Постанова Східний апеляційний господарський суд № 905/1690/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2022 року922/276/21 м. Харків Справа № 905/1690/21 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М. , суддя Плахов О.В. за участі секретаря судового засідання Перікової К.В. за участі представників учасників справи: позивача - Каблучко Д.О., довіреність №1 від 01.06.2021; свідоцтво №3056 від 08.10.2019 відповідача не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЕМАН-БЕТОН, м. Красний Лиман, Донецька область (вх. №3516 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 19.10.2021 у справі №905/1690/21 (суддя Фурсова С.М., повний текст рішення складено та підписано 25.10.20210) за позовом Приватного підприємства АВТОДОР БНД, м. Світловодськ, Кіровоградська область до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЕМАН-БЕТОН, м. Красний Лиман, Донецька область про стягнення 348 001,66 грн, - ВСТАНОВИВ: Приватне підприємство АВТОДОР БНД звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЕМАН-БЕТОН, в якій, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 20.09.2021, просив стягнути з відповідача 151 416,50 грн основного боргу, 82 659,86 грн пені, 91 879,75 грн інфляційних нарахувань та 22 045,55 грн 3% річних, а всього 348 001,66 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору постачання нафтопродуктів №72 від 17.08.2020 в частині оплати поставленого товару (бітум дорожній), що стало підставою для виникнення заборгованості, нарахування пені, інфляційних та 3% річних. Рішенням Господарського суду Донецької області від 19.10.2021 у справі №905/1690/21 позовні вимоги Приватного підприємства АВТОДОР БНД до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЕМАН-БЕТОН про стягнення 348 001,66 грн, з яких 151 416,50 грн основного боргу, 82 659,86 грн пені, 91 879,75 грн інфляційних нарахувань та 22 045,55 грн 3% річних задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЕМАН-БЕТОН на користь Приватного підприємства АВТОДОР БНД 151 416,50 грн основного боргу, 82 647,15 грн пені, 89 932,69 грн інфляційних нарахувань, 22 045,55 грн 3% річних та 5 190,63 грн судового збору. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 12,71 грн пені та 1 947,06 грн інфляційних нарахувань відмовлено. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції виходив з обставин, якими встановив, що доводи позивача про наявність заборгованості документально підтверджені, доказів, які б свідчили про здійснення остаточного розрахунку за поставлений товар в обумовлені договором строки чи повернення товару відповідачем не надано, отже наявні підстави для стягнення з ТОВ ЛЕМАН-БЕТОН суми основного боргу у розмірі 151 416,50 грн. Крім того, встановивши порушення відповідачем дисципліни розрахунків за отриманий товар, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача 82 647,15 грн пені, 89 932,69 грн інфляційних нарахувань, 22 045,55 грн 3% річних, частково задовольнивши позов в цій частині. Відповідач із вказаним рішення суду першої інстанції не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Донецької області від 19.10.2021 у справі №905/1690/21 скасувати повністю та прийняти нове, яким відмовити Приватному підприємству АВТОДОР БНД в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує наступними доводами: - за умовами п. 4.4 договору постачання нафтопродуктів № 72 від 17.08.2020 остаточна та повна оплата поставленого позивачем товару мала бути здійснена до узгодженої сторонами дати до 30.09.2021; - право вимоги щодо оплати за договором та нарахування пені, інфляційних та 3% річних, виникло у позивача з наступного дня після спливу погодженого терміну остаточної оплати за поставлений товар, а саме з 01.10.2021; - згідно долучених до матеріалів справи розрахунків, право вимоги виникло у позивача з 02.12.2020, в той же час, позивач жодного разу не звертався до відповідача з претензіями або вимогами стосовно погашення заборгованості в порядку п. 8.1. договору, ст. 222 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України; - позивачем безпідставно нараховані фінансові санкції за прострочення виконання зобов`язання строк виконання яких ще не настав на дату подання позову, а здійснений розрахунок виходить за межі їх нарахування. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЕМАН-БЕТОН на рішення Господарського суду Донецької області від 19.10.2021 у справі №905/1690/21 та призначено її до розгляду на 20.01.2022. Встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а сторонам строк для подання заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 5 днів з дня вручення ухвали. У наданому 04.01.2022 відзиві на апеляційну скаргу позивач проти доводів апеляційної скарги заперечує, вважає їх необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи. У зв`язку з цим, просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Донецької області від 19.10.2021 у справі №905/1690/21 залишити без змін. В судовому засіданні 20.01.2022 представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини нез`явлення суд не повідомив, про час, дату та місце судового засідання повідомлений судом належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення №6102256971193 уповноваженій особі відповідача. Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін в судове засідання 20.01.2022 судом обов`язковою не визнавалась, правова позиція скаржника викладена ним в апеляційній скарзі, у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами за відсутністю представника відповідача. Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, зважаючи на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 17.08.2020 між Приватним підприємством АВТОДОР БНД (далі ПрАТ АВТОДОР БНД, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЛЕМАН-БЕТОН (далі ТОВ ЛЕМАН-БЕТОН, покупець) укладено договір постачання нафтопродуктів №72. За умовами пункту 1.1 договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов`язується передати покупцю товар, визначений у цьому Договорі, який не є обтяжений, та щодо якого відсутні претензії третіх осіб, а покупець зобов`язується прийняти зазначений товар і сплатити його вартість. Найменування товару: бітум шляховий БНД 70/100, мінеральний порошок МП 1, пічне паливо, водно-бітумна емульсія тощо (пункт 1.2 Договору). За умовами пунктів 2.1-2.3, 3.1-3.2 Договору одиниця виміру кількості товару: літри/тони (згідно заявок покупця на постачання товару). Загальна кількість товару за цим Договором є необмеженою та визначається кількістю отриманого товару покупцем протягом всього строку дії Договору. Якість товару, який поставляється, повинна відповідати діючим ДСТУ і у випадку, передбачених діючим законодавством, супроводжуватись паспортами якості та/або сертифікатами відповідності заводу-виробника. Ціна на товар договірна, залежно від кон`юнктури та цін на ринку нафтопродуктів. Ціна за одиницю товару та загальна ціна партії товару зазначається у рахунку з врахуванням ПДВ та транспортних витрат. Порядок розрахунків погоджено сторонами у розділі 4 Договору. Зокрема, відповідно до пунктів 4.1-4.4 Договору оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника згідно виставленого рахунку. Датою здійснення платежу є дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Остаточний розрахунок за отриманий товар (у випадку неповної оплати) здійснюється покупцем не пізніше 7 діб з дати отримання товару покупцем. Розрахунки за даним Договором здійснюються у національній валюті України в безготівковій формі. Умови оплати покупцем товару за фактом постачання, або надання покупцю відстрочки з оплати товару, обговорюється у кожному випадку окремо. Постачальник зобов`язується відвантажити покупцю товар у відповідності до заявки протягом 3-7 робочих днів з дати передоплати, або отримання замовлення. В разі, якщо під час прийняття товару у покупця не має претензій до якості та кількості, товар вважається таким, що прийнятий відповідно до умов даного Договору. Право власності на товар переходить до покупця в час його фактичного отримання (пункти 5.1-5.3 Договору). У пунктах 9.1, 9.2 Договору погодили, що він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Усі спори, що виникають з цього Договору або пов`язані із ним, вирішуються шляхом переговорів. Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору, відповідно до чинного законодавства України п. 8.1, п. 8.2 Договору) Строк дії цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 9.1 цього Договору та діє до 31.12.2020, а в частині виконання грошових зобов`язань до їх повного виконання. Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін без зауважень та скріплений печатками підприємств. (а.с. 8-10) З наданої позивачем до позовної заяви копії довіреності № 2 від 24.06.2020 (а.с. 20) за підписом директора ТОВ ЛЕМАН-БЕТОН Сушкова А.С., підтверджуються повноваження начальника дільниці дорожнього будівництва Петренка О.М. на представництво з будь-яких питань, пов`язаних із господарською діяльністю ТОВ ЛЕМАН-БЕТОН, з усіма правами (повноваженнями), наданими директору Товариства статутом та чинним законодавством, в тому числі підписання від імені Товариства первинних, бухгалтерських та фінансових докумнтів, в тому числі накладних, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, угод, договорів, додаткових угод, специфікацій, актів приймання-передачі виконаних робіт чи наданих послуг, тощо. Строк дії довіреності визначено до 24.06.2021. На підтвердження обставин належного виконання зобов`язань за договором №72 від 17.08.2020, позивачем до матеріалів справи надано копії рахунків на оплату, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів, та податкові накладні з квитанціями про їх реєстрацією (а.с. 11-13, 15-19, 21-52). Вказаними документами позивач підтверджував поставку покупцю товару (бітум дорожній) у період з 15.09.2020 по 08.12.2020 на загальну суму 2 828 156,50 гривень Позивачем до матеріалів справи також надані копії видаткових накладних та платіжних доручень, яким підтверджується отримання ТОВ ЛЕМАН-БЕТОН товару за договором та здійснення часткової оплати за отриманий товар на загальну суму 2 676 740,00 грн (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, згідно якої відповідачем здійснено оплату в розмірі 30 000,00 грн згідно платіжного доручення №1663/1 від 10.09.2021 за видатковою накладною №341 від 08.12.2020). (а.с. 53-70, 95). Якість поставленого товару також підтверджується копією сертифікату відповідності, зареєстрованого в реєстрі органу з оцінки відповідності за № UA.056.П.00117-18, терміном дії з 24.07.2018 до 24.04.2021 (а.с. 14). Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач зазначав, що відповідач належним чином свої зобов`язання за договором №72 від 17.08.2020 не виконав, розрахунки за отриманий товар в повному обсязі не здійснив. У зв`язку з чим, вважаючи свої права порушеними, позивач просив суд стягнути на користь ПрАТ АВТОДОР БНД 151 416,50 грн основного боргу (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 20.09.2021 (а.с. 93)), а також пеню, інфляційні втрати та 3% річних. Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував та у відзиві на позовну заяву зазначав, що за умовами 4.4 договору №72 від 17.08.2020, остаточна та повна оплата поставленого позивачем товару мала бути здійснена до узгодженої сторонами дати до 30.09.2021. У зв`язку з чим вважав, що право вимоги позивача стосовно нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних, виникло у позивача з наступного дня після спливу погодженого терміну остаточної оплати за поставлений товар, а саме з 01.10.2021. Посилаючись на вказані обставини, відповідач вважав, що станом на час строк виконання зобов`язання не настав, а нарахування позивачем фінансових санкцій за прострочення виконання зобов`язання здійснено позивачем безпідставно. У зв`язку з цим, у задоволенні позову просив відмовити. Рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги ПрАТ АВТОДОР БНД задоволені частково, є предметом апеляційного перегляду. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне. Предметом спірних правовідносин сторін у даній справі є матеріально-правові вимоги позивача з приводу неналежного виконання відповідачем умов договору поставки нафтопродуктів №72 від 17.08.2020. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11, статті 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини, які є обов`язковими для виконання сторонами. Згідно зі статтями 3, 6, 627 ЦК в Україні діє принцип свободи договору. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Суб`єкти господарювання укладають договори на різних, погоджених між ними умовах. Суб`єкти господарської діяльності здійснюють господарську діяльність на власний ризик, самостійно обирають способи поведінки з контрагентами, способи проведення та оформлення господарських операцій тощо. Договір, з якого виникли спірні правовідносини, за своєю правовою природою є договором поставки. За укладеним між сторонами договором поставки відповідач свідомо узяв на себе обов`язок прийняти і своєчасно оплатити відповідну продукцію. Відповідно до частин першої та другої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. Частинами першою, другою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з статтею 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Частиною першою статті 525 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) за статтею 610 ЦК України. Частиною першою статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно з частиною другою статті 662 ЦК України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві. За умовами п. 4.1. договору, оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника згідно виставленого рахунку. Остаточний розрахунок за отриманий товар (у випадку неповної оплати) здійснюється покупцем не пізніше 7 діб з дати отримання товару покупцем (п. 4.2. договору). Наявні в матеріалах справи рахунки на оплату №177 від 15.09.2020, №253 від 26.10.2020, №257 від 28.10.2020, №274 від 05.11.2020, №317 від 24.11.2020, №322 від 26.11.2020, №329 від 27.11.2020, №341 від 08.12.2020, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів, які підписані уповноваженою та податкові накладні з квитанціями про їх реєстрацією, а також видатковими накладними №186 від 17.09.2020, №270 від 26.10.2020, №275 від 28.10.2020, №300 від 05.11.2020, №356 від 24.11.2020, №358 від 26.11.2020, №356 від 27.11.2020, №380 від 08.12.2020 (підписані уповноваженою особою представника покупця Петренка О.М. та скріплені печаткою підприємства), підтверджується поставка та отримання ПрАТ АВТОДОР БНД товару (бітуму дорожнього) на загальну суму 2 828 156,50 грн. Наданими позивачем копіями платіжних доручень №636 від 15.09.2020, №1082 від 29.10.2020, №1194 від 13.11.2020, №1195 від 13.11.2020, № 1337/1 від 23.04.2021, №1356/1 від 30.04.2021, №746 від 18.05.2021, №1157/1 від 06.11.2020, №1385/1 від 21.05.2021, №1421 від 28.05.2021, №1464/1 від 04.06.2021, №1482/1 від 08.06.2021, №1498/1 від 18.06.2021, №1518/1 від 25.06.2021, №1571/1 від 16.07.2021, №1586/1 від 23.07.2021, №1651 від 13.08.2021, №1550 від 18.08.2021 підтверджено здійснення часткової оплати відповідачем за отриманий товар здійснено на загальну суму 2 646 740,00 грн (а.с. 53-70) Крім того, відповідно до платіжного доручення №1663/1 від 10.09.2021 відповідачем здійснено оплату згідно рахунку позивача №341 від 08.12.2020 в розмірі 30000,00 грн (а.с. 95). У зв`язку з цим, позивачем до суду першої інстанції подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивачем було заявлено до стягнення суму основного боргу у розмірі 151 416,50 грн. (а.с. 93). В розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підписання представником покупця видаткових накладних, які є первинними обліковими документами та фіксують факт здійснення господарських операцій та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Наявні в матеріалах справи докази свідчать про належне виконання позивачем умов договору та підтверджують факт передачі позивачем відповідачеві товару за Договором на загальну суму 2 828 156,50 гривень та її часткову оплата з боку відповідача в розмірі 2676740,00 грн. В той же час, доказів погашення заборгованості в розмірі 151 416,50 грн відповідачем до суду не надано. Враховуючи, що належними у справі доказами підтверджується поставка позивачем товару за укладеним договором поставки нафтопродуктів №72 від 17.08.2020, доказів остаточного здійснення розрахунків за отриманий товар відповідачем не надано, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ТОВ ЛЕМАН-БЕТОН на користь ПрАТ АВТОДОР БНД суми основного боргу в розмірі 151 416,50 грн. Відповідно до частини першої статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України). З урахуванням викладеного, вимог статей 530, 692 ЦК України відповідач був зобов`язаний оплатити вартість товару (бітум дорожній) після його отримання від позивача, однак свої зобов`язання за Договором щодо оплати отриманого товару в обумовлені строки у повному обсязі не виконав, внаслідок чого прострочив виконання зобов`язання у розумінні статей 610, 612 ЦК України. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України) Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до частини першої статі 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 Цивільного кодексу України). Частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Отже, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій за прострочення виконання зобов`язання і строки їх нарахування. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) є нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних, які входять до складу грошового зобов`язання та виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові Відповідальність за статтями 525, 625 ЦК України застосовується лише за порушення грошового зобов`язання між кредитором та боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання за договором. Посилаючись на порушення відповідачем дисципліни розрахунків за поставлений товар, позивачем до стягнення з відповідача нараховано 82 659,86 грн пені, 91 879,75 грн інфляційних нарахувань та 22 045,55 грн 3% річних. Як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі, відповідач, не заперечуючи проти існування заборгованості, наполягає на тому, що за умовами п. 4.2, п. 4.4 Договору, остаточний розрахунок за отриманий товар здійснюється покупцем не пізніше 7 діб з дати отримання товару покупцем, у тому числі з можливістю надання покупцю відстрочки з оплати товару. Апелянт зазначає, що в рамках обговорення/погодження договірних зобов`язань за договором поставки нафтопродуктів №72 від 17.08.2020, між позивачем та відповідачем було досягнуто усної домовленості щодо відстрочення оплати поставленого товару до 31.05.2021, а в подальшому строк оплати пролонговано до 30.09.2021, внаслідок чого право вимоги щодо оплати за договором постачання нафтопродуктів № 72 від 17.08.2020 та право нарахування сум пені, інфляційних та 3% річних, виникло у позивача з наступного дня після спливу погодженого терміну остаточної оплати за поставлений товар, а саме з 01.10.2021. Суд першої інстанції виходив з того, що системний аналіз положень пунктів 4.2, 4.4 договору свідчить про те, що остаточний розрахунок за отриманий товар здійснюється покупцем не пізніше 7 діб з дати отримання товару покупцем, у тому числі з можливістю надання покупцю відстрочки з оплати товару. Разом з тим, як зазначено судом першої інстанції, матеріали справи не містять жодних доказів, що підтверджують наведені відповідачем доводи з приводу досягнення між сторонами домовленості щодо відстрочення оплати поставленого товару до 31.05.2021, а в подальшому до 30.09.2021. З цього приводу колегія суддів зазначає, що згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. При цьому, відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18. За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову. Разом з тим, матеріали справи не містять і апелянтом не надано жодних доказів звернення ТОВ ЛЕМАН-БЕТОН до позивача з приводу вирішення питання щодо відстрочення платежу за отриманий товар та узгодження такої відстрочки оплати до 30.09.2021. Таким чином, наведені скаржником доводи не можуть прийняті до уваги, оскільки не підтверджені належними у справі доказами. У пункті 6.6 договору визначено, що покупець за порушення строків оплати товару, встановлених пунктом 4.2 даного Договору сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення. Встановлені у справі обставин свідчать, що розрахунки за отриманий товар здійснювались відповідачем із порушенням строку, встановленого у п. 4.2. договору, а тому позивач має право на її нарахування. З наданого позивачем до позовної заяви розрахунку пені вбачається, що її нарахування здійснено за видатковою накладною № 356 від 24.11.2020 за період з 02.12.2020 (тобто з урахуванням вимог п. 4.2. договору щодо строку оплати товару) по 27.05.2021; за видатковою накладною №358 від 26.11.2020 за період з 04.12.2020 по 01.06.2021; за видатковою накладною № 365 від 27.11.2020 за період з 05.12.2020 по 05.06.2021; за видатковою накладною № 380 від 08.12.2020 за період з 16.12.2020 по 13.06.2021. Здійснивши власний перерахунок заявленої позивачем до стягнення розміру пені з урахуванням оплат, здійснених відповідачем, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 82 647,15 гривень. Колегія суддів, перевіривши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи ЛІГА Закон здійснений позивачем та судом першої інстанції розрахунок пені з урахуванням дати поставки товару та оплат, здійснених відповідачем, вважає розрахунок суду першої інстанції арифметично вірним та обґрунтованим. Крім того, згідно наданого розрахунку, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 22045,55 грн. Перевіркою наданого позивачем розрахунку 3% річних за період, визначений позивачем, а саме, з 02.12.2020 по 31.08.2021, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказаний розрахунок є арифметично невірним, оскільки перевищує суму, визначену позивачем у розмірі 22 045,55 гривень. Натомість, з урахуванням положень частини другої статті 237 ГПК України, якими встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, позовні вимоги в цій частині задоволені судом в заявленому позивачем розмірі 22 045,55 грн. Колегія суддів, здійснивши власний розрахунок розміру 3% річних у визначений позивачем період та перевіривши розрахунок, здійснений судом першої інстанції, погоджується з висновком суду про задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача 3% річних саме у розмірі 20 045,55 грн. Також, здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат в розмірі 91879,75 грн, суд першої інстанції врахував позицію, викладену в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 щодо порядку розрахунку інфляційних втрат та дійшов обґрунтованого висновку, що за видатковою накладною № 356 від 24.11.2020 за період з 02.12.2020 по 27.05.2021; за видатковою накладною № 358 від 26.11.2020 за період з 04.12.2020 по 03.06.2021; за видатковою накладною № 365 від 27.11.2020 за період з 05.12.2020 по 12.08.2021; за видатковою накладною № 380 від 08.12.2020 за період з 16.12.2020 по 31.08.2021 сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача становить 89 932,69 гривень. У зв`язку з цим, позовні вимоги в цій частині задоволені судом частково. Здійснивши перевірку наданого позивачем розміру інфляційних втрат, колегія суддів вважає, що розрахунок суду першої інстанції є арифметично вірним, а тому позовні в вимоги в цій частині обґрунтовано задоволено судом першої інстанції. Контррозрахунок заявлених до стягнення фінансових санкцій відповідачем до матеріалів справи не надано. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з правомірним висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 82 647,15 гривень пені, 89 932,69 гривень інфляційних нарахувань, 22 045,55 гривень 3% річних. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що з метою виконання досягнутих домовленостей, та взятих на себе зобов`язань за договором, ТОВ ЛЕМАН-БЕТОН здійснював поетапну оплату поставленого позивачем товару в рамках договору, а тому, остаточним терміном оплати заборгованості є 30.09.2021, тобто, як вважає апелянт, нарахування фінансових санкцій позивачем має було здійснено після 30.09.2021. Колегія суддів не може прийняти вказані доводи до уваги, оскільки як вже зазначалось, матеріали справи не містять жодних доказів звернення відповідача до позивача щодо відстрочки платежу за отриманий товар та узгодження такої відстрочки, внаслідок чого такі доводи не підтверджені належними у справі доказами. Таким чином, за наявності обставин прострочення відповідачем строків оплати товару, які встановлені у п. 4.2. договору, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача фіансових санкцій у вигляді пені, інфляційних втрат та 3% річних. Також, судова колегія не приймає доводи апелянта про те, що позивачем не було додержано порядку врегулювання спору шляхом переговорів та надіслання претензії з приводу погашення заборгованості за договором. За змістом пунктів 8.1, 8.2 договору, сторонами погоджено, що усі спори, що виникають з цього Договору або пов`язані із ним, вирішуються шляхом переговорів. Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору, відповідно до чинного законодавства України. Як правомірно встановив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору шляхом направлення претензії матеріали справи не містять, позивач із відповідною претензією до відповідача не звертався. Відповідно до частини першої статті 19 ГПК України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно з законом. В той же час, нормами Господарського процесуального кодексу не передбачено обов`язкове направлення претензії, що безумовно повинно передувати переданню спору на розгляд господарського суду. Тобто, не вжиття заходів досудового врегулювання спору не позбавляє позивача права на звернення до суду та не звільняє відповідача від обов`язку оплатити заявлену до стягнення суму основного боргу, яка визнана судом обґрунтованою. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору. У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 року №15-рп/2002 зазначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. Таким чином, в даному випадку, продавець (постачальник) наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини першої статті 712 ЦК України на отримання від покупця за поставлений постачальником товар певної грошової суми, як шляхом пред`явлення досудової вимоги, так і шляхом безпосереднього звернення до суду з відповідним позовом. Колегія суддів констатує, що в даному випадку позивач скористався своїм правом вимоги щодо оплати за поставлений товар, шляхом звернення з відповідним позовом до суду. При цьому колегія суддів зазначає, що згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа №1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Посилання відповідача на те, що позивачем не дотримано досудового порядку вирішення спору є необґрунтованим, оскільки кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю з`ясував обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків місцевого господарського суду, а тому підстави для скасування зазначеного рішення відсутні. Оскільки апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, то, з урахуванням положень статті 129 ГПК України, здійснені ним судові витрати за апеляційною скаргою відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 129, 270, 271, 180, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Донецької області від 19.10.2021 у справі №905/1690/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 31.01.2022 Головуючий суддя В.В. Лакіза Суддя Л.М. Здоровко Суддя О.В. Плахов