Постанова 4824 № 756/9545/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 січня 2022 року м. Київ Справа № 756/9545/20 Провадження: № 22-ц/824/887/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Борисової О.В., Ратнікової В.М., секретар Івасенко І.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Гарбуза Максима Васильовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 вересня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Андрейчука Т.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, в с т а н о в и в : В серпні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 05 березня 2019 року та 01 квітня 2019 року ОСОБА_1 отримала від нього грошові кошти у сумах 12 000 доларів США та 13 000 доларів США, на підтвердження чого видала відповідні розписки про отримання нею вказаних сум коштів. У вказаних розписках зазначено, що кошти отримано відповідачем за програмне забезпечення UniForce, а повернення коштів буде здійснене після отримання оплати за договором. Стверджував, що між ним та ОСОБА_1 не укладались жодні правочини, предметом яких є програмне забезпечення UniForce, а тому отримані відповідачем грошові кошти у сумі 25000,00 доларів США є безпідставно набутими та підлягають поверненню. Зазначив, що оскільки отримала кошти в іноземній валюті і такі кошти є безпідставно отриманими, тому в силу норм ст. 1212 ЦК України у нього виникло зобов`язання щодо повернення зазначених коштів у валюті, у якій їх було отримано. Просив стягнути з ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 25000,00 доларів США. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 09 вересня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 25000 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 6921,28 грн. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Гарбуз М.В. в інтересах ОСОБА_1 09 жовтня 2021 року направив апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не було досліджено всіх обставин справи, внаслідок чого суд дійшов до помилкового висновку, що спірні грошові кошти у сумі 25000,00 доларів США набуті відповідачем без правової підстави. Вказав, що у березні 2019 року ТОВ «Проскурів-Агро» в особі директора ОСОБА_2. звернулось до ТОВ «Юніфорс Бізнес Технолоджи», директором якого є відповідач, з проханням надати у користування програмні продукти UniForce, розробником та власником якого є ТОВ «Юніфорс Бізнес Технолоджи». Після перемовин була досягнута домовленість, що ТОВ «Юніфорс Бізнес Технолоджи» надає ТОВ «Проскурів-Агро» у використання 4 програмні продукти. 15 березня 2019 року ОСОБА_2 з метою гарантування виконання підприємством свого обов`язку по оплаті вартості примірника програмного продукту, через неможливість оплати безготівково через відсутність коштів на рахунку ТОВ «Проскурів-Агро», передав відповідачу, яка є директором ТОВ «Юніфорс Бізнес Технолоджи», під розписку грошові кошти в сумі 12 000 доларів США. З розписки вбачається, що вказані кошти можуть бути повернуті лише після отримання оплати - повного розрахунку по договору за програмне забезпечення UniForce. 18 березня 2019 року на виконання раніше досягнутих домовленостей між ТОВ «Проскурів-Агро» та ТОВ «Юніфорс Бізнес Технолоджи» було укладено перший з чотирьох ліцензійних договорів, за умовами якого ліцензіар бере на себе зобов`язання передати через мережу Інтернет, а ліцензіат бере на себе зобов`язання прийняти та оплатити примірник програмного продукту. Оплата вартості примірника програмного продукту з правом його використання повинна бути здійснена ліцензіатом у безготівковому порядку, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ліцензіара. Саме з метою гарантування виконання ТОВ «Проскурів-Агро» свого обов`язку по оплаті вартості примірників програмних продуктів позивач передав відповідачу під розписку грошові кошти у розмірі 13 000 доларів США. Однак у подальшому ТОВ «Проскурів-Агро» відмовилось як укладати решту ліцензійних договорів, так і сплачувати належні платежі по вказаному ліцензійному договору, внаслідок чого ТОВ «Юніфорс Бізнес Технолоджи» звернулось до Господарського суду Хмельницької області з позовом про стягнення заборгованості та штрафних санкцій з ТОВ «Проскурів-Агро». Стверджував, що позивачем не надано жодних доказів щодо невиконання відповідачем узгоджених раніше домовленостей. Зазначив, що оскільки між сторонами виникли договірні правовідносини, про що свідчить наявність та зміст розписок, застосування ст. 1212 ЦК України є помилковим. Посилався на постанову Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №668/7704/15-ц, яка містить наступне твердження: «зміст розписки свідчить про наявність між сторонами договірних правовідносин щодо купівлі-продажу у майбутньому нерухомого майна, а тому суди неправильно застосували положення статті 1212 ЦК України». Ухвалами Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги та вказував, що складені відповідачкою розписки про отримання коштів з огляду на положення ЦК України, зміст розписок та суб`єктний склад учасників таких правочинів, не можуть вважатись гарантією виконання майбутніх зобов`язань ТОВ «Проскурів-Агро» перед ТОВ «Юніфорс Бізнес Технолоджи». Відповідачкою не було надано суду будь-яких доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин. Жодні правочини, предметом яких є програмне забезпечення UniForce, між ним та відповідачкою не укладались, а тому отримані ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 25 000доларів США є безпідставно набутими та підлягають поверненню. Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. 11 січня 2021 року до Київського апеляційного суду надійшло клопотання адвоката Гарбуза М.В. в інтересах ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи у зв`язку із досягненням згоди-компромісу між відповідачкою ОСОБА_1 та позивачем ОСОБА_2 та можливістю врегулювання спору шляхом примирення сторін. Відповідно до статті 372 ЦПК суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності позивачки та її адвоката, колегія суддів ураховує ту обставину, що від позивача жодних клопотань чи заяв щодо відкладення розгляду справи у зв`язку з наданням часу для примирення не надходило. Зважаючи на вищевикладене та те, що у справі достатньо матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а сторони не позбавлені права на укладення мирової угоди і на стадії виконання судового рішення, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судом встановлено, що 15 березня 2019 року ОСОБА_1 видано розписку про отримання нею від ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 12 000 доларів США. У цій розписці вказано, що грошові кошти передаються як передоплата за програмне забезпечення UniForce, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути отримані кошти після одержання оплати за договором (а.с. 5). 15 березня 2019 року ОСОБА_1 видано розписку про отримання від ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 13 000 доларів США. У ній вказано, що грошові кошти передаються як передоплата за програмне забезпечення UniForce, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути отримані кошти після одержання оплати за договором (а.с. 6). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що спірні грошові кошти у сумі 25 000 доларів США набуті ОСОБА_1 , з якою ОСОБА_2 не пов`язаний жодними договірними правовідносинами щодо такого майна, без правової підстави, а тому у відповідача виник обов`язок перед позивачем повернути отримане майно, яке є безпідставно набутим. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання. Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним. Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави. Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року у справі № 310/5835/13-ц (провадження № 61-46496св18). Отже, норми ст. 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 161/17945/18). Згідно зі статтею 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Заперечуючи проти позову а в подальшому в обґрунтування апеляційної скарги, відповідачка посилалась на те, що між нею та позивачем виникли договірні правовідносини, про що свідчить наявність та зміст розписок. Як встановлено судом першої інстанції, 18 березня 2019 року між ТОВ «Юніфорс Бізнес Технолоджи» (ліцензіар) та ТОВ «Проскурів-Агро» (ліцензіат) укладено ліцензійний договір № 18/03/2019/UF, згідно якого ліцензіар бере на себе зобов`язання передати через мережу інтернет, а ліцензіат бере на себе зобов`язання прийняти та оплатити примірник програмного продукту з наданням невиключної та такої, що не може бути передана ліцензіатом третім особам, ліцензії (права) на використання (надалі - «ліцензії») примірника програмного продукту (надалі скорочено - «ПП»), що поставляється за даним договором, в кількості та на умовах, вказаних в специфікації, що є додатком № 1 до цього договору. Ліцензія на використання примірника програмного продукту, що надається за цим договором, є складовою частиною цього договору. (п. 2.1 договору). Вид ліцензії що надається за цим Договором Ліцензіату - не виключна, дія ліцензії за цим Договором обмежується територією України, ліцензія надається на строк - 25 років (п. п. 2.3, 2.4, 2.5 Договору) Згідно п. 3.1 договору, вартість примірника ПП з правом його використання, що підлягає сплаті ліцензіатом ліцензіару, вказана в п. 2 специфікації, що є додатком № 1 до даного договору. Згідно п. 26-1 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України операції за цим договором звільнені від оподаткування; податком на додану вартість. Оплата вартості примірника ПП з правом його використання повинна бути здійснена ліцезіатом у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України на розрахунковий рахунок ліцензіара відповідно до графіку платежів, який міститься у п. 3 специфікації, що є додатком № 1 до цього договору, згідно виставленого рахунку ліцензіара (п. 3.2 договору), а саме 100 000 грн - до 10 травня 2019 року; 100 000грн - до 10 липня 2019 року; 100 000 грн - до 10 жовтня 2019 року; 48 812,25 грн - до 10 грудня 2019 року. Зміни та доповнення до цього договору, вносяться в письмовій формі за згодою сторін, зміни і доповнення до цього договору є його невід`ємною частиною. (п. 12.6 Договору). (а.с. 61-69). В той же час, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що спірні розписки укладались в якості забезпечення майбутніх договірних зобов`язань між товариствами «Юніфорс Бізнес Технолоджи» та «Проскурів-Агро», в тому числі, за ліцензійним договором № 18/03/2019/UF від 18 березня 2019 року. Будь-яких посилань на таке забезпечення не містять і умови ліцензійного договору № 18/03/2019/UF від 18 березня 2019 року. Більше того, зміст розписок свідчить про те, що правочини щодо передачі коштів у заявленому позивачем до стягнення розмірі укладались між фізичними особами, а не особами, уповноваженими діяти від імені ТОВ «Проскурів-Агро» та ТОВ «Юніфорс Бізнес Технолоджи», а тому висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не пов`язані між собою жодними договірними правовідносинами щодо майна, яким є грошові кошти у сумі 25 000 доларів США, є правильними. Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що надані позивачем за розписками кошти є гарантією виконання ТОВ «Проскурів-Агро» свого обов`язку по оплаті вартості примірників програмних продуктів UniForce, колегія суддів відмічає, що у відповідності до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно ч.2 цієї статті договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України, згідно якої виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Згідно із ч. 1 ст. 546 ЦК України, гарантія є одним із видів забезпечення виконання зобов`язань. В даному випадку інтерес кредитора гарантується шляхом залучення до основного зобов`язання, яке існує між кредитором та боржником, третьої особи - гаранта. У ЦК України гарантії як способу забезпечення виконання зобов`язання надано новий зміст, що спричинило до запровадження в цивільний обіг нового терміна «банківська гарантія» або «фінансова гарантія». Виходячи із ст. ст. 560 - 569 ЦК України, гарантією визнається письмове зобов`язання банку, іншої фінансової установи, страхової організації (гаранта), яке видається за клопотанням іншої особи (принципала), за яким гарант зобов`язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов`язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату. Як випливає із визначення гарантії, для цього способу забезпечення характерний спеціальний суб`єктний склад: принципал, яким є боржник за основним зобов`язанням, бенефіціар, яким є кредитор за основним зобов`язанням, та гарант. Якщо принципал та бенефіціар - це будь-які учасники цивільних правовідносин, то гарантами можуть виступати лише фінансові установи, до яких згідно із ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» N 2664-III від 12 липня 2001 року відносяться: 1) банки, для яких видача гарантій та інших зобов`язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі, є однією з банківських операцій у відповідності до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року; 2) страхові організації згідно із Законом України «Про страхування»; 3) інші фінансові установи, якими є кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. У відповідності із ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» видача гарантій є одним із видів фінансових послуг із поширенням на ці відносини законодавства про фінансові послуги, зокрема, нормативних актів Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України. Так, згідно із розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про затвердження Положення про Державний реєстр фінансових установ» N 41 від 28.08.2003 року всі вищеперелічені суб`єкти, крім банків, професійних учасників фондового ринку, інститутів спільного інвестування в частині їх діяльності на фондовому ринку, фінансових установ, які мають статус міжурядових міжнародних організацій, Державного казначейства України та державних цільових фондів, зобов`язані зареєструватися в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг та отримати свідоцтво за формою, передбаченою в додатку 1 до вказаного Положення. Гарантією може бути забезпечено будь-яке зобов`язання. При цьому, не обов`язково, щоб воно уже існувало на момент видачі гарантії. Як випливає із норм ЦК України про гарантію, немає перешкод для видачі гарантії для забезпечення зобов`язання, яке виникне в майбутньому. В цьому випадку гарантія набуває чинності з моменту виникнення основного зобов`язання або в більш пізній строк, про що зазначається в гарантії. Ініціатором виникнення гарантійних відносин, як правило, виступає принципал, який зацікавлений у видачі гарантії. Дуже часто від її наявності залежить отримання ним позики, кредиту, виникнення цілого ряду інших правовідносин. Для отримання гарантії принципал подає заяву, яка складається у довільній формі. Що стосується гарантій, які видаються банками, то така заява повинна відповідати вимогам, передбаченим главою 1 розділу 2 постанови НБУ від 15.12.2004 року № 639 «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах». Видачі гарантії може передувати укладення договору про надання гарантії, що укладається між гарантом і принципалом. Вказаний договір за своєю правовою природою є договором про надання фінансових послуг. До нього слід застосовувати основні положення Цивільного кодексу України про надання послуг, а також Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» N 2664-III від 12 липня 2001 року. Договір про надання гарантії є оплатним. Сторони повинні передбачити оплату на користь гаранта та визначити її розмір та порядок здійснення (див. ст. 567 ЦК України з коментарем). Лише після прийняття рішення про видачу гарантії та підписання договору про надання гарантії оформлюється гарантія. Гарантія згідно із ЦК України є одностороннім правочином, а не договором. Акцепт бенефіціара про прийняття гарантії не має правового значення. Якщо гарант не отримав протягом строку дії гарантії відмову від бенефіціара, то гарантія вважається прийнятою. Згідно із ст. 547 ЦК України гарантійне зобов`язання повинно бути оформлене у вигляді письмового документа, а оскільки гарантами можуть виступати лише юридичні особи, то згідно із ст. 207 ЦК України обов`язковими є підписи осіб, уповноважених на це установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та печатка. Недотримання вказаних вимог має наслідком нікчемність гарантії. Аналіз наведених правових норм з огляду на зміст наданих позивачем розписок та суб`єктний склад учасників справи свідчить про те, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачкою, як фізичними особами, не можуть вважатись гарантією виконання майбутніх зобов`язань ТОВ «Проскурів-Агро» перед ТОВ «Юніфорс Бізнес Технолоджи». Також надані позивачем розписки не містять жодних умов договору поруки або застави. Не можуть, вважатися і передані відповідачці кошти завдатком, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Однак, відповідачкою не надано до суду будь-якого договору, що містив би умови щодо забезпечення зобов`язання у виді надання грошових коштів у розмірі 25 000 доларів США. Відповідна умова відсутня і в ліцензійному договорі №18/03/2019/UF від 18.03.2019 року. З огляду на вищевикладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що отримані відповідачкою кошти є способом «гарантування» виконання ТОВ «Проскурів-Агро» договірних зобов`язань перед ТОВ «Юніфорс Бізнес Технолоджи», тобто, є забезпечувальним платежем. Слід відмітити і те, що позивачем підтверджується той факт, що між ним та відповідачкою як засновником та директором ТОВ «Юніфорс Бізнес Технолоджи» дійсно велися перемовини щодо придбання права на використання програмних продуктів, розробником яких є ТОВ «Юніфорс Бізнес Технолоджи». Відповідно досягнутих із відповідачкою домовленостей, договори щодо придбання права на використання розроблених ТОВ «Юніфорс Бізнес Технолоджи» програмних продуктів можуть бути укладені лише після успішного виконання ТОВ «Юніфорс Бізнес Технолоджи» зобов`язань за укладеним із ТОВ «Проскурів-Агро» ліцензійним договором №18/03/2019/UF від 18.03.2019 року, за умовами якого ТОВ «Юніфорс Бізнес Технолоджи» зобов`язано було передати ТОВ «Проскурів-Агро» примірник програмного продукту UniForce Server (серверні функції програмного продукту, всі обчислювальні алгоритми та управлінські алгоритми) з наданням невиключної та такої, що не може бути передана третім особам, ліцензії (права) на використання такого примірника програмного продукту. Однак, ТОВ «Юніфорс Бізнес Технолоджи» не змогло протягом тривалого часу пристосувати функціональні можливості програмного продукту, щодо якого було укладено ліцензійний договір №18/03/2019//UF від 18.03.2019р. до потреб ТОВ «ПРОСКУРІВ-АГРО», а тому інші ліцензійні договори між товариствами укладені не були. У зв`язку з неналежним виконанням ТОВ «Проскурів-Агро» своїх зобов`язань щодо своєчасної оплати за ліцензійним договором від 18 березня 2019 року № 18/03/2019/UF ТОВ «Юніфорс Бізнес Технолоджи» звернулось до суду із позовом про стягнення з ТОВ «Проскурів-Агро» заборгованості за ліцензійним договором №18/03/2019/UF від 18.03.2019 року (а.с. 41, 51-60). Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 21 жовтня 2021 року позов ТОВ «Юніфорс Бізнес Технолоджі» до ТОВ «Проскурів-Агро» задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Проскурів-Агро» на користь ТОВ «Юніфорс Бізнес Технолоджи» 248 812,75 грн. основної заборгованості, 7571,95 грн. 3% річних, 4391,36 грн. інфляційних втрат. В зустрічному позові ТОВ «Проскурів-Агро» до ТОВ «Юніфорс Бізнес Технолоджі» про стягнення 100 000 грн. відмовлено. Відповідачкою у відповідності до приписів чинного процесуального закону не спростовано жодними доказами викладені позивачем у позові обставини щодо відсутності правових підстав для отримання нею, ОСОБА_1 , спірних грошових коштів. Будь-яких документальних доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин відповідачкою також не надано, а тому посилання скаржника на наявність між сторонами договірних правовідносин на підставі розписок про надання грошових коштів у розмірі 25 000 доларів США є безпідставними. При цьому, не приймаються до уваги колегії суддів посилання скаржника на позицію, висловлену у постанові Верховного Суду від 09.12.2020 року у справі № 211/5994/17, оскільки обставини цієї справи відрізняються від обставин справи, що переглядається. Ураховуючи відсутність доказів укладання між сторонами будь-яких договорів щодо програмого забезпечення UniForce, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що передані позивачем ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 25 000 доларів СШАв розумінні статті 1212 ЦК України вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачкою, а тому підлягають поверненню позивачеві. Доводи апеляційної скарги, які є подібними доводам відзиву на позовну заяву, мотивована відповідь на які надана судом першої інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. 14 січня 2022 року до Київського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про відмову від апеляційної скарги, однак, колегія суддів не приймає вказану відмову, оскільки така заява надійшла до суду під час виготовлення повного судового рішення після 12 січня 2022 року, дня, яким було завершено розгляд справи за відсутності учасників справи. Окрім того, у заяві ОСОБА_1 про відмову від апеляційної скарги не зазначено, що остання обізнана із процесуальними наслідками відмови від апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Гарбуза М.В. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 вересня 2021 року залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Гарбуза Максима Васильовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Невідома Судді О.В. Борисова В.М. Ратнікова