Постанова Київський апеляційний суд № 761/20215/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М. № 22-ц/824/1952/2022 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 761/20215/19 20 січня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Левенця Б.Б. при секретарі - Панчошній К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 вересня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Волошина В.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокул» про стягнення заборгованості по заробітній платі, невиплаченій премії, зобов`язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку,- в с т а н о в и в: 16 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокул» про стягнення заборгованості по заробітній платі, невиплаченій премії, зобов`язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку. В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що він працював у відповідача ТОВ «Єврокул» на посаді «директора з розвитку» у період з 08 березня 2016 року по 08 березня 2017 року. Вказує на те, що заява про прийом на роботу була написана ним у м. Дніпро, по місцю знаходженню роботодавця. Проте свої функціональні обов`язки він виконував по всій території України, включаючи м. Київ. На момент прийняття на роботу копію наказу про призначення його на відповідну посаду відповідачем надано не було. Вважає, що наявність його трудових відносин з відповідачем підтверджується, зокрема, копією скріншоту електронного листування, його участю у виставках і семінарах, що підтверджується долученими до позовної заяви відповідними документами, копією скріншоту його реєстрації в службовій системі компанії «Bitrix», екземпляром участі в одному з проектів з 05 грудня 2016 року по 22 листопада 2017 рік та дорученням від компанії. Вказує на те, що йогозаробітна плата був узгоджена з керівництвом відповідача в розмірі: 5000,00грн. щомісячна ставка і 40% від реалізованих продажів. Проте, з 08 березня 2017 рокувідповідач припинив виплату йому заробітної плати повністю, що призвело до конфлікту з керівництвом компанії і фактичним розірванням трудового договору. Вважає, що відповідач грубо порушив норми ст. 116 КЗпП України, оскільки в день його звільнення йому не було повідомлено про нараховані суми належні до виплати при звільненні та не здійснив виплату належних при звільненні коштів. З огляду на вище викладене, з урахування уточнених позовних вимог, які були прийняті судом, просив суд стягнути з відповідача на його користь невиплачену премію в розмірі 504 000,00 грн.; середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку в розмірі 170000,00 грн. за період з 08 березня 2016рокупо 15 січня 2020року. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокул» про стягнення заборгованості по заробітній платі, невиплаченій премії, зобов`язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку залишено без задоволення. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 20 жовтня 2021 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 вересня 2021 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом першої інстанції не в повній мірі було з`ясовано всі обставини справи, а саме те, що його було допущено до виконання обов`язків директора з розвитку Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокул» на підставі написаної ним заяви про прийом на роботу. Факт допуску його до роботи у відповідача та виконання ним трудових обов`язків підтвердив допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 , який на час виникнення спірних правовідносин працював комерційним директором ТОВ " Єврокул". Вказаний свідок в своїх поясненнях зазначав, що позивач працював на посаді «директора з розвитку» Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокул» та з робочих питань він звертався до позивача. Зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення відхилив його доводи про наявність у нього довіреності Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокул» від 10 листопада 2016 року, відповідно до якої він мав доступ до майна компанії з посиланням на те, що наявність такої довіреності не підтверджує наявності між сторонами трудових відносин, так як правовідносини, пов`язані з довіреність регулюються цивільним, а не трудовим законодавством. При цьому суд не пояснив, чим би відрізнялась така ж довіреність на вчинення тих же дій, якби між позивачем та відповідачем дійсно існували трудові відносини. Звертає увагу, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами наявність у нього доступу до корпоративного відокремленого модулю програми «Bitrix», довіреності товариства, здійснення ним представницьких функцій та проведення переговорів від імені товариства, а також подання ним відповідачу заяви про прийняття його на роботу разом із паспортом. Посилається на те, що суд першої інстанції при вирішенні спору не встановив характер дійсних правовідносин, що склались між сторонами та безпідставно не застосував до правовідносин, що виникли між сторонами положення ст.ст. 235, 116, 11 КЗпП України. 12.01.2022 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокул» адвокат Андрусенко Валерій Васильович поштою направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу позивач залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Посилається на те, що суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив дійсні обставини справи, дослідив надані сторонами докази, надав їм вірну правову оцінку та прийшов до обгрунтованого висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт перебування його в трудових відносинах з ТОВ " Єврокул". Зокрема, позивачем не надано суду доказів подання ним до товариства заяви про прийняття його на роботу, трудової книжки, виплати йому відповідачем заробітної плати та утримання з неї обов`язкових платежів. Вважає, що суд першої інстанції вірно надав критичну оцінку показам допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_2 , який посилався на те, що він спілкувався з позивачем за спеціальною програмою питань, до якої доступ за спеціальним паролем мають лише працівники відповідача, так як вказані покази не підтверджують факт існування між сторонами трудових відносин. Надані позивачем в якості доказів роздруківки електронного листування підтверджують лише факт спілкування позивача з посадовими особами відповідача на різні теми, що свідчить про існування між ними ділових, а не трудових відносин. Надана позивачем для приєднання до справи копія угоди про співпрацю від 22.02.2016 року між фізичними особами ОСОБА_1 ( представник ІнтерБудГруп) та ОСОБА_4 ( "Єврокул"), надана відповідачем Інформація з Єдиного державного реєстру підприємств, з якої вбачається, що ОСОБА_1 є керівником ТОВ "ІнтерБудГруп" також підтверджують факт наявності між позивачем та посадовими особами відповідача ділових відносин . Наданій на ім`я позивач довіреності суд першої інстанції також надав вірну правову оцінку. Крім того, вказана довіреність була видана строком на 9 днів. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Загорняк Наталія Борисівна повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокул» Бабенко Сергій Анатолійович в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокул» про стягнення заборгованості по заробітній платі, невиплаченій премії, зобов`язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку, суд першої інстанції посилався на те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт перебування його в трудових відносинах з ТОВ «Єврокул», оскільки ним не надано, зокрема, заяву про прийняття на роботу, трудову книжку та докази виплати йому заробітної плати та утримання із заробітної плати обов`язкових платежів (податок з доходів фізичних осіб та військовий збір). Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він зроблений на підставі повного та об`єктивного дослідження наданих сторонами доказів, яким надана вірна правова оцінка, з огляду на наступне. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. У випадку порушення вказаних прав особа має право звернутися до суду за їх захистом. Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України. При цьому, Кодекс законів про працю України є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, що виникають у сфері трудового права, та визначає, зокрема, основні трудові права громадянина, до яких і належить право на звернення до суду про вирішення спору. Згідно частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Статтею 23 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. За змістом статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів. Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи. Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009р., правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. На підтвердження факту перебування в трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю " Єврокул" позивач ОСОБА_1 надав суду копії скріншоту електронного листування, роздруківок із сайту мережі «Інтернет» щодо його участі у виставках і семінарах, копії скріншоту реєстрації в службовій системі компанії -«Bitrix», екземпляру участі в одному з проектів з 05 грудня 2016 року по 22 листопада 2017 року, копії виписок з банківського рахунку позивача у АТ КБ " ПриватБанк", копію довіреності від 10 листопада 2016 року, виданої позивачу від відповідача, згідно якої ТОВ «Єврокул» довіряє ОСОБА_1 отримувати кореспонденцію та вантажі ТОВ «Єврокул» в місцях поставки та на складах перевізників, посилався також на покази допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_2 . Надаючи оцінку вказаним доказам, суд першої інстанції обґрунтовано послався в рішенні на те, що копії скріншоту електронного листування, роздруківок із сайту мережі «Інтернет» щодо участі позивача у виставках і семінарах, копії скріншоту реєстрації позивача в службовій системі компанії -«Bitrix», його участі в одному з проектів з 05 грудня 2016 року по 22 листопада 2017 року, копії виписок з банківського рахунку позивача в АТ КБ " ПриватБанк" не є належними доказами, які можуть підтвердити сталі трудові відносини між сторонами у даній справі, оскільки з вказаних доказів не вбачається що позивач працював в ТОВ «Єврокул». Здійснення грошових переказів позивачу від ОСОБА_4 , який є директором ТОВ «Єврокул», не можна розцінювати, як виплату заробітної плати працівнику вказаного товариства, оскільки така інформація відсутня в банківських виписках. Що стосується довіреності від 10 листопада 2016 року, виданої позивачу від відповідача, згідно якої ТОВ «Єврокул» довіряє ОСОБА_1 отримувати кореспонденцію та вантажі ТОВ «Єврокул» в місцях поставки та на складах перевізників, то суд першої інстанції вірно зазначив, що даний письмовий доказ також не доводить факт наявності трудових відносин між сторонами, оскільки правовідносини, пов`язані з довіреністю, регулюються цивільним, а не трудовим законодавством, а саме ст. 244 ЦК України. Доводи апеляційної скарги позивача про те, що при цьому суд першої інстанції не пояснив, чим би відрізнялась така ж довіреність на вчинення тих же дій, якби між позивачем та відповідачем дійсно існували трудові відносини, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, так як відповідно до вимог ст. 244 ЦК України, на яку послався в рішенні суд першої інстанції, представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може грунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. З наданої позивачем копії довіреності ТОВ " Єврокул", виданої 10.11.2016 року вбачається, що товариство довіряє ОСОБА_1 отримувати кореспонденцію та вантажі ТОВ " Єврокул" в місцях поставки та на складах перевізників. В ній відсутня інформація про те, що довіреність видана позивачу, як працівнику товариства, вказана довіреність видана строком на 9 днів з 10.11.2016 року до 18.11.2016 року. З огляду на положення ст. 244 ЦК України юридична особа може видати довіреність для представництва її інтересів будь-якій особі, незалежно від того, чи є вказана особі її працівником. Вірним є висновок суду першої інстанції щодо критичної оцінки показів свідка допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_2 , який у період з 22.09.2016 року по 31 жовтня 2019 року працював у ТОВ " Єврокул" на посаді начальника відділу збуту ( маркетингу), так як до кола його службових обов`язків не входив облік та кадрова робота на підприємстві, у зв`язку з чим свідок не міг надати суду покази щодо прийняття та звільнення позивача з роботи на підприємстві. Показання вказаного свідка про те, що він спілкувався з позивачем за спеціальною програмою питань, пов`язаних з роботою та що таке спілкування відбувалось в спеціальній програмі " Bitrix" не підтверджують факту перебування позивач у трудових стосунках з відповідачем. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що факт допуску його до роботи у відповідача та виконання ним трудових обов`язків підтвердив допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 , який на час виникнення спірних правовідносин працював комерційним директором ТОВ " Єврокул" та що вказаний свідок в своїх поясненнях зазначав, що позивач працював на посаді «директора з розвитку» Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокул» та з робочих питань він звертався до позивача, правильності висновку суду першої інстанції щодо оцінки показів вказаного свідка не спростовують. Крім того, з наданих представником відповідача копій наказу № 2109-К від 21 вересня 2016 року та від 31 жовтня 2019 року вбачається, що ОСОБА_2 був прийнятий і працював до дня звільнення у ТОВ " Єврокул" на посаді начальника відділу збуту ( маркетингу), а не на посаді комерційного директора, як зазначає позивач. Суд першої інстанції вірно зазначив в рішенні про те, що позивачем на підтвердження факту перебування його у трудових відносинах з відповідачем не надано доказів подання ним на адресу відповідача заяви про прийняття на роботу, трудової книжки, доказів виплати йому заробітної плати товариством та утримання із його заробітної плати обов`язкових платежів (податку з доходів фізичних осіб та військового збору), так як такі докази в матеріалах справи дійсно відсутні. При цьому, відповідач надав суду докази, які спростовують доводи позивача про перебування його у трудових відносинах з ТОВ "Єврокул" на посаді директора з розвитку, зокрема, штатні розписи товариства за березень 2016 року - березень 2017 року, з яких вбачається, що у штатному розписі товариства була відсутня така посада, як директор з розвитку. Доводи апеляційної скарги позивач про те, що суд першої інстанції при вирішенні спору не встановив характер дійсних правовідносин, що склались між сторонами та безпідставно не застосував до правовідносин, що виникли між сторонами положення ст.ст. 235, 116, 117 КЗпП України, колегія суддів відхиляє, так як суд вірно встановив факт відсутності між сторонами трудових правовідносин, а тому були відсутні правові підстави для застосування чудом при вирішенні вказаного спору ст. 116 КЗпП України, яка регулює питання здійснення розрахунку з працівником при його звільненні, ст. 117 КЗпП України, яка визначає відповідальність власника або уповноваженого ним органу в разі невиплати з його вини належних працівнику при звільненні сум у визначені строки, та ст. 235 КЗпП України, яка регулює питання поновлення працівника, звільненого без законних підстав, та виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 вересня 2021 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 24 січня 2022 року. Головуючий: Судді: