Постанова 4813 № 501/4271/20

Номер провадження: 22-ц/813/3508/22 Номер справи місцевого суду: 501/4271/20 Головуючий у першій інстанції Петрюченко М. І. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.01.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка І.А., переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 25 лютого 2021 року про повернення позовної заяви у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Нива В.Ш.», ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Чорноморський міський відділ ДВС Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення злочину, - в с т а н о в и в: 14 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Нива В.Ш.», ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Чорноморський міський відділ ДВС Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення матеріальних, завданих внаслідок вчинення злочину (а.с. 1-2). Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 30 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Нива В.Ш.», ОСОБА_2 , третя особа: Чорноморський міський відділ ДВС Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про стягнення збитків направлено за територіальною підсудністю Вінницького міського суду Вінницької області (а.с. 25-26). Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 січня 2021 року справу повернуто до Іллічівського міського суду Одеської області. Підставою для повернення матеріалів вказаного позову стало те, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 04.01.2016 здійснено державну реєстрацію припинення юридичної особи відповідача ПП «Нива В.Ш.», номер запису: 11741170135012744, підстава: судове рішення про припинення юридичної особи у зв`язку з визнанням її банкрутом від 22.12.2015 №902/156/15 Господарський суд Вінницької області (а.с. 31). Матеріали цивільного позову надійшли до Іллічівського міського суду Одеської області 15 лютого 2021 року. Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 17 лютого 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, оскільки місця перебування (знаходження) відповідачів по справі знаходяться в різних місцях, що територіально не відноситься до підсудності до Іллічівського міського суду Одеської області (а.с. 37-38). Вказані обставини ускладнюють питання щодо визначення підсудності даної цивільної справи. Позивачу роз`яснено про необхідність визначитись з підсудністю справи. Згідно розписки, позивач 18.02.2020р. отримав копію ухвали від 17 лютого 2021 року та 24.02.2021р. надав до суду заяву про поновлення провадження по справі та витребування відомостей з відділу ДВС Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відомості щодо ОСОБА_2 .. Разом з тим, згідно інформації відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Одеській області від 28.12.2020р., місце реєстрації (знаходження) ОСОБА_2 вказано: АДРЕСА_1 (а.с. 23). Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 25 лютого 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Нива В.Ш.», ОСОБА_2 , третя особа: Чорноморський міський відділ ДВС ПівденногоМіжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про стягнення збитків з додатками повернуто позивачеві. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, мотивуючи тим, що судом порушені норми процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові). Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, апеляційний розгляд вказаної справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 28 січня 2022 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав. У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Частинами 1-3 статті 185 ЦПК України передбачено, що, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Вирішуючи питання про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що недоліки позову не усунуто, позивач не визначився щодо підсудності даного позову у встановлений судом достатній строк, тому позовна заява підлягає поверненню позивачу. Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи за наступного. Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення. В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II). В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 2425, п. 57)». Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ляПрадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року). У постанові від 05 серпня 2020 року у справі №177/1163/16 (провадження №61-2250св20) Верховний Суд зробив наступний правової висновок: «Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Тому пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється право на суд, яке включає не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу місцевого суду без змін, апеляційний суд не звернув уваги на вищенаведене та дійшов помилкового висновку про те, що суд першої інстанції діяв відповідно до вимог статті 185 ЦПК України. Ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, обмежує права позивача та перешкоджає йому у доступі до правосуддя». Із позовної заяви вбачається, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Нива В.Ш.», ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Чорноморський міський відділ ДВС Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення матеріальних та моральних збитків, завданих внаслідок вчинення злочину, в розмірі 27 716 дол. США, що за курсом НБУ було еквівалентно 362 406 гривень, посилаючись на те, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 29 травня 2014 року по справі №501/6286/13, що набрало законної сили 21 липня 2014 року, за позовом ОСОБА_1 до ВДВС Іллічівського міського управління юстиції Одеської області, Приватного підприємства «Нива В.Ш.», ОСОБА_2 про витребування з чужого незаконного володіння, позов задоволено частково. Суд зобов`язав Приватне підприємство «Нива В.Ш.» передати ОСОБА_1 транспортний засіб автомобіль марки DAEWOО, модель LANOS TF69Y, рік випуску 2008, колір БЕЖЕВИЙ, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 , тип ТЗ ЛЕГКОВИЙ СЄДАН, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Проте, рішення суду першої інстанції не виконується з вини посадових осіб Приватного підприємства «Нива В.Ш.», внаслідок чого 06 липня 2017 року у Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань зареєстрована ухвала Іллічівського міського суду Одеської області від 26 червня 2016 року по справі №501/937/17 про порушення кримінального провадження №12017160160000893 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, за фабулою: посадові особи Приватного підприємства «Нива В.Ш.» умисно не виконують рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 29 травня 2014 року по справі №501/6286/13 щодо передачі автомобілю. Вказаним злочином йому завдані матеріальні збитки в розмірі 27 716 дол. США, що за курсом НБУ було еквівалентно 362 406 гривень. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 стверджує, що він звернувся до суду за правилами альтернативної підсудності. У частині 3 статті 28 ЦПК України передбачено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди. У пункті 37 постанови №3 Пленуму «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01 березня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, роз`яснив, що «право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності (стаття 109 ЦПК) і правилом альтернативної підсудності (стаття 110 ЦПК) підсудна справа, належить виключно позивачеві (частина чотирнадцята статті 110 ЦПК). Якщо позивач при пред`явленні позову дотримався правил територіальної чи альтернативної підсудності, суд не має права повернути позивачеві позовну заяву з мотивів непідсудності справи цьому суду». Проте, суд першої інстанції взагалі не звернув уваги на ці обставини у відповідності до вимог цивільного процесуального законодавства. Аналізуючи зазначені норми права та роз`яснення Вищого спеціалізованого Суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, правової висновок Верховного Суду, застосовуючи положення Європейської конвенції з прав людини, практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи обставини, викладені в позовній заяві, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, формально поставився до передбачених законом вимог, не дотримався принципів «рівності вихідних умов», дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді та обґрунтованості судового рішення та передчасно вирішив питання про повернення позовної заяви, що обмежує права позивача, перешкоджає йому у доступі до правосуддя та призвело до постановлення помилкової ухвали й у відповідності до пункту п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасуванні ухвали суду першої інстанції з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 25 лютого 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено: 28 січня 2022 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький Р.Д. Громік А.І. Дришлюк