Постанова 4855 № 640/30204/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/30204/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Степанюка А.Г. За участю секретаря: Шевченкр Е.П. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року, суддя Скочок Т.О., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльність, стягнення суми недоотриманої суддівської винагороди,- У С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державної судової адміністрації України, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_2 суддівської винагороди, обчисленої на підставі ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно; - стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди у розмірі 133 385,73 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що суддівська винагорода за період з 18.04.2020 до 28.08.2020 протиправно виплачувалась з урахуванням обмеження, встановленого ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", що є порушенням права на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Позивач вважає, що Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 в частині обмеження розміру суддівської винагороди суперечить Конституції України, у зв`язку із чим не може застосовуватися при її нарахуванні. Відповідач, діючи всупереч приписів статей 19 та 130 Конституції України, порушив приписи чинного законодавства України та з 18 квітня 2020 року виплачував позивачу суддівську винагороду у розмірі, значно меншому, ніж це визначено спеціальним Законом. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 вересня 2021 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено Державну судову адміністрацію України. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди у розмірі 133 385,73 грн (ста тридцяти трьох тисяч трьохсот вісімдесяти п`яти гривень 73 копійок), з урахуванням податків та зборів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Окрім того, відповідач зазначає, що Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення аніж наступний: положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №. 553IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020). Таким чином, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-IX) на майбутнє, проте фактично визнав їх чинність до ухвалення ним рішення. Отже, відповідач вважає, що дія частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" втратила чинність 28.08.2020. Враховуючи рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020, починаючи з 28 серпня 2020 року виплата суддівської винагороди позивачу здійснюється судом у повному обсязі, відповідно до статті 135 Закону. Таким чином, у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них судом здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди. За таких обставин, на думку відповідача, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційну скаргу подано на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 постановою Верховної Ради України від 21.05.2015 №479-VIII обрано на посаду судді Вишгородського районного суду Київської області безстроково. Листом від 23.11.2020 №02-161928/20 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області повідомило суддю Вишгородського районного суду Київської області про те, що з огляду на набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ, яким у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, обмеження суддівської винагороди позивача у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 склало 133 385,73 грн. Не погоджуючись з таким нарахування та виплатою суддівської винагороди, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права. Приймаючи рішення про стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди у розмірі 133 385,73 грн, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування та виплата суддівської винагороди позивача із застосуванням обмежень, визначених ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" здійснювалася у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. У відповідності статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України. Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти. Згідно з частиною 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Таким чином, враховуючи приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Проте, 12 березня 2020 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. Так, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 такого змісту: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)". Відповідно частин 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто в спірних правовідносинах приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України. Колегія суддів зазначає, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не є Законом про судоустрій, виключно яким відповідно до ч.2 ст.130 Конституції України може встановлюватись розмір винагороди судді, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивача, яка, як одна із складових гарантій незалежності суддів, не може бути змінена чи врегульована іншим законом, ніж змінами до Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Таким чином, набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди позивача. Разом з тим, відповідач навіть після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, та доповненням Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 повинен був діяти виключно в межах приписів ч. 2 ст. 130 Конституції України, тобто застосовувати для обчислення розміру винагороди судді виключно положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Натомість, останній (Закону України "Про судоустрій і статус суддів") жодних норм стосовно можливості обмеження розміру винагороди судді не містить. Окрім того, Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" як і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені: ч. 2 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами); ст. 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій). Норми права, які містяться у наведених вище статтях є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися. Визначення способу подолання правової колізії, яка виникла внаслідок одночасної дії вказаних законів, один з яких є спеціальним нормативно-правовим актом з питань судоустрою і статусу суддів, а інший - нормативно-правовим актом, що регулює такі ж правовідносини і прийнятий пізніше в часі, було предметом дослідження Верховним Судом. Згідно з правовою позицією, що вперше викладена у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20 та у подальшому підтримана в інших постановах Верховного Суду, Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", позаяк він не є законом про судоустрій і ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", має вирішуватися на користь Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Для спірних правовідносин спеціальними є норми ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закон України "Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"). Такий висновок обґрунтований тим, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", зокрема його ст. 135, що спирається передусім на конституційні положення ч. 2 ст. 130 і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх). За правилами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету. Обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі становить порушення вимог ст. ст. 19, 130 Конституції України, ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, який не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Відповідно до частин 1, 3 статті 151 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя. Аналогічна норма також містить п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 №141/0/15-19 (надалі - Положення №141/0/15-19). Статтею 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України. Відповідно до пункту 5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом. Таким чином, з наведених норм убачається, що в даному випадку відповідач - ТУ ДСА в Київській області є територіальним органом Державної судової адміністрації України, тобто уособлює в спірних правовідносинах державний орган, на який покладено обов`язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів. Як було зазначено вище, у межах спірних правовідносин ТУ ДСА у Київській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України. Так, відповідно до частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі БК України), за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Частиною 1 статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Відповідно до частини 2 цієї правової норми бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів звертає увагу, що у період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року позивачу суддівська винагорода нараховувалася відповідачем у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України №294-ІХ з урахуванням змін, внесених Законом України № 553-IX (а.с. 37). Викладене, у свою чергу, свідчить, що нарахування позивачу суддівської винагороди здійснювалося відповідачем у відповідності до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України №1402-VIII. Водночас, виплата такої винагороди здійснювалась не у повному обсязі внаслідок обмежень, запроваджених законодавцем у статті 29 Закону України №294-ІХ. За правилами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Варто також наголосити, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права. З огляду на вищевикладене, та враховуючи, що право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов`язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету, враховуючи вимоги позовної заяви, колегія суддів приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення суддівської винагороди на користь позивача у розмірі 115 561,62 грн. з відрахуванням обов`язкових податків та зборів. Гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлює Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року №4901-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №4901-VI), Частиною 1 статті 3 цього Закону закріплено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінета Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок №845). Відповідно до підпункта 3 пункта 35 цього Порядка Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності. Пунктом 38 Порядка №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядка в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Абзацом 10 пункта 25 Порядка №845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. Згідно з абзацом 2 частини 3 статті 148 Закону України №1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України. Окрім того, колегія суддів зазначає, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку треба зауважити також, що, враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів, тобто саме з ДСА. Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що стягнення суддівської винагороди на користь позивача у розмірі 133 385,73 грн має здійснюватись шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що про необхідність змінити рішення суду першої інстанції, а саме, викласти абзац другий резолютивної частини рішення у наступній редакції: "Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, у розмірі 133 385,73 грн (сто тридцять три тисячі триста вісімдесят п`ять гривень сімдесят три копійки), з утриманням з цієї суми, передбачених законодавством обов`язкових платежів, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (01601, вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795), у порядку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників". У решті рішення залишити без змін. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно з ч.4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в м.Києві - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року змінити. Викласти абзац другий резолютивної частини рішення у наступній редакції: "Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, у розмірі 133 385,73 грн (сто тридцять три тисячі триста вісімдесят п`ять гривень сімдесят три копійки), з утриманням з цієї суми, передбачених законодавством обов`язкових платежів, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (01601, вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795), у порядку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників". У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Степанюк А.Г.