Постанова Харківський апеляційний суд № 636/4166/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 січня 2022 року м. Харків справа № 636/4166/20 провадження №22-ц/818/1346/22 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів Маміна О.В., Пилипчук Н.П., сторони справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Приватне акціонерне товариство «Харківській підшипниковий завод» розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харківській підшипниковий завод» на заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 27 квітня 2021 року, постановлене у складі судді Гуменного З.І. установив: 17.11.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з про стягнення позовом з ПрАТ «Харківській підшипниковий завод» (АТ «ХАРП») заборгованості по заробітній платі у розмірі 40583,33 грн. (без вирахування з цієї суми податків та обов`язкових платежів при її виплаті), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 28448,10 грн та моральну шкоду у розмірі 10000 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працює на підприємстві з 29.09.2012. Підприємство не виплачувало позивачу заробітну плату вчасно, внаслідок чого має перед ним заборгованість з заробітної плати у вказаному вище розмірі. Станом на час звернення до суду з цим позовом відповідач свої обов`язки з виплати заробітної плати не виконав, у зв`язку з чим позивач просив стягнути заборгованість, середній заробіток за час затримки розрахунку та завдану неправомірними діями відповідача моральну шкоду, що виявилася у моральних стражданнях пов`язаних з порушенням належних позивачу трудових прав на отримання своєчасного розрахунку. Заочним рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 27 квітня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод», на користь ОСОБА_1 , заборгованість з заробітної плати в розмірі 39736 грн 20 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 28 448грн 10 коп. з наступним утриманням з указаних сум прибуткового податку й інших обов`язкових платежів; моральну шкоду в розмірі 10000 грн. 00 коп. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Судове рішення мотивовано тим що, відповідач не надав суду доказів на підтвердження факту здійснення розрахунку з позивачем за нараховану, але невиплачену заробітну плату за час затримки. Суд здійснив розрахунок середньої заробітної плати за період затримки її виплати, який позивач вказує у своїй позовній заяві. З огляду на неподання відповідачем без повідомлення причин доказів, необхідних для розрахунку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, враховуючи конституційні та міжнародні норми права, які захищають право особи на виплату заробітної плати у відповідний строк, суд вважав за необхідне прийняти розрахунок компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, який наведений позивачем у позовній заяві та задовольнити вимогу з її стягнення з відповідача. Суд також вважав обґрунтованою вимогу позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн. При вирішенні питання про стягнення моральної шкоди і визначенні її розміру суд врахував характер правопорушення, глибину душевних страждань, ступінь вини відповідача, вимоги розумності і справедливості. Не погодившись з рішенням суду, представник ПАТ «Харківській підшипниковий завод» подав апеляційну скаргу в якій просить, рішення місцевого суду скасувати, та ухвалити нове. Апеляційна скарга мотивована тим що, судом не повно з`ясовано обставин, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права. Відповідач не мав достатнього часу для явки до суду на дату винесення рішення по справі, суд не надав можливості Відповідачу провести звірку про розмір дійсної заборгованості на даний час, бо Позивачу частково сплачену суму заборгованості. Суд не взяв до уваги те, що Відповідач був позбавлений можливості надати належним чином докази по даній справі до 27 квітня 2021 року та не з`ясував дійсно існуючу суму боргу. АТ «ХАРП» проводить щотижневий розрахунок по заборгованості по заробітній платі тож сума могла змінитися. Позивач в підтвердження своєї правової позиції у якості доказів, не надав суду оригінал офіційної довідки з підприємства з підтвердженням заборгованості, з підписом і печаткою посадових осіб Товариства, що є єдиним належним доказом. Судом не враховано кількість робочих днів по графіку підприємства. Так згідно наказу-постанови №65/80 від 04.03.2019 по АТ «ХАРП» встановлено чотирьохденний робочий тиждень, з яким позивач був ознайомлений під особистий підпис. Тож для розрахунку компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати потрібно було брати 71 день, а не 90 днів, як встановлено в рішенні суду першої інстанції. Апелянт просить визнати поважними причини пропуску строків на подання доказів по справі та залучити та залучити довідку про затримку заборгованості. Судом не було встановлено в діях відповідача вини, як обов`язкової ознаки правопорушення, передбаченого ст. 117 КЗпП, оскільки невиплата заборгованості по заробітній платі Відповідачем пов`язана з не можливістю здійснити виплату через обмеження ведення господарської діяльності, а у зв`язку з введенням карантину через гостру респіраторну хворобу COVID-19. Тож судом не встановлено складу правопорушення, тому до Відповідача не може бути застосовано відповідальність за несвоєчасний розрахунок по сплаті заробітної плати у вигляді стягнення середнього заробітку. Відповідач звертає увагу суду на те, що судом в повному обсязі задоволено вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку, що саме по собі є компенсаційною виплатою за затримку в отриманні заробітної плати, тому підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди не має. Позивач у своїх позовних вимогах не просив стягнути судовий збір з АТ «ХАРП», але суд зайшов за межі позовних вимог та на свій розсуд стягнув з АТ «ХАРП» судовий збір, який не підтверджується жодним документом чи вимогою. Квитанції про сплату судового збору в матеріалах справи відсутні. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд керується ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується і судом апеляційної інстанції не переглядається. Частиною 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з згідно інформації Головного управління Держпраці у Харківській області від 29.01.2021, за інформацією, наданою адміністрацією підприємства, станом на 26.01.2021 загальна заборгованість із невиплачених позивачу коштів від підприємства складає 39736,20 грн. за період з грудня 2019 по червень 2020 року.(а.с.37). Місцевий суд відхиляв розрахунок середньої заробітної плати позивача, викладений у позовній заяві, оскільки такий розрахунок не відповідає абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 № 100, і здійснив власні розрахунки відповідно до вимог Порядку на підставі наданих доказів. Суд встановив, що згідно розрахунку позивача, викладеному у позові, середньоденна заробітна плата позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю, у якому його звільнено (13 липня 2020 року) становить 316,09 грн. у день (7153,98 грн - заробітна плата позивача за травень 2020 року + 6438,27 грн - заробітна плата позивача за червень 2020 року / 43 (21 роб. дн. за травень 2020 року та 22 роб. дн. за червень 2020 року) робочих дні). Вказані вище суми зазначені в тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки та інші обов`язкові платежі. Відповідач не надав суду доказів на підтвердження факту здійснення розрахунку з позивачем за нараховану, але невиплачену заробітну плату за час затримки, тому суд здійснив розрахунок середньої заробітної плати за період затримки її виплати, який позивач вказує у своїй позовній заяві, тобто з 13.07.2020 по 17.11.2020, що згідно з розрахунками позивача складає 90 днів. Таким чином, з відповідача на думку місцевого суду підлягає стягненню 28448,10 грн. (316,09 грн. - середньоденна заробітна плата позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю у якому його звільнено * 90 робочих днів - період затримки розрахунку при звільненні, за який позивач просить суд стягнути середній заробіток) середнього заробітку в зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні. З огляду на неподання відповідачем без повідомлення причин доказів, необхідних для розрахунку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, враховуючи конституційні та міжнародні норми права, які захищають право особи на виплату заробітної плати у відповідний строк, суд вважає за необхідне прийняти розрахунок компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, який наведений позивачем у позовній заяві та задовольнити вимогу з її стягнення з відповідача. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 12 ЦПК). Статтею 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства - суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Судом першої інстанції встановлено, позивач ОСОБА_1 , працював в ПАТ «ХАРП» з 29.09.2012 по 13.07.2020, був звільнений за згодою сторін, відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України, що підтверджується відповідною копією трудової книжки. (а.с.10) Станом на час звільнення у підприємства мала місце заборгованість перед позивачем по заробітній платі. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Так, відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Відповідно до ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Відповідно до ч. 1ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи, заявляючи вимоги, ОСОБА_1 надав докази на підтвердження того, що АТ «ХАРП» має перед ним заборгованість у сумі 39 736 грн. 20 коп.(а.с.37) Відповідач, не скористався своїм правом на подання доказів на спростування доводів позивача.. Тому висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача суми заборгованості по заробітній платі є обґрунтованим. Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Суд першої інстанції, встановивши, що розрахунок з позивачем у день звільнення і до часу звернення до суду проведений не був, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення на його користь середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Доказів відсутності вини відповідача у несвоєчасному проведенні розрахунку матеріали справи не містять. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідачем надано до суду апеляційної інстанції довідку АТ «ХАРП» №516/83-6-22 від 18.08.2021. про суму заборгованості заробітної плати ОСОБА_1 на 18.08.2021, що складає 29 743,15 грн. (а.с.68), яка не надавалася відповідачем до суду першої інстанції. (а.с.94), яка не надавалася відповідачем до суду першої інстанції. Також, відповідачем надано до суду апеляційної інстанції довідку АТ «ХАРП» №517/83-6-22 від 18.08.2021 р. про кількість робочих днів по графіку підприємства, для розрахунку компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період з 14.07.2020 по 17.11.2020, що складає 71 день (а.с.95), яка не надавалася відповідачем до суду першої інстанції. Колегія суддів не приймає зазначений доказ з огляду на таке. Частинами другою, третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. За змістом пункту 6 частини другої статті 356, частини третьої статті 367 та пункту 1 частини першої статті 376 ЦПК апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку. Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Про наявність будь-яких перешкод у надані суду першої інстанції вказаного доказу матеріали справи не містять. Отже, АТ «ХАРП» скористалось своїм правом щодо подання доказів на власний розсуд, та не надав до суду першої інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів. Доводи апелянта стосовно того, що останній не мав достатнього часу для явки до суду на дату винисення рішення по справі колегія суддів не бере до уваги, адже дані доводи спростовуються матеріалами справи. Так, справа розглядалась судом в порядку спрощеного позовного провадження. За клопотанням позивача, поданим разом із позовною заявою, суд відкриваючи провадження у справі, витребував у відповідача докази по справі, надавши строк для їх надання, що передбачено вимогами ЦПК України. Копію ухвали суду від 20.11.2020, копію позову з додатками відповідачем отримано 12.01.2021 (а.с. 23). 16.01.2021 на адресу суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, надання відповідачу часу для мирного врегулювання спору та для надання відзиву із підтвердженням суми боргу (а.с. 24-26). 18.01.2021 на адресу відповідача судом направлено листа із роз`ясненням наслідків неявки представника відповідача на судове засідання (а.с. 32), який отримано адресатом10.02.2021 (а.с. 34). 18.03.2021 на електронну пошту суду надійшло клопотання представника відповідача про відкладення судового розгляду справи через неможливість забезпечити явку представника відповідача на судове засідання, призначене на 18.03.2021 (а.с. 38,39). Вказане клопотання судом задоволено, розгляд справи повторно відкладено до 27.04.2021, про що у встановлений законом строк та порядок повідомлені сторони у справі. 27.04.2021 від відповідача на адресу суду знову надійшло клопотання про відкладення судового розгляду через неможливість забезпечити участь представника відповідача (а.с. 51,52). При цьому, станом на дату судового засідання, про яку відповідач був своєчасно та належним чином сповіщений, ані відзиву на позовну заяву, ані витребуваних судом доказів щодо розміру заборгованості по заробітній платі перед позивачем, впродовж понад п`яти місяців до суду надано не було, в зв`язку із чим суд 27.04.2021 ухвалив у справі заочне рішення на підставі наявних в матеріалах справи доказів. Стосовно доводів апелянта, щодо стягнення з нього моральної шкоди колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Відповідно до змісту ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року роз`яснено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. На підставі викладеного, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що порушення права позивача на своєчасну виплату заробітної плати призвело до його душевних страждань, втрати ним нормальних життєвих зав`язків, які полягали у постійному страху залишитись без засобів існування та стресі, що очевидно позбавляло його стану внутрішньої рівноваги, спричинило почуття незахищеності перед необґрунтованими діями відповідача; факт порушення законного трудового права позивача сам по собі свідчить про заподіяння моральних страждань і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Враховуючи таке колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 10 000 грн в якості відшкодування заподіяної моральної шкоди, вважаючи, що така сума відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Посилання апелянта на неотримання ним квитанцій про сплату позивачем судового збору, не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи містять квитанцію про сплату судового збору за вимоги про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди на суму 840, 80 грн (а.с.1). Дійшовши до висновку про наявність підстав для задоволення позову, суд законно та обгруновано стягнув з відповідача на користь позивача судовий збір. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харківській підшипниковий завод» залишити без задоволення. Заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 27 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О. Ю. Тичкова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук