Постанова 4855 № 320/13680/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/13680/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Степанюка А.Г. За участю секретаря: Шевченко Е.П. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року, суддя Панченко Н.Д., у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці, соціального захисту та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Бучанської міської ради, третя особа: Бучанська міська рада про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- У С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління праці, соціального захисту та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Бучанської міської ради, третя особа: Бучанська міська рада, в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у видачі позивачці посвідчення члена сім`ї загиблого та зобов`язати відповідача видати позивачці посвідчення члена сім`ї загиблого. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивачка звернулася до Управління праці, соціального захисту та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Бучанської міської ради із заявою про видачу посвідчення члена сім`ї загиблого на підставі статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки є дружиною померлого ОСОБА_2 , який за життя був інвалідом 1 групи та мав права на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, проте Управлінням праці, соціального захисту та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Бучанської міської ради було відмовлено у наданні такого посвідчення, у зв`язку із відсутністю правових підстав. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивачка звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що згідно зі свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 15.11.1969, після одруження дружині присвоєно прізвище ОСОБА_1 . Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 01.07.2020 №466, за результатами розгляду звернення родичів з приводу смерті ОСОБА_2 і надану згідно Переліку та зареєстровану в ЦМЕК 04.05.2020 документацію померлого ОСОБА_2 на предмет встановлення причинного зв`язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, встановлено основний діагноз: Помірнодиференційована зроговіла плоско клітинна карцинома легень. Кахексія. Висновок: захворювання, що призвело до смерті, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 № 2а-142/12, судом встановлено, що в 1986 році ОСОБА_2 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі невоєнізованого формування ЦО Трипільського управління по монтажу теплових та атомних електростанцій тресту «Південтеплоенергомантаж» в період з 20 по 25 травня, з 02 по 09 та з 17 по 23 червня, з 30 червня по 07 липня, з 12 по 18 серпня, з 07 по 30 вересня, з 16 по 31 жовтня, з 16 по 30 листопада та з 16 по 30 грудня 1986 року і був залучений до виконання аварійно-відновлювальних робіт, що підтверджується довідкою управління з питань надзвичайних ситуацій від 21.12.2011. Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 10.10.2017 ОСОБА_2 є інвалідом 1 групи і має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Бучанським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до довідки Бучанського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 10.12.2020 №3509/21.7-28, останнім на адвокатський запит повідомлено про відсутність актових записів про шлюб, складених відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до довідки Управління праці, соціального захисту та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Бучанської міської ради від 21.10.2020 № 443 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги як дружина померлого громадянина ЧАЕС 1 категорії. Судом встановлено, що 29.10.2020 позивачка звернулася із заявою до Управління праці, соціального захисту та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Бучанської міської ради про видачу посвідчення члена сім`ї померлого ветерана війни. Листом від 06.11.2020 за № С-2974 Бучанська міська рада відмовила позивачці у встановленні статусу "Члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни", відповідно до статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія судді зазначає наступне. Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон). Відповідно до ст. 4 Закону ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону №3551-XІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами. Відповідно до абз. 1 п. 1 ст. 10 Закону чинність цього Закону поширюється на сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. Згідно абз. 16 п. 1 ст. 10 Закону до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти. Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців *, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Згідно з приміткою до ст.10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов`язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань. Як убачається із матеріалів справи, відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 № 2а-142/12, судом встановлено, що в 1986 році ОСОБА_2 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі невоєнізованого формування ЦО Трипільського управління по монтажу теплових та атомних електростанцій тресту «Південтеплоенергомантаж» в період з 20 по 25 травня, з 02 по 09 та з 17 по 23 червня, з 30 червня по 07 липня, з 12 по 18 серпня, з 07 по 30 вересня, з 16 по 31 жовтня, з 16 по 30 листопада та з 16 по 30 грудня 1986 року і був залучений до виконання аварійно-відновлювальних робіт, що підтверджується довідкою управління з питань надзвичайних ситуацій від 21.12.2011. Також згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 10.10.2017 ОСОБА_2 є інвалідом 1 групи і має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 01.07.2020 №466, за результатами розгляду звернення родичів з приводу смерті ОСОБА_2 і надану згідно Переліку та зареєстровану в ЦМЕК 04.05.2020 документацію померлого ОСОБА_2 на предмет встановлення причинного зв`язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, встановлено основний діагноз: Помірнодиференційована зроговіла плоско клітинна карцинома легень. Кахексія. Висновок: захворювання, що призвело до смерті, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Таким чином, Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" поширюється і на членів сім`ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби, пов`язаних з ліквідацією наслідків на Чорнобильській АЕС, які є ветеранами війни відповідно до ст. 7 Закону №3551-XІІ. Відповідно до ст. 10 Закону №3551-XІІ до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема: батьки. Оскільки позивачка є дружиною померлого внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС ОСОБА_2 , колегія суддів приходить до висновку щодо наявності у позивачки права на встановлення їй статусу члена сім`ї померлого ветерана війни. Щодо вимоги про зобов`язання відповідача встановити позивачці статус члена сім`ї померлого ветерана війни та видати відповідне посвідчення, колегія суддів вважає, що вказані вимоги також підлягають задоволенню, оскільки спосіб захисту порушеного права має бути ефективним. Згідно з пунктом 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого". Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Таким чином, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, оскільки вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. Уразі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним. У відповідності до абз.1 ч. 4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Враховуючи, що оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, а право позивачки на отримання статусу члена сім`ї померлого ветерана війни підтверджується матеріалами справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зобов`язати відповідача встановити позивачці вищевказаний статус та видати відповідне посвідчення. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону (ч.2 ст.317 КАСУ). Отже, оскільки судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, вважати законним таке судове рішення не має правових підстав, а тому рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправними дії Управління праці, соціального захисту та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Бучанської міської ради щодо відмови у наданні ОСОБА_1 статусу члена сім`ї померлого ветерана війни ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зобов`язати Управління праці, соціального захисту та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Бучанської міської ради встановити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) статус дружини померлого ветерана війни відповідно до вимог частини 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати відповідне посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого». Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Степанюк А.Г.