Постанова 4850 № 200/7984/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2022 року справа №200/7984/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 р. у справі №200/7984/21 (головуючий І інстанції Дмитрієв В.С., повне судове рішення складено 22.09.2021 року у м. Слов`янськ Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про зобов`язання вчинити певні дії, - УСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до Донецької обласної прокуратури у якому просив : - зобов`язати нарахувати та виплатити у порядку та за алгоритмом визначеним ч.ч. 2, 3, 4, 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням положень Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1090 від 9 грудня 2015 року, недоотриману частину заробітної плати у розмірі 3963698,48 грн. (в тому числі податки 773315 грн.), що була не виплачена внаслідок дії положень п. 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними; - зобов`язати нарахувати та виплатити у порядку та за алгоритмом визначеним ч.ч. 2, 3, 4, 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням положень Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1090 від 9 грудня 2015 року, недоотриману частину заробітної плати за період з 25 вересня 2019 року по 10 вересня 2020 року, що була не виплачена внаслідок дії положень п. 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 р. у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Позивач вважає, що судом першої інстанції безпідставно було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Судом першої інстанції не враховано положення ч. 1 ст. 8 Конституції України і практику Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення від 28.10.1999р. «Брумареску проти Румунії». Законом України «Про прокуратуру» встановлено розмір посадового окладу прокурора місцевої прокуратури, проте у жовтні 2015 року та у період з 1 січня 2017 року по 10 вересня 2020 року включно оклад відповідачем нараховувався не розмірі, встановленому ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України на підставі змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України». В подальшому, положення, на підставі яких нараховувався посадовий оклад, зокрема, п. 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, були визнані неконституційними. Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачка з 5 квітня 1999 року проходить службу в органах прокуратури на різних посадах, про що свідчить копія трудової книжки. Позивачка вважає, що Законом України «Про прокуратуру» встановлено розмір посадового окладу прокурора місцевої прокуратури, проте за жовтня 2015 року та у період з 1 січня 2017 року по 10 вересня 2020 року включно оклад позивача нараховувався не в розмірі, встановленому ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України на підставі змін, внесених Законом України «Про внесення змін до» Бюджетного кодексу України». В подальшому, положення, на підставі яких нараховувався посадовий оклад, зокрема, п. 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, були визнані неконституційними. Посадовий оклад за посадою прокурора відділу прокуратури області складав з 13.10.2015р. по 31.11.2015р. - 1667 грн., з 01.12.2015р. 054.09.2017р. - 2083,00 грн., з 06.09.2017р.по 26.12.2019р. - 5730 грн.. Наведені обставини сторонами не оспорюються. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII). Частиною 3 статті 81 Закону №1697-VII було передбачено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Відповідно до ч. 3 ст. 81 Закону № 1697-VII, у редакції, чинній з 01.01.2017р., посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Частиною 3 статті 81 Закону № 1697-VII, у редакції, чинній з 25.09.2019р., установлено, що посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. За приписами ч. 4 ст. 81 Закону № 1697-VII посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3. Разом з цим, частиною 2 ст. 8 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату» праці передбачено, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Приписами ст. 13 указаного Закону встановлено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Згідно ч. 9 ст. 81 Закону № 1697-VII фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Статтею 90 Закону № 1697-VII установлено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. Зі змісту п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» випливає, що норми і положення, зокрема, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету. Законом № 79-VIII від 28.12.2014 розділу VI Бюджетного кодексу України доповнено п. 26, яким установлено, що норми і положення, зокрема, статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Як встановлено судом та не оспорюється сторонами, оклад позивача за спірний період відповідає наведеній постанові. Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Також зазначено, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. За загальним правилом, конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даний етап розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними. Закон України від 28 грудня 2014 року №80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Закон України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» прийняті пізніше Закону України 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру», а тому в спірний період норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 9 вересня 2020 року у справі №807/1171/16, від 27 жовтня 2020 року у справі № 826/18228/16. У Рішенні від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Відтак, ураховуючи викладене, дія окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, згідно рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19 зазначила, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України (Конституційний Суд України) та Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ. Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення. За таких обставин, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 на спірні правовідносини до 26.03.2020 р. не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. Пунктом 3 розділу І Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-IX), який набув чинності 25.09.2019р., установлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Дія цього пункту не поширюється на випадок, передбачений підпунктом 4 пункту 21 цього розділу. Відповідно до наведених приписів Закону № 113-IX оплата праці позивача з 25.09.2019р., у тому числі і після 26 березня 2020 року, мала здійснюватися відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505). Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство (рішення у справі Кечко проти України, заява № 63134/00, пункт 23, від 8 листопада 2005 року). Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни (рішення Європейського суду з прав людини у справі Сук проти України, заява №10972/05, пункт 23, від 10 березня 2011 року). З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову. Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Доводи та аргументи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду скаржника із правовою оцінкою суду обставин справи, встановлених у процесі її розгляду. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 р. у справі №200/7984/21 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 р. у справі №200/7984/21 - залишити без змін. Повне судове рішення 25 січня 2022 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук Судді: А.А. Блохін І.В. Геращенко