Постанова 4816 № 587/1528/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2022 року м.Суми Справа №587/1528/21 Номер провадження 22-ц/816/24/22 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач), суддів - Кононенко О. Ю. , Собини О. І. учасники справи: позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши у приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», на рішення Сумського районного суду Сумської області від 28 вересня 2021 року в складі судді Черних О.М., постановленого в м. Суми, в с т а н о в и в: Звернувшись до суду із позовом у серпні 2021 року, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПриватБанк) просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 28533 грн. 55 коп. за кредитним договором б/н від 20 лютого 2015 року, що складається з 23168 грн. 79 коп. тіла кредиту, 5364 грн. 76 коп. заборгованості по відсотках, а також просило стягнути з відповідача судові витрати. Свої вимоги обґрунтувало тим, що між ПриватБанком та ОСОБА_1 був укладений договір про надання банківських послуг № б/н від 20 лютого 2015 року, згідно з яким відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, що може бути змінений ПриватБанком. Підписанням анкети - заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг відповідач підтвердив той факт, що він повністю проінформований про умови кредитування та згоден з ними. У зв`язку з порушенням ОСОБА_2 зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту, ПриватБанк має право вимагати повернення всієї суми кредиту або її частини. Станом на 08 липня 2021 року заборгованість, що склала 28533 грн. 55 коп., з яких: 23168 грн. 79 коп. тіла кредиту, 5364 грн. 76 коп. заборгованість за простроченими відсотками. Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 28 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що у заяві позичальника від 20.02.2015 року , підписаної сторонами відсутні будь які умови кредитування (розмір процентної ставки, порядок погашення заборгованості, застосування неустойки, тощо). За відсутності погодження у встановленій законом формі сторонами кредитного договору його істотних умов, банк має право на повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Також суд дійшов висновку, що загальна сума фактично отриманої відповідачем суми кредитних коштів станом на 08.07.2021 року є меншою ніж ним сплачено, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ПриватБанк подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Доводи скарги мотивує тим, що підписана відповідачем Анкета заява від 20.02.2015 року свідчить про те, що відповідач висловив згоду на укладання кредитного договору, отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчив що згоден з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банківських послуг. Вказує, що умови та правила надання банківських послуг, а також тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях банку та на офіційному сайті банку. Відповідач скористався коштами банку на загальну суму 234132 грн. 80 коп., а здійснив сплату в сумі 125219 грн. 63 коп. Таким чином, висновки суду відносно того, що у відповідача відсутня заборгованість за кредитним договором є помилковим. Зазначає, що надана виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі. Від відповідача відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до положень ст. 369 ЦПК України, за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів цивільної справи, 20 лютого 2015 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 17). Крім того, відповідачем 18.03.2020 року підписана інформація щодо умов кредитування, згідно якої з відповідачем були узгоджені наступне: основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, де передбачено, що строк договору складає 240 місяців і передбачає пільговий період кредитування - 55 днів; інформація реальної річної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту для споживача, де визначено процентну ставку у пільговий період на рівні 0,00001% і поза межами пільгового періоду 43,2% та 42%; порядок повернення кредиту, яким передбачено договірне списання з рахунку клієнта, в т.ч. за рахунок кредитного ліміту, в розмірі процентів, які підлягають сплаті за договором, 1 го числа календарного місяця, наступного за місяцем у якому було здійснено трати за рахунок кредитного ліміту та розмір щомісячного платежу і наслідком прострочення виконання та невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит шляхом збільшення процентної ставки до 84,40%, 84% і 74.8%, сплату пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Збільшення процентної ставки за не виконання інших умов договору. Ця інформація зберігала чинність та була актуально незначний час до 20.04.2020 (а.с.18-19) Проте цю інформацію, яка була підписана відповідачем, неможна визнати змінами умов кредитування попередньо з ним узгоджені 20.02.2015 згідно анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, оскільки відсутні дані, що такий документ є доповненням до укладеного договору. Отже підписана відповідачем вказана інформація не є складовою кредитного договору, укладеного сторонами. З розрахунку заборгованості за договором б/н від 20 лютого 2015 року станом на 31.05.2015 вбачається, що заборгованість за кредитом станом на 31.05.2015 року склала 1044 грн. 17 коп., з яких заборгованість за тілом кредиту - 990 грн. 00 коп., а за процентами 54 грн. 17 коп. (а.с. 5). З розрахунку заборгованості за договором б/н від 20 лютого 2015 року станом на 30.06.2019 вбачається, що заборгованість за кредитом станом на 30.06.2019 року склала 28581 грн. 58 коп., з яких за тілом кредиту 27555 грн.56 коп., за відсотками 1026 грн. 02 коп. (а.с. 6-12). З розрахунку заборгованості за договором б/н від 20 лютого 2015 року станом на 08.07.2021 вбачається, що заборгованість за кредитом станом на 08.07.2021 року склала 28533 грн. 55 коп., з яких за тілом кредиту 23168 грн.79 коп., за відсотками 5364 грн. 76 коп. (а.с. 13-14). Як встановлено судом і доводиться даними представлених банком розрахунків заборгованості у період з 20.02.2015 по 08.07.2021 відповідачем були використані кредитні кошти на загальну суму 203137,45грн. Відповідно до наданої АТ КБ «ПриватБанк» довідки ОСОБА_1 видавалося 4 кредитні картки терміном дії до 07/18, 09/21, 03/23, 12/23 (а.с. 16). З виписки по АТ КБ «ПриватБанк» по картковому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що останній 02.03.2015 року скористався кредитними коштами в сумі 530 грн. 00 коп. шляхом зняття готівки в банкоматі. У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою, другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює фінансова установа, в даному випадку ПриватБанк. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст.1046 ЦК України). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно зі статтями 610 , 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, проценти за користування позиченими коштами та неустойка за своєю правовою природою поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). В анкеті-заяві позичальника від 20 лютого 2015 року процентна ставка не зазначена, наданий банком Витяг з Тарифу обслуговування кредитних карт «Універсальна» відповідачем не підписаний. Колегія суддів також зазначає, що в анкеті-заяві також відсутні і умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені) за порушення зобов`язання у грошовій сумі та її визначеного розміру. В обґрунтування вимог про стягнення процентів ПриватБанк зазначав, що підпис ОСОБА_1 в анкеті-заяві про приєднання свідчить про те, що відповідач погодився, що заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які розміщені на сайті: www. privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Також в апеляційній скарзі позивач зазначив, що вказані документи є загальнодоступними, оскільки крім сайту розміщені також у відділеннях банку. На підтвердження цих вимог позивач надав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку без зазначення дати їх редакції, в яких визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови. При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів того, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у зазначеному в цих документах розмірах і порядку нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення ПриватБанку, який може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Крім того, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України. За змістом вказаної норми договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово змінювалися самим ПриватБанком в період з часу виникнення спірних правовідносин (20 лютого 2015 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (06 серпня 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком документи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до кредитного договору. Надані позивачем витяги з Тарифів, Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанком, з огляду на їх мінливий характер, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, не можуть свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Вищевикладене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Також, Велика Палата у вказаній постанові зробила наступний правовий висновок: витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Вказаним спростовуються доводи позивача, що викладені ним в апеляційній скарзі про те, що наявність підпису на анкеті-заяві свідчить про укладення кредитного договору з одночасним узгодженням всіх істотних його умов. До того ж, укладений між сторонами кредитний договір від 20 лютого 2021 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту. Також колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутня Пам`ятка клієнта, яка є складовою частиною спірного договору. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. До цього необхідно зазначити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому, при укладенні договору з ОСОБА_1 , ПриватБанк не дотримався вимог добросовісності, розумності і справедливості та переклав на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що за відсутності погодження у встановленій законом формі сторонами кредитного договору його істотних умов, банк має право на повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. З наданого до суду позивачем розрахунку заборгованості за договором б/н від 20 лютого 2015 року станом на 31.05.2015 вбачається, що використана відповідачем сума кредитних коштів станом на 31.05.2015 року становить 990 грн. 00 коп. (графа 3 залишок поточної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) (а.с. 5). З розрахунку заборгованості за договором б/н від 20 лютого 2015 року станом на 30.06.2019 вбачається, що використана відповідачем сума кредитних коштів за період з 31.05.2015 року по 30.06.2019 року становить 138804,36грн (графа 3 використані клієнтом кредитні кошти) (а.с. 6-12). З розрахунку заборгованості за договором б/н від 20 лютого 2015 року станом на 08.07.2021 вбачається, що використана відповідачем сума кредитних коштів за період з 30.06.2019 року по 08.07.2021 року становить 63343 грн 09 коп. (графа 3 використані клієнтом кредитні кошти) (а.с. 13-14). Таким чином, загальна сума використаних відповідачем кредитних коштів за період з 20.02.2015 року по 08.07.2021 року становить 203137,45грн (990+138804,36+63343,09) Також, з наданих до суду позивачем розрахунків вбачається, що за вказаний період відповідачем було сплачено 125259 грн. 75 коп. (розрахунок 2) та 84796 грн. 69 коп. (розрахунок 3). Всього 210056 грн. 44 коп. Наведені у апеляційній скарзі суми використання відповідачем кредитних коштів на суму 234132,80грн., при фактичному поверненні відповідачем тільки 125219,63грн, а тому залишок не повернутих коштів склав 108913,17 грн і висновок суду першої інстанції про переплату відповідачем банку на суму 6918,99 грн є суперечливим, спростовуються даними наведеними у розрахунках, на які банк посилається як на доказ обґрунтування своїх вимог щодо заявлених ним до стягнення сум заборгованості без посилання на виписку з карткового рахунку Колегія суддів зауважує, що представлена банком виписка рахунку за договором б/н станом на 12.07.2021 містить інформацію про деталі операції, суми операції, які здійснювалися не тільки відповідачем при використанні кредитних коштів шляхом безготівкового списанні з карткового рахунку на свої споживчі цілі, а і самостійні операції банку щодо списання грошових сум з рахунку як відсотки за користування кредитом, комісії за обслуговування, які е передбачені узгодженими з відповідачем умовами кредитного договору. Колегія суддів зауважує, що у разі допущення у рішенні суду арифметичної помилки щодо сум фактично використаних кредитних коштів, така арифметична помилка може бути виправлена в порядку ст.269 ЦПК України за клопотанням сторони. Доводи позивача, що викладені ним в його апеляційній скарзі стосовно того, що суд дійшов помилкового висновку щодо відсутності у відповідача заборгованості за тілом кредиту, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані висновки суду підтверджуються наявними в справі доказами та всупереч ч. 3 ст.12 та ст. 81 ЦПК України не були спростовані належними доказами з боку позивача. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував, обставини, що мають значення для справи і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Сумського районного суду Сумської області від 28 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий - С. С. Ткачук Судді: О. Ю. Кононенко О. І. Собина