Постанова КЦС ВС № 310/5835/13-ц

Постанова Іменем України 10 червня 2020 року м. Київ справа № 310/5835/13-ц провадження № 61-46496св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Висоцької В. С., суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., учасники справи: позивач - керівник Бердянської місцевої прокуратури в інтересах держави, відповідачі: Бердянська міська рада Запорізької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Реєстраційна служба Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, Управління Держгеокадастру у Бердянському районі Запорізької області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Маловічко С. В. у справі за позовом керівника Бердянської місцевої прокуратури в інтересах держави до Бердянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Реєстраційна служба Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, Управління Держгеокадастру у Бердянському районі Запорізької області, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, зобов`язання здійснити дії, витребування земельної ділянки, ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2013 року Бердянський міжрайонний прокурор звернувся до суду з вказаним позовом в інтересах держави, який уточнив у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що під час проведення прокурорської перевірки було встановлення порушення земельного, водного законодавства, а також законодавства про містобудівну діяльність при наданні ОСОБА_1 у власність земельної ділянки. 25 лютого 2010 року Бердянською міською радою було прийнято рішення № 41 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», згідно з пункт 5.5.59 якого затверджено проект відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,0613 га, яка розташована по АДРЕСА_1 із цільовим призначенням - для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації. 29 липня 2010 року ОСОБА_1 на підставі зазначеного рішення проведена державна реєстрація за реєстраційним номером 011026500875 державного акта на право власності серії ЯК № 913496 на зазначену земельну ділянку із кадастровим номером 2130400000:08:007:0351. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26 листопада 2013 року спірна земельна ділянка знаходиться у спільній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Проект відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва ОСОБА_1 погоджено та затверджено з порушенням водного, земельного та містобудівного законодавства, оскільки згідно з положеннями статті 51 ЗК України спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення. Відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок вказаної категорії підлягають обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації. Проте зазначена вимога виконана не була, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджено без проведення зазначеної експертизи. Позитивні висновки про погодження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 вищезазначеної земельної ділянки 01 червня 2010 року були відкликані Управлінням Держкомзему у місті Бердянську, у зв`язку з виявленими Головним управлінням Держкомзему за участю управління Держземінспекції порушеннями вимог чинного законодавства. 16 квітня 2010 року головою Запорізької обласної державної адміністрації видано розпорядження № 101, згідно з пунктом 14.4 якого Бердянській міській раді необхідно скасувати висновки управління архітектури та містобудування Бердянської міської ради, надані з 20 травня 2009 року щодо відведення земельних ділянок під індивідуальне дачне будівництво на територіях рекреаційного призначення. У пункті 16.5 вказаного розпорядження зазначено, що Бердянській міській раді до 15 травня 2010 року необхідно привести у відповідність з вимогами чинного земельного законодавства рішення, що були прийняті з порушеннями земельного законодавства. На виконання вказаного розпорядження Управлінням архітектури та земельних відносин були відкликані висновки щодо погодження землевпорядної документації, зареєстровані в управлінні, про що 22 березня 2011 року направлено лист до Управління Держкомзему у місті Бердянську. Зазначеним листом відкликано висновок № 222-02/10, виданий Управлінням архітектури та земельних відносин щодо відведення земельних ділянок під індивідуальне дачне будівництво ОСОБА_1 . Відповідно до схеми місцезнаходження земельної ділянки, кадастрового плану проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, остання знаходиться в межах міста Бердянська на території Бердянської коси в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря. Згідно з листом Управління Держземагенства у Бердянському районі від 19 лютого 2014 року № 0569/01-23 спірна земельна ділянка розташована на відстані 102 метрів від урізу води Азовського моря. Пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого Наказом Мінприроди України від 05 листопада 2004 року № 434, встановлено, що у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації. Таким чином, відсутність у проектах землеустрою урахування відповідно до вимог ЗК України та ВК України розмірів і меж прибережної захисної смуги Азовського моря унеможливлює відведення такої земельної ділянки. Тобто спірна земельна ділянка не могла бути передана у приватну власність. Крім того, оспорюваним рішенням міської ради порушено вимоги містобудівного законодавства, оскільки забудова та використання території населених пунктів повинні відповідати Генеральному плану відповідного населеного пункту. Згідно з інформацією, наданою 15 травня 2013 року Виконавчим комітетом Бердянської міської ради з посиланням на Генеральний план міста Бердянська, затверджений рішенням Бердянської міської ради від 25 червня 2009 року № 8, земельна ділянка по АДРЕСА_1 розміщується на території оздоровчих установ та установ відпочинку. Крім того, відповідно до проектних рішень генерального плану розвитку міста будівництво нових дачних районів в межах міста Бердянська не передбачено. Заборона на будівництво нових дачних районів в міських населених пунктів, також передбачена пунктом 3.39 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень». Забороняються передача земельних ділянок оздоровчого призначення у власність і надання у користування громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення. Однак, у порушення вищенаведених норм законодавства та Генерального плану міста Бердянська, оспорюваним рішенням Бердянської міської ради ОСОБА_1 . передано у власність земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва. Тобто, ОСОБА_1 незаконно набула у власність спірну земельну ділянку, яку у подальшому відчужила ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . У вересні 2016 року керівник Бердянської місцевої прокуратури остаточно уточнив позовні вимоги та просив: - визнати незаконним та скасувати пункт 5.59 рішення сімдесят дев`ятої сесії Бердянської міської ради Запорізької області п`ятого скликання від 25 лютого 2010 року № 41 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок»; - визнати недійсним державний акт на право власності серії ЯК № 913496 від 29 липня 2010 року на земельну ділянку площею 0,0613 га, виданий на ім`я ОСОБА_1 для ведення індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_1 , вартістю 32 164,11 грн; - витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельну ділянку вартістю 32 164,11 грн, площею 0,0613 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2310400000:08:007:0351, та передати її територіальній громаді міста Бердянська. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 вересня 2014 року, з урахуванням ухвали цього суду про виправлення помилки від 28 січня 2016 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним пункт 5.5.59 рішення сімдесят дев`ятої сесії Бердянської міської ради п`ятого скликання від 25 лютого 2010 року № 41 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», яким передана у приватну власність ОСОБА_1 земельна ділянка площею 0,0613 га для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано недійсним державний акт на право власності серії ЯК № 913496 на земельну ділянку площею 0,0613 га для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 32 164,11 грн, виданий Бердянською міською радою на ім`я ОСОБА_1 , зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за реєстраційним номером 011026500875 від 29 липня 2010 року (кадастровий номер 2310400000:08:007:0351). Зобов`язано Управління Держземагенства у Бердянському районі Запорізької області скасувати запис у Поземельній книзі на земельну ділянку площею 0,0613 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 2310400000:08:007:0351). Зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повернути земельну ділянку площею 0,0613 га для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 2310400000:08:007:0351) за належністю територіальній громаді міста Бердянська. В решті позову відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 02 грудня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, а рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 вересня 2014 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 квітня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 вересня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 02 грудня 2014 року у цій справі залишено без змін. Постановою Верховного Суду України від 08 червня 2016 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 вересня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 02 грудня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 квітня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 жовтня 2017 року позов Бердянської місцевої прокуратури в інтересах держави в частині пункту 4 прохальної частини позовної заяви від 07 червня 2013 року про скасування запису про державну реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку та пункту 3 прохальної частини уточненої позовної заяви від 29 листопада 2013 року про зобов`язання Управління Держземагенства у Бердянському районі скасувати запис у поземельній книзі залишено без розгляду. Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що прокурор звернувся до суду з цим позовом після спливу позовної давності, оскільки в судовому засіданні достовірно не встановлено чи приймав учать прокурор в засіданні сесії 25 лютого 2010 року, але виходячи з прав та обов`язків Бердянського міжрайонного прокурора, що передбачені статтями 19, 20 Закону України «Про прокуратуру» та наказу Генерального прокурора України від 19 вересня 2005 року N 3гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів» прокурор міг довідатись про порушення закону ще 25 лютого 2010 року, оскільки він був запрошений на засідання сімдесят дев`ятої сесії Бердянської міської ради V скликання на 25 лютого 2010 року, на якій було прийнято оспорюване рішення. Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької області задоволено. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 листопада 2017 року скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову. Визнано незаконним та скасовано пункт 5.59 рішення сімдесят дев`ятої сесії Бердянської міської ради Запорізької області п`ятого скликання від 25 лютого 2010 року № 41 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок». Визнано недійсним державний акт на право власності серії ЯК № 913496 від 29 липня 2010 року на земельну ділянку площею 0,0613 га, виданий на ім`я ОСОБА_1 для ведення індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_1 , вартістю 32 164,11 грн. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельну ділянку вартістю 32 164,11 грн, площею 0,0613 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2310400000:08:007:0351, та передано її територіальній громаді міста Бердянськ. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, тому при її передачі у власність повинна була бути обов`язкова державна експертиза землевпорядної документації, яка проведена не була, чим грубо порушено вимоги чинного земельного законодавства та не дотримано порядок набуття права власності на землю. Передача у власність ОСОБА_1 земельної ділянки на підставі пункту 5.59 рішення сімдесят дев`ятої сесії Бердянської міської ради Запорізької області від 25 лютого 2010 року № 41 відбулася з порушенням вимог закону, а тому зазначений пункт є незаконним, а державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК № 913496 від 29 липня 2010 року, виданий ОСОБА_1 без належної правової підстави. Спірна земельна ділянка розташована в адміністративних межах міста Бердянська, тому наявні підстави для її повернення територіальній громаді міста Бердянська. Прокурор із цим позовом звернувся до суду в межах загальної позовної давності. Позовні вимоги прокурора у цій справі про визнання недійсним державного акта ОСОБА_5 та витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вищезазначеної земельної ділянки та передачу її територіальній громаді міста Бердянська за своїм змістом є похідними від первісних позовних вимог прокурора у цій справі про визнання незаконним та скасування пункту 5.59 рішення сімдесят дев`ятої сесії Бердянської міської ради Запорізької області п`ятого скликання від 25 лютого 2010 року № 41 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок». Короткий зміст вимог касаційної скарги У жовтні 2018 року ОСОБА_2 та його адвокат Кісь Л. С. подали касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржуване судове рішення і залишити без змін рішення суду першої інстанції. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. У липні 2010 року позов був пред`явлений не прокурором, а юридичною особою - Бердянською міжрайонною прокуратурою Запорізької області. Частина друга статті 264 ЦК України застосовується щодо вимог до боржника, саме до боржника, а не до відповідача чи до сторони справи. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є боржниками за правовідносинами з прокуратурою, його не визнали боржником відповідним рішенням суду, тому положення частини другої статті 264 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються. Позовна давність до позовних вимог про визнання недійсним державного акта на право власності на спірну земельну ділянку та до вимог про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 і ОСОБА_3 земельної ділянки, а також передання її територіальній громаді міста Бердянська не перервалася, оскільки вказані позовні вимоги не були предметом розгляду адміністративним судом. Судом неправильно застосовано приписи статей 13, 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», що призвело до помилкового вирішення питання щодо розміру судових витрат та розрахунку розміру судового збору, який підлягає сплаті за подання апеляційної скарги, що потягло помилкове визначення сум стягнення та розподілу судового збору. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи У травні 2019 року заступник прокурора Запорізької області подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що заявником не заперечується сам факт незаконності оспорюваного пункту рішення Бердянської міської ради, перебування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги та відсутність правових підстав для її набуття у власність. Апеляційний суд дійшов правильних висновків про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності. У вересні 2019 року заступник прокурора Запорізької області - начальник управління представництва інтересів держави в суді подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що право на суд до ОСОБА_2 у прокурора виникло лише після визнання незаконним та скасування пункту 5.59 рішення Бердянської міської ради від 25 лютого 2010 року № 41, тому позовна давність щодо вимог до зазначеного відповідача також не пропущена. Фактичні обставини справи, встановлені судами 25 лютого 2010 року Бердянською міською радою прийнято рішення № 41 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», згідно з пунктом 5.5.59 якого затверджено проект відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,0613 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації. 29 липня 2010 року на підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯК № 913496 , кадастровий номер 2130400000:08:007:0351, а також проведено державну реєстрацію цього державного акту за реєстраційним номером 011026500875. 28 квітня 2013 року ОСОБА_1 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу. Згідно із Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26 листопада 2013 року вказана земельна ділянка знаходиться у спільній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Згідно з листом Виконавчого комітету Бердянської міської ради від 15 травня 2013 року № 05-2886/37, на підставі проведеного містобудівного аналізу, згідно з Генеральним планом міста Бердянська, який затверджено рішенням шістдесят восьмої сесії Бердянської міської ради V скликання від 25 червня 2009 року № 8, спірна земельна ділянка розміщується на території оздоровчих установ та установ відпочинку. Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області від 08 травня 2013 року спірна земельна ділянка знаходиться в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря та відповідно до проектних рішень генерального плану розвитку міста зазначена земельна ділянка не запланована для індивідуального дачного будівництва, проект відведення затверджений без розробки містобудівного обґрунтування об`єкту, не встановлені містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки. Крім того будівництво нових дачних районів в міських населених пунктах, згідно з пунктом 3.39 ДБН «Планування і забудова міських і сільських поселень» не допускається. Із листа Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області від 20 березня 2014 року № 04-1567/37 судами встановлено, що спірна земельна ділянка розміщується на території оздоровчих установ та установ відпочинку. Також у цьому листі зазначено, що проект землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг по місту Бердянську, як на час прийняття рішення тридцять другої сесії Бердянської міської ради від 10 грудня 2004 року № 11, так і на час видачі листа не розроблено і не затверджено. Відстань від урізу води Азовського моря до земельної ділянки по АДРЕСА_1 складає 102 метра, що підтверджується листом Управління Держземагенства у Бердянському районі Запорізької області від 19 лютого 2014 року. На час прийняття оспорюваного рішення Бердянської міської ради було наявне рішення Бердянської міської ради від 10 грудня 2004 року № 11, яким було встановлено 40-метрову прибережну захисну смугу уздовж Азовського моря в межах міста Бердянська, проте вказане рішення скасовано постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2010 року. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Бердянського міськрайонного суду Запорізької області. 22 квітня 2019 року справа № 310/5835/13-ц надійшла до Верховного Суду. Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», у справі призначено повторний автоматизований розподіл. Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України). Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно із статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб`єктами господарської діяльності виключно відповідно до закону. Відповідно до статей 50, 51, 52 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва. Набуття права на землю громадянами України здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. У відповідності до статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу. Статтею 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель держаної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання її у користування. Згідно із статтею 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою. Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику у зазначений у цій частині строк. Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після державної реєстрації цього права і посвідчується державним актом. Згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав громадян; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом способів. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Таким чином, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності і видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Згідно із статтею 88 ВК України з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Частиною першою статті 90 ВК України визначено, що прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією. Однак, у порушення пункту 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України 05 листопада 2004 року № 434, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2004 року, при відведенні спірної земельної ділянки не враховано наявність прибережної захисної смуги, хоча вказаним порядком передбачено, що у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок, нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Отже, Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази. Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що відсутність у проекті землеустрою розмірів і меж прибережної захисної смуги Азовського моря унеможливлює відведення такої земельної ділянки. Згідно із статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо. Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України, статтею 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів. Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції. Діючим законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством. Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України). Таким чином, за змістом зазначених правових норм землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України. Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин, уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України. Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року №

434. Такий правовий висновок висловлений у постановах Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14 та від 24 грудня 2014 року у справі № 6-206цс14, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18). Згідно із статтею 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури та спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації. Відповідно до статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов`язковій державній експертизі, зокрема і проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду, оздоровчого та рекреаційного призначення. Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, всупереч статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», та частини дев`ятої статті 118 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, обов`язкова державна експертиза землевпорядної документації при передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 проведена не була, у зв`язку з чим апеляційний суд дійшов правильного висновку про грубе порушення вимог чинного земельного законодавства та не дотримання порядку набуття права власності на землю. У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Згідно частиною другою статті 144 Конституції України рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду. Відповідно до статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. З урахуванням вищезазначеного, передача у власність ОСОБА_1 земельної ділянки на підставі пункту 5.59 рішення сімдесят дев`ятої сесії Бердянської міської ради Запорізької області від 25 лютого 2010 року № 41 відбулася з порушенням вимог закону, а тому зазначений пункт рішення є незаконним, а державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК № 913496 від 29 липня 2010 року видано ОСОБА_1 без належної правової підстави. Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання. Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним. Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондикція -позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави. Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. Разом із тим відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Норма статті 388 ЦК України може застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Однак, у справі, яка переглядається встановлено, що власником спірної земельної ділянки є територіальна громада Бердянської міської ради, яка своїм рішенням незаконно передала у власність земельну ділянку ОСОБА_1 . Оскільки пункт 5.59 рішення підлягає скасуванню, то відсутні правові підстави збереження цього майна за відповідачами, а тому до спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між власником майна і його володільцем, апеляційний суд правильно застосував положення статті 1212 ЦК України. Спірна земельна ділянка розташована в адміністративних межах міста Бердянська. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» з 01 січня 2013 року землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. При цьому землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Таким чином, існують підстави для повернення земельної ділянки територіальній громаді міста Бердянська. Також правильним є висновок апеляційного суду про те, що прокурор не пропустив строк звернення до суду з цим позовом, з огляду на таке. Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. За частиною другою статті 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом. Статтею 45 ЦПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. У справі, яка переглядається, в позовній заяві прокурор зазначив, що з прийняттям 23 лютого 2012 року змін до Закону України «Про державний контроль за використанням і охороною земель» центральний орган виконавчої влади у сфері земельних відносин - Державне агентство земельних ресурсів України позбавлено функцій контролю за використанням і охороною земель, а створено для виконання вказаних завдань Державну інспекцію сільського господарства України. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та частиною другою статті 45 ЦПК України, в редакції, що була чинною на день ухвалення рішень, передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України 2004 року). Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України 2004 року. Згідно з частиною першої статті 46 ЦПК України 2004 року органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Прокурор, який бере участь у справі, має обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України з урахуванням тієї обставини, що у справі, яка переглядається, прокурор обґрунтував правові підстави для захисту Держсільгоспінспекції, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, оскільки з липня 2010 року загальна позовна давність для прокурора щодо заявлення позовних вимог до Бердянської міської ради Запорізької області про визнання незаконним та скасування пункту 5.59 рішення сімдесят дев`ятої сесії Бердянської міської ради Запорізької області п`ятого скликання від 25 лютого 2010 року № 41 «Про передачу в оренду та власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» відносно передачі у власність другому із відповідачів у цій справі - ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0613 га для ведення індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_1 вартістю 32 164,11 грн, з інших правових підстав розпочався заново і сплив лише у липні 2013 року. З цим позовом Бердянський міжрайонний прокурор звернувся до суду у червні 2013 року, тобто в межах загальної позовної давності. Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що Бердянський міжрайонний прокурор звернувся до суду з цим позовом в межах загальної позовної давності. Позовні вимоги прокурора у цій справі про визнання недійсним державного акту ОСОБА_1 та витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вищезазначеної спірної земельної ділянки та передати її територіальній громаді міста Бердянськ за своїм змістом є похідними від первісних позовних вимог прокурора у цій справі про визнання незаконним та скасування пункту 5.59 рішення сімдесят дев`ятої сесії Бердянської міської ради Запорізької області п`ятого скликання від 25 лютого 2010 року № 41 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», тому у разі задоволення первісних позовних вимог прокурора, похідні від них позовні вимоги також підлягають задоволенню. Задоволення позовних вимог у цій справі переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлює, зокрема особливим статусом спірної земельної ділянки. Використання прибережних захисних смуг, яке не сприятиме досягненню зазначених цілей, може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об`єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об`єкта, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей. З огляду на це закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду. Оскільки прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (частина перша статті 61 ЗК України, частина перша статті 89 ВК України), уцих смугах забороняється, зокрема будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів (пункт «г» частини другої статті 61 ЗК України, пункт 4 частини першої статті 89 ВК України, підпункт 4 абзацу третього пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів). Дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоб навіть потенційне їх порушення не могло зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому та конкретному водному об`єкту зокрема. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України). Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля(частина перша статті 50 Конституції України). У спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству. У цій справі суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки територіальній громаді спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю, у збереженні прибережних захисних смуг, недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду, земель рекреаційного призначення та їх передання у власність з метою будівництва. Доводи касаційної скарги про те, що позовна давність до позовних вимог про визнання недійсним державного акта на право власності на спірну земельну ділянку та до вимог про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 і ОСОБА_3 земельної ділянки, а також передання її територіальній громаді міста Бердянська не спливла, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, не заслуговують на увагу, оскільки за змістом частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має можливості встановлювати чи вважати доведеними обставини, які не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, Верховний Суд вважає неприйнятними доводи касаційної скарги, спрямовані на встановлення інших обставин стосовно початку перебігу позовної давності, ніж ті, які встановив суд апеляційної інстанції. Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення апеляційного суду виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні. Разом з тим, Верховний Суд не може повністю погодитися з постановою апеляційного в частині стягнення з Бердянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь держави судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи судом першої інстанції на загальну суму 4 134 грн по 1 033,50 грн з кожного окремо та в частині стягнення з Бердянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь прокуратури Запорізької області судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом апеляційної інстанції на загальну суму 4 547,40 грн по 1 136,85 грн з кожного окремо, з огляду на таке. Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Із матеріалів справи встановлено, що Бердянський міжрайонний прокурор звернувся до суду з цим позовом у червні 2013 року. Після неодноразового уточнення позовних вимог, предметом розгляду у цій справі залишилися окремі три вимоги немайнового характеру. Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, за подання до суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору складає 0,1 розміру мінімальної заробітної плати. Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» мінімальна заробітна плата з 01 січня становить 1 147 грн. Отже, (1 147 грн * 0,1) / 4 = 28,68 грн. Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи викладене, постанова суду апеляційної інстанції про стягнення з Бердянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь держави судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції слід змінити, зменшити розмір стягнутого судового збору з 4 134 грн (по 1 033,50 грн з кожного) до 114,70 грн (по 28,68 грн з кожного). Крім того, згідно з підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Враховуючи викладене, також підлягає зміні постанова суду апеляційної інстанції про стягнення з Бердянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь прокуратури Запорізької області судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом апеляційної інстанції з 4 547,40 грн (по 1 136,85 грн з кожного окремо) до 126,17 грн (по 31,54 грн з кожного) (114,70 грн * 110 %) / 4)). Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). Виконання постанови Апеляційного суду Закарпатської області від 16 серпня 2018 року було зупинено ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2019 року. Тому у зв`язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити її виконання у незміненій після касаційного перегляду частині. Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. В частині вирішення спору по суті постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року залишити без змін. Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року в частині стягнення з Бердянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь держави судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції змінити, зменшити розмір стягнутого судового збору з 4 134 грн (по 1 033,50 грн з кожного) до 114,70 грн (по 28,68 грн з кожного). Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року в частині стягнення з Бердянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь прокуратури Запорізької області судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом апеляційної інстанції з 4 547,40 грн (по 1 136,85 грн з кожного окремо) до 126,17 грн (по 31,54 грн з кожного). Поновити виконання постанови Апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року у незміненій після касаційного перегляду частині. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький А. А. Калараш І. В. Литвиненко І. М. Фаловська