Постанова 4818 № 638/4735/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «13» січня 2022 року м. Харків справа № 638/4735/21 провадження № 22ц/818/1283/22 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач), суддів - Котелевець А. В., Яцини В.Б. учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут», відповідач ОСОБА_1 розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2021 року в складі судді Латки І.П. в с т а н о в и в: У квітні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що відповідач є споживачем наданих них послуг з постачання природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , де на його ім`я відкрито особовий рахунок. Між сторонами на підставі публічного договору склались фактичні договірні відносини щодо послуг з постачання природного газу. Зазначив, що відповідач нерегулярно сплачує за надання послуг, чим підтверджує факт їх споживання та приєднання до умов типового договору, а також переривання строку позовної давності. Оплата у розмірі 300,00 грн проведена 02 вересня 2018 року. Вказав, що внаслідок невиконання відповідачем своїх обов`язків щодо оплати послуг з газопостачання утворилася заборгованість за період з 01 жовтня 2015 року по 31 грудня 2020 року у розмірі 21 678,86 грн, яка наразі не погашена. Просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за період з 01 жовтня 2015 року по 31 грудня 2020 року у сумі 21 678,86 грн, 3% річних - 2129,35 грн, інфляційні втрати - 4190,59 грн та судові витрати у розмірі 2270,00 грн. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2021 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут» - задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за послуги з газопостачання за період з 01 жовтня 2015 року по 31 грудня 2020 року у розмірі 21 678,86 грн, 3% річних - 2129,35 грн, інфляційні втрати - 4190,59 грн та судові витрати у розмірі 2270,00 грн. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі; вирішити питання щодо судових витрат. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, зокрема, безпідставно залишив без задоволення його клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності через нібито переривання такого строку у зв`язку з оплатою ним послуг. Судом не здійснювалось належне повідомлення його про розгляд справи, документи надходили не вчасно, про розгляд справи він дізнався випадково, звернувшись до адвоката після смерті матері. На єдиному судовому засіданні, де він був присутній, він не мав можливості надати докази на підтвердження його клопотання. Він не має юридичної освіти та не був обізнаний про необхідність подання відзиву та доказів. Також, неповно з`ясовано обставини у справі. Зокрема, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у період з жовтня 2015 року по листопад 2018 року він сплачував лише поточні платежі за газопостачання, а не борг. 04 листопада 2018 року газопостачання йому припинено. Він не зміг надати квитанцію про сплату 2600,00 грн за березень 2016 року, що зменшує суму боргу. 12 листопада 2021 року до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут» надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Вказав, що припинення нарахування відповідачу за послуги з листопада 2018 року відображено у розрахунку заборгованості. До 01 липня 2015 року постачальником газу був Публічне акціонерне товариство «Харківміськгаз», перед яким ОСОБА_1 мав заборгованість. Оплата в березні 2600,00 грн відноситься до збору коштів боржників Публічного акціонерного товариства «Харківміськгаз», обліковується Товариством з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут», проте, не враховується при формуванні заборгованості за спожитий газ. Всі інші оплати, вказані відповідачем в апеляційній скарзі, відповідають розрахунку. Не регулярними оплатами відповідач не лише підтвердив факт споживання послуг, а й переривання строку позовної давності. Відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження та позовну заяву в червні 2021 року та мав достатньо часу для подання відзиву та доказів, клопотання про поновлення процесуального строку тощо. 22 листопада 2021 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, у якій він вказав, що сума у розмірі 2600,00 грн за березень 2016 року сплачена саме позивачу та мала бути врахована ним у розрахунку. Позивач намагається змінити підстави позову та збільшити позовні вимоги. Зазначив, що його юридична необізнаність щодо порядку подання доказів є поважною причиною для поновлення строку їх подання. Наголосив на тому, що суд мав застосувати позовну давність. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, рішення суду скасувати. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку з нерегулярною оплатою послуг у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем, яка підлягає стягненню з нього разом зі штрафними санкціями. Клопотання відповідача про застосування строку позовної давності залишено без задоволення, оскільки своїми діями щодо сплати послуг відповідач визнавав борг, у зв`язку з чим строк позовної давності переривався. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . На його ім`я за вказаною адресою відкрито особовий рахунок номер № НОМЕР_1 (а с. 4, 11). Як вбачається з умов Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, який затверджено постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики а комунальних послуг від 30 вересня 2015 року за № 2500, цей типовий договір є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу споживачу як товарної продукції постачальником (пункт 1.1). Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (пункт 4.3), при розрахунку за квитанціями абонентської книжки постачальника споживач самостійно розраховує суму платежу та сплачує його постачальнику не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим. Оплата рахунка постачальника про сплату послуг за цим договором має бути здійснена споживачем в термін, який не може бути меншим п`яти робочих днів з моменту отримання споживачем цього рахунку (пункт 4.6.) (а. с. 7-8). Як вбачається з наданого позивачем розрахунку за період з 01 жовтня 2015 року по 31 грудня 2020 року на ім`я ОСОБА_1 , особовий рахунок номер № НОМЕР_1 , нараховано заборгованість з оплати послуг з газопостачання у розмірі 21 678,86 грн. Також, у зв`язку з несвоєчасним здійсненням оплати за природний газ нараховано 3% річних 2129,35 грн та інфляційні втрати - 4190,59 грн (а. с. 4). З розрахунку вбачається, що за надані позивачем послуги здійснені частково оплати: у жовтні 2015 року - 140,00 грн, у листопаді 2015 року - 30,00 грн, у травні 2016 року - 736,09 грн, у вересні 2016 року - 17,00 грн, у листопаді 2016 року - 50,00 грн, у березні 2018 року - 20,00 грн, у квітні 2018 року - 40,00 грн, у травні 2018 року - 50,00 грн, у червні 2018 року - 30,00 грн, у серпні 2018 року - 70,00 грн, у вересні 2018 року - 300,00 грн, у жовтні 2018 року - 960,00 грн, у листопаді 2018 року - 200,00 грн. З листопада 2018 року нарахування за послуги не здійснюється. З витягу із реєстру прийнятих платежів вбачається, що ОСОБА_2 сплачено за особовим рахунком № НОМЕР_1 02 вересня 2018 року суму коштів у розмірі 300,00 грн (а. с. 5). У судовому засіданні суду першої інстанції відповідач просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності. Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 надано копії акту про припинення газопостачання від 04 листопада 2018 року, квитанцій про сплату послуг на суму 960,00 грн від 02 жовтня 2018 року, на суму 300,00 грн від 02 вересня 2018 року, на суму 2600,00 грн від 15 квітня 2016 року, витяг з сайту судової влади, копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 та копію його свідоцтва про народження, які до суду першої інстанції він не подавав, тому вони не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом в силу вимог статті 367 ЦПК України. Юридична необізнаність відповідача не є поважною причиною не подання доказів до суду першої інстанції. Законом України «Про житлово-комунальні послуги»визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки. За змістом статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції на час виникнення спірних правовідносин, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції на час виникнення спірних правовідносин, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Частиною 1 статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції на час виникнення спірних правовідносин передбачено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Частиною 2 розділу ІІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, 30 вересня 2015 року № 2496, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1382/27827 визначено, що постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Регулятором, які є однаковими для всіх побутових споживачів України. За договором постачання природного газу постачальник зобов`язаний поставити побутовому споживачу природний газ у необхідних для нього об`ємах (обсягах), а побутовий споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Договір постачання природного газу побутовим споживачам укладається з урахуванням статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України шляхом заявочного приєднання побутового споживача до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, що розміщений на офіційному веб-сайті Регулятора та постачальника і не потребує двостороннього підписання письмової форми договору. Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин передбачено, що споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18. Вимогами статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Тобто, за змістом указаних норм перебіг позовної давності переривається вчиненням зобов`язаною особою в період перебігу позовної давності дії, що свідчить про визнання нею боргу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Суди повинні дослідити призначення платежів, квитанції на сплату житлово-комунальних послуг та історію таких оплат і в разі вчинення боржником оплати чергового платежу встановити, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, що не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Звертаючись до суду з позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут» посилався на те, що відповідач є споживачем послуг з постачання природного газу, приєднався до умов Типового договору шляхом сплати рахунку (квитанцій) за природний газ та фактичного споживання природного газу. Внаслідок систематичного невиконання відповідачем обов`язку з повної та своєчасної оплати послуг з газопостачання утворилася заборгованість, яка за період з 01 жовтня 2015 року по 31 грудня 2020 року склала 21 678,86 грн, а також нараховано 3% річних - 2129,35 грн та інфляційні втрати - 4190,59 грн. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду 01 квітня 2021 року з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за період з 01 жовтня 2015 року по 31 грудня 2020 року. Оскільки сплата комунальних послуг відбувається шляхом оплати щомісячних платежів, то право позивача вважається порушеним з моменту недотримання відповідачем сплати кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний платіж починається з моменту порушення строку його погашення. З урахуванням того, що загальна позовна давність встановлена у три роки, а позивач звернувся до суду з позовом у цій справі 01 квітня 2021 року, то вимоги за період з 01 жовтня 2015 року по 31 березня 2018 року не підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом строку позовної давності щодо них. Висновок суду першої інстанції щодо переривання строку позовної давності у зв`язку зі сплатою відповідачем послуг у 2018 році судова колегія вважає помилковим, адже суду не надано доказів, з яких можливо було б встановити, що, сплачуючи певні суми за поточне газопостачання відповідач визнавав всю суму боргу, а не лише його частину. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в розрахунку позивача немає призначення платежів відповідача, не досліджував квитанцій на сплату житлово-комунальних послуг та історію таких оплат. При цьому, як вбачається з розрахунку заборгованості, позивач зараховував сплачені відповідачем суми коштів у рахунок погашення заборгованості за той місяць, коли їх сплачено, а не за минулі періоди на погашення заборгованості, що утворилась з жовтня 2015 року. За таких умов, враховуючи, що сплата комунальних послуг відбувається шляхом оплати щомісячних платежів, у суду першої інстанції не було підстав вважати, що частковою оплатою послуг з газопостачання відповідач визнавав всю суму боргу, що утворився з жовтня 2015 року, та що такі дії відповідача призвели до переривання строку позовної давності. Щодо вимог позивача у межах позовної давності, тобто за період з 01 квітня 2018 року по 31 грудня 2020 року, судова колегія виходить з наступного. З розрахунку, наданого позивачем, вбачається, що за вказаний період ОСОБА_1 нараховано до сплати 4757,68 грн (квітень 2018 року - 1043,69 грн, травень 2018 року - 786,24 грн, червень 2018 року - 828,00 грн, липень 2018 року - 654,04 грн, серпень 2018 року - 667,96 грн, вересень 2018 року - 777,75 грн). У грудні 2018 року заборгованість відповідача зменшено на суму 4599,46 грн. Тобто, залишок заборгованості складає 158,22 грн (4757,68-4599,46). З урахуванням того, що за період з квітня по листопад 2018 року сплачено за надані послуги 1650,00 грн (квітень 2018 року - 40,00 грн, травень 2018 року - 50,00 грн, червень 2018 року - 30,00 грн, серпень 2018 року - 70,00 грн, вересень 2018 року - 300,00 грн, жовтень 2018 року - 960,00 грн, листопад 2018 року - 200,00 грн), підстав для стягнення з відповідача заборгованості не вбачається. Таким чином, у задоволенні вимог позивача про стягнення заборгованості з оплати послуг, а також 3% річних та інфляційних втрат за період з 01 квітня 2018 року по 31 грудня 2020 року слід відмовити за безпідставністю. Виходячи з встановлених обставин справи, судова колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут». За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут» на його користь підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3405,00 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст.374, ст.376, ст.ст.381 384, 389 ЦПК України, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без задоволення. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут» на користь ОСОБА_1 3405,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді А. В. Котелевець В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 13 січня 2022 року.