Постанова 4874 № 903/437/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2022 року Справа № 903/437/21 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Савченко Г.І., суддя Демидюк О.О. , суддя Крейбух О.Г. секретар судового засідання Соколовська О.В. за участю представників: позивача адвокат Грушицький О.І. відповідача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Санаторій матері і дитини "Пролісок" на рішення господарського суду Волинської області від 13.10.2021 у справі №903/437/21 (повний текст складений 22.10.2021, суддя Якушева І.О.) за позовом ОСОБА_2 , с. Залаззя, Любешівського району, Волинської області до Комунального підприємства "Санаторій матері і дитини "Пролісок", с. Грем`яче, Ківерцівського району, Волинської області про зобов`язання повернути майно, ВСТАНОВИВ: Рішенням господарського суду Волинської області від 13.10.2021 відмовлено у задоволенні клопотання позивача від 14.09.2021 про закриття провадження у справі. Позов задоволений повністю. Зобов`язано Комунальне підприємство "Санаторій матері і дитини "Пролісок" повернути ОСОБА_2 орендоване в неї майно, а саме: гідромасажні ванни BTL-3000 Series System 3 Alfa 60 у кількості 2-ох штук в належному технічно-справному стані та повідомити про дату, час та місце такого повернення. Стягнуто з Комунального підприємства "Санаторій матері і дитини "Пролісок" на користь ОСОБА_2 2 270 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору. Вказане рішення мотивоване тим, що у зв`язку із закінченням строку дії договору оренди, підлягає до задоволення вимога позивача про зобов`язання відповідача повернути майно з оренди. Не погоджуючись із ухваленим рішення, Комунальне підприємство "Санаторій матері і дитини "Пролісок" звернулося із апеляційною скаргою до суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 13.10.2021 у справі №903/437/21 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Задоволити клопотання, що додаються. Здійснювати розгляд апеляційної скарги за участю представника апелянта. Про дату та час розгляду апеляційної скарги повідомити апелянта додатково. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не враховано: законодавчу заборону ОСОБА_2 , перебуваючи на 2 групі спрощеної системи оподаткування, здійснювати діяльність щодо передачі майна в оренду; відсутністю у ФОП Лаговської Г.З. як суб`єкта господарювання будь-якої первинної документації щодо предмету вимоги (договору поставки ванн, видаткової накладної, платіжного доручення технічних паспортів, сертифікатів якості, договору оренди, акту прийому-передачі); незаявлення ОСОБА_3 позовної вимоги про визнання права власності на предмет спору та договору оренди обладнання укладеним; відсутністю у позивача договору оренди в оригіналі (належним чином підписаного); відсутністю у ОСОБА_3 оригіналу акту прийому-передачі обладнання (належним чином підписаного), в належному технічному стані; відсутністю у позивача доказу втрати вказаних первинних документів (актів, тощо); відмінностями у досудовій вимозі позивача і позовній заяві; під час досудового врегулювання спору ОСОБА_2 вимагала у відповідача повернення ванн за договорами, укладеними у 2018 році. Листом суду апеляційної інстанції від 10.11.2021 матеріали справи №903/437/21 витребовувалися з господарського суду Волинської області. 18.11.2021 матеріали справи №903/437/21 надійшли на адресу суду апеляційної інстанції. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Санаторій матері і дитини "Пролісок" на рішення господарського суду Волинської області від 13.10.2021 у справі №903/437/21. Розгляд апеляційної скарги призначений на 11.01.2022. В судовому засіданні 11.01.2022 оголошено перерву до 18.01.2022. В судовому засіданні 18.01.2022 представник скаржника підтримала доводи апеляційної скарги з підстав, викладених в ній. В судовому засіданні 18.01.2022 представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги з підтав, викладених у відзиві. Колегія суддів, заслухавши представників сторін, розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приписами статті 627 ЦК України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 629 вищенаведеного Кодексу передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 ГК України. У відповідності з п. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Статтею 760 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом. Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором. Як вбачається із матеріалів справи, 01.01.2017 між підприємцем Лаговською Галиною Зіновіївною як орендодавцем і Комунальним підприємством "Санаторій "Пролісок" як орендарем було укладено договір оренди обладнання №2. Згідно з п.п. 2.1.1 орендодавець зобов`язався передати обладнання орендареві не пізніше 2-ох календарних днів з дати підписання договору уповноваженими представниками сторін. Фактом передачі в оренду обладнання є підписаний акт прийому-передачі, який є додатком 2 та невід`ємною частиною договору. Відповідно до акту прийому - передачі від 01.01.2017 підприємець Лаговська Г.З. передала, а КП "Санаторій "Пролісок" прийняло гідромасажні ванни BTL-3000 Series System 3 Alfa 60 в кількості 2 шт. Судом встановлено, що Договір оренди №2 від 02.01.2017, акт прийому-передачі майна не підписані позивачем як орендодавцем, проте на цих документах міститься печатка підприємця Лаговської Г.З., та міститься підпис директора КП "Санаторій "Пролісок" і печатка підприємства. Відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру. Як неодноразово зазначав Верховний Суд (зокрема, постанови від 06.11.2018 у справі №910/6216/17, від 05.12.2018 у справі №915/878/16, від 03.02.2020 у справі №909/1073/17, від 18.08.2020 у справі №927/833/18), встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, накладних, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій. При цьому, у постанові Верховного Суду України від 23.07.2019 у справі №918/780/18 суд дійшов висновку про те, що з урахуванням приписів ст. 181 ГК України та ст. 207 ЦК України саме правочин (договір), а не підпис на документі скріплюється печаткою юридичної особи. Таким чином, наявність печатки на договорі оренди обладнання свідчить про наявність волевиявлення позивача на його схвалення. Судом з матеріалів справи встановлено, що Комунальним підприємством "Санаторій матері і дитини "Пролісок" не було доведено фактів протиправності використання печатки Лаговською Г.З. чи доказів її втрати, так само як і не було надано доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку її з втратою чи викраденням. За таких обставин, відсутні підстави вважати, що печатка позивача використовувалася проти його волі, а тому колегія суддів дійшла висновку, що Договір оренди №2 від 02.01.2017 та акт прийому-передачі від 01.01.2017 були укладені за наявності волевиявлення орендодавця. Судом встановлено, що згідно п.п. 3.1.8. п. 3.1. Договору оренди обладнання №2 від 01.01.2017 оренди обладнання по закінченню дії Договору орендар зобов`язався передати обладнання орендодавцю у стані, придатному для використання за призначенням і відповідно до статусу такого обладнання. Пунктом 7.1 Договору оренди обладнання №2 від 01.01.2017 визначено, що договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2017. У разі відсутності письмового повідомлення однієї із сторін про припинення або зміни умов договір протягом місяця до закінчення терміну дії даного Договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах. Суд апеляційної інстанцїі погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що у зв`язку з відсутністю письмового повідомлення однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди обладнання №2 від 0l.01.2017 орендні відносини між позивачем та відповідачем припинились 31.12.2018. Вказана обставина не заперечується сторонами. З метою надання повноважень з представництва інтересів в установах та підприємствах ОСОБА_2 було видано довіреність особі Касарди Я.І. У зв`язку з наданими Лаговською Г.З. повноваженнями Касарда Я.І., з метою захисту її прав та інтересів 04.07.2019 направив відповідачу лист з вимогою про продовження оренди або виконання зобов`язань за договором щодо повернення обладнання, що було передане Лаговською Г.З. в оренду. У відповіді на це звернення відповідач повідомив, що договорів, предметом яких була б оренда ванн, на підприємстві немає. В подальшому Касарда Я.І., виступаючи від імені ОСОБА_2 та в її інтересах, звернувся з заявою до правоохоронних органів щодо повернення відповідачем майна. За цим фактом було відкрито кримінальне провадження №12020030100000180 за ч. 2 ст. 191 КК України - привласнення чужого майна шляхом зловживання службовим становищем, що підтверджується копією витягу з ЄРДР від 12.03.2020. В рамках досудового розслідування було встановлено, що згадане гідротерапевтичне обладнання дійсно знаходиться на території КП "Санаторій "Пролісок". У відповідь на запит слідчого СВ Ківерцівського відділу поліції ГУ НП у Волинській області В. Кришталя КП "Санаторій "Пролісок" було надано копію договору оренди обладнання №2 від 01.01.2017 з додатками 1 та 2, а також копії платіжних доручень та рахунків на оплату. В матеріалах господарської справи №903/437/21 міститься копія договору оренди обладнання №2 від 01.01.2017, яка містить напис "Відповідає оригіналу", яка завірена заступником директора КП "Санаторій "Пролісок" О. Кузьменко, у відзиві на позов /а.с.38 - 43, т.1/ відповідач пояснював, що у нього є оригінал проекту договору з додатками . Судом апеляційної інстанції ухвалою від 22.11.2021 витребувано у позивача для огляду, якщо наявні, оригінал Договору оренди обладнання №2 від 01.01.2017 з додатками (специфікацією та актом прийому-передачі). Витребувано у відповідача для огляду, якщо наявні та повинні бути в силу правовідносин, оригінали документів з переліку витребуваних у позивача. Відповідачем до клопотання від 25.11.2021 доданий оригінал Договору оренди обладнання від 01.01.2017, на якому міститься печатка підприємця Лаговської Г.З., та міститься підпис директора КП "Санаторій "Пролісок" і печатка підприємства. Вказаний оригінал оглянутий в судовому засіданні. В судовому засіданні представник позивача пояснив, що у його довірителя відсутній оригінал Договору оренди обладнання від 01.01.2017, оскільки вся документація позивача знаходилися у приміщенні КП "Санаторій "Пролісок", де позивач орендувала приміщення. Враховуючи, що відносини з оренди приміщення у позивача припинилися, позивачу невідомо, де знаходиться примірник оригіналу Договору оренди обладнання від 01.01.2017, оскільки останній залишився у приміщенні КП "Санаторій "Пролісок". Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що незважаючи на те, що позивач не подала свого примірника Договору оренди, примірник договору є у відповідача, копія якого була ним завірена написом "Відповідає оригіналу", а тому повважав, що наявна копія Договору оренди від 01.01.2017 є достовірною. Відповідно до ч. 11 ст. 80 ГПК України у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. Водночас, заяв про виключення з числа доказів копії договору оренди обладнання не надходило. Факт існування договірних орендних відносин між позивачем та відповідачем щодо оренди ванн, укладення договору підтверджується також тим, що відповідач здійснював оплату за оренду, що підтверджується копією платіжного доручення №1226 від 28.12.2017 на суму 20400,00 грн, згідно з яким відповідач є платником, а позивач - отримувачем коштів, призначенням платежу зазначено: "Оплата згідно рахунку №569 за грудень 2017 року". В рахунку №569 від 20.12.2017 постачальником послуги оренди бальнеологічного обладнання є Лаговська Галина Зіновіївна, а платником - КП "Санаторій "Пролісок", рахунок виписано на оплату суми коштів в розмірі 20400,00 грн. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17 висловила позицію щодо визнання договору укладеним. Згідно з правовою позицією, викладеною у цій постанові, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. Таким чином, договір, яким обгрунтовано позовні вимоги, виконаний зі сторони позивача, який передав майна, і зі сторони відповідача, який сплачував за користування майном, тобто своїми діями сторони схвалили договір. Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на те, що у рахунку №569 від 20.12.2017 не зазначено на підставі якого саме договору оренди бальнеологічного обладнання здійснено оплату, оскільки відповідачем не доведено існування інших договорів оренди бальнеологічного обладнання, укладених з позивачем. Колегія суддів зазначає, що все вищевикладене спростовує доводи скаржника про неукладеність Договору оренди обладнання №2 від 01.01.2017. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" або "перевага доказів"; "наявність чітких та переконливих доказів"; "поза розумним сумнівом". Апеляційний суд приймає до уваги, що 17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, чим в господарський процес фактично впроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів". У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Варто відзначити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19). Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи містять копію видаткової накладної №ZВ000000109 від 11.07.2016, згідно якої ФОП Лаговська Г.З. придбала у ФОП Збишка І.Я, гідротерапевтичну ванну ВТL-3000 Series System 3 Alfa

60. В судовому засіданні представник позивача пояснив, що інша видаткова накладна у позивача не збереглася. Згідно п. 1.2 Договору оренди обладнання №2 від 01.01.2017 встановлено, що орендодавець підтверджує, що обладнання, перелік якого визначений у додатку 1 до даного договору, є власністю орендодавця. Водночас, у додатку 1 до Договору оренди обладнання №2 від 01.01.2017 встановлено перелік обладнання: гідротерапевтична ванна ВТL-3000 Series System 3 Alfa 60 у кількості 2 шт. Згідно з актом прийому - передачі від 01.01.2017 підприємець Лаговська Г.З. передала, а КП "Санаторій "Пролісок" прийняло гідромасажні ванни BTL-3000 Series System 3 Alfa 60 в кількості 2 шт. Колегія суддів, враховуючи стандарт доказування "вірогідності доказів", дійшла висновку, що ФОП Лаговська Г.З. передала в оренду КП "Санаторій "Пролісок" гідромасажні ванни BTL-3000 Series System 3 Alfa 60 в кількості 2 шт. Колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено, що право власності на вказані гідромасажні ванни належать КП "Санаторій "Пролісок" або третім особам. Посилання відповідача, що гідромасажні ванни передані КП "Санаторій "Пролісок" ще у 2015 році за програмою гранту, не знайшли підтвердження відповідними доказами. З огляду на викладене, є необґрунтованими доводи відповідача про відмінності у досудовій вимозі позивача (2 ванни: ванна BTL-3000 і ванна "Акваделіція") і позовній заяві (2 ванни BTL-3000), оскільки доказами, наявними в матеріалах справи, підтверджується передача гідромасажних ванн BTL-3000 Series System 3 Alfa 60 в кількості 2 шт. Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Підпунктом 3.1.8 п. 3.1 Договору оренди обладнання №2 від 01.01.2017 визначено, що по закінченню дії договору орендар зобов`язується передати обладнання орендодавцю у стані, придатному для використання за призначенням і відповідно до статусу такого обладнання. Відповідно до п. 5.1 Договору оренди обладнання №2 від 01.01.2017 сторони домовилися, що останнім днем оренди обладнання є дата, вказана в п. 7.1 даного договору. Ця дата повинна збігатися у часі з моментом підписання Акту прийому-передачі обладнання. Отже, обов`язок щодо повернення майна після закінчення дії договору передбачений п.п.3.1.8. п. 3.1. договору, а із змісту п.5.1. договору випливає, що повернення майна орендодавцю має бути оформлено актом прийому-передачі обладнання. Як вже було встановлено судом, у зв`язку з відсутністю письмового повідомлення однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди обладнання №2 від 0l.01.2017, орендні відносини між позивачем та відповідачем припинились 31.12.2018. Матеріали справи не містять доказів, що Комунальне підприємство "Санаторій матері і дитини "Пролісок" виконало взяті за договором №2 від 01.01.2017 зобов`язань та повернуло передане йому в тимчасове користування майно. Враховуючи, що у зв`язку із закінченням строку дії договору оренди обладнання підлягає до задоволення вимога позивача про зобов`язання відповідача повернути майно з оренди. Крім того, колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про відмінності у підписах позивача на рахунку №569 та видатковій накладній від 11.07.2016 за №ZB000000109. Водночас, предметом позову у даній справі є повернення орендованого майна на підставі ч. 1 ст. 785 ЦК України, а не витребування майна із чужого незаконного володіння згідно ст. 387 ЦК України, а тому визначальним у даній справі є факт передачі в оренду майна та повернення орендованого майна (судом встановлено, що Договір оренди від 01.01.2021 є укладеним, майно згідно акту приймання-передачі від 01.01.2017 передане КП "Санаторій "Пролісок", орендоване майно не повернуте позивачу), а не доведення права власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду, що та обставина, що серед зареєстрованих видів діяльності позивача, вказаних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, відсутній такий вид господарської діяльності як передача майна в оренду, не перешкоджала позивачу передати майно в оренду відповідачу, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з ч. 1 ст. 781 Цивільного кодексу України власник речі має право передання майна у найм. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання скаржника про виклик позивача ОСОБА_2 для надання пояснень по суті справи та витребування у ФОП Збишка І.Я. відомостей та пояснень щодо угоди з ФОП Лаговською Г.З. щодо придбання останньою спірних ванн у 2016 році, не підлягають до задоволення. Щодо клопотання про закриття провадження у справі від 14.09.2021, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Згідно з висновком щодо застосування норм права, викладеним у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 73), з 15 грудня 2017 господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п.1 ч.1 ст. 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем. Обґрунтовуючи доводи клопотання, відповідач зазначає, що 23.06.2020 суб`єкт господарювання Лаговська Г.З. припинила здійснювати підприємницьку діяльність; позивач не могла здійснювати господарської діяльності із здавання майна в оренду, оскільки такого виду діяльності не було серед зареєстрованих нею видів господарської діяльності; позивач не підписувала договору оренди обладнання та актів прийому-передачі, не погоджувала істотних умов договору; перебувала на спрощеній системі оподаткування (2 група). На думку відповідача, у господарського суду не було правових підстав для відкриття провадження у справі, оскільки на момент звернення до суду із позовом майнового характеру ОСОБА_2 не була суб`єктом господарювання, не мала договірних відносин з відповідачем, а тому провадження у справі на підставі ст. 231 ГПК України слід закрити. Судом встановлено, що 23.06.2020 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою- підприємцем Лаговською Г.З. З матеріалів справи вбачається, що позовну заяву подано до суду 10.06.2021, коли ОСОБА_2 втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності. Проте, враховуючи приписи ст. ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, припинення фізичною особою - суб`єктом підприємницької діяльності Лаговською Г.З. підприємницької діяльності, не припиняє її прав та зобов`язань за договорами, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, які залишаються за нею як за фізичною особою. Колегія суддів зазначає, що стороною Договору оренди обладнання №2 від 01.01.2017 - орендодавцем зазначена Лаговська Г.З. як приватний підприємець. Отже, спір пов`язаний з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалась зазначеною фізичною особою, зареєстрованою як підприємцем. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що підстави для закриття провадження у справі на підставі ст.231 ГПК України у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішення в порядку господарського судочинства, відсутні. Клопотання відповідача про закриття провадження у справі не підлягає до задоволення. Також колегія суддів зазначає, що позовна вимога позивача у справі - Лаговської Г.З. про повернення майна має немайновий характер, оскільки між сторонами мають місце правовідносини, які врегульовані договором оренди, строк дії якого закінчився, а отже вимога до відповідача про повернення майна є вимогою про виконання обов`язку в натурі, об`єктом вимоги є дія зобов`язаної сторони, що не піддається грошовій (вартісній) оцінці. Вимагаючи повернути майно, позивач просить виконати зобов`язання, взяте на себе відповідачем за договором оренди обладнання №2 від 01.01.2017. Така вимога не підлягає вартісній грошовій оцінці, оскільки йдеться про захист прав позивача як сторони договору, контрагент якого не виконує зобов`язання, передбачені договором. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що твердження відповідача про необхідність сплати позивачем судового збору в розмірі 1,5% від вартості майна, яке витребовується, є безпідставним. Таким чином, доводи апелянта, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Місцевим господарським судом повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права. За таких обставин підстав для зміни, скасування рішення місцевого господарського суду не вбачається. Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скраги покладються на скаржника. Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Санаторій матері і дитини "Пролісок" на рішення господарського суду Волинської області від 13.10.2021 у справі №903/437/21 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 13.10.2021 у справі №903/437/21 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

4. Справу №903/437/21 повернути до господарського суду Волинської області. Повний текст постанови складений "20" січня 2022 р. Головуючий суддя Савченко Г.І. Суддя Демидюк О.О. Суддя Крейбух О.Г.