Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/11442/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2022 р. Справа № 520/11442/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2021, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., м. Харків по справі № 520/11442/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківської області про стягнення суддівської винагороди та середнього заробітку (суддівської винагороди) за час затримки розрахунку, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив: - стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на його користь суддівську винагороду у розмірі 118079, 56 грн.; - стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на його користь середній заробіток (суддівську винагороду) за весь час затримки з 25 липня 2020 року по день фактичного розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день винесення рішення, з розрахунку середньоденної заробітної плати (суддівської винагороди) 5499,42 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 частково задоволено позов. Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду у розмірі 118079 грн. 56 коп. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Звернуто до негайного виконання рішення в межах суми стягнення суддівської винагороди за один місяць. Позивач, не погодившись із рішенням суду в частині відмови у задоволенні позову, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови та прийняти в цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, оскільки судом першої інстанції визнано наявність спору про розміри належних позивачу сум, отже відповідно до ст. 117 КЗпП України відповідач повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що Указом Президента України № 1205/2001 від 10.12.2001 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Московського районного суду міста Харкова, постановою Верховної Ради України № 751-V від 15.03.2007 - обрано суддею безстроково. Рішенням Вищої ради правосуддя № 2208/0/15-20 від 21.07.2020 позивача звільнено з посади судді Московського районного суду міста Харкова у зв`язку з поданням заяви про відставку. Наказом голови Московського районного суду міста Харкова № 02-03/54 від 22.07.2020 ОСОБА_1 відраховано зі штату суду 24.07.2020 (а.с. 7). У квітні - липні 2020 року відповідач нараховував і сплачував позивачу щомісяця суддівську винагороду у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що підтверджується розрахунком Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області № 04-49/340 від 16.06.2021. Також, з вказаного розрахунку вбачається, що залишок обмеження суддівської винагороди, за винятком податків за період квітень - липень 2020 року становить 118079,56 грн. (а.с. 12). Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов`язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід`ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України. Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в частині середнього заробітку (суддівської винагороди) є передчасними, а тому не підлягають задоволенню. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, апеляційному перегляду підлягає рішення суду лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналізуючи згадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа №21-1765а15) зробив висновок, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, за висновком Верховного Суду України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум. З огляду на викладене, відповідач буде зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку починаючи з 25.07.2020 (дата звільнення позивача), однак лише після сплати на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на виконання рішення суду у цій справі. Таким чином, вимога позивача про обчислення середнього заробітку в цій частині наразі є передчасною, оскільки на момент розгляду судом цієї справи ОСОБА_1 не нараховано та не виплачено суддівську винагороду за період з квітня 2020 року по липень 2020 року, що унеможливлює обчислення судом розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. До того ж, суд враховує, що Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, відступаючи від висновків Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16, зазначила, що при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних відносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у спірних відносинах виплату позивачу суддівської винагороди наразі не проведено, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 в частині нарахування середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України є передчасними та задоволенню не підлягають. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову. Згідно ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 по справі № 520/11442/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва