Постанова Харківський апеляційний суд № 758/9935/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «13» січня 2022 року м. Харків справа № 758/9935/20 провадження № 22ц/818/514/22 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Котелевець А. В., Яцини В.Б., учасники справи: позивачка ОСОБА_1 , представник позивачки ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_3 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 23 червня 2021 року в складі судді Каліберди В.А. в с т а н о в и в: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини, дружини та додаткових витрат на утримання дитини. Позовна заява мотивована тим, що з 19 липня 2018 року вона з ОСОБА_3 перебуває у зареєстровану шлюбі, від якого у них народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначила, що вони досягли згоди, що їхня дочка після розірвання шлюбу буде проживати разом з нею, а батько постійно братиме участь у її вихованні. Однак, від відповідача вона не отримує жодної допомоги на утримання дитини. Всі витрати здійснює за власний рахунок та за кошти її рідних. Вказала, що стан здоров`я та матеріальне становище відповідача дозволяє йому утримувати свою дитину. Станом на 29 липня 2020 року відповідач отримує приблизно 20 000,00 грн 30 000,00 грн щомісячно, аліменти нікому не сплачує. Посилалася на те, що їхній дитині півтора року, тому вона має право на стягнення аліментів на себе. Зазначила, що вона понесла додаткові витрати на дитину в розмірі 29 049,20 грн. Просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 10 000,00 грн щомісячно, починаючи з 29 липня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття; стягнути з ОСОБА_3 на її користь в розмірі 5000,00 грн, починаючи з 29 липня 2020 року до досягнення дитиною трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнути з ОСОБА_3 на її користь Ѕ частину додаткових витрат, пов`язаних з утриманням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 14 524,60 грн. Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 23 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто щомісячно аліменти з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 3000,00 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з 07 вересня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття; стягнуто щомісячно аліменти з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на її утримання в розмірі 1000,00 грн щомісячно, починаючи стягнення з дня звернення до суду 07 вересня 2020 року до досягнення дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 ; в задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено; стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 840,80 грн; зазначено, що рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги ОСОБА_1 частково в частині стягнення з нього на її користь аліменти на утримання дочки в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, в іншій частині позовних вимог - відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини у справі, не звернув уваги на його матеріальне становище, відсутність у нього нерухомого майна, грошових коштів, що свідчить про те, що він не має можливості надавати матеріальну допомогу ОСОБА_1 до досягнення дитиною трирічного віку. Вказав, що від сплати аліментів на утримання дочки він не відмовляється та станом на теперішній час має можливість сплачувати аліменти в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. 02 листопада 2021 року до суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу - необґрунтованою. При цьому зазначив, що відповідач з власної ініціативи повідомив суду суму в розмірі 3000,00 грн, яку він має можливість та хоче сплачувати на користь своєї дочки. Вважав, що відсутність у відповідача офіційного місця роботи сама по собі не є підставою для зменшення розміру аліментів за відсутністю доказів щодо погіршення його майнового стану, як платника аліментів. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 липня 2021 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кругова С.С., суддів колегії Пилипчук Н.П., Тичкова О.Ю. Ухвалою судді Харківського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року справу витребувано з суду першої інстанції. Справа надійшла до суду апеляційної інстанції 25 серпня 2021 року. Ухвалою судді Харківського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про звільнення від сплати судового збору відмовлено, апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху та апелянту надано строк 10 днів для сплати судового збору в розмірі 1362,00 грн з дня отримання копії цієї ухвали. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 жовтня 2021 року справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Бурлака І.В., суддів колегії Хорошевський О.М., Яцина В.Б. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_3 оскаржує рішення суду лише в частині стягнення аліментів на дитину та дружину, тому в іншій частині рішення суду судом апеляційної інстанції не переглядається. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно залишити без задоволення, рішення суду в оскаржуваній частині залишити без змін. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині мотивовано тим, що з відповідача підлягають стягненню аліменти у розмірі 3000,00 грн, який є достатнім для забезпечення потреб дитини та який відповідач може надавати. Також, позивачка не працює та здійснює догляд за дитиною сторін до досягнення нею трирічного віку, отже, вона потребує матеріальної допомоги від свого чоловіка. Доказів неможливості надання аліментів на утримання дружини відповідачем не надано. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 19 липня 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9,10 том 1). ОСОБА_1 надала до суду першої інстанції копії квитанцій, з яких вбачається, що нею було придбано продукти харчування, одяг, взуття, підгузки та інше (а.с.15-168 том 1). ОСОБА_3 надав до суду першої інстанції копії квитанцій, з яких вбачається, що він відправляв грошові кошти ОСОБА_1 . Так, 04 грудня 2020 року він відправив 500,00 грн, 14 листопада 2020 року - 520,00 грн, 31 грудня 2020 року - 205,00 грн, 13 грудня 2020 року 500,00 грн, 18 листопада 2020 року 500,00 грн, 23 листопада 2020 року 500,00 грн, 24 грудня 2020 року 300,00 грн та 1503,00 грн, 16 грудня 2020 року 500,00 грн (а.с.247-248 том 1, а.с.8-9, 29-31 том 2). Як вбачається з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_3 № М/0000999/20-40-76-02-12 від 06 травня 2021 року, за період з 1 кварталу 2020 року по 4 квартал 2020 року інформація про доходи відсутня (а.с.25 том 2). Частинами першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року передбачено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Згідно з частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією Організації Об`єднаних Націй про права дитини (далі - Конвенція ООН про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Згідно зі статтею 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Статтями 18, 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Вирішуючи питання щодо стягнення аліментів, суд виходить із принципу рівності прав та обов`язків батьків щодо своєї дитини, передбаченого статтею 141 СК України, а також приділяє першочергову увагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини. Відповідно до статті 80 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Частиною 3 статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі, рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі, на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Як вбачається з положень статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком до 6 років: з 1 січня 2020 року 1779,00 грн, з 1 липня 1859,00 грн, з 1 грудня 1921,00 грн. Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік» у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком до 6 років: з 1 січня 1921,00 грн, з 1 липня 2013,00 грн, з 1 грудня 2100,00 грн. Частинами 1 та 2 статті 184 СК України передбачено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Дитині законом та іншими засобами має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, що дадуть їй змогу розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та соціально, здоровим і нормальним шляхом, в умовах свободи та гідності. При ухваленні з цією метою законів основною метою має бути найкраще забезпечення інтересів дитини. Найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто несе відповідальність за дитину, насамперед для її батьків. Аналіз указаних положень законодавства, яке регулює спірні правовідносини, дає підстави для висновку про те, що праву дитини на утримання батьками до досягнення нею повноліття кореспондує обов`язок батьків утримувати свою дитину до її повноліття та забезпечувати в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідні для розвитку дитини, який має бути виконаний батьками з урахуванням принципу найкращого забезпечення інтересів дитини. За відсутності домовленості між батьками щодо способів виконання обов`язку утримувати дитину (частина перша статті 181 СК України) передбачене законом право отримання аліментів на дитину одним із подружжя не залежить від того, перебувають батьки дитини у шлюбі чи ні, живуть вони разом чи окремо один від одного. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 723/3193/19-ц, провадження № 61-11454св20. Отже, будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись або за домовленістю між батьками, або за рішенням суду. Виходячи з аналізу встановлених судом обставин справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, враховуючи, що добровільної згоди між батьками щодо порядку реалізації обов`язку з утримання дитини не досягнуто, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини в розмірі 3000,00 грн, який з урахуванням балансу інтересів батьків та дитини буде достатнім для забезпечення її належного утримання та відповідатиме можливостям батька надавати таку допомогу. Задовольняючи позов та стягуючи аліменти на утримання дитини в розмірі 3000,00 грн щомісяця і до досягнення дитиною повноліття, суд першої інстанції правильно виходив із того, що ОСОБА_3 є працездатною людиною і як батько зобов`язаний матеріально утримувати свою дитину, забезпечивши її мінімально необхідними благами, які потрібні для її життя та виховання, враховуючи стан здоров`я та матеріальне становище сторін та наявність інших утриманців. При цьому, суд виходить з необхідності забезпечення права дитини на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Доказів того, що такий розмір аліментів є надмірним, та покладення на відповідача обов`язку з його сплати поставить його у скрутне матеріальне становище, матеріали справи не містять. Надана до суду апеляційної інстанції інформація щодо доходів відповідача, за якою його звільнено від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги, не може бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки стягнення аліментів здійснюється протягом тривалого часу до досягнення дитиною повноліття, тому не можливо спрогнозувати майновий стан відповідача на майбутнє. Разом з тим, судова колегія звертає увагу на те, що в апеляційній скарзі ОСОБА_3 просив визначити розмір аліментів у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, тоді як норми СК України не передбачають такого порядку визначення розміру аліментів, які можуть бути стягнуті або у певній твердій грошовій сумі або у частці від розміру доходів відповідача. Отже, його вимоги, сформульовані у такий спосіб, не можуть бути задоволені. Положеннями статей 75, 80, 84 СК України передбачено, що право на утримання (аліменти) має той з подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Відповідно до статті 79 СК України аліменти одному з подружжя присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. Частиною другою статті 80 СК України передбачено, що розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. Згідно з положеннями частин другої, четвертої статті 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має і у разі розірвання шлюбу. Визначальним на підставі цієї норми закону є наявність у дружини права на утримання, незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища. Розмір утримання не пов`язаний з розміром доходу дружини, а залежить від можливості чоловіка надавати матеріальну допомогу. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції правильно застосував наведені вище положення СК України, та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з відповідача аліментів на утримання дружини у розмірі 1000,00 грн щомісячно. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є працездатною особою, має змогу надавати матеріальну допомогу ОСОБА_1 , яка здійснює догляд за їхньою спільною дочкою, що не досягла трирічного віку, у зв`язку з чим позбавлена можливості працевлаштуватись та отримувати самостійний дохід. На обліку по безробіттю відповідач не перебуває, інших утриманців не має, з грудня 2020 року надає матеріальну допомогу на утримання спільної дитини, тобто у нього є можливість надавати ОСОБА_1 матеріальну допомогу. Визначений судом розмір аліментів на дружину в сумі 1000,00 грн відповідає обставинам справи, а доводи ОСОБА_3 про відсутність у нього можливості сплачувати аліменти на дружину є безпідставними, оскільки не підтверджені належними і допустимими доказами. Відповідач не довів відсутності у нього можливості надавати таку допомогу у визначеному судом розмірі. Погоджується колегія суддів з висновком суду першої інстанції щодо того, що відповідачем не надано доказів відсутності у нього заробітку через наявність об`єктивних поважних причин, зокрема, стан здоров`я тощо, а надані відповідачем відомості з Головного управління ДПС у Харківській області щодо відсутності у відповідача ОСОБА_3 доходу за період з 1 кварталу 2020 року по 4 квартал 2020 року, а також відомості з Пенсійного фонду України про застраховану особу, з яких вбачається, що ОСОБА_3 останній раз отримував дохід з офіційного місця працевлаштування в жовтні 2018 року, не можуть слугувати як доказ того, що він неспроможний надавати матеріальну допомогу на утримання матері своєї дитини, яка знаходиться у відпустці по її догляду до трирічного віку. Водночас, у разі зміни майнового стану чи стану здоров`я платника аліментів ОСОБА_3 не позбавлений можливості звернення до суду з позовом про зменшення розміру стягуваних з нього аліментів. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції в оскаржуваній частині правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення в оскаржуваній частині судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині без змін. В іншій частині рішення суду не оскаржувалося та не переглядалося. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_3 залишена без задоволення, а ухвалою Харківського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року ОСОБА_3 звільнено від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги, тому судовий збір за її подачу відноситься за рахунок держави. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 23 червня 2021 року в оскаржуваній частині залишити без змін. В іншій частині рішення суду не оскаржувалося та не переглядалося. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді А. В. Котелевець В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 13 січня 2022 року.