Постанова 4823 № 740/1804/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 26 січня 2022 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 740/1804/21 Головуючий у першій інстанції - Ріхтер В. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/142/22 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Висоцької Н.В. суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В. сторони: позивач - Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», відповідач - ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Приватне акціонерне товариство «Страхове товариство «Гарантія», розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 25 жовтня 2021 року (місце ухвалення - м. Борзна, дата складання повного тексту рішення - 26.10.2021) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, В С Т А Н О В И В: У березні 2021 ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.05.2018 між ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» та ОСОБА_2 був укладений Договір добровільного страхування наземного транспорту № 06/02-40К-0088426, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Вольво», державний номерний знак « НОМЕР_1 ». Позивач вказує, що 10.10.2018 ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «ВАЗ», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », на а/д Кіпті-Глухів-Бачівськ допустив зіткнення з автомобілем «Вольво», державний номерний знак « НОМЕР_1 », внаслідок якої транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень. Посилається, що постановою Бахмацького районного суду від 19.11.2018 у справі № 728/1958/18 ОСОБА_1 визнаний винуватим у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Тому на підставі страхового акту ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 119160,53 грн. Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована за полісом обов`язкового страхування, то, керуючись ст. ст. 22 та 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» було виплачено страхове відшкодування у розмірі 30892,00 грн, отже різницю між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, повинна сплачувати особа, з вини якої настав страховий випадок, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці, незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). За доводами позивача, різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням складає 88268,23 грн, а тому у відповідача виникло зобов`язання перед позивачем відшкодувати завдані збитки в межах сплаченого позивачем страхового відшкодування страхувальнику останнього. У позові ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь завдані збитки у розмірі 88268,23 грн та 2270 грн у відшкодування сплаченого судового збору. Рішенням Борзнянського районного суду від 25.10.2021 позов ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» 21160,53 грн та 544,11 грн у відшкодування судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що оскільки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з особою, цивільно-правова відповідальність якої була застрахована, шкоду було заподіяно майну, тому на підставі положень абз. 2 п. 12.1 ст. 12 та п. 36.6 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» компенсувати потерпілому суму франшизи в повному обсязі має страхувальник або особа, відповідальна за завдані збитки. Тому суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має сплатити розмір шкоди, що перевищує ліміт відповідальності страховика з урахуванням франшизи у розмірі 21160,53 грн. Крім того, судом у рішенні зауважено, що в разі сумніву у вартості шкоди, відповідач не був позбавлений заявити клопотання про проведення відповідної експертизи, чим не скористався, як і не скористався правом виклику до суду як свідка, особи, що складала відповідну ремонтну калькуляцію. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Борзнянського районного суду від 25.10.2021 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування незаконності та необґрунтованості оскаржуваного рішення суду заявник посилається на те, що судом було порушено норми процесуального права, неправильно застосовані норми матеріального права та неправильно встановлені обставини, що мають значення для справи. Заявник, посилаючись на п. 2.1 ст. 2, п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування власників наземних транспортних засобів», наголошує, що при розрахунку страхового відшкодування ПрАТ «СТ «Гарантія» було застосовано коефіцієнт фізичного зносу, внаслідок чого було розраховано та виплачено страхове відшкодування з урахуванням ст. 29 вказаного Закону, оскільки застрахований транспортний засіб «Вольво», д.н.з. НОМЕР_1 , має строк експлуатації більше 3 років. Тому вважає, що позивач скористався своїм правом на звернення до страхової компанії відповідача, а ПрАТ «СТ «Гарантія» виплатило страхове відшкодування на підставі положень Закону України «Про обов`язкове страхування власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з чим посилання суду при вирішенні позовних вимог на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, є необґрунтованим. Обґрунтувуючи доводи апеляційної скарги заявник посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03.12.2020 у справі № 352/1384/18, який не був застосований судом першої інстанції при ухваленні рішення. За доводами скарги, суд першої інстанції дійшовши висновку правомірності розрахунку зносу на замінені деталі страховою компанією відповідача, дійшов неправильного висновку щодо зобов`язання відповідача покрити розмір шкоди, що не перевищує ліміт, всупереч положенням статтей 12, 1194 ЦК України. У відзиві заступник генерального директора ПрАТ «СТ «Гарантія» Ходико Є.М. посилається, що ПрАТ «СТ «Гарантія», як страховик за договором цивільно-правової відповідальності виконало свої зобов`язання і між страховими компаніями відсутній спір з приводу проведених розрахунків. Вказує, що вимоги з боку відповідача чи його представника щодо повноти сплати третьою особою на користь позивача суми страхового відшкодування з урахуванням зносу заявлено не було, як і не було заявлено клопотання про призначення експертизи. Вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03.12.2020 у справі № 352/1384/18. Також зазначає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції стягнуто з відповідача різницю між заявленою сумою та залишком несплаченої суми у межах ліміту відповідальності страховика за договором цивільно-правової відповідальності, а тому допущено помилку у застосуванні положень статтей 22, 1194 ЦК України. На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 до суду подано не було. Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що 04.05.2018 між ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» та ОСОБА_2 укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 06/02-40К-0088426, предметом якого є майнові інтереси Страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Вольво», державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 18-21). 10.10.2018 ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «ВАЗ», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , на а/д Кіпті-Глухів-Бачівськ допустив зіткнення з автомобілем «Вольво», державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 3018289472942957 від 10.10.2018 (а.с. 17). Постановою Бахмацького районного суду від 19.11.2018 у справі № 728/1958/18 ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та призначено йому адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн (а.с. 14-16). Згідно ремонтної калькуляції № 18-182227 від 31.10.2018 вартість ремонту автомобіля «Вольво», державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження в результаті дорожньо-транспортної пригоди становить 119160,53 грн (а.с. 25-26). Із страхового акту № 180000182227 від 06.12.2018 вбачається, що вищевказану подію кваліфіковано як страховий випадок, та на підставі заяви про настання страхового випадку вирішено виплатити страхове відшкодування ОСОБА_2 в сумі 119169,53 грн (а.с. 33-34). Платіжним дорученням № 3Р089720 від 11.12.2018 підтверджується, що ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» здійснило виплату страхового відшкодування на ім`я ОСОБА_2 у розмірі 119160,53 грн (а.с. 35). Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 на момент настання страхової події була застрахована у ПрАТ «СТ «Гарантія» на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/4467164 від 15.07.2018, ліміт за шкоду майну становить 100000 грн, франшиза складає 2000 грн (а.с. 71). За матеріалами справи, 03.01.2019 ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» звернулось до ПрАТ «СТ «Гарантія» із заявою (претензією) про виплату страхового відшкодування (в порядку регресу) № 180000182227 на підставі ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 997, 1187, 1191 ЦК України (а.с. 36). Листом № 212/19 від 12.02.2019 ПрАТ «СТ «Гарантія» повідомило ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», що страхова виплата за № 180000182227 від 03.01.2019 здійснена за реквізитами, вказаними у заяві про страхову виплату, у розмірі 30892 грн (а.с. 37). Тому, 12.06.2020 ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» звернулось до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу і з урахуванням виплаченого страхового відшкодування, а саме різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням становить 88268,23 грн (119160,53 грн - 30892,00 грн)(а.с. 38). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з особою, цивільно-правова відповідальність якої була застрахована, шкоду було заподіяно майну, тому на підставі положень абз. 2 п. 12.1 ст. 12 та п. 36.6 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» компенсувати потерпілому суму франшизи в повному обсязі має страхувальник або особа, відповідальна за завдані збитки. Тому суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має сплатити розмір шкоди, що перевищує ліміт відповідальності страховика з урахуванням франшизи у розмірі 21160,53 грн. Крім того, судом у рішенні зауважено, що в разі сумніву у вартості шкоди, відповідач не був позбавлений заявити клопотання про проведення відповідної експертизи, чим не скористався, як і не скористався правом виклику до суду як свідка, особи, що складала відповідну ремонтну калькуляцію. З висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з"ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Вказана норма кореспондується з положеннями ст. 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Власник пошкодженого транспортного засобу звернувся до позивача, як страховика за договором добровільного страхування, із заявою про виплату страхового відшкодування. Відповідно до ч.ч. 16,17 ст. 9 Закону України «Про страхування», страхове відшкодування страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (частина перша статті 25 Закону України «Про страхування»). З матеріалів справи убачається, що відповідно до умов договору добровільного майнового страхування, позивач прийняв рішення про виплату ОСОБА_2 страхового відшкодування заподіяної шкоди в розмірі 119160,53 грн, які перераховані на рахунок останнього, що підтверджується відповідним платіжним дорученням(а.с. 35) . ПрАТ «СТ «Гарантія» здійснило виплату ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс груп» страхового відшкодування згідно з умовами полісу обов`язкового страхування у розмірі 30892,00 грн. Згідно з частиною другою статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений у випадках, встановлених законом. Відповідно до статті 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Аналогічне положення міститься у статті 27 Закону України «Про страхування». У таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). При суброгації нового зобов`язання з відшкодування збитків не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого в деліктному зобов`язанні. До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника. Таким чином, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок з відшкодування шкоди не виконала. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц апеляційним судом до уваги не приймаються враховуючи наступне. Суд першої інстанції правильно врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, який є обов`язковим для врахування загальними судами в силу вимог ч. 4 ст. 263 та ч. 2 ст. 416 ЦПК України. У п.п. 68-70 постанови зазначено, що стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди (у даному випадку ПрАТ "СТ «Гарантія»") замість останнього ( ОСОБА_1 ). За умов, передбачених у статті 38 зазначеного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регресу) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого ( ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп») переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні ( ОСОБА_1 ) у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого (до ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп») переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні ( ОСОБА_2 ), у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією. У зв`язку з виплатою позивачем, ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», страхового відшкодування потерпілому ( ОСОБА_2 ), до нього перейшло право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні ( ОСОБА_1 ) у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто, відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завданням шкоди відповідачем в порядку суброгації. Особою, відповідальною замість завдавача шкоди за завдані збитки, є страховик останнього за договором страхування цивільно-правової відповідальності - ПрАТ «СТ «Гарантія», який виплачує страхове відшкодування у розмірі витрат на відновлення транспортного засобу. Так, цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 на час дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ПрАТ «СТ «Гарантія» за полісом серії АМ № 4467164 з лімітом відповідальності за майнову шкоду 100000 грн та франшизою у розмірі 2000 грн, які були виплачені страховику. Таким чином, страховик відповідача виконав свої зобов`язання, відшкодувавши витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу. Проте, як зазначалося вище, позивач здійснив виплату страхового відшкодування ОСОБА_2 в розмірі 119160,53 грн. Відтак, різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) становить 88268,23 грн (119160,53 грн - 30892 грн). Відповідно до cт. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, за змістом статті 993 ЦК України у системному зв`язку зі статтею 990 цього Кодексу та статтею 27 Закону України «Про страхування» можна дійти висновку про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в даному випадку до позивача переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, ОСОБА_1 , у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди у межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 754/1114/15-ц, де встановлено, що одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язана. Відтак, потерпілому ( ОСОБА_2 ), як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд, обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування ( ОСОБА_1 ), або шляхом звернення до страховика, в якого особа, яка завдала шкоди застрахувала свою цивільну відповідальність (ПрАТ «СТ «Гарантія»), із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка задала шкоди, за наявності передбачених ст. 1194 ЦК України підстав. Верховний Суд в аналогічних справах дійшов висновку, що відшкодування різниці між розміром завданої шкоди та виплатою страхового відшкодування страховиком винуватця ДТП, має відшкодовувати саме особа, з вини якої сталася ДТП (постанова від 04.03.2020 у справі № 331/6395/18, постанова від 11.03.2020 у справі №754/5129/15). Враховуючи викладене, до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування потерпілому, перейшло від останнього право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відшкодування відповідачем розміру шкоди, що не перевищує ліміт, є необґрунтованими враховуючи наступне. Установивши, що вартість матеріального збитку, завданого ОСОБА_2 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_1 , перевищує виплачений ПрАТ «СТ «Гарантія» позивачу розмір страхового відшкодування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з відповідача як з винної особи на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром понесених витрат та отриманим страховим відшкодуванням. За розрахунком суду першої інстанції, з яким погоджується і апеляційний суд, ліміт страхової відповідальності з урахуванням франшизи складає 98000 грн, ПАТ «СТ «Гарантія» виплачено ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» страхове відшкодування у розмірі 30892 грн, залишок ліміту згідно полісу (гарантована сума) складає 67107,70 грн (98000 грн (ліміт відповідальності) - 30892 грн (виплачена сума страхового відшкодування), а тому сума залишку понад ліміт страхової відповідальності складає 21160,53 грн (88268,23 грн (ціна позову) - 67107,70 грн (залишок ліміту). Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з ОСОБА_1 на користь позивача шкоду, що перевищує ліміт відповідальності страховика з урахуванням франшизи, у розмірі 21160,53 грн. Доводи апеляційної скарги в частині незгоди з розрахунком розміру шкоди висновків суду не спростовують та є необґрунтованими, враховуючи наступне. Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.ч. 5-6 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з нормою ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.2). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.3). Проте, розмір визначених судом збитків належними і допустимими документальними доказами не спростований, не надано і суду апеляційної інстанції посилання на наявність доказів, які спростовують визначений судом першої інстанції розмір майнової шкоди, з ремонтної калькуляції № 18-182227 від 31.10.2018 вартість ремонту автомобіля «Вольво», державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження в результаті дорожньо-транспортної пригоди становить 119160,53 грн (а.с. 25-26), проте матеріали справи не містять інших доказів на підтвердження обставин на які посилається апелянт у апеляційній скарзі, а саме вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу, визначення відповідно до законодавства податку на додану вартість, доказів обставин щодо проведеного ремонту, тобто на підтвердження обставин з якими позивач обґрунтовує наявність підстав для задоволення позовних вимог. З врахуванням наведеного та за відсутності доказів є необґрунтованими посилання в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції не враховано, як визначається шкода, яка відшкодовується страховиком та ліміт відповідальності. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків місцевого суду, а фактично зводяться до переоцінки доказів, досліджених у встановленому законом порядку. Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» - залишити без задоволення. Рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 25 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст рішення складено 26.01.2022. Головуючий Судді: