Постанова 4807 № 314/244/19

Дата документу 21.01.2020 Справа № 314/244/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 314/244/19 Головуючий у 1 інстанції: Кіяшко В.О. Провадження №22ц/807/116/20 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Крилової О.В., Кухаря С.В., при секретарі: Бєловій А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 серпня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Вільнянського відділу Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області про стягнення моральної шкоди,- В С Т А Н О В И Л А: У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Вільнянського відділу Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області про стягнення моральної шкоди. В обґрунтування свої позовних вимог зазначав, що співробітниками Вільнянського відділу Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області не виконуються належним чином посадові обов`язки та вимоги чинного законодавства України в частині належного розслідування кримінальних проваджень щодо знищення, руйнування або пошкодження пам`яток - об`єктів культурної спадщини, а саме курганів. Кримінальне провадження № 12013080210000681, внесене до ЄРДР 12.04.2013 року, до теперішнього часу не розслідувано, винні особи у вчиненні кримінального правопорушення не покарані. Бездіяльність правоохоронних органів, в тому числі і Вільнянського відділу Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області, призвела до руйнування курганів. ОСОБА_1 та його знайомі вважають, що саме через бездіяльність Вільнянського відділу Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області в нього виникла динаміка різноманітних смертельних хвороб та лікування у провідних закладах обласного центру, що співпадає з його багаторічним турбуванням долею своєї та родинної спадщини курганів України. З огляду на наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень відповідача протиправною та зобов`язати вчинити певні дії по встановленню та збереженню курганів; визнати його постраждалою стороною у зв`язку з бездіяльністю відповідача, суб`єкта владних повноважень; стягнути з відповідача, через Державну казначейську службу України на його користь 4173000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій Вільнянського відділу Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 серпня 2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем невірно визначено коло відповідачів по справі, оскільки Вільнянський відділ Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області, який залучений в якості відповідача, не в змозі в повній мірі використати вищезазначені права учасника судового процесу, оскільки не є юридичною особою, та відповідно не може бути відповідачем за позовом. Крім цього, специфіка даного спору, зокрема вимоги щодо відшкодування шкоди державою, передбачає залучення відповідного органу Державної казначейської служби України. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 судом першої інстанції зазначено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами протиправність або бездіяльність державних органів, діями яких, на його думку, завдано шкоди, та наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і діями заподіювачів. На зазначене рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі містяться доводи про необхідність суду першої інстанції постановити окрему ухвалу щодо неповаги відповідача, оскільки представник Вільнянського відділу Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області з`явився в судове засідання без форменого одягу. Також, судом не залучено експерта з питань права для встановлення юридичної конституційної колізії, відмовлено у задоволення клопотання ОСОБА_1 про залучення в якості третіх осіб представників Прокуратури, Кабінету Міністрів з захисту прав інвалідів та Уповноваженого з прав людини в Верховній Раді для захисту прав споживача. Зазначає, що судом в порушення Конституції України було заборонено можливість мати ОСОБА_1 адвоката. Також, зазначає, що в оскаржуваному рішенні міститься посилання на неіснуюче судове рішення. Щодо висновку суду про невірне визначення відповідача по справі, скаржник зазначає, що при відкритті провадження судом самостійно за його заявою було виправлено адресу відповідача, а отже посилання не невірно визначення відповідача, ОСОБА_1 вважає порушенням норми п. 11 ст. 187 ЦПК України. Крім цього, судом було роз`яснено законність представництва інтересів держави в адміністративному суді органами прокуратури. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю. Також, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі заявлено клопотання про встановлення відповідача (чів) згідно законодавства. (т. 2 а.с. 171). У вказаному клопотанні ОСОБА_1 зазначає, що відповідачем по справі ним було зазначено Вільнянський відділ Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області, натомість, має бути Прокуратура Запорізької області та Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області. 06 грудня 2019 року на адресу апеляційного суду від Вільнянського відділу Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області в порядку ст. 360 ЦПК України надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 Зазначають, що позивачем невірно визначено відповідача за вказаним позовом, оскільки Вільнянський відділ Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області не є юридичною особою, та не має ідентифікаційного коду юридичної особи. Крім цього, враховуючи що ОСОБА_1 посилається на бездіяльність відповідача, вказана вимога підлягає розгляду слідчим суддею. Щодо стягнення моральної шкоди зазначають, що позивачем не наведено жодних випадків, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Просять залишити рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 серпня 2019 року без змін. 10 грудня 2019 року від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій він просить суд надати йому безкоштовну професійну правничу допомогу, для уточнення його позовних вимог й фахового захисту його прав. 19 грудня 2019 року та від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій він просить апеляційний суд запросити в судове засідання представників Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини, Президента України, Урядовій уповноваженій з прав осіб з інвалідністю, Міністерства юстиції України Генеральної прокуратури України, Запорізької обласної адміністрації для виконання своїх конституційних та законних прав і зобов`язань по захисту прав і свобод людини. 14 січня 2020 року від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій він просить апеляційний суд надати свого уповноваженого представника для участі у судовому засіданні, для виконання своїх конституційних та законних прав і зобов`язань по захисту його прав і свобод. Вищенаведені клопотання, заявлені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, та у поданих ним заявах не можуть бути задоволені, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції в силу покладених на нього процесуальним законом повноважень позбавлений можливості визначити суб`єктний склад учасників справи. Чинним цивільно-процесуальним кодексом також не передбачено виклик (запрошення) до судового засідання осіб, які не є сторонами по справі або іншими учасниками судового процесу, зазначених у ст. 65 ЦПК України. Не ґрунтується також на вимогах законодавства клопотання про надання судом свого представника скаржнику. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу,перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами, діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). З матеріалів справи вбачається, що позивач доводить наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, внаслідок невиконання належним чином співробітниками Вільнянського відділу Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області посадових обов`язків та вимог чинного законодавства України в частині належного розслідування кримінальних проваджень щодо знищення, руйнування або пошкодження пам`яток - об`єктів культурної спадщини, а саме курганів. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Суд при вирішенні справ керується встановленим ст. 10 ЦПК України принципом верховенства права. Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, який включає: розглядає справи судом не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; відсутність обов`язку суду збирати докази у цивільних справах, крім випадків, встановлених цим Кодексом (суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом); право учасника справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності , суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що передбачено статтею 12 ЦПК України. Частина 2 даної статті встановлює, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Крім цього, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 3 статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 12 ЦПК України). Також у пункті 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, стаття 9 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України. Так, вбачається, що ОСОБА_1 було визначено відповідача по справі - Вільнянський відділ Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області, який не є юридичною особою. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду, що відділ не може бути відповідачем за позовом, оскільки не в змозі в повній мірі використати вищезазначені права учасника судового процесу. За змістом норм процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати до участі у справі співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і щодо тих відповідачів, які зазначені в ньому. Згідно з частиною п`ятою статті 12 ЦПК України, пунктом 1 частини першої статті 189 ЦПК України, суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій. Разом із тим, суд не може примушувати сторін до вчинення тих чи інших процесуальних дій, оскільки це суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства. Частиною четвертою статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову. Суд у силу покладених на нього процесуальним законом повноважень позбавлений можливості самостійно визначити суб`єктний склад учасників справи, проте встановивши, що у справі не залучено усіх суб`єктів, які мають відповідати за позовом у межах заявлених позовних вимог як відповідачі, суд відмовляє у позові з цих підстав. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. З огляду на зазначене, вирішення питання залучення до участі у справі співвідповідача, заміну неналежного відповідача має здійснюватися судом першої інстанції за клопотанням позивача, а не з власної ініціативи. В силу покладених процесуальним законом повноважень суд роз`яснює позивачеві його процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення таких дій, а встановивши, що у справі не залучено усіх суб`єктів, які мають відповідати за позовом у межах заявлених позовних вимог як відповідачі, відмовляє у позові з цих підстав. Порушення суб`єктного складу та незалучення до участі у справі в якості належного відповідача - унеможливлює вирішення спору та задоволення позовних вимог, а апеляційний суд позбавлений повноважень усунути ці порушення. Крім того, за змістом позовних вимог ОСОБА_2 неможливо встановити якими саме діями, або бездіяльністю відповідача йому було завдано шкоду. Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. У відповідності до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Частиною 2 цієї ж статті визначено, що питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Як уже було зазначено вище, вирішуючи спір про відшкодування шкоди у цій справі обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою полягає в тому, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. За таких обставин розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, районний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, вірно встановив обставини справи та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у позові. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, рішення суду відповідає вимогам процесуального та матеріального права, обставинам справи, доводи скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів підстав для скасування рішення суду не вбачає. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384,389 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 серпня 2019 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 30 січня 2020 року. Головуючий: Судді: