Постанова Закарпатський апеляційний суд № 308/6497/15-ц

Справа № 308/6497/15-ц П О С Т А Н О В А Іменем України 22 грудня 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: судді-доповідачки Готри Т. Ю., суддів Собослоя Г. Г., Мацунича М. В., з участю секретарки судового засідання Бочко Л. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою керівника Ужгородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 травня 2021 року, ухвалене суддею Придачуком О.А., повний текст рішення складено 21.05.2021, в с т а н о в и в: У червні 2015 року прокурор міста Ужгорода в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості. Позов обґрунтував тим, що 25.12.2014 між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Закарпатській області /далі - РВ ФДМУ/ (орендодавець) та фізичною-особою підприємцем ОСОБА_1 (орендарем) укладено договір оренди №70-14/05-08 вбудованих нежитлових приміщень, загальною площею 319,8 кв м першого поверху будівлі (літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та перебуває на балансі концерну «Військторгсервіс» (балансоутримувач). Цей договір укладено строком на 35 місяців, тобто з 25.12.2014 по 24.11.2017 включно. Зазначав, що відповідач узяв на себе фінансові зобов`язання щодо внесення до державного бюджету завдатку в розмірі 70 000 грн по сплаті орендної плати та страхування державного майна. За умовами договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу, відповідно, у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа наступного за звітним. Однак зазначені зобов`язання ОСОБА_1 не виконані, оскільки завдаток ним не внесено, щомісячну оплату орендних платежів не здійснено та ним орендоване державне майно не застраховано. Станом на 30.04.2015 у відповідача ОСОБА_1 перед РВ ФДМУ виникла заборгованість у розмірі 363 273,42 грн, а саме: 351 775,03 грн по орендній платі та 11 528,39 грн по пені. Листами за № 11-06-00035 від 06.01.2015, № 11-06-00389 від 09.02.2015 РВ ФДМУ повідомляло орендаря ФОП ОСОБА_1 про необхідність унесення ним завдатку, про наявність у нього заборгованості по орендній платі та не здійснення ним страхування орендованого державного майна, які відповідачем залишенні без належного реагування. Указував, що відповідач 09.02.2015 припинив свою діяльність як суб`єкт господарювання і, як наслідок, ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 12.05.2015 припинено провадження у справі за позовом РВ ФДМУ до ФОП ОСОБА_1 про стягнення з нього заборгованості за цим договором оренди. При цьому зауважував, що через припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою. Посилаючись на наведені обставини просив суд розірвати цей договір оренди № 70-14/05-08 від 25.12.2014 та стягнути з ОСОБА_1 на користь РВ Фонду державного майна України по Закарпатській області заборгованість у розмірі 363 273,42 грн, яка складається із 351 775,03 грн орендної плати і 11 528,39 грн пені. У вересні 2015 року регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області подало до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму в розмірі 626 945,86 грн, з яких 570 869,43 грн орендна плата та 56 076,43 грн пені. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпастької області від 24.12.2015 замінено неналежного позивача прокуратуру м. Ужгорода на належного позивача Ужгородську місцеву прокуратуру Закарпатської області. Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.04.2016 збільшений позов керівника Ужгородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості задоволено. Розірвано договір оренди № 70-14/05-08 від 25.12.2014, укладений між РВ Фонду державного майна України по Закарпатській області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , предметом якого є державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - вбудовані нежитлові приміщення, загальною площею 319,8 кв м, першого поверху будівлі (літ. А), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь РВ Фонду державного майна України по Закарпатській області суму в розмірі 626 945,86 грн, з яких 570 869,43 грн заборгованості по орендній платі та 56 076,43 грн пені. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 3 654 гривень. У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про перегляд указаного заочного рішення суду, за результатами розгляду якої ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.01.2017 її було задоволено, заочне рішення цього ж суду від 27.04.2016 скасовано, а справу призначено до розгляду в загальному порядку. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.12.2020 залучено до участі у цій справі правонаступника позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області на Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинських областях. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.05.2021 збільшений позов керівника Ужгородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості задоволено. Договір оренди № 70-14/05-08 від 25.12.2014, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Закарпатській області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , предметом якого є державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - вбудовані нежитлові приміщення, загальною площею 319,8 кв м, першого поверху будівлі (літ. А), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 - розірвано. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях у Державний бюджет України суму в розмірі 626 945,86 грн, з яких: 570 869,43 грн - заборгованість по орендній платі; 56 076,43 грн - пеня. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 3 654,00 гривень. Не погоджуючись із цим рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу внаслідок його незаконності та необґрунтованості через неправильне застосування судом норм матеріального права, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд помилково вважав установленими, та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Скарга мотивована тим, що місцевим судом належним чином не враховані положення пунктів 3.10, 5.2, 5.8, 10.6 даного договору оренди, за умовами яких виникнення у нього права на використання орендного майна та обов`язку зі сплати орендної плати настає лише після внесення ним завдатку та страхування такого майна, а відтак цей договір оренди є умовним правочином, оскільки настання обов`язків за ним пов`язані із учиненням чи не вчиненням ним обумовлених дій по сплаті завдатку, страхування майна протягом одного місяця з дня підписання договору, тобто до 25.01.2015. Зауважував, що умова договору оренди про внесення ним завдатку є істотною умовою договору, а оскільки ним завдаток не було внесено та не було застраховано орендоване майно, тому в нього і не виникли зобов`язання щодо сплати орендної плати та пені за її прострочення. Стверджував і про залишення судом поза увагою того, що орендоване ним майно фактично не використовувалося і це підтверджується актом комісійного обстеження від 03.06.2015 складеним позивачем. До того ж він припинив свою підприємницьку діяльність ще 09.02.2015 та між сторонами наявна з того ж самого предмету спору ухвала Господарського суду Закарпатської області від 12.05.2015. Наголошував апелянт і про помилковість висновку суду, що акт приймання-передавання майна в оренду від 25.12.2014 є доказом використання ним приміщення, оскільки це не узгоджується з положеннями пункту 7.1 договору оренду, де вказано про складення такого акту сторонами одночасно з підписанням самого договору. Посилаючись на наведені обставини просив оскаржене рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову до нього відмовити. У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 представник позивача Регіонального відділення ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях - Пастика Ф.О. посилався на її безпідставність і надуманість, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення місцевого суду - без змін. У судовому засіданні представниця відповідача ОСОБА_1 - адвокатеса Терпак О.В. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з підстав наведених у ній. Представники позивача прокурорка Андрейчик А.М. та ОСОБА_2. у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечили внаслідок її безпідставності і необґрунтованості та просили оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з пунктом 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час учинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Задовольняючи збільшені позовні вимоги керівника Ужгородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі РВ Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до ОСОБА_1 місцевий суд виходив з їх обґрунтованості та доведеності. Проте колегія суддів із такими висновками суду першої інстанції в повній мірі погодитися не може, оскільки таких суд дійшов із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права з огляду на таке. Судом установлено, що 25.12.2014 між РВ Фонду державного майна України по Закарпатській області (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендарем) укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 70-14/05-08 /т.1, а.с.9-14/, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування вбудовані нежитлові приміщення (позиції 1-25), загальною площею 319,8 кв м першого поверху будівлі (літ. А, реєстровий номер 33689922.33.АААААЖ740), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та перебувають на балансі концерну «Військторгсервіс» /пункт 1.1. договору/. За пунктом 2.1 цього договору оренди сторони визначили, що орендар уступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами даного договору та акту приймання-передавання майна. Сторони погодили між собою, що орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати за державне майно і пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 №786, та за результатами конкурсу на право оренди державного майна (протокол засідання конкурсної комісії № 3 від 10-11.12.2014), що становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку жовтень 2014 року - 100 000 гривень. Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Якщо орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, вона підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунтокм 3.6. співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату її нарахування від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати /пункти 3.1., 3.6., 3.7 договору/. Пунктом 3.10. договору передбачалось, що зобов`язання орендаря щодо сплати орендної плати забезпечуються у вигляді завдатку в розмірі місячної орендної плати, який уноситься в рахунок плати за останній місяць оренди. За положеннями пункту 3.11. договору у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу. Як убачається зі змісту пунктів 5.2., 5.3., 5.8. розділу 5 «Обов`язки орендаря» цього договору оренди, то орендар-відповідач ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання, а саме: - протягом місяця після підписання договору внести завдаток, передбачений пунктом 3.10 цього договору, тобто у розмірі місячної орендної плати, який вноситься в рахунок плати за останній місяць оренди; - своєчасно й у повному розмірі сплачувати орендну плату до державного бюджету та баласноутримувачу; - протягом місяця після укладення договору застрахувати орендоване майно не менше, ніж на його вартість за висновком про вартість на користь балансоутримувача, який несе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об`єкта оренди, в порядку визначеному законодавством, та надати орендодавцю і балансоутримувачу копії страхового полісу і платіжного доручення. Згідно з пунктом 10.1. цей спірний договір оренди укладено строком на 35 місяців та з терміном його дії з 25 грудня 2014 року по 24 листопада 2017 року включно. Положеннями пунктів 10.6., 10.8., 10.9. даного договору також визначалось: - підстави його припинення, а саме: у разі закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; дострокового за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; у разі смерті орендаря; невиконання орендарем п. 5.8. договору; -у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу за участю орендодавця; -майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання. З матеріалів справи вбачається, що 25.12.2004 сторони вказаного договору оренди, а також баласноутримувач концерн «Військторгсервіс», підписали між собою акт приймання-передавання майна в оренду /т.1, а.с.16/, яке відповідно до такого ж акту приймання-передавання (повернення майна) було повернуто 01.07.2015 /т.1,а.с.30/. Водночас орендарем-відповідачем ОСОБА_1 не було здійснено як жодного щомісячного орендного платежу або її частини, так і внесення завдатку і страхування орендованого майна відповідно до умов цього договору. Листом РВ Фонду державного майна по Закарпатській області від 06.01.2015 за № 11-06-09035 адресованого фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , зокрема, звернуто увагу останнього на необхідність на протязі одного місяця з дня укладення договору внести завдаток у розмірі місячної орендної плати, який уноситься в рахунок плати за останній місяць оренди, та застрахувати орендоване майно /т.1, а.с.19/. Листом цього ж регіонального відділення Фонду державного майна від 09.01.2015 за № 11-06-00389 орендаря ОСОБА_1 повідомлено про невиконання ним умов договору оренди з одночасним запропонуванням йому розірвати його за згодою сторін /т.1, а.с.130/. Відповідно до ч. 2 ст. 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення. За умовами спірного договору він є укладеним між сторонами у письмовій формі строком на 35 місяців (з 25.12.2014 по 24.11.2017), тобто менш аніж на три роки, а відтак, у силу приписів ч. 2 ст. 793, ч. 1 ст. 794 ЦК України, не підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Як кореспондувалось у частинах перших статей 12, 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» /надалі - Закон № 2269-ХІІ/ (чинного на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору. Передача об`єкта оренди орендодавцем орендарю здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. Приписами ч. 1 ст. 795 ЦК України констатовано, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. При цьому колегія суддів зауважує, що інших умов щодо моменту укладення (початку обчислення строку дії) спірний договір не містить. Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про те, що не внесення ним завдатку, не страхування орендованого майна, які начебто свідчать про не укладення (не набрання чинності) спірного договору 25.12.2004, оскільки це є обов`язками /зобов`язанням, забезпеченням виконання зобов`язання/ відповідача за даним договором, а не умовами (відкладальними умовами) для його укладення і набрання ним чинності. З огляду на наведене колегія суддів погоджується з правильністю висновків місцевого суду, що спірний договір є укладеним /набув чинності/ саме 25.12.2004, де цього ж дня орендоване майно було передано за відповідним актом орендарю ФОП ОСОБА_1 , який із цієї дати і набув безперешкодного права користування ним. На переконання колегії суддів є голослівними доводи ОСОБА_1 про те, що внаслідок фактичного не використання ним орендованого майна, не внесення завдатку і страхування орендованого майна, в нього і не виникли зобов`язання по сплаті щомісячної орендної плати, оскільки такі його твердження не ґрунтуються на положеннях закону та укладеному спірному договору оренди. Водночас фактичне не використання ОСОБА_1 на власний розсуд (протилежне матеріали справи не містять) орендованого майна, не звільняє його від відповідальності за взяті на себе зобов`язання. Частиною першою статті 19 Закону № 2269-ХІІ передбачалось, що орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Заразом колегія суддів звертає увагу і на те, що у матеріалах справи є відсутні будь-які докази про неможливість відповідача ОСОБА_1 з власної ініціативи до 01.07.2015 якнайшвидше повернути орендодавцю дане майно, на підставі відповідного акту прийому-передачі, внаслідок його не використання чи припинення у лютому 2015 році своєї підприємницької діяльності як фізичної особи. При цьому апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про те, що через припинення ним 09.02.2015 підприємницької діяльності нарахування йому позивачем орендної плати не є правомірним, оскільки, як неодноразово констатувала Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах, у випадку припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати. Також положеннями ч. 1 ст. 52 ЦК України регламентовано, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, окрім майна, на яке згідно із законом не може бути звернуто стягнення. До того ж, ані умови спірного договору оренди, зокрема пункт 10.6., ані ст. 26 Закону № 2269-ХІІ не містили такої підстави для припинення договору як припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Надуманим є і твердження відповідача ОСОБА_1 про вирішення даного спору ще ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 12.05.2015, яка набрала законної сили і за приписами ч. 4 ст. 82 ЦПК України має преюдиціальне значення у цій справі, оскільки господарським судом цей спір по суті не вирішувався, а провадження у справі було припинено з процесуальних підстав унаслідок припинення відповідачем ОСОБА_1 підприємницької діяльності як фізичною особою-підприємцем /т.1, а.с.93-94/. Частиною другою ст. 795 ЦК України передбачено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється. За вказаних вище обставин колегія суддів доходить висновку, що спірний договір оренди припинився 01.07.2015, тобто з часу передання-повернення за відповідним актом орендованого майна балансоутримувачу концерну «Військторгсервіс», погодженого орендодавцем, хоча і за відсутності у ньому підпису відповідача-орендаря ОСОБА_1 та всупереч його обов`язків, передбачених пунктами 5.10., 10.9. договору, щодо повернення майна балансоутримувачу за участі орендодавця і складення акта приймання-передавання про повернення майна. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Обов`язковість виконання сторонами договору, передбачена ст. 629 ЦК України. Як уже зазначалося вище, то сторони погодили між собою в пункті 3.11. цього договору оренди, що у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу. Отже, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду щодо необхідності стягнення з ОСОБА_1 через невиконання ним узятих на себе зобов`язань заборгованості по орендній платі, нарахованої станом на 01.07.2015, у розмірі 570 869,43 грн, а також пені, нарахованої за період з 15.01.2015 по 01.07.2015, у розмірі 56 076,43 гривень /т.1, а.с.31, 32/. Однак колегія суддів уважає помилковими висновки місцевого суду з приводу необхідності розірвання цього договору оренди, оскільки розірванню підлягає лише той договір, строк/термін дії якого не закінчився, або договір, що не припинився. Тобто розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір або той договір, який не припинився на час ухвалення рішення суду. Оскільки спірний договір оренди є припиненим ще 01.07.2015 та навіть ураховуючи строк його дії до 24.11.2017 (пункт 10.1. договору), в суду першої інстанції були відсутні під час прийняття 14.05.2021 оскарженого судового рішення правові підстави для задоволення позовних вимог у частині щодо його розірвання. Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ від 10.02.2010, у справі «SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE», № 4909/04, § 58). Отже, апеляційний суд доходить висновку, що позивач довів належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами свої вимоги в частині стягнення із відповідача наявної заборгованості у розмірі 626 945,86 грн, з яких: 570 869,43 грн - заборгованість по орендній платі; 56 076,43 грн - пеня, які знайшли поза розумним сумнівом своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Оскаржене рішення суду в цій частині є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування чи зміни в цій частині, апеляційний суд не вбачає. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає частково слушними, а саме в частині відсутності правових підстав для розірвання зазначеного договору оренди, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з одночасним, відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, скасуванням у цій частині рішення суду першої інстанції та ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги про розірвання договору оренди. Керуючись статтями 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 травня 2021 року в частині розірвання договору оренди №70-14/05-08 від 25.12.2014, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Закарпатській області та ОСОБА_1 , скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у позовній вимозі керівнику Ужгородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди - відмовити. У решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 4 січня 2022 року. Суддя-доповідачка Судді