Постанова 4804 № 226/1840/21

Єдиний унікальний номер 226/1840/21 Номер провадження 22-ц/804/152/22 Єдиний унікальний номер 226/1840/21 Головуючий у 1 інстанції Рибкін О.А. Номер провадження 22-ц/804/152/22 Доповідач Агєєв О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2022 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 226/1840/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сакун Віталій Анатолійович, на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2021 року, ухвалене у складі судді Рибкіна О.А., - ВСТАНОВИВ: У червні 2021 року до Димитровського міського суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Сакун В.А. до відповідача ДП «ВК «Краснолиманська» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в період з 12.02.1996 року по 04.03.2020 року він перебував у трудових відносинах з Державним підприємством «Вугільна компанія «Краснолиманська». 04.03.2020 року його було звільнено за ч.1 ст.38 Кодексу законів про працю України за власним бажанням. Димитровським міським судом Донецької області ухвалено судовий наказ від 14.09.2020 року, яким було стягнуто з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь позивача заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 54348,92 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 75599,29 грн., судовий збір в сумі 210,20 грн. Постановою головного державного виконавця Покровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) від 27.11.2020 року було відкрито виконавче провадження №63748632 з примусового виконання вищевказаного судового рішення. Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 31.05.2021 року було закінчено виконавче провадження у зв`язку із фактичним виконанням рішення в повному обсязі. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. В пункті 20 постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24.12.1999 року, зазначено, що на користь працівника стягується середній заробіток за весь період затримки розрахунку. Розмір середньоденного заробітку позивача, як вбачається з довідки підприємства №1465 від 08.09.2020, складає 595,27 грн. За вищевказаним рішенням суду стягувався середній заробіток за період прострочення з 05.03.2020 по 08.09.2020. Вважає, що потрібно стягнути середній заробіток з 09.09.2020 по день фактичного проведення розрахунку із позивачем. Оскільки відповідач не проводив добровільного виконання свого обов`язку із виплати заробітної плати та виконання судового рішення, то фактичним розрахунком є дата виконання судового рішення, а саме 31.05.2021 року. За період з 09.09.2020 року по 31.05.2021 року кількість робочих днів становила

181. Тобто за цей період потрібно було б стягнуто середній заробіток в розмір 181 х 595,27 - 107743,84 грн. Крім того, в результаті несвоєчасної виплати заробітної плати він поніс моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання на протязі певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та його сім`ї, принизило його, що є моральною шкодою. Свої моральні страждання він оцінює у 5000 грн. Просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 09.09.2020 по 31.05.2021 року, моральну шкоду у розмірі 5000 грн., понесені ним судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу. Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2021 року задоволені частково позовні вимоги - стягнуто з ДП «ВК «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні без утримання податків та інших обов`язкових платежів за період з 09.09.2020 по 31.05.2021 у розмірі 4400 грн. 71 коп., відшкодування моральної шкоди у розмірі 2500 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 673 грн. 28 коп., судовий збір у розмірі 111 грн. 15 коп. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просив рішення суду скасувати, стягнувши з відповідача на користь позивача середньоденнний заробіток за затримку розрахунку за період з 09.09.2020 по 31.05.2021 року та моральну шкоду у розмірі 5000 грн. В обґрунтування зазначив, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, провівши розрахунок стягнення середньоденного заробітку у тому числі за період з 05.03.2020 по 08.09.2020, який було вирішено судовим наказом Димитровського міського суду Донецької області від 14.09.2020 року. Однак предметом позову був середньоденний заробіток за затримку розрахунку за період з 09.09.2020 року по 31.05.2021 року. Зменшуючи середній заробіток з 107743,84 грн. до 4400,71 грн., суд керувався принципами пропорційності та розумним балансом між інтересами працівника та роботодавця. Однак з урахуванням обставин справи суд не дотримався зазначених принципів, зменшивши розмір середнього заробітку який підлягає сплаті. Так, заборгованість складала 54348,92 грн., а тривалість порушення роботодавцем за спірний період складала 181 робочий день. З попереднього розрахунку середній заробіток складав 107743,87 грн., тобто розмір заборгованості в два рази менший ніж середній заробіток. При цьому тривалість порушення не залежала від позивача, оскільки він своєчасно звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу. Саме роботодавець не погашав заборгованість у добровільному порядку. За таких обставин відсутні підстави вважати, що дії роботодавця були добросовісними, та відсутні підстави зменшувати розмір середнього заробітку в 8 разів. У постанові КЦС ВС, на яку посилався суд першої інстанції, середній заробіток, стягнутий судом першої інстанції, перевищував суму заборгованості у 100 разів, та Верховний Суд остаточно стягнув середній заробіток у сумі, що була у 4 рази більше розміру заборгованості. У цій справі сума середнього заробітку була зменшена у 12 разів. Крім того, суд необґрунтовано зменшив розмір відшкодування моральної шкоди. Відповідачем ДП «ВК «Краснолиманська» було надано відзив на апеляційну скаргу, у якому він просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначив, що рішення суду є таким, що відповідає обставинам справи та наданим доказам, а апеляційна скарга позивача є безпідставною. Частиною 3 ст.3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ціна у позову у даній справі складає 112743,87 грн., що є меншим ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи, оскільки ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні, з наступних підстав. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 12.02.1996 року по 04.03.2020 року знаходився у трудових відносинах з відповідачем, працював у якості гірника очисного забою 5 розряду підземного з повним робочим днем в шахті, був звільнений за власним бажанням згідно ч.1 ст.38 КЗпП України. Згідно довідки відповідача №1465 від 08.09.2020 року середньоденна заробітна плата позивача становить 595,27 грн. Згідно судового наказу, виданого Димитровським міським судом Донецької області 14.09.2020 року, з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 54348,92 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 75599,29 грн., судовий збір в сумі 210,20. грн. Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження, 27.11.2020 було відкрито виконавче провадження №63748632 за судовим наказом №2-н/226/321/2020, виданим Димитровським міським судом Донецької області 14.09.2020 року, про стягнення з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 54348,92 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 75599,29 грн., судового збору в сумі 210,20 грн.. Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження від 31.05.2021, виконавче провадження №63748632 за виконавчим листом №226/2191/20, виданим Димитровським міським судом Донецької області 21.10.2020 року, було закінчено у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі. Згідно довідки про відмітки таб.№7253 ОСОБА_1 , в день звільнення 04.03.2020 року позивач не працював, знаходився у відпустці. Згідно листа відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) від 24.05.2021 року на адресу відповідача, розподіл грошових коштів на користь позивача у сумі 129948,21 грн. згідно виконавчого листа №226/2191/21, виданого 21.10.2020 Димитровським міським судом Донецької області (ВП №63748632) відбувся 24.05.2021 року. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що фактичний розрахунок за виконавчим документом з позивачем був здійснений 31.05.2021 року. При цьому сума середнього заробітку була судом зменшена з урахуванням вимог справедливості та пропорційності, в тому числі тому, що за судовим наказом від 14.09.2020 суми було стягнуто середній заробіток за період 05.03.2020 року по 08.09.2020 року в розмірі 75599,29 грн. Також судом зазначено, що своїми діями відповідач завдав ОСОБА_1 моральну шкоду, оскільки був порушений його нормальний уклад життя. Апеляційний суд частково погоджується з такими висновками та зазначає наступне. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. При цьому слід зазначити, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549-552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. У рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року (справа № 1-11/2012) зазначено про те, що одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який у сфері соціального захисту означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними із нею. Стягуючи середній заробіток за час затримки розрахунку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в порушення вимог ст. 116 КЗпП України з позивачем не було проведено повного розрахунку не тільки у день звільнення, а й після винесення рішення про стягнення заборгованості по заробітній платі, що тягне за собою застосування положень ст.117 КЗпП України. У постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника. Судом першої інстанції було вірно встановлено, що відповідно до ст.ст.116, 117 КЗпП України середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.09.2020 року по день фактичного виконання по справі судового рішення, тобто по 31.05.2021, становить 107743,87 грн. без утримання податків та інших обов`язкових платежів, виходячи із розрахунку: 595,27,15 грн. х 181 робочих дня за період з 09.09.2020 по 31.05.2021. При цьому застосовуючи до обставин цієї справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд першої інстанції з урахуванням розміру та строку заборгованості правильно виходив із того, що заявлена ОСОБА_1 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню. Однак апеляційний суд не може погодитися з сумою середнього заробітку у розмірі 4400,71 грн., яку було остаточно присуджено до стягнення з відповідача Так, апеляційний суд зазначає, що судом першої було прийнято судовий наказ, який зобов`язував ДП «ВК «Краснолиманська» сплатити позивачу заборгованість по заробітній платі. Зазначений наказ набрав законної сили 21 жовтня 2020 року, однак боржник не виконав його у добровільному порядку, у зв`язку з чим було відкрито виконавче провадження. Обов`язок з виплати заробітної плати було виконано у примусовому порядку лише 31 травня 2021 року. При цьому кількість робочих днів за цей період дорівнювала

181. Таким чином, апеляційний суд констатує, що у даному випадку відповідач діяв очевидно недобросовісно, оскільки навіть після винесення судового рішення не вживав заходів для сплати заборгованості по оплаті праці. Зазначене не було враховано судом першої інстанції. З огляду на наведене, враховуючи співвідношення заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, апеляційний суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у розмірі 18 000 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників. Водночас апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо виходу за межі позовних вимог при розгляді судом першої інстанції спору, оскільки вбачається, що розрахунок заборгованості проводився в межах саме спірного періоду, зазначеного у позовній заяві. Щодо вимог про стягнення моральної шкоди апеляційний суд зазначає наступне. Суд першої інстанції посилаючись на ст. 237-1 КЗпП України обґрунтовано виходив з того, що з боку відповідача має місце порушення трудових прав працівника, які призвели до моральних страждань та заподіяли моральну шкоду позивачу. Зокрема, визначаючі розмір відшкодування суд з урахуванням обставин справи та принципу розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі 2500 грн. Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до роз`яснень викладених в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. При розгляді справи встановлено, що мало місце порушення законних прав працівника щодо оплати його праці та належного розрахунку при звільненні, що само по собі вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя та призвело до моральних страждань, тому відповідно до ст.237-1 КЗпП України, є підставою для відшкодування власником або уповноважений ним органом працівнику моральної шкоди. За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивача права вимагати відшкодування моральної шкоди. При визначенні суми відшкодування моральної шкоди суд виходив з принципів розумності і справедливості, як того вимагає ст.41 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, та враховуючи ступінь порушення життєвих стосунків і характер додаткових зусиль для організації життя позивача, характер та тривалість моральних страждань позивача в зв`язку з незаконним звільненням, дійшов вірного висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі 2500 грн. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року). Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржуване рішення слід змінити в частині стягнутої суми середнього заробітку та в частині розподілу судових витрат. В іншій частині ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається. Позивачем було заявлено вимоги про стягнення витрат на правову допомогу, підтверджені ордером про надання правової допомоги адвокатом Сакуном В.А., виписаний на ім`я ОСОБА_1 , договором про надання професійної правничої допомоги №33 від 04.08.2020 року, укладеним між Сакуном В.А. та ОСОБА_1 з додатковими угодами до нього, розрахунковою квитанцією на суму 6000 грн., та актом виконаних робіт від 06 червня 2021 року, згідно якого на надання консультації, вивчення та ознайомлення з документами витрачено 1 годину, та сплаті підлягає 1000 грн., та на складання позовної заяви витрачено 3 години робочого часу, та сплаті підлягає 5000 грн. Крім того, у подальшому до суду першої інстанції надано акт виконаних робіт від 20 липня 2021 року, відповідно адвокатом було складено клопотання, на що витрачено 0,5 години робочого часу, у зв`язку з чим підлягає сплаті 2000 грн. та квитанцію на зазначену суму. Також у матеріалах справи міститься акт виконаних робіт від 15 вересня 2021 року, відповідно до якого адвокат приймав участь у судовому засіданні 14.09.2021 року 1 годину, та підлягає сплаті 3000 грн., а також квитанцію на зазначену суму. Отже, підтвердженими є 11000 грн. витрат на правову допомогу. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тобто відповідно до положень ст.141 ЦПК Україні всі витрати, пов`язані з розглядом справи, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу повинні бути розподілені пропорційно відповідно до розміру задоволених позовних вимог. Крім того, згідно ч.13 ст.141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Задовольняючі апеляційну скаргу позивача частково, з урахуванням вимог ст.141 ЦПК України, ставок судового збору, передбачених ст. 4 Закону України «Про судовий збір», апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 2000,11 грн. витрат на правову допомогу, суму судового збору у розмірі 165,10 грн., сплаченого за подання позовної заяви, та суму судового збору у розмірі 247,65 грн., сплаченого за подання апеляційної скарги. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як справа є малозначною, ціна позову у якій менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сакун Віталій Анатолійович задовольнити частково. Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2021 року в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підлягає стягненню з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 , та розподілу судових витрат змінити. Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (місцезнаходження: 85310, м.Родинське Донецької області, вул. Перемоги, 9, код ЄДРПОУ 31599557) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 09 вересня 2020 року по 31 травня 2021 року в сумі 18 000 (вісімнадцять тисяч) гривень. Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 2000 (дві тисячі) грн. 11 коп. витрат на правову допомогу, судовий збір сплачений за подання позовної заяви у розмірі 165 (сто шістдесят п`ять) грн. 10 коп., та судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 247 (двісті сорок сім) грн. 65 коп., а разом 2412 (дві тисячі чотириста дванадцять) грн. 86 коп. В іншій частині рішення Димитровського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: