Постанова 4856 № 120/4778/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/4778/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Н.В. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 11 січня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради в особі Управління соціального захисту населення (Правобережне) про визнання бездіяльності протиправню та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : В травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради в особі Управління соціального захисту населення (Правобережне) у здійсненні перерахунку державної соціальної допомоги як особі з інвалідністю 2 групи з дитинства шляхом призначення, нарахування та виплати щомісячної доплати до цієї допомоги в сумі, якої не вистачає до розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом для осіб, які втратили працездатність та з надбавкою на догляд; - зобов`язати Департамент соціальної політики Вінницької міської ради в особі Управління соціального захисту населення (Правобережне) здійснити перерахунок державної соціальної допомоги, як особі з інвалідністю 2 групи з дитинства, шляхом призначення, нарахування та виплати щомісячної доплати до цієї допомоги а саме надбавки та на догляд в сумі, якої не вистачає до розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом для осіб, які втратили працездатність. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Позивач не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку. В обгрунтуванні вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також неповне з`ясування всіх дійсних обставин справи, що призвело до невірного вирішення справи. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив доцільність задоволення вимог позивача, як таких, що є безпідставними, та просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. Враховуючи, що предметом оскарження є рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, апеляційний розгляд справи, відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю II групи з дитинства та перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення (Правобережне) Департаменту соціальної політики міської ради з 31.01.2005 року та відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» (далі за текстом - Закон) йому призначена державна соціальна допомога особі з інвалідністю з дитинства 2 групи на період з 01.07.2014 року довічно (відповідно до довідки МСЕК інвалідність встановлена з 16.06.2014 року - довічно). 26.03.2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій повідомив про відсутність працездатних родичів та, з урахуванням висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, про потребу постійного стороннього догляду, для призначення надбавки на догляд одинокій особі з інвалідністю з дитинства II групи. 29.03.2021 Управлінням соціального захисту населення (Правобережне) на підставі заяви позивача, проведено перерахунок та призначено державну соціальну допомогу як особі з інвалідністю з дитинства II групи в розмірі 1415,20 грн. (80 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність) з надбавкою на догляд одинокій особі з інвалідністю з дитинства II в розмірі 1326,75 грн. (75 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність). Всього розмір допомоги склав 2741,95 грн. Разом з тим, позивач вважає, що йому мала б бути нарахована та виплачена соціальна допомога у розмірі 1769 грн. щомісячно, а не у розмірі 1415,20 грн. А разом із надбавкою на догляд у розмірі 1326,75 грн., загальна сума виплат мала б становити 3095,72 грн., а не 2741,95 грн., оскільки, на думку позивача, з урахуванням положень п. 10 Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, розмір його соціальної допомоги не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, то таким особам призначається щомісячна доплата в сумі, якої не вистачає до зазначеного розміру. На підставі вищевикладеного, позивач 31.03.2021 звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку соціальної допомоги на підставі п.10 та п.19 постанови Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2021 р. №

79. У відповідь на вказане звернення, відповідач листом від 02.04.2021 відмовив у задоволенні заяви позивача та повідомив останньому, що усі дії щодо призначення йому державної соціальної допомоги здійснено у відповідності до чинного законодавства. Не погоджуючись з позицією відповідача та вважаючи, що відмова останнього є протиправною та звужує обсяг наявних у нього пільг, гарантованих законодавством, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи оцінку спірним правовідносинам та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що положення п. 10 Порядку №79, в частині встановлення особі щомісячної доплати в сумі, якої не вистачає до розміру прожиткового мінімуму, застосовуються у випадку, якщо сума державної соціальної допомоги разом із встановленою до неї надбавкою (на догляд за особою) є меншою за розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність. В той же час, застосування положень п. 10 Порядку №79 у визначений позивачем спосіб, зокрема, шляхом встановлення щомісячної доплати у випадку, якщо розмір саме державної соціальної допомоги (без врахування надбавки на догляд) є меншим за прожитковий мінімум, встановлений для осіб, які втратили працездатність, фактично нівелює визначений Законом України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» та Порядком №79 розмір відповідної державної соціальної допомоги, який встановлений на рівні 80 відсотків. Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку доводам апелянта та висновкам суду першої інстанції, виходить з наступного. Гарантії особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю права на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму регламентована приписами Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» (далі - Закон № 2109-III). Відповідно до частини першої-п`ятої вказаного Закону, право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім`ї та дітей, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю. Причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством України з одночасним роз`ясненням особам з інвалідністю з дитинства їх права на державну соціальну допомогу. Перелік медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей з інвалідністю віком до 18 років, визначається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, які мають одночасно право на державну соціальну допомогу відповідно до цього Закону на пенсію та на державну соціальну допомогу згідно із Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», призначається за вибором осіб з інвалідністю з дитинства (законних представників осіб з інвалідністю з дитинства, визнаних недієздатними, та дітей з інвалідністю) державна соціальна допомога відповідно до цього Закону або пенсія чи державна соціальна допомога згідно із Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю». При цьому, якщо особа з інвалідністю з дитинства або дитина з інвалідністю має право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника (державну соціальну допомогу дитині померлого годувальника, передбачену Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю») і державну соціальну допомогу відповідно до цього Закону, ці виплати призначаються одночасно. Так, у відповідності до частини першої статті 4 Закону № 2109-III державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи. Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю визначений постановою Кабінету Міністрів України № 79 від 03.02.2021 (далі - Порядок №79). Згідно пункту 10 Порядку №79 розмір державної соціальної допомоги призначається відповідно до прожиткового мінімуму, що визначається згідно із Законом. Державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства II групи призначається в розмірі - 80 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Якщо щомісячний розмір державної соціальної допомоги не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам призначається щомісячна доплата в сумі, якої не вистачає до зазначеного розміру. Як було встановлено судом першої інстанції та не заперечувалось самим апелянтом, розмір призначеної йому державної соціальної допомоги становить 80 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а розмір призначеної надбавки на догляд становить 75 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. При цьому, на переконання скаржника, відповідно до положень п. 10 Порядку №79 розмір не може бути меншим за розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, а тому йому має бути встановлена відповідна доплата в сумі, якої не вистачає до зазначеного розміру. Крім того, позивач вказує, що Порядок №79 не містить вказівки про те, що сума державної соціальної допомоги залежить від призначення особі інших надбавок чи виплат. Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку доводам скаржника, погоджується з позицією суду першої інстанції, що державна соціальна допомога та надбавка на догляд не є двома окремими соціальними виплатами, адже відповідна надбавка встановлюється саме до державної соціальної допомоги, у випадку, якщо особа, яка отримує таку допомогу, є одинокою особою з інвалідністю з дитинства II і III груп, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу потребує постійного стороннього догляду. Таким чином, із наведеного вище, можна дійти до висновку, що положення п. 10 Порядку №79, в частині встановлення особі щомісячної доплати в сумі, якої не вистачає до розміру прожиткового мінімуму, застосовуються у випадку, якщо сума державної соціальної допомоги разом із встановленою до неї надбавкою (на догляд за особою) є меншою за розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність. Судом першої інстанції вірно зауважено, що вказаний висновок також підтверджується і самими положеннями п. 10 Порядку №79, який визначає розмір державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства II групи саме на рівні 80 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Натомість, застосування положень п. 10 Порядку №79 у визначений аплянтом спосіб, шляхом встановлення щомісячної доплати у випадку, якщо розмір саме державної соціальної допомоги (без врахування надбавки на догляд) є меншим за прожитковий мінімум, встановлений для осіб, які втратили працездатність, фактично нівелює визначений Законом України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» та Порядком №79 розмір відповідної державної соціальної допомоги, який встановлений на рівні 80 відсотків. Таким чином, аналіз обставин справи в призмі норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що доводи апеляційної скарги грунтуються виключно на невірному тлумаченні апелянтом приписів Порядку №79, що є підставою для погодження судом апеляційної інстанції висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Відхиляючи доводи апеляційної скарги в іншій частині, колегія суддів враховує п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.