Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/10642/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2022 року справа №200/10642/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гайдар А.В., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 р. у справі № 200/10642/20-а (головуючий І інстанції Голуб В.А.) за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди, - У С Т А Н О В И В: 16 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 20 серпня 2020 року на електронну адресу відповідача ним був направлений запит на отримання публічної інформації, який стосувався відомостей про нараховану заробітну плату, платіжних доручень, реєстрів бюджетних фінансових зобов`язань та інших документів, які подавались головним управлінням до органів Державної казначейської служби з метою проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні. 27 серпня 2020 року відповідач повідомив позивача про необхідність продовження строку для опрацювання запиту до 20 робочих днів, тобто до 17 вересня 2020 року, посилаючись на опрацювання значного обсягу інформації. Проте ані 17 вересня, ані до тепер, відповідь головним управлінням так і не була надана ОСОБА_1 .. На переконання позивача, така бездіяльність у вигляді ненадання відповіді з боку відповідача грубо порушує його права, а тому позивач просить суд визнати протиправними дії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо ненадання відповіді на запит на отримання публічної інформації від 20.08.2020. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у сумі 20 000, 00 грн, оскільки його моральні та душевні страждання, спричинені протиправною бездіяльністю головного управління мали серйозні наслідки і полягали у глибокому почутті несправедливості, яке викликане тим, що протягом досить тривалого часу всупереч законодавству позивач не реалізував свої права. Поряд з цим, ОСОБА_1 зауважує, що він належить до соціально вразливої категорії населення, оскільки є внутрішньо переміщеною особою, до того ж складні життєві обставини спричинені безробіттям внаслідок звільнення його відповідачем. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 р. у справі № 200/10642/20-а у задоволенні позову - відмовлено. Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчать копії паспорта позивача серії НОМЕР_1 (а.с.5). 20.08.2020 позивачем направлено на електрону адресу Ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області запит на отримання публічної інформації, в якому позивач просив невідкладно повідомити деталізований розрахунок сум, що увійшли до виплати до заробітної плати 31.07.2020, зокрема розрахунок компенсації за невикористані відпустки. На підтвердження інформації позивач також просив надати відомості про нараховану заробітну плату, платіжні доручення, реєстр бюджетних фінансових зобов`язань та інші документи, які подавались до органів Державної казначейської служби з метою проведення повного розрахунку з ним (а.с.7). Відповідач листом від 27.08.2020 № ПІ-Д-395 повідомив позивача про необхідність продовження строку для опрацювання його запиту до 20 робочих днів, тобто до 17 вересня 2020 року, посилаючись на опрацювання значного обсягу інформації (а.с.9). Листом від 08.09.2020 № ПІ-Д-395 із додатками на 8 аркушах відповідач надав позивачу інформацію щодо нарахованої заробітної плати, розрахунок компенсації за невикористані дні відпустки, реєстр бюджетних фінансових зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 30 липня 2020 року № 905, реєстр платіжних доручень розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів № 1805, платіжні доручення №№ 184-187 (а.с.28-36). Вказаний лист був направлений 08.09.2020 об 11 год 02 хв на електрону адресу позивача, яка була зазначена у запиті (vladimir.dundar@ukr.net), що підтверджено роздруківкою з поштової програми (а.с.37). Не погоджуючись з діями відповідача щодо ненадання відповіді на запит на отримання публічної інформації від 20.08.2020, позивач звернувся до суду з цим позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В статті 34 Конституції України зазначено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Згідно зі статтею 5 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Статтею 20 Закону № 2657-XII визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI). Частиною 1 статті 1 Закону № 2939-VI визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. За змістом частини 1 статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації та надання інформації за запитами на інформацію. Статтею 12 Закону № 2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 13 Закону 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання. У пункті 6 частини 1 статті 14 Закону 2939-VI визначено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію. Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону 2939-VI запитом на інформацію є прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Частиною 2 цієї статті передбачено, що запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Частинами 4 та 5 статті 19 Закону 2939-VI передбачено, що письмовий запит подається в довільній формі та має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі. Згідно частин 1, 4 статті 20 Закону 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Відповідно до статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (ч.2 ст. 23 Закону № 2939-VI). Відповідно до ст. 23 Закону № 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України. Відповідно до матеріалів справи спір між сторонами виник через незгоду позивача із ненаданням відповіді відповідачем у встановлений законом строк. Водночас, судом встановлено, що у визначений Законом № 2939 -VI строк відповідачем надіслано відповідь на запит на офіційну електрону адресу позивача, яка була зазначена у запиті ( vladimir.dundar@ukr.net). На судовому засіданні суду першої інстанції позивач підтвердив, що вказана електрона адреса зазначена відповідачем вірно. Посилання ОСОБА_1 на те, що вказана відповідь не була ним отримана, суд вважає необґрунтованим, з огляду на те, що Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області виконано обов`язок щодо надсилання відповіді. Позивач на судовому засіданні суду першої інстанції вказав, що 08.09.2020 об 11:02:01 ним дійсно було отримано відповідь відповідача, проте на іншу його заяву. На підтвердження вказаного доводу позивачем надано суду копію відповіді відповідача від 07.09.2020 № 8-327 та копію супровідного листа до неї, надісланого на електрону адресу позивача, з якого вбачається, що темою вкладення є «Відповідь на заяву ОСОБА_1 » (а.с.85). Проте як вбачається з супровідного листа відповідача, на який він посилається як на підтвердження надсилання листа від 08.09.2020 вих. № ПІ-Д-395 про надання інформації, яка запитувалась позивачем, темою вкладення на ньому вказано «Відповідь на запит щодо отримання публічної інформації ПІ-Д-395» (а.с.37). Тож у даному випадку мають місце два різні відправлення, які були надіслані відповідачем на адресу позивача 08.09.2020. Та отримання позивачем одного з них не може бути доказом на підтвердження ненадіслання відповідачем на електрону адресу позивача другого. Окрім того, законом передбачено обов`язок відповідача щодо надання відповіді на запит на інформацію, а не відстеження за наслідками отримання вказаної відповіді її адресатом. В свою чергу, позивач вправі оскаржити дії адміністратора поштового сервера щодо неналежного виконання ним обов`язку по доставці електронного листа. Колегія суддів зазначає, що ухвалою апеляційного суду від 07 вересня 2021 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів. Витребувано у Державного Підприємства "Національні інформаційні системи" 1) фрагмент логу SMTP-сесії з даними про доставку листа, який відправлено Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області на електронну адресу позивача ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) 08.09.2020 року об 11 годині 02 хвилини, із вкладенням "ІНФОРМАЦІЯ_3", розмір якого становить 3.1 МБ та темі якого зазначено "Відповідь на запит щодо отримання публічної інформації ПІ-Д-395", 2) IP - адресу поштового (відправляючого) сервера. Зупинено апеляційне провадження до отримання витребуваняих документів. На виконання ухвали суду, Державним Підприємством "Національні інформаційні системи" надано відповідь, з якої вбачається, що строк зберігання логів (глибина ротації логів) на поштовому сервері Міністерства юстиції України складає один рік. Тому, станом на дату отримання ухвали суду, на підприємстві зберігався найстаріший лог станом на 27.09.2020 року. Отже, підприємство не може надати запитувану інформацію щодо фрагменту логу SMTP-сесії з даними про доставку листа, який відправлено Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області на електронну адресу позивача ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) 08.09.2020 року об 11 годині 02 хвилини, із вкладенням "ІНФОРМАЦІЯ_3", розмір якого становить 3.1 МБ та темі якого зазначено "Відповідь на запит щодо отримання публічної інформації ПІ-Д-395", у зв`язку із її відсутністю у ДП «НАІС». Щодо IP - адреси поштового (відправляючого) сервера, повідомлено, що відправлення листа було здійснено із зовнішньої IP адреси НОМЕР_2 . При викладених обставинах, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що вимога позивача визнати протиправним дії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо ненадання відповіді на запит на отримання публічної інформації від 20.08.2020 є необґрунтованою та такою, яка не підлягає задоволенню. Стосовно відшкодування позивачу моральної шкоди, слід зазначити наступне. Стаття 23 Цивільного кодексу України визначає відшкодування моральної шкоди. Установлюється, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю і стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі й гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. У свою чергу, згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою варто розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав правової відповідальності, обов`язковому доказуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Суд також звертає увагу, що стаття 41 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод установлює, що якщо Суд визнає факт, що мало місце порушення Європейської конвенції або Протоколів до неї, а внутрішнє право Високої Договірної Сторони допускає можливість лише часткового відшкодування, Суд у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію. Отже, у даному випадку ключовим питання є, зокрема, з`ясування протиправності діяння її заподіювача та порушення чинних в Україні правових норм. Судом під час розгляду цієї справи не встановлено протиправність дії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, а отже відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані. Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 р. у справі № 200/10642/20-а - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 р. у справі № 200/10642/20-а - залишити без змін. Повне судове рішення складено 25 січня 2022 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя А.А. Блохін Судді А.В. Гайдар І.В. Сіваченко