Постанова Луганський апеляційний суд № 415/4315/20

Справа № 415/4315/20 Провадження № 22-ц/810/1003/21 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2022 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П. (суддя-доповідач) суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу за апеляційною скаргою Другого воєнізованого гірничорятувального загону на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 23 жовтня 2021 року, ухваленого у складі: судді Калмикової Ю.О. в приміщенні того ж суду у цивільній справі про захист трудових прав, учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Другий воєнізований гірничорятувальний загін встановив: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним вище позовом, який мотивований тим, що позивач працював за контрактом (строковим трудовим договором) у Другому воєнізованомугірничорятувальному загоні. На підставі наказу № 150К від 23 грудня 2019 року позивача звільнено за ст.39 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію. При звільненні позивачу не була нарахована та виплачена вихідна допомога, в зв`язку з чим, він звертався до відповідача зі скаргою, однак відповідач, листом від 01 липня 2020 року відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги, мотивуючи тим, що відповідно до п.6.8. колективного договору на 2016-2020 роки, між адміністрацією відповідача та трудовим колективом підприємства, вихідна допомога виплачується за наявності коштів. Позивач вказує, що не згодний з такою позицією відповідача, оскільки відповідно до ст. 44 КЗпП, у разі звільнення працівника за ст. 39 КЗпП України працівнику виплачується вихідна допомога у розмірі встановленому колективним договором (угодою), але не менше тримісячного середнього заробітку. Крім колективного договору, між працівниками та адміністрацією відповідача діє Галузева угода між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками, що діють у вугільній галузі і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 03 липня 2001 року, яка має вищу юридичну силу. Вважає, відмова у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги, прямо суперечить вимогам п.12.15 Галузевої Угоди. Тому, позивач просив суд зобов`язати Другий воєнізований гірничорятувальний загін виплатити йому одноразову допомогу при звільненні, у розмірі тримісячного середнього заробітку. Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 23 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Другого воєнізованого гірничорятувального загону на користь ОСОБА_1 невиплачену одноразову допомогу при звільненні у розмірі 33712,86 гривень. Вирішено питання стосовно судових витрат. Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 23 жовтня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. За доводами апеляційної скарги відповідача, поза увагою суду залишилось те, що позивачем пропущено строк звернення до суду із заявленими вимогами, передбачений ч.1 ст. 233 КЗпП України, оскільки позивача звільнено 23 грудня 2019 року, а з даним позовом він звернувся лише у липні 2020 року; трудові відносини сторін виникли за контрактом від 31 серпня 2012 року № 451, в якому виплата одноразової допомоги при виході на пенсію ( як гарантована) не вказана; однією із головних умов виплати одноразової допомоги, яка відповідно до Галузевої угоди, укладеною між Міністерством вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об`єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості» від 3 липня 2001 року, відноситься до норм соціальних гарантій є отримання валових доходів, при цьому 2ВГРЗ є неприбутковою організацією, валових витрат не має, фінансування здійснюється відповідно до затвердженого плану використання бюджетних коштів виключно на потреби поточного року, яким використання бюджетних коштів на 2019 рік не передбачена стаття витрат, як виплата одноразової допомоги при виході на пенсію, тобто відсутній механізм сплати по даному виду забезпечення. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 посилаючись на необґрунтованість доводів скарги та законність оскаржуваного рішення, просить апеляційну скаргу Другого воєнізованого гірничорятувального загонузалишити без задоволення, рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 23 жовтня 2021 року без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду відповідає. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку до спірних правовідносин сторін підлягають застосуванню саме умови Галузевої Угоди між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об`єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 03 липня 2001 року, з подальшими змінами та доповненнями, виконання якої є обов`язком для відповідача, а не Колективного договору, положення якого погіршують становище працівника, і оскільки позивач ОСОБА_1 безперервно відпрацював на підприємстві відповідача більше 20 років та був звільнений за ст.39 КЗпП України, у зв`язку із виходом на пенсію, тому має право на отримання вихідної допомоги в розмірі тримісячної середньої заробітної плати. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлені та матеріалами справи підтверджуються такі факти та обставини. З 14 квітня 1982 року позивач ОСОБА_1 працював у Другому воєнізованому гірничорятувальному загоні та 23 грудня 2019 року був звільнений за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію, відповідно до ст.39 КЗпП України. Звертаючись до суду із позовом про стягнення одноразової допомоги при звільненні у розмірі тримісячного середнього заробітку, позивач як підставу для виплати вказаної допомоги зазначає, що більше двадцяти років працював у Другому воєнізованому гірничорятувальному загоні та 23 жовтня 2019 року був звільнений за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію, відповідно до ст.39 КЗпП України, тому відповідно до положень ст. 44 КЗпП України та п. Галузевої Угоди між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об`єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 03 липня 2001 року має правона виплату вказаної допомоги. Згідно статті 2 Закону України «Про колективні договори і угод» колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях (далі - підприємства) незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. Відповідно до статті 5 Закону України «Про колективні договори і угод» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод. Статтею 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. Згідно з пунктом 9.4 Положення про Другий воєнізований гірничорятувальний загін (нова редакція), затвердженого наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 738 від 17 листопада 2016 року оплата праці особового складу 2 ДГРЗ, преміювання, виплата винагород, компенсацій здійснюється згідно з Положенням про оплату праці особового складу Державної воєнізованої гірничорятувальної служби (далі ДВГРС), яке є додатком до Галузевої угоди між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об`єднанням власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості та чинним законодавством. Згідно п. 3.2. Галузевої Угоди між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об`єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 03.07.2001 року положення Угоди є обов`язковими до застосування приукладенні угод, колективних договорів і індивідуальних трудових договорів для всіх підприємств, що перебувають у сфері дії сторін, незалежно від форм власності та господарювання, (у тому числі тих, що здійснюють свою діяльність на умовах договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства), а також під час розгляду трудових спорів. Відповідно до п.12.15 Галузевої Угоди, працівнику, що має право на пенсію за віком чи по інвалідності (незалежно від віку), при першому звільненні з підприємства (структурного підрозділу, відособленого підрозділу, філіалу, товариства і др.) (незалежно від причин звільнення крім звільнення за порушення законодавства, трудової дисципліни та правил техніки безпеки) сплачується одноразова допомога, розмір якої залежить від стажу роботи в галузі (у тому числі на підприємствах колишнього СРСР) і середнього заробітку, але не менше: при стажі роботи в галузі понад (років) для жінок для чоловіків - 7,5 - 10 - одного середньомісячного заробітку; - 12,5 - 15 - двох середньомісячних заробітків; - 17,5 - 20 - трьох середньомісячних заробітків. Обчислення середньої заробітної плати для виплати цієї одноразової допомоги здійснювати за аналогією до відповідного обчислення за постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Пунктом 6.8 колективного договору 2 ВГСО на період 2016 2020 роки передбачено, що працівнику, який має право на пенсію за віком чи по інвалідності, при першому звільненні з 2 ВГСО (незалежно від звільнення, крім звільнення за порушення законодавства, трудової дисципліни та правил техніки безпеки) сплачується одноразова допомога, розмір якої залежить від стажу роботи в галузі і середнього заробітку але не менше: при стажі роботи в галузі понад (років) для жінок для чоловіків - 7,5 - 10 - одного середньомісячного заробітку; - 12,5 - 15 - двох середньомісячних заробітків; - 17,5 - 20 - трьох середньомісячних заробітків. Даний пункт договору виконується при наявності коштів, передбачених на ці цілі законами про державний бюджет на відповідний рік та Планом використання бюджетних коштів. Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що Галузевою Угодою між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об`єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 03 липня 2001 року та колективним договором 2 ВГСО на період 2016 2020 роки в частині соціальних гарантій (соціального захисту), які були чинні на час звільнення позивача з 2 ВГСО, передбачено виплачувати при виході на пенсію при першому звільненні працівнику одноразову допомогу залежно від стажу його роботи на підприємстві. Із матеріалів справи вбачається, що Другий воєнізованийгірничорятувальний загін є професійним гірничорятувальним підрозділом Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості України та входить доскладу ДВГРС, яка належить досфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України. Отже, дія Галузевої угоди між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об`єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 03 липня 2001 року в частині виплати працівникам одноразової допомоги при звільнені розповсюджується на Другий воєнізований гірничорятувальний загін. Позивач ОСОБА_1 звільнений з Другого воєнізованого гірничорятувального загону23 грудня 2019 року за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію, на час звільнення стаж роботи позивача в вугільної галузі перевищує 20 років. При звільненні відповідач не здійснив нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, ураховуючи те, що при звільненні з підприємства відповідач зобов`язаний був виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу при звільненні у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, оскільки позивач звільнений за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію та пропрацював на підприємстві більше 20 років, а тому дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог. Визначена судом сума вихідної допомоги в розмірі 33712,86 грн відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року із наступними змінами та сам розмір вихідної допомоги відповідачем не оскаржується. Доводи апеляційної скарги стосовно незастосування судом строків позовної давності до вимог позивача щодо стягнення вихідної допомоги, не ґрунтуються на законі з огляду на таке. Європейський суд з прав людини вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (Сук проти України, № 10972/05, § 23, ЄСПЛ, від 10 березня 2011 року) Статтею 43 Конституції України проголошено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та закріплено гарантії реалізації права на працю, що включає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом. Відповідно до частини третьої ст.94 КЗпП України, питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захист визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами. Згідно положень частини другої ст.97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевою (регіональними) угодами. Відповідно до ст.24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Згідно ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки. За змістом ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до положень ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Таке роз`яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу. У пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України визначено, що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Аналіз змісту частини другої статті 233 КЗпП України свідчить про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком. Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 134/1781/16-ц (провадження № 61-23397св18). Посилання скаржника про те, що однією із головних умов виплати одноразової допомоги, яка відповідно до Галузевої угоди, укладеною між Міністерством вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об`єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості» від 3 липня 2001 року, відноситься до норм соціальних гарантій є отримання валових доходів, при цьому 2ВГРЗ є неприбутковою організацією, валових витрат не має, фінансування здійснюється відповідно до затвердженого плану використання бюджетних коштів виключно на потреби поточного року, яким використання бюджетних коштів на 2019 рік не передбачена стаття витрат, як виплата одноразової допомоги при виході на пенсію, тобто відсутній механізм сплати по даному виду забезпечення, не заслуговують на увагу з огляду на таке. Пунктом 9.1 Положення про Другий воєнізований гірничорятувальний загін (нова редакція) передбачено, що матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності 2 ВГРЗ здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, виділених на утримання 2 ВГРЗ, коштів від надання платних послуг, а також інших джерел, не заборонених законом. Отже, фінансове забезпечення діяльності 2 ВГРЗ здійснюється як за рахунок коштів державного бюджету, виділених на утримання 2 ВГРЗ, так і коштів від надання платних послуг, а також інших джерел, не заборонених законом. Тому, посилання відповідача на те, що джерелами формування майна 2 ВГРЗ є лише кошти державного бюджету, виділені на його утримання не заслуговують на увагу. Крім того, Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Разом з цим, відповідно до рішень Європейський суд з прав людини "Кечко протиУкраїни", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України", реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу Другого воєнізованого гірничорятувального загону залишити без задоволення. Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 23 жовтня 2021 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий Ю.П. Лозко Судді В.В. Кострицький М.В. Назарова