Постанова Київський апеляційний суд № 756/6175/16-ц

справа № 756/6175/16-ц головуючий у суді І інстанції Шевчук А.В. провадження № 22-ц/824/1375/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 19 січня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Гасюк В.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , та апеляційною скаргою ОСОБА_3 , поданою представником ОСОБА_4 , на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», Вишгородська районна державна нотаріальна контора, про стягнення боргу та звернення стягнення на спадкове майно, - В С Т А Н О В И В: У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просив накласти стягнення на спадкове майно, яке прийнято спадкоємцями після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 в межах суми боргу у розмірі 458 300 доларів США, що станом на 12 травня 2016 року за офіційним курсом НБУ становить - 11 604 156 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за борговими розписками від 30 січня 2009 року, 26 липня 2010 року та 01 січня 2015 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_9 грошові кошти у загальному розмірі 458 300 доларів США. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер. За життя отримані кошти не були повернуті позивачу. 15 квітня 2016 року позивачем було подано вимогу (претензію) про обов`язок спадкодавця щодо повернення боргу. Дана вимога була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазурчук Н.В. та направлена на адресу Вишгородської районної державної нотаріальної контори, де відкрито спадкову справу № 83/2016 щодо майна померлого ОСОБА_9 . ОСОБА_9 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , яка фактично прийняла спадщину. Позивач неодноразово звертався до спадкоємця з питання повернення боргу. Однак, в добровільному порядку ОСОБА_3 кошти не повернула, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом в порядку ст. 1282 ЦК України. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в межах вартості майна, у розмірі, який відповідає їх часткам одержаної спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 в рахунок погашення заборгованості останнього на користь ОСОБА_1 97 333 доларів США, 32 центи. Стягнуто з ОСОБА_6 в межах вартості майна, у розмірі, який відповідає її частці одержаної спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 в рахунок погашення заборгованості останнього на користь ОСОБА_1 48 666 доларів США, 66 центів. В задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що він реалізував своє право вимоги до відповідачів в межах строків, передбачених вимогами ст. 1281 ЦК України. Щодо невідповідності підпису у розписках та їх виконанні ОСОБА_9 , даний доказ міг би бути підтверджений або спростований шляхом призначення почеркознавчої експертизи. Проте, суд не роз`яснив учасникам судового розгляду право на її проведення. Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 607/98/17 та вказує на те, що суд не сприяв позивачу в реалізації його прав як кредитора спадкодавця, не витребував відповідних доказів щодо наявності спадкової маси та її вартості, чим самоусунувся від покладених на нього обов`язків. Наявність розписки у позивача є свідченням невиконання відповідачем умов договору позики. Суд першої інстанції не встановлював і не досліджував обставини даного спору у контексті вимог сімейного законодавства. При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Під час перебування у шлюбі ОСОБА_3 з ОСОБА_9 було придбано значну кількість нерухомого майна, яке використовувалося на користь та в інтересах сім`ї. Суд першої інстанції уникнувши процесуального обов`язку щодо визначення спадкової маси спадкодавця з урахуванням вимог спільної сумісної власності колишнього подружжя, у тому числі, не наклав арешт на майно на підставі заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, що у свою чергу призвело до негативних наслідків. Позивач посилається на ряд постанов Верховного Суду, зокрема, у справах № 338/180/17, № 390/34/17, № 754/5841/17, № 607/98/17. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що вона ставила під сумнів достовірність підпису у розписках та їх виконання ОСОБА_9 . Відповідач також просила застосувати строки позовної давності, вказуючи на безпідставність вимог. Звертаючись до суду, позивач не надав доказів належності спадкодавцю ОСОБА_9 рухомого чи нерухомого майна на момент відкриття спадщини, а також вартості одержаного у спадщину майна спадкоємцями. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що згідно з розпискою від 30 січня 2009 року ОСОБА_9 взяв у ОСОБА_1 146 000 доларів США 30 січня 2009 року під 15 % в місяць. Зобов`язався повернути суму і відсотки по ній. Заставним майном є паркінги 5 (п`ять) штук за адресою АДРЕСА_1 (а.с.6, Т.1). Згідно з розпискою від 26 липня 2010 року ОСОБА_9 винен ОСОБА_1 суму в розмірі 146 000 доларів США не включаючи суму відсотків із вказаної суми» (а.с.7, Т.1). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер (а.с.66, Т.1). Вишгородською районною державною нотаріальною конторою Київської області відкрито спадкову справу № 83/2016 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 . З заявами про кредиторські вимоги до спадкоємців померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 в межах строків, визначених ст. 1281 ЦК України, до нотаріальної контори звернулися ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_1 (а.с.63-80, Т.1) Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 як кредитора спадкодавця до спадкоємців померлого ОСОБА_9 є законними та обґрунтованими. Однак, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті. Зі смертю позичальника зобов`язання щодо повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються ст. 1281, 1282 ЦК. Згідно зі ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі. У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного в спадщину. Таким чином, правовідносини, що виникли між банком і боржником після його смерті, трансформуються в зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника й вирішуються в порядку положень ст. 1282 ЦК України. При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені в ч. 2 та 3 ст. 1281 ЦК України, оскільки в разі пропуску таких строків на підставі ч. 4 ст. 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; при дотриманні кредитором строків, визначених у ст. 1281 ЦК України та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд установлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника суду належить установити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України. Звертаючись до суду з позовом до спадкоємців ОСОБА_9 , ОСОБА_1 вказує на те, що він передав ОСОБА_9 грошові кошти у загальному розмірі 458 300 доларів США. Однак, останній помер та за життя кошти позивачеві не повернув. Відповідачі прийняли спадщину, проте, на звернення ОСОБА_1 з питання повернення боргу в добровільному порядку ОСОБА_3 кошти не повернула. Як зазначалося вище, при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника обсяг спадкового майна та його вартість, визначаючи тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України. На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надав суду розписки та вимогу (претензію) про обов`язок спадкодавця. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У той же час, позивачем не доведено наявність, об`єм та вартість спадкового майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_9 та яке ввійшло до складу спадщини. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові, ОСОБА_1 , посилаючись на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 607/98/17, вказує на те, що суд не сприяв позивачу в реалізації його прав як кредитора спадкодавця, не витребував відповідних доказів щодо наявності спадкової маси та її вартості, чим самоусунувся від покладених на нього обов`язків. Суд першої інстанції не встановлював і не досліджував обставини даного спору у контексті вимог сімейного законодавства. Разом з тим, такі доводи позивача є безпідставними, виходячи з наступного. Обставини зазначеної справи істотно відрізняються від обставин справи № 607/98/17, на висновок Верховного Суду у якій посилається позивач. Так у справі № 607/98/17 Верховним Судом встановлено, що банк надав належні та допустимі докази наявності спадкового майна після смерті позичальника, зокрема, відомості щодо автомобілів, які належали останньому, та підприємств, якими був засновник позичальник. Позивач подавав до суду першої інстанції клопотання про витребування інформації щодо успадкування відповідачем майна після смерті її батька та встановлення його розміру, однак, таке клопотання залишилося судом поза увагою. З огляду на встановлення у зазначеній справі обсягу спадкового майна, що належала померлому спадкодавця, Верховний Суд зробив висновки, що встановивши відповідно до положень статті 1282 ЦК України наявність порушеного права (наявність непогашеної заборгованості) та факт прийняття спадщини після смерті позичальника його дочкою, наявність спадкового майна, суд апеляційної інстанції відмовив у позові з огляду на те, що позивачем не надано доказів того, що відповідач фактично прийняла спадщину на належне померлому майно та вартості цього майна. У той же час, суд не врахував, що принцип змагальності цивільного процесу, який був закріплений у статті 81 ЦПК України, передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Отже, посилання позивача на постанову Верховного Суду у справі № 607/98/17 є безпідставним, оскільки у справі, що розглядається, ОСОБА_1 , на відміну від позивача у справі № 607/98/17, не подавав суду першої інстанції будь-яких доказів наявності спадкового майна взагалі, не подавав суду першої інстанції жодних клопотань про витребування відомостей про належне померлому майно на момент відкриття спадщини. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звертався до суду з клопотанням про витребування доказів, а саме інформації про наявність та склад у власності ОСОБА_3 нерухомого майна, та спадкової справи з метою встановлення обсягу майна, що належало ОСОБА_9 . Після надходження з нотаріальної контори спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_9 , у якій відсутня інформація про наявність спадкового майна, позивач не заявляв інших клопотань щодо витребування зазначених відомостей. У відповідності до ч. 2, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З огляду на зазначені приписи закону апеляційний суд не приймає докази, які подані позивачем до суду апеляційної інстанції, оскільки жодних доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції позивач не навів. Посилання позивача на постанови Верховного Суду у справах № 338/180/17, 390/34/17 та 754/5841/17 є безпідставним, оскільки обставини у цих справах не стосуються відносин стягнення заборгованості з спадкоємців померлого боржника. Оскаржуючи рішення суду в частині відмови у задоволенні позову, ОСОБА_1 , серед іншого, посилається на те, що наявність розписки у позивача є свідченням невиконання відповідачем умов договору позики. Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що під час розгляду справи суд першої інстанції взяв до уваги розписку ОСОБА_9 від 30 січня 2009 року на суму 146 000 доларів США. 27 липня 2010 року ОСОБА_9 написав розписку, зі змісту якої вбачається, що він винен ОСОБА_1 суму у розмірі 146 000 доларів США. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. У постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №194/1126/18 Верховний Суд зазначив, що «У справі, що переглядається, суди встановили, що зміст розписки 24 квітня 2018 року не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів та позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів та підтвердження факту передачі коштів відповідачу. За таких обставин, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог». У наданій позивачем розписці від 26 липня 2010 року фактично підтверджено наявність у ОСОБА_9 перед ОСОБА_1 боргу. У даній розписці відсутні дані щодо отримання коштів від позивача у вказану дату, а сама розписка не підтверджує виникнення між сторонами нових грошових зобов`язань. У матеріалах справи міститься наданий позивачем розрахунок щодо суми боргу у розмірі 458 300 доларів США (а.с.8, Т.1, а.с.89, Т.2), який не містить ані даних про особу ОСОБА_1 та особу ОСОБА_9 , ані їх підписів, та не є договором позики у розумінні ст. 1046, 1047 ЦК України, а, відтак, відмовляючи в задоволенні позову в цій частині через недоведеність факту виникнення боргових зобов`язань, суд першої інстанції дав належну оцінку зазначеним обставинам та вимогам позивача. Позивач вказує, що суд не пропонував учасникам судового розгляду справи провести судову почеркознавчу експертизу та не роз`яснив право на її проведення з метою підтвердження або спростування зазначеного доказу. Разом з тим, у силу вимог ст. 81 ЦПК України обов`язок доведення та спростування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, лежить виключно на них. Крім того, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач ОСОБА_3 заявляла клопотання про призначення посмертної судово-почеркознавчої експертизи, у задоволенні якого судом було відмовлено. Представник позивача ОСОБА_10 був присутній у судовому засіданні та заперечував проти призначення експертизи. Відтак, у позивача відсутні підстави стверджувати, що він, як учасник справи, не був обізнаний про можливість заявити клопотання про призначення експертизи. ОСОБА_1 також посилається на те, що суд першої інстанції не встановлював і не досліджував обставини даного спору у контексті вимог сімейного законодавства. При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Разом з тим, предметом даного спору є накладення стягнення на спадкове майно, яке прийнято спадкоємцями після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 в межах суми боргу, а не стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_3 . Ухвалою суду від 26 травня 2016 року ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно і дана ухвала суду позивачем не оскаржувалася, а, отже, посилання позивача на те, що суд не наклав арешт на майно на підставі заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, що у свою чергу призвело до негативних наслідків, не можуть бути прийняті до уваги судом. У зв`язку з зазначеним, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову у силу вимог ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи з прийняттям постанови по суті позовних вимог. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При подачі апеляційної скарги ОСОБА_3 сплатила судовий збір у розмірі 10 335 грн. Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню на користь відповідача з позивача підлягає стягненню судовий збір у зазначеному розмірі. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 ,залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , задовольнити. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 березня 2021 року в частині задоволення позову скасувати та прийняти в цій частині постанову. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», Вишгородська районна державна нотаріальна контора, про стягнення боргу та звернення стягнення на спадкове майно відмовити. В іншій частині рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 березня 2021 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_3 , проживаючої по АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 10 335 (десять тисяч триста тридцять п`ять) гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 24 січня 2022 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.