Постанова 4875 № 905/949/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 січня 2022 року м. Харків Справа №905/949/21 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Шутенко І.А., за участю секретаря судового засідання Ярош В.В., за участю представників: позивача не з`явився; відповідача не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», (вх.№3425Д/1-40) на рішення Господарського суду Донецької області від 06.10.2021 року у справі №905/949/21, за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; код ЄДРПОУ 20077720), до Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» (87534, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Гризодубової, будинок 1; код ЄДРПОУ 33760279), про стягнення 13028209,62 грн.,- ВСТАНОВИВ: У травні 2021 року Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Комунального комерційного підприємство Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» про стягнення 13028209,62 грн., з яких: 11572270,65 грн. основний борг, 407980,53 грн. 3% річних та 1047958,44 грн. інфляційні втрати. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору №9052/1920-КП-6/8 постачання природного газу від 27.09.2019 року в частині оплати за поставлений газ, у зв`язку з чим виникла заборгованість та підстави для нарахування 3% річних, а також інфляційних втрат. Рішенням Господарського суду Донецької області від 06.10.2021 року у справі №905/949/21 (повний текст складено та підписано 11.10.2021 року, суддя Зекунов Е.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 11572270,65 грн. основного боргу, 365654,64 грн. 3% річних, 1008831,86 грн. інфляційних втрат та 194201,36 грн. судового збору. Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 06.10.2021 року в частині відмови у задоволені позовних вимог щодо стягнення 42325,89 грн. 3% річних та 39126,58 грн. інфляційних втрат та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Судові витрати апелянт просить суд покласти на відповідача. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні 42325,89 грн. 3% річних та 39126,58 грн. інфляційних втрат прийнято з порушенням норм процесуального права, а саме статей: 7, 86, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: а) неправильним тлумаченням ч.1 ст.3, ч.1 ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» №1730-VІІІ від 03.11.2016 року в редакції Закону України №1639; б) незастосуванням закону, який підлягав застосуванню, а саме: ч.2 ст.3 Закону України №1730 в редакції Закону №1639, пункту 14 Порядку ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 року №93. Скаржник вказує, що законом не передбачено автоматичного списання нарахованих сум інфляційних нарахувань, 3% річних, а відповідач не перебуває у Реєстрі теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, тобто не є учасником процедури врегулювання заборгованості відповідно до Закону №1730, а тому відсутні підстави для застосування такої процедури до відповідача та списання заборгованості, що є предметом даного спору у відповідності до процедур передбачених Законом №1730. Важливою також є та обставина, що станом на 01.06.2021 року відповідачем основний борг не сплачено і його розмір становить 11572270,65 грн. Так, Законом №1639 було внесено зміни до Закону України №1730 та викладено ряд його положень в новій редакції. Норма ст. 7 вказаного Закону передбачала, що на заборгованість, погашену до набрання чинності Законом, нарахування не здійснюються. Тобто, при застосуванні норми права слід було чітко розділити - яку частину боргу було вже сплачено а яку ні, і списати нарахування, здійснені на погашену. Натомість, в чинній редакції списання врегульовано у інший спосіб - всі нарахування станом на 01.06.2021 року мають бути списані у разі погашення суми основного боргу на вказану дату. Законодавець не розрізняє окремо нарахування, здійснені на погашену суму основного боргу та непогашену. Імперативна норма надає право на списання виключно всієї заборгованості на певну дату за умови погашення основного боргу. З огляд на ту обставину, що основний борг по договору №9052/1920-КП-6/8 від 27.09.2019 року відповідачем не погашено, апелянт наполягає, що підстав для списання нарахованих неустойки, інфляційних нарахувань, відсотків річних немає. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 року відкрито апеляційне провадження за скаргою позивача; встановлено строк на протязі якого відповідач має право подати відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі; справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації такого права. 17.12.2021 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№14802), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, відповідач у відзиві зазначає про незгоду вирішення судом питання розподілу судового збору. Ухвалою суду від 30.12.2021 року з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі, забезпечення повного і всебічного розгляду справи по суті, враховуючи неявку представників сторін у судове засіданні, керуючись приписами ст.216 та ст.270 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів відклала розгляд справи на іншу дату, а саме на 19.01.2022 року. Вказана ухвала була направлена сторонам рекомендованим листом 23.12.2021 року за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримана ними 28.12.2021 року, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які долучено до матеріалів справи. 18.01.2022 року на електронну пошту суду від відповідача надійшло клопотання (вх.№598), в якому повідомив, що проти позиції апелянта заперечує з підстав викладених у відзиві і просить залишити її без задоволення, а враховуючи неможливість прибуття для участі у розгляді справи повноважного представника судове засідання просить провести за його відсутності. Представник позивача у судове засідання 19.01.2022 року не з`явився, про причини не з`явлення суд не повідомив. Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, щ огляду на клопотання відповідача, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи в даному судовому засіданні за відсутності представників сторін. У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне. За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України). Згідно ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Так, 27.09.2019 року між АТ «НАК «Нафтогаз України» (постачальник, позивач у справі) та ККП «Маріупольтепломережа» (споживач, відповідач у справі) укладено договір постачання природного газу №9052/1920-КП-6/8 з додатковими угодами до нього, за умовами пункту 1.1. якого постачальник зобов`язався поставити споживачу природний газ, а споживач зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями (п.1.2. договору). У пункті 2.1. договору узгоджено, що постачальник передає споживачу у жовтні 2019 квітні 2020 року замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 3554 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях: у жовтні 2019 27 тис. куб. м., у листопаді 2019 571,8 тис. куб. м., у грудні 2019 808,3 тис. куб. м., у січні 2020 852,7 тис. куб. м., у лютому 2020 653,5 тис. куб. м., у березні 2020 503,5 тис. куб. м., у квітні 2020 137,8 тис. куб. м.. Всього 3554 тис. куб. м. Згідно з пунктом 3.8. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Споживач в акті приймання-передачі природного газу, зазначає виключно той обсяг, який відповідає обсягам газу, які були використані споживачем в той період (періоди), коли споживач був включений до Реєстру постачальника, що підтверджується споживачем в акті приймання-передачі газу. В акті приймання-передачі природного газу, ціна на природний газ має відповідати ціні, зазначеній в прейскуранті на відповідний період, також має бути врахований тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (розділ 4 цього договору). Відповідно до пункту 3.9. договору споживач зобов`язався надати постачальнику не пізніше 7 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом: 3.9.1. копію акту про надання послуг з розподілу природного газу за розрахунковий період, складеного між споживачем та оператором ГРМ (для споживачів, об`єкти яких приєднані до газорозподільних мереж); 3.9.2. інформацію за підписом уповноваженої особи споживача стосовно обсягів природного газу, використаних виключно в періоді (періодах) розрахункового періоду, коли він був включений до Реєстру споживачів постачальника (відповідно до пункту 3.8. цього договору), з розбивкою цих обсягів природного газу, за категоріями використання газу (у тому числі згідно з цим договором). Цю розбивку споживач розраховує самостійно, несе повну відповідальність за достовірність наданої інформації. Зазначена інформація не підлягає перевірці з боку постачальника і приймається постачальником як підтвердження фактично використаних споживачем обсягів газу в розрахунковому періоді; 3.9.3. підписані споживачем два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного у розрахунковому періоді природного газу згідно з цим договором і з урахуванням пункту 3.8 цього договору, його фактична ціна та вартість. Пунктом 3.10 договору визначено, що постачальник не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання постачальником актів приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого не підписання акта. Споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий період свідчить про повне виконання постачальником своїх зобов`язань за цим договором в частині постачання природного газу у відповідному розрахунковому періоді (пункт 3.11. договору). Відповідно до пункту 4.4. договору загальна вартість цього договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування. Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу (пункт 5.1 договору). За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором (пункт 7.1. договору). Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30 квітня 2020 року (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (пункт 11.1. договору). Матеріали справи свідчать, що договір підписано представниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб. На виконання умов договору позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ: у жовтні 2019 року на суму 169897,45 грн. (акт приймання-передачі природного газу від 31.10.2019 року); у листопаді 2019 року на суму 2648274,58 грн. (акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2019 року); у грудні 2019 року на суму 3338551,07 грн. (акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2019 року); у січні 2020 року на суму 3835405,46 грн. (акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2020 року); у лютому 2020 року на суму 3163652,96 грн. (акт приймання-передачі природного газу від 29.02.2020 року); у березні 2020 року на суму 1547803,08 грн. (акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2020 року); у квітні 2020 року на суму 530064,94 грн. (акт приймання-передачі природного газу від 30.04.2020 року); у травні 2020 року на суму 8167,27 грн. (акт приймання-передачі природного газу від 31.05.2020 року); у червні 2020 року на суму 4381,48 грн. (акт приймання-передачі природного газу від 30.06.2020 року); у липні 2020 року на суму 3623,82 грн. (акт приймання-передачі природного газу від 31.07.2020 року); у серпні 2020 року на суму 4107,55 грн. (акт приймання-передачі природного газу від 31.08.2020 року); у вересні 2020 року на суму 14443,79 грн. (акт приймання-передачі природного газу від 30.09.2020 року). Вказані акти підписані представниками сторін договору, підписи засвідчені печатками підприємств. У зв`язку з порушенням відповідачем взятого на себе зобов`язання передбаченого пунктом 5.1. договору АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося з позовом до ККП «Маріупольтепломережа» про стягнення основного боргу в розмірі 11572270,65 грн., 3% річних в сумі 407980,53 грн. та інфляційних втрат у сумі 1047958,44 грн. Судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення встановлено, що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем свого зобов`язання зі сплати вартості поставленого природного газу, що останнім не заперечується, і у позивача виникло право вимагати стягнення з відповідача простроченого грошового зобов`язання. Таким чином, місцевий господарський суд позовні вимоги про стягнення суми основного боргу за поставлений газ відповідно до договору №9052/1920-КП-6/8 від 27.09.2019 року визнав обґрунтованими, належним чином доведеними, а отже такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Розглядаючи позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції вказав, що з огляду на приписи ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», в редакції Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» (дата набрання чинності 29.08.2021 року), нарахування 3% річних та інфляційних втрат проведені позивачем за зобов`язаннями жовтня 2019 року, листопада 2019 року та частково грудня 2019 року за договором №9052/1920-КП-6/8 постачання природного газу від 27.09.2019 є неправомірними, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні відповідних позовних вимог. Надаючи правову оцінку обставинам справи, апеляційний господарський суд зазначає таке. Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що заявник в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області в частині відмови у задоволені позовних вимог щодо стягнення 42325,89 грн. 3% річних та 39126,58 грн. інфляційних втрат, колегія суддів переглядає справу в межах даної вимоги. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредиторів від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримання ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов`язання. На підставі вищевказаної норми Закону за прострочення виконання зобов`язання позивачем розраховано та заявлено до стягнення з відповідача на свою користь інфляційні втрати в загальній сумі 1047958,44 грн., з яких: - 27146,61 грн за період з 01.01.2020 по 31.07.2020 за зобов`язаннями листопада 2019 року; - 234146,87 грн за період з 01.02.2020 по 31.03.2021 за зобов`язаннями грудня 2019 року; - 358877,70 грн за період з 01.03.2020 по 31.03.2021 за зобов`язаннями січня 2020 року; - 268564,29 грн за період з 01.04.2020 по 31.03.2021 за зобов`язаннями лютого 2020 року; - 118066,91 грн за період з 01.05.2020 по 31.03.2021 за зобов`язаннями березня 2020 року; - 38727,15 грн за період з 01.06.2020 по 31.03.2021 за зобов`язаннями квітня 2020 року; - 579,22 грн за період з 01.07.2020 по 31.03.2021 за зобов`язаннями травня 2020 року; - 339,07 грн за період з 01.08.2020 по 31.03.2021 за зобов`язаннями червня 2020 року; - 288,26 грн за період з 01.09.2020 по 31.03.2021 за зобов`язаннями липня 2020 року; - 304,66 грн за період з 01.10.2020 по 31.03.2021 за зобов`язаннями серпня 2020 року; - 917,70 грн за період з 01.11.2020 по 31.03.2021 за зобов`язаннями вересня 2020 року. Крім того, позивачем розраховано та пред`явлено до стягнення 3% річних в загальній сумі 407980,53 грн, з яких: - 516,65 грн за період з 26.11.2019 по 09.01.2020 за зобов`язаннями жовтня 2019 року; - 26342,03 грн за період з 27.12.2019 по 20.07.2020 за зобов`язаннями листопада 2019 року; - 102042,03 грн за період з 27.01.2020 по 31.03.2021 за зобов`язаннями грудня 2019 року; - 125828,51 грн за період з 26.02.2020 по 31.03.2021 за зобов`язаннями січня 2020 року; - 96270,10 грн за період з 26.03.2020 по 31.03.2021 за зобов`язаннями лютого 2020 року; - 42913,04 грн за період з 28.04.2020 по 31.03.2021 за зобов`язаннями березня 2020 року; - 13479,58 грн за період з 26.05.2020 по 31.03.2021 за зобов`язаннями квітня 2020 року; - 186,95 грн за період з 26.06.2020 по 31.03.2021 за зобов`язаннями травня 2020 року; - 88,79 грн за період з 28.07.2020 по 31.03.2021 за зобов`язаннями червня 2020 року; - 64,83 грн за період з 26.08.2020 по 31.03.2021 за зобов`язаннями липня 2020 року; - 63,04 грн за період з 26.09.2020 по 31.03.2021 за зобов`язаннями серпня 2020 року; - 184,98 грн за період з 27.10.2020 по 31.03.2021 за зобов`язаннями вересня 2020 року. 03.11.2016 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії» №1730-VІІІ, який набрав чинності 30.11.2016 року. Цим Законом визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення. 29.08.2021 року набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» №1639-ІХ від 14.07.2021 року, яким внесено зміни до Закону №1730-VІІІ та до його назви. Згідно ч.1 ст.2 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», в редакції Закону №1639-ІХ, дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та послуги з його розподілу і транспортування, за теплову енергію, а також підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію. Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», в редакції Закону №1639-ІХ, для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Частиною 1 статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», в редакції Закону №1639-ІХ, передбачено, що на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ, а також послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію станом на 1 червня 2021 року неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються. Нараховані на заборгованість за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, утворену станом на 1 червня 2021 року, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не можуть бути предметом подальшого продажу та врегульовуються у такий спосіб: - підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, якщо погашення основної частини боргу здійснено до 1 червня 2021 року або до моменту укладення договорів про реструктуризацію відповідно до статті 5 цього Закону, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону; - підлягають списанню, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями умов укладеного договору про реструктуризацію заборгованості. Таким чином, вказаною статтею врегульовано питання списання з дня набрання чинності цим Законом (тобто з 29.08.2021 року ) неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг погашену до 1 червня 2021 року або до моменту укладення договорів про реструктуризацію відповідно до статті 5 цього Закону, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону. Вказана норма є нормою прямої дії. Застосування статті 7 Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до певної дати. Позивач вказує, що дана норма не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки вся сума основної заборгованості за договором станом на 1 червня 2021 року сплачена не була. Однак, як виходить з умов п. 5.1 договору грошове зобов`язання за фактично переданий природний газ повинно бути виконано споживачем до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу. Тобто, кожен місяць виникає нове грошове зобов`язання з оплати отриманого природного газу, відповідні акти підписуються кожен місяць. З матеріалів справи вбачається, що за поставлений газ згідно договору №9052/1920-КП-6/8 постачання природного газу від 27.09.2019 року відповідач за період з жовтня 2019 року по вересень 2020 року розрахувався не в повному обсязі. Позивач, розраховуючи розмір 3% річних та інфляційних втрат, здійснює окремі розрахунки виходячи з суми заборгованості, що виникала у кожний місяць поставки природного газу, окремо за кожним актом, а після вже підсумовує результат. Відповідно, вся сума заборгованості в цілому не використовується позивачем в якості базису нарахування інфляційних втрат та 3% річних. Так відповідачем було погашено заборгованість за зобов`язаннями жовтня 2019 року на суму 169897,45 грн., за зобов`язаннями листопада 2019 року на суму 2648274,58 грн., та частково за зобов`язаннями грудня 2019 року на суму 877930,77 грн. При цьому погашення вказаної заборгованості вчинено до 01.06.2021 року. Заборгованість за всі інші періоди ним погашена не була. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідач - Комунальне комерційне підприємство Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» є тим підприємством, яке включено до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. З огляду на обставини справи та приписи ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», в редакції Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про неправомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат за зобов`язаннями жовтня 2019 року, за зобов`язаннями листопада 2019 року та частково за зобов`язаннями грудня 2019 року за договором №9052/1920-КП-6/8 постачання природного газу від 27.09.2019 року. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, здійснивши власний розрахунок, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про стягнення інфляційних втрат у сумі 1008831,86 грн. та 3% річних у розмірі 365654,64 грн., оскільки такий розрахунок є вірним, а вимоги обґрунтованими та доведеними. Висновок щодо відмови у стягненні інфляційних втрат у розмірі 39126,58 грн та 3% річних у розмірі 42325,89 грн. є вірним та обґрунтованим, оскільки таке нарахування проведено на заборгованість, яка є погашеною станом на 01.06.2021 року і в силу приписів вищевказаного Закону з урахуванням внесених до нього змін підлягає списанню. Щодо розподілу судом першої інстанції судового збору за подання позовної заяви, то суд апеляційної інстанції зазначає, що за диспозицією статті 130 Господарського процесуального кодексу України, визнання частини позовних вимог не зумовлює вчинення дій по поверненню судового збору. Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України). Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються наявними в матеріалах справи документами та вчинені при довільному тлумаченні наявних між сторонами правовідносин та норм права. Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Донецької області від 06.10.2021 року у справі №905/949/21 без змін. Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Донецької області від 06.10.2021 року у справі №905/949/21 залишити без змін. Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 20 січня 2022 року. Головуючий суддя В.С. Хачатрян Суддя В.В. Россолов Суддя І.А. Шутенко