунку орендної плати від 27.06.2008, підписаного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , а також відомості розрахунку за оренду земельної ділянки вбачається, що позивач 27.06.2008 отримала 16500 грн. орендної плати (орендна плата 1,5 % на рік становить 460,66 грн., виплата за договором оренди на термін 49 років становить 22572,22 грн., прибутковий податок складає 15 % - 3385,83 грн., ризик розрахунку становить - 2686,39 грн.) (а.с.66 зворот) З копії розрахунку орендної плати від 27.06.2008, підписаного між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , а також відомості розрахунку за оренду земельної ділянки вбачається, що орендодавець ОСОБА_3 27.06.2008 отримав 16500 грн. орендної плати (оренда плата 1,5 % на рік становить 460,66 грн., виплата за договором оренди на термін 49 років становить 22572,22 грн., прибутковий податок складає 15 % - 3385,83 грн., ризик розрахунку становить - 2686,39 грн.) (а.с.67) Отримання орендної плати орендодавцями ( ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ) підтверджується їх підписами у відомості розрахунку за оренду земельної ділянки від 27.06.2008. За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти. Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права. Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - и третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У частині першій статті 215 ЦК України та у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) висловила позицію про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Матеріалами справи встановлено, що договори оренди землі, які укладені 27.06.2008 з ОСОБА_2 відповідають вимогам ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладення спірних договорів оренди). Зокрема, містять відомості про об`єкт оренди з відображенням місця розташування та розмір земельних ділянок; строк дії договору оренди (49 років); орендну плату із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яке несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Невід`ємними частинами цих договорів є: акти прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки), підписані сторонами; акти визначення меж земельної ділянки в натурі від 27.06.2018, підписані сторонами; схеми земельних ділянок; кадастрові плани земельних ділянок, що відповідає вимогам ч. 4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладення спірних договорів оренди). За вказаних обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання договорів оренди землі від 27.06.2008 недійсними є законним та обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги про те, що договорів оренди з ОСОБА_2 , ні позивачка, ні її чоловік, не укладали, спростовуються матеріалами справи. Зокрема, з договорів оренди землі від 27.06.2008 вбачається, що вони підписані обома сторонами, підписаними є також і акти прийому-передачі об`єкта оренди та акти визначення меж земельної ділянки в натурі від 27.06.2018, які є невід`ємними частинами цих договорів оренди. Будь-яких доказів того, що наявні в договорах та їх додатках підписи не належать орендодавцям ОСОБА_1 та ОСОБА_3 а ні суду першої, а ні апеляційної інстанції не надано, питання щодо призначення та проведення у справі почеркознавчої експертизи під час розгляду справи ОСОБА_1 не ставилося. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша, друга статті 2 ЦПК України). Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України). За ст. 12 ЦПК України цивільне судочинствоздійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79, 80 ЦПК України). Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Встановивши фактичні обставини справи на підставі доказів, яким надано належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що договори оренди земельних ділянок, які укладені 27 червня 2008 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , відповідають нормам статті 15 ЗУ «Про оренду землі», а отже, оспорювані правочини не можуть бути визнані недійсними з підстав, передбачених статтями 203, 205, 215 ЦК України. Таким чином, доводи, зазначені ОСОБА_1 щодо ненадання нею згоди на укладення договору оренди її чоловіком, та необізнаності що таких правочинів, не знайшли свого підтвердження, та спростовуються матеріалами справи. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2021 року- без змін. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2021 рокуу цій справі - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 02 лютого 2022 року. Головуючий: Судді: