Постанова 4824 № 368/676/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 368/676/21 Головуючий у суді І інстанції Іванюта Т.Є. Провадження № 22-ц/824/287/2022 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 січня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Ігнатченко Н.В., суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 10 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Переселенської територіальної громади Обухівського району Київської області про відшкодування шкоди, в с т а н о в и в: У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Переселенської територіальної громади Обухівського району Київської області про відшкодування шкоди. Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 10 вересня 2021 року позовну заяву повернуто позивачу з підстав не усунення нею недоліків цієї заяви, визначених в ухвалі суду від 16 серпня 2021 року. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій з урахуванням неодноразово поданих уточнень, зокрема, просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що районним судом зроблено незаконний та необґрунтований висновок про невідповідність позовної заяви вимогам статей 175, 177 ЦПК України, оскільки відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання даного позову не справляється, про що було зазначено у клопотанні про усунення недоліків від 2 вересня 2021 року, яке суд не розглянув. Відзиви відповідачів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові). Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав. За правилом частин першої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Постановляючи оскаржувану ухвалу щодо повернення позовної заяви про відшкодування шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не усунула визначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки, а саме: не надала копію вироку суду, яким встановлено вину відповідачів у заподіянні моральної шкоди (у разі наявності), не уточнила свої вимоги в частині відповідальності відповідачів і стягнення з них шкоди (солідарно чи в частці відповідно до ступеня їх вини) та не сплатила судовий збір відповідно до пред`явлених вимог. Проте колегія суддів не може в повні мірі погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне. Згідно із положеннями частини першої - третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Судом установлено, що 21 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Кагарлицького районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , Переселенської територіальної громади Обухівського району Київської області про відшкодування шкоди, завданої протравними діями та про зобов`язання вчинити певні дії. Після вирішення питання про відвід та самовідводи суддів Кагарлицького районного суду Київської області цивільна справа № 368/676/21 згідно проведеного повторного автоматизованого розподілу від 12 серпня 2021 року була передана на розгляд судді Іванюті Т.Є. Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 16 серпня 2021 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам частини третьої статті 175 ЦПК України та частини четвертої статті 177 ЦПК України та надано позивачу строк для усунення її недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання копії даної ухвали. З матеріалів справи вбачається, що вказана вище ухвала була отримана особисто позивачем засобами поштового зв`язку 28 серпня 2021 року. 7 вересня 2021 року до районного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про усунення недоліків позовної заяви, в якому остання у відповідності до вимог частини четвертої статті 175 ЦПК України вказала, що на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання даної позовної заяви про відшкодування шкоди не справляється, оскільки вона є потерпілою особою від незаконних дій відповідачів. 10 вересня 2021 року суд першої інстанції постановив ухвалу, якою позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Переселенської територіальної громади Обухівського району Київської області про відшкодування шкоди повернув позивачу. Так, процесуальні вимоги до змісту позовної заяви визначені статтею 175 ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу. З аналізу наведених норм процесуального права колегія суддів зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99). Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року). Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Проте, повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 з мотивів невиконання нею вимог ухвали суду про залишення цієї заяви без руху, суд першої інстанції зазначеного до уваги не взяв, тому його висновок про те, що ненадання позивачем копії вироку суду, яким встановлено вину відповідачів у заподіянні моральної шкоди та не уточнення позовних вимог в частині солідарної відповідальності відповідачів і стягнення з них шкоди в частці відповідно до ступеня їх виниє належною підставою для постановлення оскаржуваної ухвали, є помилковим. Як свідчать матеріали справи, в ухвалах про залишення позовної заяви без руху та її повернення позивачу суд першої інстанції фактично вдався до дослідження обставин заподіяння шкоди, на які позивач посилалася як на підставу своїх позовних вимог, та здійснив оцінку доказів, наданих позивачем на їх підтвердження. Колегія суддів вважає, що залишення позовної заяви без руху та її подальше повернення позивачу з наведених вище підстав є неприйнятним виявом надмірного формалізму на стадії вирішення питання про відкриття провадженні у справі. ЄСПЛ зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (пункт 110 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії»). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року). Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»). Отже, надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції. Водночас за змістом статей 13, 175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Невідповідність зазначених у заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови у задоволенні позову по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною. При вирішенні питання про прийняття позовної заяви суддя лише перевіряє, чи має заявник, відповідно до статті 4 ЦПК України право на порушення справи, чи відповідають форма і зміст заяви вимогам, чи дотримані правила підсудності та чи не має інших, встановлених законом перешкод для порушення справи в суді. За частиною першою статті 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Відповідно до положень статей 5, 12, 81, 83 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Таким чином, висновки суду першої інстанції не вказують на недоліки позовної заяви, а фактично містять судження, що стосуються суті позовних вимог, які тягнуть постановлення інших за значенням судових рішень, тому зазначені в ухвалі районного суду обставини не можуть бути недоліками в розумінні статті 175 ЦПК України. Відповідно до частини четвертої статті 175 ЦПК України якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору. За приписами частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір». Згідно з пунктом 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. З матеріалів справи вбачається, що як в позовній заяві, так і в клопотанні про усунення недоліків позовної заяви, яке було подане на виконання ухвали про залишення позову без руху, ОСОБА_1 посилалась на те, що судовий збір відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» за подання даного позову не підлягає справлянню, однак у порушення норм процесуального права місцевий суд не взяв до уваги такі аргументи позивача, в оскаржуваній ухвалі взагалі не зазначив мотивів їх прийняття чи відхилення та не надав належної оцінки предмету спору, характеру і кількісному виміру пред`явлених позовних вимог до кожного з відповідачів, обмежившись лише фразою, що вказані недоліки до цього часу не усунуті, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про необхідність повернення позовної заяви з підстав несплати судового збору за подання позовної заяви. У судовому рішенні суд першої інстанції був зобов`язаний дати відповіді на доводи клопотання позивача стосовно її звільнення від сплати судового збору в частині та/або у повному обсязі, оскільки інакше буде порушено вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право за певних обставин вирішити питання про сплату (звільнення, відстрочення, розстрочення) судового збору на стадії відкриття провадження у справі. Окрім того, виходячи із змісту та кількості тих позовних вимог, які були пред`явленні у позовній заяві, суд першої інстанції неправильно обрахував суму судового збору, яку необхідно було сплатити позивачу, вказавши про пред`явлення останньою чотирьох вимог немайнового характеру та вимогу майнового характеру, яка в дійсності в прохальній частині позовної заяви відсутня. У рішенні ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine») (заява № 23436/03) зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Golder v. the United Kingdom», серія A № 18, пункт 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та дотримуватися пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення ЄСПЛ від 29 липня 1998 року у справі «Guerin v. France», пункт 37). Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа без достатніх та розумних причин не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це становитиме порушення права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд. Виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом та положень статті 15 ЦК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, очевидним стає висновок про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав та інтересів, у тому числі в делікатних правовідносинах. Отже, у суду першої інстанції не було достатніх і обгрунтованих підстав повертати позовну заяву ОСОБА_1 , позивачу належним чином не було забезпечено реалізацію права на доступ до правосуддя, а тому за наведених вище підстав оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, а висновок суду щодо повернення позовної заяви є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. При цьому колегія суддів відхиляє інші доводи і вимоги апеляційної скарги, оскільки вони не стосуються предмету апеляційного оскарження - ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви, яка постановлена з процесуальних питань на стадії відкриття провадження у справі, а не суті спору і правовідносин, які на думку позивача, виникли між нею і відповідачами. Згідно із вимогами частини шостої статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження позивачу було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у даній справі, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції згідно із статтями 141, 382 ЦПК України слід віднести в рахунок держави. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 10 вересня 2021 року скасувати, справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Переселенської територіальної громади Обухівського району Київської області про відшкодування шкодинаправити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Судді: Н.В. Ігнатченко М.В. Мережко С.І. Савченко