Постанова Київський апеляційний суд № 359/10205/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 359/10205/20 № апеляційного провадження: 22-ц/824/1386/2022 Головуючий у суді першої інстанції: Журавський В.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 січня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Махлай Л.Д., Ящук Т.І. секретар - Зиль Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Бориспільської міської ради, приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Сидоренко Юлії Вікторівни про скасування рішення та реєстрації права власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 серпня 2021 року, встановив: у грудні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Бориспільської міської ради Київської області від 27 серпня 2019 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,1000 га(кадастровий номер 3210500000:11:026:0067) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) громадянину ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 (землі житлової та громадської забудови)», а також визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Бориспільського нотаріального округу Київської області Сидоренко Ю.В. про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 серпня 2021 року у задоволенні позову було відмовлено. Не погоджуючись із рішенням, представник позивача - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. У відзиві на апеляційну скаргу представник Бориспільської міської ради просила рішення суду залишити без змін, а скаргу без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість. ОСОБА_2 також подав до суду відзив на апеляційну скаргу, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував, що на підставі рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради депутатів трудящих від 25 жовтня 1958 року ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право власності на будівлі № 1434 , АДРЕСА_2 , яке було збудоване у 1944 році. ОСОБА_5 склала заповіт, яким все своє майно заповіла племіннику ОСОБА_6 , який є його батьком. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 . Будинок розташований на земельній ділянці площею 0, 22 га. Після смерті ОСОБА_6 , його дружина - ОСОБА_7 мала намір приватизувати земельну ділянку, проте ОСОБА_8 , як спеціаліст у галузі земельних відносин, роз`яснила, що вона не має права на приватизацію цієї земельної ділянки та запропонувала написати відмову від земельної ділянки на користь її сина - ОСОБА_2 09 грудня 2016 року ОСОБА_7 надала нотаріально посвідчену заяву про відмову від земельної ділянки. ОСОБА_2 звернувся до Бориспільської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_2 у його власність. ОСОБА_7 звернулась до Бориспільської міської ради із заявою, в якій просила вважати її заяву недійсною та надати дозвіл їй та ОСОБА_1 на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок відповідно в АДРЕСА_1 та 9-а . Однак рішенням Бориспільської міської ради №4883-62-VII від 27 серпня 2019 року був затверджений проект землеустрою та ОСОБА_2 було безоплатно передано у власність земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 32110500000:11:026:0067 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 . Рішенням приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Сидоренко Ю.В. за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку. Вказане рішення Бориспільської міської ради позивач вважає протиправними. Тому він був позбавлений можливості реалізувати свої права та законні інтереси щодо відведення у власність земельної ділянки з цим рішення Бориспільської міської ради №4883-62-VII від 27 серпня 2019 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,1000 га (кадастровий номер 32110500000:11:026:0067) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянину ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 (землі житлової та громадської забудови)» і просить визнати його протиправним та скаувати, а також скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 32110500000:11:026:0067 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 . Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 серпня 2021 року в задоволенні позову було відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що не встановлено обставин, які б вказували на прийняття Бориспільською міської радою незаконного рішення, яке порушує законні права та інтереси позивача. Наявність спору між позивачем та ОСОБА_2 щодо отримання у власність земельної ділянки була відома Бориспільскій міській раді в ході розгляду питання щодо затвердження проекту землеустрою, що не заперечується учасниками справи. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року ОСОБА_7 було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення Бориспільської міської ради №2107-27-VII від 04 липня 2017 року «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у м. Борисполі (землі житлової та громадської забудови)», в частині надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею у межах 0,10 га по АДРЕСА_1 . Відповідно до ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. За змістом ч.6 ст.118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Згідно з ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Згідно ч.9 ст.118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. У своїй апеляційній скарзі позивач посилався на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що він був зацікавлений в отриманні земельної ділянки, орган місцевого самоврядування знав про його інтереси і має переваги щодо отримання спірної земельної ділянки порівняно з ОСОБА_9 , оскільки його сім`я користувалась нею з 1944 року. Вказані доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення, були предметом перевірки під час розгляду справи у суді першої інстанції та отримали належну правову оцінку. Судом першої інстанції було вірно вказано, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року за позовом ОСОБА_2 було визнано протиправною бездіяльність Бориспільської міської ради, що полягає у не розгляді його клопотання від 25 жовтня 2017 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у його власність земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 , а оспорюване рішення №4883-62-VII від 27 серпня 2019 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,1000 га (кадастровий номер 32110500000:11:026:0067) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянину ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 (землі житлової та громадської забудови)» було прийнято Бориспільською міською радою на виконання вказаного судового рішення. Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та не було взято до уваги покази свідків по справі, також є необґрунтованими, оскільки судом було задоволено клопотання позивача та допитано в судовому засіданні свідків та зроблено вірний висновок про те, що відповідні покази не є належними доказами у справі та не підтверджують порушення прав позивача. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. В постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків. Ч. 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права. В пункті 1 статті 6 Конвенції на суди покладено обов`язок давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Згідно з чч. 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, судом першої інстанції було правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 серпня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 31 січня 2022 року. Головуючий Судді