Постанова Луганський апеляційний суд № 428/9480/17

Справа № 428/9480/17 Провадження № 22-ц/810/768/20 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2021 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого: Лозко Ю.П. суддів - Кострицького В.В., Назарової М.В., за участю секретаря судового засідання - Сінько А.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 листопада 2017 року, ухваленого судом у складі судді Журавель Т.С. в приміщенні того ж суду, у справі про стягнення заборгованості за договором кредиту, учасники справи: позивач -Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» відповідач -ОСОБА_1 встановив: У вересні 2019 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк"звернулось до суду із вказаним вище позовом, який мотивований тим, що між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір кредиту № 571/22-З/1-Ж13 від 09 листопада 2007 року. Відповідно до умов Кредитного договору, відповідач зобов`язується, в порядку та на умовах, що визначені договором, повернути кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та графіком погашення кредиту. В порушення умов договору позичальник свої зобов`язання не виконав, в результаті чого станом на 30 травня 2017 року утворилася заборгованість в сумі 25604,64 дол США, яка складається з: 16365,78 дол США - заборгованість за кредитом; 9238,86 дол США - заборгованість по відсотках. На виконання умовкредитногодоговору, позичальнику була направлена вимога про досудове врегулювання спору, але на дату подання позовної заяви вимога не виконана. Зважаючи на невиконання позичальником зобов`язання стосовно умов повернення кредиту, позивач вважає, що вимагати стягнення з відповідача заборгованості по кредиту, заборгованості за відсотками, пені за невиконання умов договору. Позивач посилаючись на вказані обставини просив суд стягнути з відповідача на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитом договору в сумі 25604,64 дол США. Заочним рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 листопада 2017 рокупозов задоволено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій вказує на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" залишити без задоволення. За доводами апеляційної скаргисудом не в повному обсязі та невірно встановлені обставини справи; Згідно п. 1.1, 1.1.1, 1.1.2, 4.5 вказаного договору кредиту №571/22-3/1-Ж 13, кредитор зобов`язується надати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 21 000 дол США. зі сплатою 13 процентів річних та порядком погашення суми основної заборгованості щомісячно до десятого числа згідно графіку погашення та кінцевим терміном погашення 08 листопада 2027 року. У разіневиконання (неналежного виконання) позичальником своїх обов`язків, визначених п.п. 3.3.9, 3.3.10 договору, протягом більш ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).Однак, як вбачається з матеріалів цивільної справи, свої зобов`язання по вказаному кредитному договору ОСОБА_1 перестав виконувати з 27 вересня 2012 року (був зроблений останній за часом платіж по кредиту), таким чином, строк користування сплив через 90 днів тобто 28 грудня 2012 року.З цього часу у позивача виникло право на звернення до суду за захистом порушеного права та почався перебіг строку позовної давності для звернення до суду з позовною заявою.Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовною заявою лише у вересні 2017 року, тобто більше ніж через три роки після спливу строку користування .кредитом, також невірно визначений розрахунок кредитної заборгованості з огляду на те, що згідно умов кредитного договору, процентна ставка за користуванням кредитом складала 13%, в подальшому булазбільшена до 14%. Однак стягнута з відповідача сума становить 56,45%, тобто математичні розрахунки зроблені невірно, та заборгованість за тілом кредиту та процентами має бути набагато меншою ніж та сума, яка стягнута за рішенням суду. Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином і в установленому законом порядку. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково, з огляду на таке. Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на якісторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України). Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місцеобставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вонипідтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, тадокази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України). Рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає. Так, судом першої інстанції встановлено, що між Акціонерно -комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», який в подальшому змінив назву на ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 571/22-З/1-Ж13 від 09 листопада 2007 року, за умовами якого відповідачу було надано кредит у розмірі 21 000 доларів США з кінцевим терміном повернення 08 листопада 2027 року та з оплатою 13,00% річних за користування кредитом, а відповідач зобов`язалася повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії, неустойки та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені даним кредитним договором. Відповідач належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконував, у зв`язку з чим виникла заборгованість за кредитом, яка станом на 30 травня 2017 року становить -25604,64 доларів США, з яких: сума заборгованості за кредитом -16365,78 дол США, сума заборгованості за відсотками - 9238,86 дол США. Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності та врахувавши положення ст. ст. 526, 527, 530, 533, 610, 625, 626, 629 ст. 1054 ЦК України, постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», суд дійшов висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню в повному обсязі. Проте, до такого висновку суд дійшов з порушенням норм процесуального закону, виходячи з такого. Відповідно до ч.1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції,передбачав, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чиномповідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішенняна підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи (частина перша статті 224). Відповідно до ч. 2 ст. 6 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (частини перша та друга ст. 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції). Відповідно до ч.5 ст. 74 ЦПК України судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Відтак, під час розгляду справи у суді першої інстанції належним доказом вручення судової повістки, відправленої поштою, було, зокрема, повідомлення про вручення рекомендованого листа. Відповідно до аб. 5 ч. 5ст.74 ЦПК України лише у разі відсутності відповідача за зареєстрованою адресою його проживання (перебування), вважалося, що судовий виклик або судове повідомлення вручені належним чином. Перевіряючи дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи є поштовий конверт, адресований судом відповідачу, який разом із повідомленням про вручення поштового відправлення, повернутий відділенням поштового зв`язку за закінченням строку зберігання, а не через відсутність відповідача за місцем проживання ( а. с. 74). Згідно із ч. 9 ст. 74 ЦПК України( в редакції чинній на час ухвалення рішення) відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місцероботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. Відповідно до ч. 10 зазначеної статті друкований орган, у якому розміщуються оголошення про виклик відповідача протягом наступного року, визначається не пізніше 1 грудня поточного року в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з п. 2 Порядку визначення друкованого засобу масової інформації, у якому розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме (далі - Порядок), затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2006 року № 52 "Про порядок визначення друкованого засобу масової інформації, у якому розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме", оголошення про виклик до суду публікується в установлені законодавством строки у друкованому засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та в друкованому засобі масової інформації місцевої сфери розповсюдження за останнім відомим місцем проживання (перебування) на території України відповідача, третіх осіб, свідків. Відповідно до ч. 5 Порядку КМУ за поданням Державної судової адміністрації України щороку до 1 грудня визначає друкований засіб масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та затверджує перелік друкованих засобів масової інформації місцевої сфери розповсюдження, у яких розміщуються оголошення про виклик до суду, що підлягає опублікуванню в газеті "Урядовий кур`єр". Згідно з п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 року № 972-р «Про друковані засоби масової інформації загальнодержавної та місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2017 році розміщуються оголошення про виклик до судувідповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме» друкованим засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, в якому у 2017 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб,свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме, визначено газету "Урядовий кур`єр". Відповідно до переліку друкованих засобів масової інформації місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2017 році розміщуються оголошення про виклик до судувідповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме, затвердженого розпорядженням КМУ від 14 грудня 2016 року № 972-р, у Миколаївській області визначено газети «Южная правда» та «Рідне Прибужжя». Отже, виклик повинен бути обов`язково опублікованим перш за все у друкованому засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та в друкованому засобі масової інформації місцевої сфери розповсюдження за останнім відомим місцем проживання (перебування) на території України відповідача, третіх осіб, свідків. Проте, матеріали справи не містять даних, що відповідач через газету "Урядовий кур`єр" викликався в судове засідання, призначене на 16 листопада 2017 року, у справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до останнього. Таким чином, оскільки виклик відповідача у судове засідання не був здійснений через друкований засіб масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, то відсутні підстави для висновку про те, що виклик відповідача був здійснений у відповідності до вимог зазначеного законодавства. Отже, судом першої інстанції було порушено право відповідача знати про час і місце судових засідань (ч.2 ст. 6 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом), що є порушенням права на доступ до правосуддя та порушенням ст.6 Конвенції про захистправ і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Віктор Назаренко проти України» від 03 жовтня 2017 року та у справі «Лазаренко та інші проти України» від 27 червня 2017 року). Відповідно до ч.1 ст. 232 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи. У заяві від 25 серпня 2020 року про перегляд заочного рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 листопада 2017 року відповідач вказував, що він не був належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду, внаслідок чого не зміг реалізувати право на захист своїх інтересів. Суд першої інстанції в ухвалі від 30 вересня 2020 року вважав, що відповідач належним чином повідомлявся про день, час і місце розгляду справи, а заява про перегляд заочного рішення не містить відомостей про поважність причин його не прибуття до суду та будь яких доказів які б мали значення для правильного вирішення справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаної заяви. В апеляційній скарзі відповідач повторно вказав на те, що не був належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, що само по собі є поважною причиною для неявки до суду, а тому не зміг реалізувати своє право на захист своїх інтересів в суді. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч.1ст.8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст. 129 Конституції України).Суди здійснюють правосуддя наоснові Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права, а судді - керуючись відповідним принципом (ч.1 ст.6, ч. 1 та 2 ст.48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією ізаконами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України ( ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції,що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанцій; ст.2 Закону України «Просудоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016р.). Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції таправа на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року). Згідно з п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін. Відповідно до ч.1 ст. 5 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак. Згідно зі ст.10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Заочним рішенням суду у цій справі порушені принципи рівності учасників цивільного процесу та змагальності сторін, які є складовими права на справедливий суд як частини верховенства права. Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути наданаможливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «ДомбоБегеерБ.В. проти Нідерландів» («DomboBeheer B. V. v. theNetherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33). Суд першої інстанції, не повідомивши відповідача належним чином про час і місце розгляду справи, фактично позбавив його права на захист своїх інтересів в суді. Внаслідок цього суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд. Згідно ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, зокрема, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційнускаргу такою підставою. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню з ухваленням нового судового рішення. Як вбачається з матеріалів справи, між Акціонерно-комерційнимбанком соціального розвитку «Укрсоцбанк», який в подальшому змінив назву на ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 571/22-З/1-Ж13 від 09 листопада 2007 року, згідно якого відповідачу було наданокредит у розмірі 21 000 доларів США з кінцевим терміном повернення 08 листопада 2027 року та з оплатою 13,00% річних за користування кредитом, а відповідач зобов`язався повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії, неустойки та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені даним кредитним договором. Відповідачем факт підписання договору кредиту № 571/22-З/1-Ж13 від 09 листопада 2007 року не оспорюється. У подальшому ОСОБА_1 підписана додаткова угода № 1 від 20 жовтня 2008 рокудо договору про внесення змін до договору кредиту № 571/22-З/1-Ж13 від 09 листопада 2007 року, яка передбачає зміну процентної ставки на 14% річних. Після цього, ОСОБА_1 був підписаний договір про внесення змін № 2 від 20 квітня 2012 рокудо договору кредиту № 571/22-З/1-Ж13 від 09 листопада 2007 року. У подальшому ОСОБА_1 був підписаний договір про внесення змін № 3 від 20 квітня 2012 року до договору кредиту № 571/22-З/1-Ж13 від 09 листопада 2007 року, який передбачає зміну процентної ставки на 14,51 % річних. Матеріали справи, а саме виписка по особовому рахунку, свідчить також про те, що відповідач весь час до квітня 2014 року продовжував здійснювати дії щодо погашення заборгованості за кредитом. Зазначені обставини свідчать про те, що банком при нарахуванні процентів правомірно застосовувались ставки, передбачені як умовами договору кредиту № 571/22-З/1-Ж13 від 09 листопада 2007 року, так і умовами додаткової угоди № 1 від 20 жовтня 2008 року до договору про внесення змін до договору кредиту № 571/22-З/1-Ж13 від 09 листопада 2007 року, договором про внесення змін № 2 від 20 квітня 2012 року до договору кредиту № 571/22-З/1-Ж13 від 09 листопада 2007 року та договором про внесення змін № 3 від 20 квітня 2012 року до договору кредиту № 571/22-З/1-Ж13 від 09 листопада 2007 року, який передбачає зміну процентної ставки на 14,51 % річних. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги в частині того, що процентна ставка за користуванням кредитом складала 13%, в подальшому була збільшена до 14%, однак стягнута з відповідача сума становить 56,45% є безпідставними та спростовується матеріалами справи. Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно пункту 1.1.1. договору кредиту погашення кредиту буде здійснюватися в наступному порядку до 10 числа кожного місяця щомісячно, починаючи з січня 2007 року та з кінцевим терміном повернення заборгованості по кредиту 08 листопада 2027 року, на умовах визначених договором. Пунктом 2.4.1. договору кредиту передбачено, що сплата процентів здійснюється у валюті кредиту десятого числа місяця наступного за тим, в якому нараховані проценти. У випадку, якщо десяте число місяця є неробочим днем, то позичальник зобов`язаний сплатити суму нарахованих процентів, у попередній робочий день. Отже, сторони в договорі кредиту встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням заборгованості. Відповідно до пункту 4.4 договору кредиту у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником своїх обов`язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8, цього договору, протягом більше, ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичне використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеня). Зі змісту пункту 4.4 договору кредиту вбачається, що сторони в договорі врегулювали питання дострокового повернення кредиту і безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання є виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості. Таким чином, у разі прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань за договором кредиту відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов`язання та така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, якщо сторони договору визналибезумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року в справі №138/240/16-ц(провадження № 61-14987св19). Судом встановлено, що останній платіж було здійснено 24 квітня 2014 року, а тому за визначенням пункту 4.4 договору кредиту строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто 24 липня 2014 року. Згідно таблиці погашення нарахованих відсотків, останній платіж відповідачем здійснено 24 квітня 2014 року в сумі 84 дол США. Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 було допущено невиконання обов`язків, визначених підпунктами 3.3.7, 3.3.8 договору кредиту щодо своєчасного та в повному обсязі погашення кредиту із нарахованими процентами за фактичний час його використання, більше ніж 90 календарних днів. Тому, в силу умов договору кредиту (підпункт 4.4), у зв`язку із неналежним невиконанням позичальником обов`язків, визначених підпунктами 3.3.7, 3.3.8, щодо своєчасного та в повному обсязі погашення кредиту із нарахованими процентами за фактичний час його використання, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив. У зв`язку із вказаним ОСОБА_1 протягом одного робочого дня 24 липня 2014 року, був зобов`язаний погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції. Пунктом 2.3 кредитного договору моментом повернення кредиту вважається день зарахування на відповідні рахунки кредитора: суми кредиту, нарахованих процентів, комісій та можливих пені і штрафних санкцій, визначених цим договором, якщо інше не випливає з умов цього договору. Згідно п. 2.4 кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на суму фактичної заборгованості за кредитом у валюті кредиту за методом факт/360. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту. Згідно пункту 3.2.1 кредитного договору (том 1 а.с. 17) сума процентів, нарахованих згідно з п.п. 3.1.2 цього договору про внесення змін, сплачується до 10 числа (включно) кожного місяця, рівними частинами протягом 60 місяців, але не пізніше кінцевого терміну повернення заборгованості по кредиту, на рахунок обліку відстрочених до сплати процентів. Пунктом 3.2.3 кредитного договору передбачено, що кредитор має право вимагати дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів, сплати комісії та можливих штрафних санкцій у разі: затримання позичальником сплати кредиту та/або процентів щонайменше на три календарні місяці або перевищення сумою простроченої заборгованості суми кредиту більше як на 10 процентів; або перевищення сумою простроченої заборгованості суми кредиту більш як на 10 процентів; або несплати позичальником в термін, встановлені цим договором більше однієї виплати по кредиту, яка перевищує 5 процентів загальної суми; або якщо позичальник протягом трьох робочих днів від дати отриманнявимоги кредитора про надання додаткових засобів забезпечення виконаннязобов`язання,згідно з п.3.2.2. цього договору, не надасть таких засобів(шляхом укладення відповідного договору) або запропоновані засоби не влаштують кредитора; або якщо позичальник не погодиться із запропонованим розміром процентів, згідно з п. 2.7 цього договору; або якщо обставини визначені п.5.1 цього договору, будуть діяти протягом більше як одного місяця. Згідно пунктів 3.3.4, 3.3.7,3.3.8 кредитного договору позичальник зобов`язаний:суворо дотримуватися положень цього договору, а також договорів, визначених 1.3,1.1.3 та 3.3.5 цього договору; сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному п.п. 1.1, 2.4, 2.7, 2.9 цього договору та комісії в розмірах та в порядку, передбачених цим договором; своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному п. 1.1, .2.4. цього договору. Згідно п. 4.1. кредитного договору у разі прострочення позичальником строків сплати процентів, визначених п. 2.4, 2.7, 2.9 цього договору, комісій, передбачених умовами цього договору, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених п. 1.1, 3.2.3, 3.3.14 цього договору, позичальник сплачує кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення. Відповідно п.4.1.1 кредитного договору нарахування неустойки (пені) здійснюється щоденно з дня виникнення простроченої заборгованості за кредитом та/або нарахованими процентами до моменту сплати зазначеної заборгованості, але не більше одного року з моменту виникнення цієї заборгованості. Пунктом 4.4 кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8. цього договору, протягом більше, ніж 90 (дев`яносто) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким,що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Відповідно до п.6 договорупро внесення змін № 3 від 20 квітня 2012 року до договору кредиту № 571/22-З/1-Ж13 від 09 листопада 2007 року(том 1 а.с. 17 )сторони домовились, що у разі порушення позичальником строків сплати процентів та кредиту, як в повному обсязі, так і частково, щонайменше на три календарних місяці, кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій в повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення позичальнику, а позичальник, в свою чергу, зобов`язанийдостроково погасити в повному обсязі кредит, нараховані проценти, можливі штрафні санкції протягом 60 календарних днів з датиодержання вищезазначеного письмового повідомлення кредитора. Відповідно до п. 7.6 кредитного договору договір набирає чинності з дати йогоукладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань. Відповідно до ст. 11 ч.1, ч.2 п.1 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Згідно ст.ст. 509 ч.1, 526 ч.1, 527 ч.1, 530 ч.1, 610 ч.1, 612 ч.1 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 1054 ч. 1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Як встановленосудом, останній платіж відповідачем було здійснено 24 квітня 2014 року 04 вересня 2017 року Банк звернувся із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 25604,64 дол США, яка складається з: 16365,78 дол США - заборгованість за кредитом; 9238,86 дол США - заборгованість по відсотках. Позовна давність це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки тощо, ст. ст. 257 ч.1, 261 ч.1, 262 ч.1, 266 ч.1 ЦК України). Із позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором кредиту № 571/22-З/1-Ж13 від 09 листопада 2007 рокув сумі 1182,22 - тіло кредиту, 105,17- нараховані відсотки з 30 травня 2008 року по 12 серпня 2014 року Банк звернувся 04 вересня 2017 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Згідно ст. ст. 264 ч.ч.1,2, 265 ч.1 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності. Зважаючи на те, що Банк звернувся за захистом порушеного права про стягнення заборгованості за договором кредиту № 571/22-З/1-Ж13 від 09 листопада 2007 рокув сумі 1182,22 - тіло кредиту, 105,17- нараховані відсотки з 30 травня 2008 року по 12 серпня 2014 рокупоза межами строків позовної давності, апеляційний суд дійшов висновку, що в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають. За положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України). Визначаючи конкретну суму заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, апеляційний суд виходить з такого. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України). Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають встановлені договором або законом правові наслідки. Такими наслідками можуть бути, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від нього, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Підставою для звернення до суду з позовом про дострокове стягнення кредитної заборгованості стало те, що відповідач допустив прострочення сплати за кредитом, починаючи з травня 2014 року, що підтверджується розрахунком заборгованості. Відповідно до пункту 4.4 договору кредиту у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником своїх обов`язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8, цього договору, протягом більше, ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичне використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеня). Отже, відповідно до вимог ст. ст. 526, 610, 611, 1048, 1050,1054 ЦК України, самі по собі вимоги ПАТ КБ «Укрсоцбанк» про дострокове стягнення кредитної заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Як убачається з тексту позовної заяви та доданого позивачем до неї розрахунку заборгованості за кредитом, у даній справі заявлено вимогу про стягнення всієї заборгованості за кредитним договором, яка утворилася з початку дії договору по 30 травня 2017 року і складається з заборгованості за тілом кредиту та за відсотками. Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що строк позовної давності сплив і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговийстрок для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків. Отже, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов`язання, тобто строку виконання зобов`язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким чином, пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов`язання та зумовлює перебіг позовної давності. Зі змісту копії кредитної справи вбачається, що у зв`язку з порушенням боржником виконання зобов`язання за кредитним договором банк використав право достроково вимагати з позичальника повернення заборгованості за кредитним договором, надіславши вимогу про усунення порушень від 22 серпня 2017 року № 223-571/22-3/1-Ж13. Отже, пред`явивши вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про негайне повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня після одержання такої вимоги. Пункт 7 частини 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв`язку із самою ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України по справі 6-23цс13 закріплено, що пункт 7 частини 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв`язку з самою частиною 11 статті 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту. З урахуванням викладених обставин, а також беручи до уваги заяву відповідача про застосування строків позовної давності викладену ним в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що позивач має право на стягнення з відповідача заборгованості за кредитом (тілом) за період з 30 вересня 2014 року (позивач звернувся до суду із позовом 04 вересня 2017 року) по 30 травня 2017 року, що відповідно до наданого позивачем розрахунку становить заборгованість у сумі 24 317,25 дол США яка складається з: 15183,56 дол СШАзаборгованість за кредитом, 9133,69 дол США заборгованість за відсотками. З урахуванням викладеного, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що інші доводи апеляційної скарги, крімтих, з якими погодилася колегія суддів, виходячи з конкретних обставин по справі, не є підставою для задоволення апеляційної скарги та позову в повному обсязі. Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подачу позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 9774,57 грн. Позовні вимоги задоволені судом частково. Тому з відповідача на користь позивача з урахуванням пропорційності задоволених вимог підлягає стягненню сума сплаченого судового збору за подачу позову у розмірі 9283,10 грн. При зверненні до суду з апеляційною скаргою відповідачем було сплаченобуло сплачено судовий збір у розмірі 15256,52 грн.Апеляційну скаргу задоволено частково, т ому з позивача на користь відповідача з урахуванням пропорційності задоволених вимог підлягає стягненню сума сплаченого судового збору за подачуапеляційної скарги у розмірі 767,10 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 листопада 2017 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк`доОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: ( АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства«Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ23494714, адреса: вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ, 03150) заборгованість усумі 24 317,25 дол США яка складається з: 15183,56 долСШАзаборгованість за кредитом, 9133,69 дол США заборгованість за відсотками та судовой збірв розмірі 9283,10 гривень. Стягнути з Акціонерного товариства«Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ23494714, адреса: вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ, 03150)на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: ( АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 767,10 гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Дата складення повної постанови - 20 грудня 2021 року. Головуючий Ю.П. Лозко Судді: В.В. Кострицький М.В. Назарова