Постанова 4856 № 240/19938/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/19938/21 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк М.Ф. Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 25 січня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Шидловського В.Б. Курка О. П. , за участю: секретаря судового засідання: Яремчук Л.С, позивача: ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 16.11.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді залишено без розгляду. В апеляційній скарзі позивач посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить скасувати вказане судове рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В судовому засіданні позивач вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити. Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час, та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явився. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , перебувала в трудових відносинах з Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області та працювала на посаді головного спеціаліста Відділу у Бердичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області. Згідно оскаржуваного наказу відповідача від 01.04.2021 року №165-к позивача було звільнено із займаної посади з 02.04.2021 року у зв`язку з ліквідацією Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області відповідно до пункту 1-1 ч.1 та ч.4 ст.87, ст.89 Закону України "Про державну службу". Встановлено, що ліквідація Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області була зумовлена постановою КМ України від 16.11.2020 року №1118 "Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" (надалі - постанова N 1118). В п.1 постанови N 1118 прямо передбачено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком

1. В цьому додатку перелічено територіальні органи, які підлягають ліквідації, в тому числі Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області. Судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2021 року N 301 "Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" (надалі - постанова N 301) відмінено рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком, в тому числі Відповідача, та скасовано постанову N 1118. Постанова N 301 набрала чинності з 10.04.2021 року з дня публікації в Урядовому кур`єрі (2021, 04, 10.04.2021 N 69). Тобто, постанова N 1118 втратила чинність також з 10.04.2021 року. З цього часу відпали підстави для ліквідації Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області. Я пояснює позивач, відповідно до оскаржуваного наказу відповідача від 01.04.2021 року за №165-к позивач з 02.04.2021 року була звільнена із займаної посади по причині ліквідації Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, яка була передбачена постановою КМ України від 16.11.2020 року N1118. Як пояснює представник позивача, вказана постанова КМ України втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2021 року N

301. Тобто, передбачена ліквідація Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області не відбулася і, як наслідок, позивач повинна бути поновлена на посаді. Так, про наявність скасування рішення щодо ліквідації Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області позивачу стало відомо лише в серпні 2021 року від бувшої колеги по роботі, фамілії якої не знає. Раніше позивачу не було відомо про скасування ліквідації Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, а тому позивач не мала підстав для звернення з даним позовом в передбачені строки. Представник Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, заперечує та пояснює, що звільнення позивача відбулося у повній відповідності до вимог Закону України "Про державну службу". Постановою КМ України від 16.11.2020 року N1118 "Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" було передбачено ліквідувати, окрім інших, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області. Вказує, позивач своєчасно була повідомлена про таке звільнення і в подальшому була звільнена. На день звільнення позивача жодних рішень щодо припинення ліквідації Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області не було прийнято, а тому оскаржуваний наказ є правомірний і підстави для його скасування відсутні. Суд першої інстанції з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає залишенню без розгляду. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. За змістом частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У відповідності до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Відтак, строк для оскарження рішень, з приводу правомірності яких виник спір, становить один місяць і його відлік розпочинається з дня, коли позивач дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною шостою статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. Положеннями частини першої статті 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»). Таким чином, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом. Визначені процесуальним законом строки, про які зазначено вище, це той орієнтовний період часу, протягом якого позивач мав би проявити інтерес стосовно свого позову, якщо він дійсно зацікавлений у тому, щоб провадження у справі було відкрито, а його спір вирішено. Строк звернення до суду для такої категорії спорів доволі стислий - один місяць, і якщо зважити на характер спірних правовідносин, встановлений строк з одного боку має на меті дисциплінувати позивача, який, якщо він справді зацікавлений у відновленні своїх порушених прав, повинен якомога швидше реалізувати своє право на захист, з іншого боку - є своєрідним бар`єром, який повинен запобігати зловживанню правами і сприяти правовій визначеності правовідносин, які виникають у зв`язку з проходженням публічної служби. Підсумовуючи зазначене, реалізувати своє право на захист в порядку адміністративного судочинства, зокрема в спорах, які виникають у зв`язку з проходженням публічної служби, потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні і об`єктивні причини. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом від 21.07.2020 року у справі №9901/185/20. При цьому, поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного суду від 31.03.2020 року у справі № 807/235/16. Як вбачається з матеріалів справи, даний позов позивача до суду надійшов 27.08.2021 року. Відповідно до штампу поштового відправлення позов позивачем вважається поданим 20.08.2021 року. Таким чином, позивач до суду звернулася в термін, що значно перевищує передбачений місячний строк з дня її звільнення. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку, позивач зазначає, що він був позбавлений можливості звернутися до суду у місячний строк з даною позовною заявою, про наявність скасування рішення щодо ліквідації Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області позивачу стало відомо лише в серпні 2021 року від бувшої колеги по роботі, фамілії якої не знає. Раніше позивачу не було відомо про скасування ліквідації Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, а тому Позивач не мала підстав для звернення з даним позовом в передбачені строки. Інших причин, які б перешкоджали звернутися позивачу до суду з даним позовом в місячний термін з дня прийняття оскаржуваного наказу, позивачем не зазначається. Судом першої інстанції вірно зазначено, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізналася або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Так, що поняття "повинен був дізнатися", наведене законодавцем в ст.122 КАС України, необхідно розуміти як неможливість, незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19). Слід зазначити, що правовідносини, з приводу яких позивач звернулася до суду, виникли 01.04.2021 року, з дня ознайомлення позивача з оскаржуваним наказом, водночас з даним позовом до суду позивач звернулася 20.08.2021 року, тобто з порушенням строку, визначеного статтею 122 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Як вже зазначалося, Постанова N 1118 втратила чинність з 10.04.2021 року, з дня публікації в Урядовому кур`єрі Постанови N 301 (2021, 04, 10.04.2021 N 69). З цього часу відпали підстави для ліквідації Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області. Таким чином, після офіційного оприлюднення вказаного нормативно-правового акту вважається, що будь-яка особа проінформована про наявність цього нормативно-правового акту. Тобто, зазначена вище обставина, а саме, втрата чинності Постанови N 1118 та припинення ліквідації Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області вважається доведеною до відома необмеженого кола осіб, в тому числі позивача, з дня набрання чинності цієї постанови N

301. Колегія суддів зазначає, що в обсязі встановлених обставин пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду із цим позовом суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про недоведеність позивачем поважності причин пропуску строків звернення до суду, оскільки кримінальне провадження, порушене стосовно нього, не створювало для позивача об`єктивних перешкод для вчасного звернення, при місячному терміні оскарження, необхідних юридичних заходів щодо захисту своїх трудових прав. За змістом статті 122 КАС України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти. Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). До того ж «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач об`єктивно був обізнаний про наявність оскаржуваного наказу та підстави його прийняття. Відтак, скаржник не вказав про об`єктивну неможливість звернення до суду вчасно, з метою запобігання пропуску встановленого законом строку для оскарження наказу, що, з огляду на наведене, могло б свідчити про його намір відновити свої порушені права. Доказів існування поважних причин, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду із цим позовом, позивачем до суду не надано. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 18.03.2021 року у справі № 320/2915/20. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів неможливості звернутись до суду за захистом порушеного права у строк, визначений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п. 1. ч. 1 ст. 315, ч. 1 ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 27 січня 2022 року. Головуючий Боровицький О. А. Судді Шидловський В.Б. Курко О. П.