Постанова Вінницький апеляційний суд № 137/524/24

Справа № 137/524/24 Провадження № 22-ц/801/1940/2024 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Гопкін П. В. Доповідач:Медвецький С. К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 вересня 2024 рокуСправа № 137/524/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач), суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В., за участю секретаря судового засідання Литвина С. С., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», відповідач ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 137/524/24 за апеляційною скаргою адвоката Вдовики О. М. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 11 липня 2024 року, ухвалене у складі судді Гопкіна П. В. у залі суду, встановив: Короткий зміст позовних вимог У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі ТОВ «Коллект Центр») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позов мотивований тим, що 10 жовтня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфінанс» (далі ТОВ «Інфінанс») та ОСОБА_1 укладено договір позики, у тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0639826921/6, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 7 750 грн, строком на 30 днів, зі стандартною процентною ставкою за користування кредитом у розмірі 1,75 % в день, строком дії договору 3 роки. Указаний договір підписано електронним підписом позичальника, який відтворений шляхом використання останнім одноразового індикатора надісланим на номер мобільного телефону відповідача. 16 грудня 2021 року між ТОВ «Інфінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі ТОВ «Вердикт Капітал») укладено договір факторингу № 16-12/21, відповідно до умов якого ТОВ «Інфінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до боржників за договорами позики, у тому числі за договором позики № 0639826921/6 від 10 жовтня 2020 року, укладеним між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 10 січня 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право грошової вимоги ТОВ «Коллект Центр» відповідно до договору відступлення права вимоги № 10-01/2023, у тому числі за договором позики № 0639826921/6 від 10 жовтня 2020 року, укладеним між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 . Відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за договором позики, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 08 квітня 2024 року становить 213 493,28 грн, з яких: 7 750 грн заборгованість за кредитом (тіло кредиту); 205 743,28 заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги. Посилаючись на ці обставини, з принципу розумності, співмірності і пропорційності, ТОВ «Коллект Центр» просило суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 120 997,03 грн та судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 11 липня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором № 0639826921/6 від 22 листопада 2019 року в сумі 120 997,03 грн, 3 028 грн судового збору та 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Зобов`язано Управління Державної казначейської служби України у Літинському районі Вінницької області повернути ТОВ «Коллект Центр» 174,40 грн судового збору, згідно платіжної інструкції № 0427960173 від 19 квітня 2024 року. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що: позивачем доведено факт невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором щодо повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та процентів; відповідач погодився на встановлені кредитним договором умови щодо нарахування відсотків за користування кредитними коштами, відтак сплата відсотків повинна бути здійснена за фактичний строк користування кредитом; до введення воєнного стану строк позовної давності у цій справі не минув, а на момент звернення позивача до суду з позовом діяв правовий режим воєнного стану, відтак позовна заява подана до суду у межах строку позовної давності. Короткий зміст вимог апеляційних скарг У серпні 2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову, а саме стягнення заборгованості у розмірі: 7 750 грн тіла кредиту; 8 137,50 грн відсотків за час строку кредитування (30 днів); витрат на правову допомогу та судового збору пропорційно розміру задоволених вимог. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 08 серпня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Оніщук В. В., Рибчинський В. П. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 серпня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 серпня 2024 року справу призначено до розгляду на 05 вересня 2024 року 09:00 год з повідомленням учасників справи. 05 вересня 2024 року справу знято з розгляду у зв`язку з перебуванням судді Оніщука В. В. у відпустці. Розгляд справи відкладено на 11 вересня 2024 року 09:20 год. Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 10 вересня 2024 року для розгляду цієї справи замінено суддю Рибчинського В. П. та визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що: суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи; правила надання грошових коштів у позику, наявні в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, відтак відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді обов`язок нарахування відсотків поза межами строку користування кредитом; кредитним договором встановлений 30-денний строк користування кредитом (10 листопада 2020 року), тому позивач мав право нараховувати відсотки передбачені в акцепті та оферті лише протягом цього терміну; стягнення відсотків поза строком кредитування є безпідставним та необґрунтованим; після настання строку повернення кредиту (10 листопада 2020 року) позивач мав право на стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, проте такі вимоги у цій справі не заявлені; позивач не надав детального розрахунку заборгованості відповідно до первинних документів, які б свідчили про рух коштів по його рахунку та нарахування відсотків за користування кредитними коштами, відтак сума заборгованості не доведена належними доказами. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Коллект Центр» указує, що: рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують; підписанням акцепт оферти відповідач підтвердив, зокрема, що він повністю ознайомлений з усіма його умовами, у тому числі правилами, та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства; відповідачем частково здійснювалось погашення заборгованості, що свідчить про визнання ним кредитних правовідносин; відповідачем не надано контррозрахунку та доказів виконання зобов`язань за кредитним договором; нарахування процентів за користування кредитом здійснювалось відповідно до умов кредитного договору в межах строку його дії; сторони окремо погодили, що у випадку користування позичальником кредитом понад строк, встановлений відповідно до пункту 1.15 договору, зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період фактичного користування кредитом; незгода позичальника з умовами та особливостями кредитування, за відсутності зауважень щодо змісту та умов кредитного договору під час його укладення та підписання, не є підставою для визнання умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом установлено, що 10 жовтня 2020 року між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 0639826921/6, відповідно до якого, товариство надало позичальнику фінансову послугу з надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, а позичальник зобов`язався отримати та належним чином використовувати і повернути в передбачені цим договором строки кредит та сплатити відсотки й інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами. Указаний договір підписано відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 0d4w2w шляхом підписання акцепту оферти від 10 жовтня 2020 року на укладення договору надання позики, у тому числі на умовах фінансового кредиту та отримання кредиту згідно заявки - анкети № 3290277. Відповідно до умов указаного договору позики ОСОБА_1 отримав у кредит грошові кошти у сумі 7 750 грн, строком на 30 днів та строком дії договору 3 роки, зі сплатою процентів за користування кредитом: відсоткова ставка за один день користування кредитом становить 1,75 %, а річна відсоткова ставка 638,75 %. Орієнтовна вартість кредиту 4 068,75 грн. Підписанням анкети-заявки відповідач підтвердив, що ознайомлений з Правилами надання грошових коштів у позику, викладеними на веб-сайті товариства, проектом договору, який відповідає умовам даного договору та, що договір укладений на сприятливих для нього умовах. Також ОСОБА_1 указав, що до укладення договору ознайомився з іншими його умовами, зокрема порядком застосування та нарахування процентів за користування кредитом, та відповідальністю сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. 16 грудня 2021 року між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 16-12/21, відповідно до якого ТОВ «Інфінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до боржника, зокрема за договором позики № 0639826921 від 10 жовтня 2019 року, укладеним між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та позивачем укладено договір відступлення права вимоги № 10-01/2023, відповідно до якого право вимоги за договором надання позики, у тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0639826921 від 10 жовтня 2020 року відступлено позивачу. 10 січня 2023 року сторони указаного договору підписали акт прийому-передачі реєстру боржників. Відповідно до реєстру боржників до договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року заборгованість ОСОБА_1 за договором позики, у тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0639826921 від 10 жовтня 2020 року становить 213 493,28 грн, з яких: 7 750 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 205 743, 28 грн - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги. Відтак ТОВ «Коллект Центр» наділено правом грошової вимоги до відповідача. Позивач застосувавши принцип розумності, співмірності і пропорційності визначив заборгованість ОСОБА_1 згідно розрахунку станом на 08 квітня 2024 року у розмірі 120 997,03 грн, з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) 7 750 грн, заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги 113 247,03 грн. Позиція суду апеляційної інстанції Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих у кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Частиною першою статті 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина другої статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 7 жовтня 2020 року № 127/33824/19; від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19. Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Законом України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Відповідно до частини третьої статті 11 Законом України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону). Згідно з частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Частиною восьмою статті 11 Законом України «Про електронну комерцію» встановлено, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Установлено, що договір позики № 0639826921/6, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, від 10 жовтня 2020 року між сторонами укладено в електронному вигляді, з застосуванням електронного підпису. При цьому, відповідач, через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця, подав заявку на отримання позики за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання позики, після чого позикодавець надіслав останньому за допомогою засобів зв`язку на указаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання договору позики. Установивши, що без здійснення указаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21). Усупереч умов укладеного договору позики, зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів у строки і на умовах, передбачених договором, відповідачем ОСОБА_1 належним чином не виконувалися, у зв`язку з чим, у нього виникла заборгованість. Відповідач ОСОБА_1 не заперечує факту укладення договору чи отримання коштів, однак не погоджується виключно з розміром встановленої заборгованості. За нормами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною першою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 1506/2567/2012 (провадження № 61-10105св23) зроблено висновок, що: «відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України). Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню». Договори, укладені між відповідачем ОСОБА_1 та первісним кредитором, договір відступлення права вимоги укладені між первісним кредитором та ТОВ «Коллект Центр» у встановленому порядку недійсними не визнані, тобто, в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаних правочинів. У цій справі позичальник не довів належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених спірним договором, презумпція правомірності якого не спростована. В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2014 року у справі №6-14194св14, зроблено висновок, що: «підтвердженням суми заборгованості є кредитний договір, договір відступлення права вимоги, який у встановленому порядку недійсним не визнаний та в якому визначено розмір відступленої заборгованості, та розрахунок кредитної заборгованості, здійснений банком при відступленні права вимоги». Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно встановив, що ТОВ «Коллект Центр» у встановленому законом порядку набуло право грошової вимоги по спірному договору позики № 0639826921/6, у тому числі і на умовах фінансового кредиту від 10 жовтня 2020 року, а ОСОБА_1 прийняв умови та правила надання банківських послуг шляхом підписання їх електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, однак у порушення умов указаного договору останній не виконав своїх зобов`язань щодо повернення кредиту у розмірі та на умовах, визначених укладеним правочином, презумпція правомірності якого не спростована та дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції стягнуто відсотки поза межами погодженого сторонами строку кредитування з огляду на таке. Матеріалами справи встановлено, що відповідач, підписавши електронний договір № 0639826921/6 від 10 жовтня 2020 року погодився, що обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно, про що зазначено у пункті 6 правил надання грошових коштів у позику договору № 0639826921/6 від 10 жовтня 2020 року. Кредитним договором № 0639826921/6 від 10 жовтня 2020 року встановлено, що строк користування кредитом складає 30 днів, проте строк дії договору становить 3 роки. Відтак, з огляду на свободу договору, яка передбачена статтею 6, 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили строк кредитування, а також передбачили право кредитора протягом 3-х років, починаючи з дня укладення договору нарахувати відсотки у визначеному договором розмірі. При цьому спірний договір позики та його умови в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін та відповідно до статей 628, 629 ЦК України є обов`язковими до урахування. У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 559/1605/18 зроблено висновок, що: «тлумачення статті 627 ЦК України свідчить, що за загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюється в ЦК України нормами, які мають диспозитивний характер. Тобто, сторони при укладенні конкретного виду договору можуть регулювати їх самостійно». Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про сплату ним заборгованості чи про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку. Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 указав, що: «при вирішенні цивільних справ судами ураховується стандарт доказування «більшої вірогідності». У цій справі відповідачем не спростований розмір заборгованості, завлений позивачем, відтак належить погодитися з висновками суду першої інстанції про доведеність позовних вимог. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, не ґрунтуються на нормах права, тому судом до уваги не беруться. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, тому не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати сплачені у якості судового збору слід залишити за відповідачем. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив: Апеляційну скаргу адвоката Вдовики О. М. в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 11 липня 2024 року залишити без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за відповідачем. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.. Головуючий Сергій МЕДВЕЦЬКИЙ судді: Світлана КОПАНИЧУК Віталій ОНІЩУК