Ухвала КЦС ВС № 756/3965/21

Ухвала 24 січня 2022 року м. Київ справа № 756/3965/21 провадження № 61-21323ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У березні 2021 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з указаним позовом. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, у клопотанні представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про витребування доказів відмовлено. Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову в задоволенні клопотання про витребування доказів, повернуто особі, яка її подала. У грудні 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку. Частиною першою статті 353 ЦПК України встановлений вичерпний перелік ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду. Згідно з частиною другою статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 353 ЦПК України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів. Однак зі змісту статті 353 ЦПК України не вбачається, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції щодо витребування доказів. Відповідно до статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Згідно з частиною шостою статті 95 ЦПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Відповідно до частини першої та другої статті 116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом. Забезпечення доказів це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх імовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 9901/845/18 та у постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/385/19. Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що цивільним процесуальним законодавством передбачено механізм витребування доказів як способу забезпечення доказів (стаття 116 ЦПК України) та витребування доказів (стаття 84 ЦПК України), тобто процесуальний закон чітко розмежовує зазначені поняття. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду із клопотаннями про витребування оригіналів документів на підставі статті 84 ЦПК України. Проте заявник помилково ототожнив витребування доказів як спосіб забезпечення доказів, що в майбутньому можуть бути втрачені або їх подання виявиться ускладненим, та витребування доказів як сприяння суду сторонам в поданні відповідного доказу, який неможливо отримати самостійно. Пунктом 4 частини 5 статті 357 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Оскільки ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів не оскаржується в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає поверненню на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України. Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Оцінивши доводи касаційної скарги та мотиви судового рішення, яким вирішено питання про повернення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судом апеляційної інстанції вищенаведених положень ЦПК України не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року є необґрунтованою. Керуючись частинами першою, четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: С. Ф. Хопта О. М. Осіян Н. Ю. Сакара